Підвищення рухової активності, розвиток рухових умінь та навичок може бути можливим лише за умови проведення систематичних цілеспрямованих занять фізичними вправами, що мають тренувальні режими і мають розвивальний характер. У школі такими формами виступають уроки фізичної культури, секційні заняття та виконання самостійних домашніх завдань.
Як свідчить аналіз літератури, основними шляхами підвищення рухової активності та розвитку рухових умінь і навичок у старшокласників на уроках фізичної культури є: застосування навчально-розважальних ігор; змагання, якісприятимуть активізації дітей з метою суперництва та самоствердження вколективі; використання нестандартних уроків; застосування функціональної музики (музичний супровід допомагає учням більш активно, з емоційним піднесенням виконувати запропоновані завдання) [25].
Фітнес-технологія для підвищення рухової активності та фізичної підготовленості старшокласників.
У роботі відповідно до сучасних тенденцій у фізичному вихованні проведених соціологічних досліджень і встановленого низького рівня рухової активності розроблено фітнес-технологію із можливістю застосування в урочній, позакласній та позашкільній формах проведення занять для підвищення рухової активності та фізичної підготовленості учнів 10-11 класів. Експериментальна перевірка ефективності розробленої фітнес-технології дозволила рекомендувати її для практичного використання з метою підвищення рухової активності та фізичної підготовленості учнів 10-11 класів [25, 28]. Теоретичний аналіз проблеми пошуку сучасних та ефективних засобів підвищення рухової активності і фізичної підготовленості підлітків показав: нинішніх підходів до програмування фізкультурно-оздоровчих занять з підлітками недостатньо, що викликає необхідність урізноманітнення засобів фізичного виховання підлітків.
Практично відсутні науково-методичні розробки, які б дозволяли комплексно використовувати сучасні види рухової активності, наприклад заняття фітнесом, у процесі фізкультурно-оздоровчих занять з підлітками залежно від вікових особливостей, фізичної підготовленості, статевих відмінностей у формуванні мотиваційних пріоритетів, які сприяли б розвитку позитивної мотивації до занять фізичною культурою, формували основи самостійної оздоровчої діяльності та формували прагнення до здорового способу життя.
Актуальним є оновлення змісту програми фізичного виховання старшокласників шляхом введення нових різноманітних видів рухової активності, що відповідають їхнім інтересам [28, 30].
За результатами конституційного експерименту, виявив що, рівень рухової активності старшокласників окремих міст центральних та північних регіонів України є низьким і становить близько 30%; для хлопців, порівняно з дівчатами, характерний на 6% вищий рівень рухової активності;
найбільш популярними видами рухової активності серед хлопців досліджуваних регіонів є спортивні ігри, єдиноборства та заняття у тренажерному залі; а дівчат приваблюють аеробіка, спортивні ігри, танці, елементи хореографії.
Провідними мотивами систематичних занять фізичною культурою серед старшокласників є оздоровчі та рекреаційні. Більшість учнів бажають використовувати у процесі фізичного виховання види рухової активності, що відповідають засобам і напрямкам оздоровчого фітнесу, особливості ставлення старшокласників до процесу фізичного виховання в школі свідчать про необхідність удосконалення його змісту у напрямку адекватності їхнім віково-статевим потребам, мотивам та інтересам, що сприятиме підвищенню мотивації до занять в урочній, позакласній та позашкільній формах.
Аналіз науково-методичної літератури та мотиваційних пріоритетів підлітків дозволило сформувати концепцію фітнес-технології для підвищення рухової активності та фізичної підготовленості підлітків 15-16 років, сутність якої полягає в органічному поєднанні сучасних напрямків і засобів оздоровчого фітнесу та теоретичних знань з його застосування. Структура занять у запропонованій фітнес-технології складалася з трьох загальноприйнятих частин: підготовчої, основної, заключної. Кожна з частин поділялася на блоки: підготовча - на інформаційний та розминочний, основна - на аеробний та варіативний, заключна містила відновлювальний блок. Підбір засобів та напрямків оздоровчого фітнесу здійснювали залежно від цільової спрямованості занять, статевих особливостей, фізичної підготовленості та мотиваційних пріоритетів підлітків [28, 32].
