Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 р. № 754 затверджено «Положення про накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці».
Це Положення визначає порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації (надалі - підприємства) незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Штрафи накладаються керівниками Держпромгірнагляду та його місцевих органів. Штрафи надходять до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
На підприємства можуть бути накладені штрафи за:
– порушення законодавчих та інших нормативних актів (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій тощо, які є обов'язковими для виконання) про охорону праці;
– не виконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Крім того, підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та випадок професійного захворювання, що сталися з вини цього підприємства, без припису органів державною нагляду за охороною праці.
Право накладання штрафів на підприємства мають голова та заступник голови Держпромгірнагляду, начальники територіальних управлінь і начальники інспекцій цього департаменту.
Посадові особи Держпромгірнагляду накладають штрафи на підприємства у таких розмірах:
– голова Держпромгірнагляду – до 2 відсотків місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;
– заступники голови Держпромгірнагляду – до 1,5 відсотка місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;
– начальники територіальних управлінь – до 1 відсотка місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;
– начальники інспекцій – до 0,5 відсотка фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства.
Відповідно до пункту 3 цього Положення підприємство само (без постанови посадових осіб Держпромгірнагляду) сплачує штраф у разі:
– нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника – у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
– нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, та за професійне захворювання працівника – у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
– смерті потерпілого – у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
У разі виявлення факту приховання нещасного випадку підприємство сплачує визначений штраф у десятикратному розмірі.
Не сплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2 відсотків за кожний день прострочення.
Штрафи також накладаються на службових осіб і на працівників.
Максимальні штрафи можуть бути накладені у розмірах:
– на службових осіб – від 4 до 10 мінімальних заробітних плат;
– на працівників – від 4 до 5 мінімальних заробітних плат.
За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, може бути накладено штраф у таких розмірах:
– на посадових осіб – від 6 до 25 мінімальних заробітних плат;
– на громадян – від 1 до 12 мінімальних заробітних плат.
Головним принципом державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя і здоров’я працівників. 23 вересня 1999 р. прийнято «Закон України про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаних умовами праці;
• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі – підприємства), на фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності.
Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
учні та студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких робіт під час,
перед або після занять, під час практик;
особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-
трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві.
Страхування від нещасного випадку здійснює роботодавець шляхом внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування
від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті – сім’ї:
допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю – середньомісячний
заробіток потерпілого за період непрацездатності;
одноразову допомогу в разі стійкої втрати працездатності – половину
середньомісячного заробітку потерпілого за кожний процент втрати працездатності;
допомогу сім’ї у разі смерті працівника – п’ятирічний заробіток потерпілого та однорічний заробіток на кожного утриманця;
щомісяця грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що
компенсує відповідну частину втраченого заробітку;
пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку або професійного
захворювання;
пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві;
грошову суму за моральну шкоду – до 200 розмірів мінімальної заробітної плати;
витрати на медичну та соціальну допомогу (придбання ліків, сторонній
догляд, санаторно-курортне лікування, протезування і ін.), якщо потребу в них визначено висновками МСЕК;
відповідно до висновку МСЕК провести навчання та перекваліфікацію
потерпілого, якщо він не може виконувати попередню роботу;
організувати поховання померлого.
Норми законодавства і заходи щодо охорони праці в умовах ринкової економіки можуть бути ефективними лише тоді, коли вони відповідають новим суспільно-економічним відносинам.
У складі економічних важелів впливу слід відзначити, по-перше, заходи щодо фінансування та економічного стимулювання робіт з охорони праці, і, по-друге, економічні санкції, включаючи штрафи, відшкодування шкоди та будь-які інші матеріальні витрати і компенсації, що сплачуються підприємством та конкретними особами у випадках порушення законодавства про охорону праці, при незадовільному стані умов і безпеки праці, аваріях, нещасних випадках на виробництві та професійних захворюваннях.
До норм, що мають стимулюючий характер, необхідно віднести:
створення фондів охорони праці на підприємствах, у галузях, на
регіональному та державному рівнях, кошти яких можуть використовуватися тільки з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві, а тому не підлягають оподаткуванню;
можливість застосування пільгового оподаткування цільових заходів з
охорони праці;
заходи індивідуального заохочення працівників за активну участь та ініціативу в роботі щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці (наприклад, згідно з колективним договором таким працівникам може бути встановлено більший розмір заробітної плати, передбачено виплату преміальної надбавки або спеціальної премії за досягнення певних показників з охорони праці або винагороди за конкретно виконану роботу, винахідництво чи раціоналізаторську пропозицію; до них можуть бути застосовані певні види морального заохочення тощо).
