На обох етапах здійснюється в тій чи іншій мірі механізація виробничих процесів але при виконанні деяких операцій використовується і ручна праця Посадка саджанців, як і раніше, залишається трудомісткою роботою На виноградних плантаціях також витрачається багато енергії Це такі роботи як: прибирання обрізної лози навантаження добрив ремонт шпалер прополка міжрядь обприскування перенесення винограду.
Роботи на виноградниках виконуються в різні періоди року (починаючи з ранньої весни і закінчуючи глибокою осінню) відмічаються виражені коливання кліматичних умов які характеризуються як високими, так і низькими температурами значною швидкістю повітря підвищеною вологістю, опадами що викликають охолодження тіла та ін.
Раціональним є застосування виноградно-посадочної машини з 1 трактористом і 2-ма саджальницями при цьому буріння ямок і окучування посадочних черешків здійснюється машиною
При виконанні цих робіт механізованим способом існує підвищена запиленість повітря робочої зони рівень шуму і вібрації
Рівень шуму і його спектральна характеристика не відповідає санітарним вимогам У період виконання весняних робіт рівень загальної вібрації відповідає нормативам лише при посадці саджанців а на інших роботах (розмотування шпалерного дроту, копання ям для якорів обробіток ґрунту між рядками обрізування виноградної лози збирання виноградної лози внесення добрив) перевищує нормативи
При внесенні добрив, при збиранні зрізаної лози запиленість значно перевищує допустиму концентрацію для токсичного пилу.
На виноградниках існує багато важких ручних робіт таких як завантаження бункерів при внесенні добрив перенесення важких лебідок і катушок з дротом при ремонті шпалери перенесення корзин при збиранні винограду Тому рекомендується робити по 10–15 хвилин перерви через 15 години після обіду.
При обприскуванні винограду застосовують обприскувачі Їх використовують також для першого весняного обприскування пальметних садів Щоденні роботи по захисту виноградників приводять до масового і достатньо стійкого забруднення ґрунту Тому при виконанні робіт по обприскуванню необхідно обов’язково застосовувати засоби індивідуального захисту
Основними нормованими домішками, крім двоокису вуглецю, є аміак і сірководень.
Одним з несприятливих факторів виробничого середовища є специфічний неприємний запах, зумовлений наявністю у повітрі летких хімічних сполук, які створюються при розкладанні екскрементів. Цей запах довго зберігається і викликає скарги не тільки працівників, але й населення. Є підстава рахувати, що виявлення в операторів підвищення порогу нюху до кінця робочого дня стало результатом дії не тільки аміаку і сірководню, але і всього складного комплексу летких хімічних речовин.
Хоч концентрації окремих речовин являються допустимими або меншими ГДК, однак має місце комбінована дія складної суміші газів, особливо при підвищених температурі і вологості, пиловому і мікробному забрудненні повітря.
Склад пилу різноманітний. Окрім частинок кормів, щетини, ороговілих клітин шкіри, засохлих екскрементів, у пилу є інгредієнти комбікормів, гриби та інші компоненти. На ділянках молодняка до складу пилу можуть входити стимулятори біологічного та хімічного походження – антибіотики, ферменти, гормони, мікроелементи. Це підвищує можливість небезпечної дії пилу на організм тваринників, у тому числі сенсибілізуючої та алергічної дії.
У повітрі свинарських ферм завжди є різні мікроорганізми – стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, гриби та ін., концентрація яких може перевищувати ГДК.
Свинарські ферми мають природне та штучне освітлення. Галузеві норми передбачають у приміщеннях для відгодівлі штучне освітлення на підлозі 20-50 лк, КПО 0,5%, для решти приміщень 50-100 лк і КПО 1-2%, що відповідає VI розряду зорової роботи.
Вівчарство забезпечує потреби народного господарства у таких важливих продуктах виробництва, як вовна, смушки, шкірки ягнят; крім цього, від овець отримують цінні харчові продукти – баранину, молоко, бринзу та інші.