Згідно з фітнес-технологію були розроблені фітнес-програми третього уроку фізичної культури в школі та секційних занять з фізичного виховання підлітків. Програми розроблені на один навчальний рік та структуровані трьома етапами реалізації, що відповідають періодам оздоровчого тренування: підготовчий (тривалість - 4 тижні, інтенсивність - 40-50% МПК); основний (тривалість - 11 тижнів, інтенсивність в межах від50% до75%МПК), та підтримувальний (тривалість 17 тижнів, інтенсивність - 75-85%МПК).
Застосування фітнес-технології за короткий термін (один навчальний рік) дозволило підвищити обсяг рухової активності підлітків та досягти значних змін у ставленні підлітків до власного здоров’я.
Приріст індексу рухової активності у дівчат-підлітків у експериментальній групі 1 становив 9,82%, в експериментальній групі 3, що займалася фітнесом з поєднанням урочної та позаурочної форм занять, - 12,42%, а у контрольній групі - лише 2,38%.У хлопців експериментальних груп позитивні зміни індексу рухової активності становили відповідно 12,7% та 15%, на відміну від контрольної, де показники покращилися лише на 2,0%. Факт статистично вірогідної позитивної динаміки приросту рівня рухової активності в експериментальних групах підлітків порівняно з контрольними може бути пояснений підвищенням інтересу до систематичних занять фізичною культурою, збільшенням кількості підлітків, що почали займатися самостійними формами занять і відвідувати додатково спортивні секції у вільний від навчання час, та тенденцією до зменшення пропусків занять в експериментальних групах;під впливом занять за розробленою фітнес-технологією відбулися статистично вірогідні позитивні зміни у ставленні підлітків до власного тілесного потенціалу, зокрема на 17% збільшилась кількість підлітків, які більш позитивно сприймають власне Я, виявляють упевненість у досягненні мети, готовність до подолання невдач за рахунок своїх можливостей та само активності [28, 31].
Результати експерименту свідчать про ефективність застосування запропонованої фітнес-технології в контексті підвищення рухової активності та фізичної підготовленості підлітків:
Статистичновірогідноюпорівнянозконтрольнимигрупамивиявиласярізницяупоказникахфізичноїпідготовленостіекспериментальнихгрупхлопців (p < 0,05 - < 0,001) та в експериментальних групах дівчат (p < 0,005).ПоказникифізичноїпідготовленостізаДержавнимитестамивекспериментальних групах хлопців покращилися від 6 до 38%, у дівчат - від 4 до 44%, а у контрольних групах - від 0,5 до 13%;
За результатами додаткового тестування фізичної підготовленості за системою тестів ЄВРОФІТ у підлітків експериментальних груп також відбулися статистично вірогідні (р < 0,05 - < 0,001) позитивні зміни. В експериментальних групах хлопців покращення склало від 9,5 до 39,9%, що відповідає високому рівню фізичної підготовленості за перцентильними шкалами, окрім тестів «PWC170» та «Фламінго», де показники відповідають середньому рівню. Разом з тим у контрольних групах хлопців-підлітків показники покращилися від 0,24 до 2,27%. У дівчат результати покращилися від 6,54 до 39,04%, та з середнього рівня підвищилися до вищого за середній, натомість у контрольних групах показники поліпшилися від 0,44 до 6,8% залежно від рухової якості.
Результати експерименту
свідчать, що рухова активність та фізична підготовленість підлітків за
більшістю показників статистично-вірогідно підвищилися в усіх експериментальних
групах, але застосування розроблених фітнес-програм у формі поєднання третього
уроку фізичної культури та секційних занять на базі школи дає найбільш
виражений позитивний ефект, що дає підставу рекомендувати розроблену
фітнес-технологію для застосування в урочній та позаурочній формах проведення
занять для підлітків[25, 28, 29, 31, 32].
Висновок
до першого розділу
У дітей старшого шкільного віку рухова активність звичайно спонтанна, неорганізована, і як правило представляє собою періодичні повторюючи короткі відрізки. Наприклад, за допомого прямого спостереження було помічено, що рухова активність у юнаків та дівчат цього віку має переважно періодичний характер. Старший шкільний вік (15-16 років) - період завершення зростання організму та окремих частин, збільшення функціональних резервів, завершується гармонійна перебудова, пов’язана із статевим дозріванням, центральна нервова система стає біль урівноважена. Юнаки цього віку стають відвідувати тренажерний зал для збільшення м’язової маси, дівчат стають слідити за своєю фігурою.