До норм законодавства про охорону праці, що передбачають економічну
відповідальність власника за стан охорони праці, належать:
– штрафи, що можуть накладатися за порушення нормативних актів про
охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду;
– штрафи за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне
захворювання, що сплачуються власником (у випадку наявності його вини) самостійно, без будь-якого розпорядження (припису) органів державного нагляду;
– компенсаційні виплати відповідним закладам охорони здоров’я в розмірі вартості лікування (у тому числі санаторно-курортного) та професійної реабілітації працівників, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань;
– витрати на проведення робіт щодо рятування потерпілих під час аварій та ліквідації їх наслідків, на ритуальні послуги при похованні загиблих, на розслідування аварій і нещасних випадків, проведення експертизи їх причин, на проведення обстеження і складення санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівників, у яких виявлено професійне захворювання тощо.
Підприємство, де тривалий час зберігаються важкі й шкідливі умови праці та не вживається заходів щодо скорочення обсягів робіт і зайнятості на них працівників, повинно також витрачати значні кошти на пільги та компенсації, передбачені законодавством і колективним договором.
До загального переліку заходів економічного управління охороною праці необхідно також віднести започаткування диференціації тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань залежно від ступеня небезпечності робіт та шкідливості умов праці і рівня виробничого травматизму на конкретному підприємстві, в установі, організації.
Отже, усі вищеперераховані норми чинного законодавства про охорону праці спрямовані на те, щоб практично довести будь-якому підприємцю, юридичній чи фізичній особі просту істину: значно вигідніше своєчасно займатися профілактикою, витрачаючи на це помірні кошти, ніж сплачувати дуже великі суми від штрафів та інших економічних санкцій за наслідками недбалого ставлення до охорони праці, допущених порушень нормативних вимог, через аварії, нещасні випадки на виробництві або профзахворювання, тобто санкцій, які за певних умов можуть призвести до повного банкрутства підприємства.
Аналіз практики застосування цих норм показує, що вони діють недостатньо ефективно, адже частина з них орієнтована на застосування в державі з ринковою економікою, де вже сформована структура справжніх власників, які спроможні обирати єдино правильний шлях – вкладення коштів у профілактику травматизму та попередження виробничо-обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг, компенсацій та відшкодування шкоди.
2.1. Аналіз умов праці в сільському господарстві.
2.1.1. Класи умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища і трудового процесу.
2.1.2. Аналіз умов праці в рослинництві, овочівництві, садівництві та виноградарстві.
2.1.3. Аналіз умов праці у тваринництві.
2.2. Професійні захворювання, спричинені виробничими факторами.
2.3. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці.
2.4. Втрати від травматизму, захворювань та аварій.
2.5. Економічна і соціальна ефективність заходів з охорони праці.
Література
[ 1 ], с. 57–71.
Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності (ДСТУ 2293-93).
У законодавчо закріпленій у нашій країні системі правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованій на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці, об’єднаній поняттям «охорона праці», базисним елементом є додержання на виробництві гігієнічних регламентів і нормативів. Основу гігієнічного регламентування становлять науково обґрунтовані параметри навколишнього, у тому числі виробничого, середовища, які унеможливлюють їх шкідливий вплив на організм. При цьому гігієнічні нормативи є кількісними показниками, що характеризують оптимальні або допустимі рівні шкідливих фізичних, хімічних та біологічних факторів.
Наказом Міністерства охорони здоров’я від 31 грудня 1997 р. затверджена «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу».
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (далі – гігієнічна класифікація праці) призначена для:
– гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;
– атестації робочих місць;
– санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об’єктів;
– санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;
– встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;
– розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;
– створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.
Відповідно до даної «Гігієнічній класифікації праці» введено ряд визначень.
Шкідливий виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до захворювання або зменшення працездатності.
Небезпечний виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.
Важкість (тяжкість) праці – характеристика діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральному нервову систему.