У вівчарстві застосовується пасовищно-стійлова і пасовищна системи утримання овець. Пасовищна система розповсюджується там, де передбачається максимальне використання природних кормових угідь. Тривалість пасовищного періоду може досягати до 200 днів на рік і більше. Пасовищно-стійлова система використовується в господарствах, розміщених у степовій і сухо-степовій зонах, де короткий пасовищний період, пов’язаний з недостачею пасовищ.
Основною формою організації праці у вівчарстві є постійна чабанська бригада, яка складається з 3–4 чоловік. Кожна така бригада в більшості господарств організовується для обслуговування однієї отари, яка формується із відповідних статевікових груп овець. Розмір отари залежить від виду, статі, віку тварин і природно-кліматичних умов місцевості (від 100 до 300 голів). Такі малі бригади, засновані, як правило, на родинному принципі комплектування, обмежують можливий розподіл праці, впровадження прогресивних технологій, застосування засобів механізації та автоматизації.
Прогресивною формою організації праці у вівчарстві є комплексна вівчарська бригада, яка обслуговує 2–3 отари. При такій організації робіт можливий розподіл праці всередині бригади, надання чабанам вихідних днів і відпусток, створення необхідних культурно-побутових умов. Досвід експлуатації вівчарських комплексів на промисловій основі показує, що промислові методи ведення вівчарства підвищують продуктивність праці, збільшують вихід продукції при значному скороченні обслуговуючого персоналу. При цьому підвищуються вимоги до професії вівчаря. Він повинен стати тваринником-механізатором, який добре знає технологію вівчарства.
Праця у вівчарстві сезонна. Характер трудових процесів і дії несприятливих факторів на організм працівників залежно від пори року змінюються. У зв’язку з цим умови праці працівників у вівчарстві доцільно розглянути за основними етапами технологічного процесу.
Основними етапами технологічного процесу у вівчарстві являються: випас тварин, стійлове утримання, злучка, окіт, стрижка тварин, купання тварин, підготовка до запліднення, запліднення тварин.
У пасовищний період основна трудова діяльність вівчарів проходить на відкритому повітрі, де вирішальним несприятливим фактором є метеорологічні умови зовнішнього середовища. У літній період організм вівчарів зазнає теплового навантаження, у тому числі і дії сонячної радіації. У зимовий та перехідний періоди року зовнішнє середовище сприяє охолодженню організму.
Особливо важка робота чабана в одноотарних бригадах у зимовий стійловий період. Час стійлового утримання овець залежно від кліматичних умов може бути від 90 до 150 днів.
Більше ніж ¾ робочого часу вівчаря витрачається на виконання робіт , які можуть бути механізованими. Так само працюють і фермери.
У період окоту овець робота старших чабанів, внаслідок високої матеріальної та моральної відповідальності за маточне поголів’я, відрізняється високою трудомісткість та інтенсивністю, а тривалість сну може скорочуватись до 4–5 годин.
Важливим технологічним етапом у вівчарстві є стрижка овець, яка має бути підсумком роботи чабанів за рік.
Мікрокліматичні умови стригальних пунктів залежать від сезону року, кліматичних умов і можуть характеризуватися значними коливаннями температури, відносної вологості і швидкості руху повітря протягом доби.
Концентрація пилу в повітрі на робочих місцях стригалів може бути
2–8 мг/м3. Це в основному дрібнодисперсний пил з перевагою органічних домішок у вигляді волокон вовни.
Стригальні апарати в основному розраховані на безпечну напругу. Робота стригаля супроводжується великими енергетичними витратами на фоні надмірного станового напруження, викликаного незручною робочою позою. При відсутності механічного підгону овець стригалів обслуговують подавальники, робота яких фізично важка. Хронометраж зайнятості тих, хто працює на пресуванні вовни, показує, що їх трудова діяльність не пов’язана з фіксованим робочим місцем і характеризується наявністю великої кількості операцій, які вимагають фізичних зусиль.
Птахівництво – найбільш індустріально розвинена галузь тваринництва. Умови праці на птахівничих підприємствах мають виражену специфіку, що визначає особливості санітарного нагляду на кожному етапі технологічного процесу.