Регулярна рухова
активність здійснює позитивний вплив на фізичний розвиток школярів, їх фізичну
підготовленість, на функціональний стан багатьох фізичних систем, на поліпшення
їх фізичної підготовленості. Природній вплив рухових якостей на фізичний
розвиток є фізіологічний, обумовлений і найбільш важливим чинником оптимального
протікання фізіологічних функцій організму. Рівень рухової активності в шкільному
віці значною мірою зумовлений не віковою потребою в ній (кінозофілію), а
організацією фізичного виховання в школі, залученням дітей до організованих і
самостійних занять у поза навчальний час. Таким чином, рухова активність,
будучи незамінним чинником життєдіяльності організму, може надати позитивну дію
на зростання і розвиток, на достаток здоров’я дітей старшого шкільного віку лише в першому діапазоні величин.
Як нестача так і надлишок рухів призводить до патологічних зрушень в організмі
що росте і розвивається.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА
ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
.1 Аналіз літературних
джерел
Процес ознайомлення з літературними джерелами по проблемі, що цікавить дослідника, складається з ряду етапів. Перший етап - це перегляд обліково-реєстраційних видань. Він дає можливість, по-перше, знайти видання, які найбільш повно і достовірно висвітлюють усі аспекти проблеми, що досліджується. По-друге, ці видання, як основа перспективної бібліографії, дозволяють оцінити динаміку розвитку даної проблеми.
Складність роботи з джерелами на цьому етапі полягає в їх обсязі. Вони найчастіше подані у вигляді статей, рефератів і анотацій обліково-реєстраційних видань. У нашій країні і в країнах СНД, про що ми вже писали в другому розділі, створена ефективна система бібліографічних установ. Вони рекламують книги, брошури, статті, що виходять у нашій країні і в країнах СНД на всіх мовах і з усіх галузей знань. Тому першим кроком дослідника є ознайомлення з цими виданнями.
Другим етапом у роботі з літературними джерелами є перегляд бібліографічних покажчиків та інших періодичних видань, анотованих фундаментальними бібліотеками (НБ України ім., В. Вернадського та ін.).
Третім етапом роботи з літературними джерелами є перегляд каталогів і картотек, про що ми розповімо пізніше.
Четвертим етапом пошуку інформації про літературу по досліджуваній проблемі є аналіз при книжкового списку літератури (він подається в кінці розділів, в кінці книги або у виносках). У книгах монографічного характеру в передмовах, що вміщуються на початку, подається аналіз літератури з проблеми, яка розробляється автором. Знайомство з цією літературою корисне для дослідника.
П'ятим етапом пошуку джерел інформації є робота по виявленню літератури, що знаходиться в бібліотеках на правах рукописів (дисертації, автореферати). Цінність цих джерел велика. Дослідник одержує «свіжу» інформацію, критичний аналіз опублікованої літератури. Це дає можливість йому не лише познайомитися з виявленими друкованими джерелами, а й висловити свою, власну позицію. Робота над неопублікованими джерелами дасть можливість установити, в яких установах працювали їх автори, які фонди вони використали. Якщо ці праці близькі до теми, яка досліджується науковці можуть перевірити наведені джерела за першоджерелами і погодитися з оцінкою подій і фактів або дати іншу інтерпретацію.
Такий підхід у науці
надто цінний. Успішна його реалізація залежить від інтелекту дослідника. Він
повинен мислити неупереджено, незалежно від традиційних методів, відкидати
застарілі знання і використовувати ті з них, що зберігають цінність, відбивати
в свідомості найнесподіваніші ідеї під кутом зору своєї проблеми.
.2 Соціальний метод
(метод анкетування)
Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання.
Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкетування й інтерв'ювання.
Анкетування - це збирання інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.
Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка.
Анкетування має суттєву перевагу: опитування максимально формалізується, й таким чином забезпечується висока порівняльність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації.
При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:
зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження;
форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;
запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;
анкета має бути охайно оформленою;
бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання.
Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому.
Анкета, що застосовується для збору значущої інформації, складається з таких частин:
) вступної - містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;
) статусної - формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;
) основної - це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;
) заключної - надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.
За структурою запитання анкети класифікують на:
відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);
напівзакриті - дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?");
закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (не альтернативної).
За формою виділяють:
прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?");
непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.