Провідними організаційними формами промислового птахівництва є птахофабрики, які спеціалізуються на виробництві яєць або м’яса птиці різних видів та інкубаторно-птахівничі станції. Промислові птахофабрики будуються переважно за типовими проектами, розрахованих на утримання 250–500 тисяч курок-несучок; 3–10 мільйонів бройлерів; 1–1,5 мільйонів каченят; 0,25–0,5 мільйонів індиків або гусей на рік.
Основними технологічними етапами є: отримання інкубаційних яєць від батьківського (маточного) стада; інкубація та виведення добового молодняка; вирощування молодняка і комплектування ремонтного та промислового стада; утримання промислового стада, яке дає основну продукцію; первинна переробка птиці та яєць; приготування кормів та годівля; утилізація відходів.
У цехах батьківського стада, призначеного для отримання яєць, птиця утримується групами (4–5 півників та 30–40 курок) у двох-, трьох’ярусних автоматизованих клітинних батареях або на підлозі на глибокій незамінній підстилці, на сітчастих або планчатих підлогах у типових пташниках, оздоблених різним комплектуючим обладнанням.
У цехах промислового стада курки-несучки розміщуються в механізованих або автоматизованих клітчатих батареях (одно- чи двох’ярусних, каскадних, трьохступеневих). Основні операції в батареях (годівля, напування, прибирання гною) механізовані і автоматизовані, збирання яєць у автоматизованих секціях здійснюється стрітчатим транспортером з подачею на стіл-накопичувач, з якого яйця збирають та пакують у картонні короби.
Птицю м’ясних порід – бройлери, індики, качки, гуси – вирощують у клітинних батареях або на підлозі.
Приміщення для утримання птиці, особливо курок-несучок, передбачаються переважно без вікон з продовженим до 17–18 годин світовим днем за рахунок штучного освітлення.
Мікрокліматичні умови утримання дорослого поголів’я продуктивної птиці в цехах батьківського та промислового стада повинні відповідати 12–180С у холодний та 18–250С у теплий періоди року при відносній вологості 60–75%.
В інкубаційних цехах інкубаційні яйця сортуються та зберігаються на складі при температурі +4…120С. Потім їх дезінфікують парами формальдегіду і закладають до інкубаторів. Після закінчення інкубації молодняк вибирають, інкубатори ретельно прибирають та дезінфікують.
При утриманні птиці на підлозі на глибокій незмінній підстилці підлогу засипають шаром дерев’яної стружки, різаної соломи або іншого матеріалу товщиною 20–25 см. Пташники обладнують газовим чи електричним брудерами для місцевого зігрівання молодняка, механізованими кормороздавачами, поїлками та іншим обладнанням.
Забійні цехи комплектуються поточно-механізованими лініями, які цілком забезпечують процес отримання м’яса птиці, пір’я, сухих білкових кормів у цехах утилізації.
На великих птахофабриках на цей час нараховується до 50 професій. Відповідно до технічних етапів здійснюється розподіл праці робітників.
Для догляду за птицею у цехах батьківського і промислового стада створюються бригади та ланки у складі пташників-операторів, слюсарів-операторів, нічних та підсобних пташниць, електромонтерів та інших працівників. Основний персонал працює, як правило, в одну зміну за спеціальним графіком з 6 до 18 години, тривалістю зміни 7 годин. В інший час за птицею доглядає черговий персонал.
Пташниця-оператор у перші 15–35 днів навіть при клітковому утриманні до 33–34% часу витрачає на роздачу кормів вручну мінімум 4 рази за зміну, 12–18% – на миття поїлок, годівниць та іншого інвентарю гарячим (70–900С) розчином дезінфікуючих засобів, 10% – на огляд та вибраковку птиці, вилов курчат, що вистрибнули з клітин. У наступні дні основний час віддають на механізовану роздачу кормів і напування (до 45%), вибраковку птиці і прибирання інвентарю (до 31%) та на проведення санітарно-ветеринарних заходів.
Заключним етапом стрижки овець є їх купання у спеціальній мийній ванні, де використовуються розчини пестицидів.