Материал: Навчання музичної грамоти на релятивній основі за системою Золтана Кодая

В музиці так само є зупинки, які на певний час припиняють рух мелодії. В цей час ми не співаємо і не граємо. Зупинки в музиці називаються паузами.

Якщо крок (четверть) позначаємо однією паличкою і складом «та» (а-довге), то паузу графічно позначимо знаком Z і складом «са».

Вчитель записує на дошці або вистукує різні ритмічні рисунки, застосовуючи паузи, а діти повторюють їх, наприклад:

Після цього вчитель пропонує дітям визначити паузи в знайомій пісні. Першу частину мелодії вчитель, пояснюючи, записує ритмічно на дошці, другу частину діти записують в зошитах самостійно, як диктант.

Ритмічний дует із застосуванням паузи

.2 Застосування системи формування та розвитку ладового відчуття у дітей молодшого шкільного віку за Золтаном Кодаєм

Одне з важливих завдань музичного виховання дітей - навчити їх свідомо сприймати і точно відтворювати елементи музичної звуковисотності, відчувати ступені ладу і співвідношення між ними на ладовій основі.

При засвоєнні ритмічного боку мелодії слід поступово звертати увагу дітей на деякі елементи звуковисотності, тобто на рух мелодії, висоту звуків.

Спочатку даються звуки різко контрастні за висотою, а потім все ближчі. Після того, як діти добре навчаться розрізняти рух мелодії, високі й низькі звуки, можна поступово підходити до засвоєння по слуху малої терції (III-V ступені), найзручнішої для виконання і засвоєння. Спочатку рухом руки діти показують, які чують звуки. Якщо звуки високі - рука піднімається вгору, якщо низькі - опускається вниз. І тільки тоді, коли у дітей здатність диференціації звуків розвинеться настільки, що вони вільно зможуть розрізняти звуки на відстані малої терції, можна приступити до засвоєння малої терції [15, с. 340].

Перш ніж приступити до нотного запису малої терції, діти вирізають з паперу червоні та сині кружечки і складають їх, зображуючи звуки малої терції: зверху - червоні, знизу - сині.

Першому (високому) даємо назву зо, другому (низькому) - ві. Крім того, кожен звук має відповідний ручний знак:

Слід відзначити, що ручні знаки мають величезне значення для вчителя, як унаочнення. Але бажано, щоб не тільки вчитель, але й самі учні співали і показували рух ступенів, називаючи при цьому їх складові позначення:

зо - ві, зо - ві, зо - ві.

З метою полегшення переходу від нотного запису до співу по нотах можна використати спрощений запис. Діти записують ритм мелодії і під кожною ритмічною одиницею підписують позначення сольмізаційного складу - літери «з» або «в».

Такий запис можна використати і при написанні невеликих музичних диктантів.

При переході до нотного запису для кращого унаочнення використовуються дві склянки, наповнені водою. В одну до половини треба налити воду червоного кольору, у другу - синього. Склянку з червоною водою поставити вище, ніж з синьою. При постукуванні виникають звуки малої терції: зо - ві.

Вчитель зображує склянки на дошці і діти, розрізнивши, де зо і ві, співають [12, с. 238].

Провівши на дошці дві паралельні лінії, учитель замість склянок малює кружечки: червоною крейдою верхні, синьою - нижні. Діти відразу визначають, де зо, а де ві.

Програвши на інструменті малу терцію (зо-ві) в різних тональностях, учитель звертає увагу дітей на те, що ці ноти можуть знаходитись вище або нижче.

Написавши на будь-якій лінії або між ними ступінь зо, вчитель може запропонувати дітям визначити ступінь ві.

Враховуючи недостатні письмові навички учнів першого класу, для складання коротких музичних диктантів на уроках співів застосовують шматок фланелі, на якій намальований нотний стан.

Вирізавши нотні знаки з оксамитного паперу, діти вільно прикріплюють їх до фланелевої «дошки». Таку дошку потім можна використати і для складання нот розучуваної пісні.

Вчитель пояснює, що зо і ві можна записати також і на п'яти лініях, які є в нотних зошитах.

П'ять ліній, на яких записуються ноти, називаються нотним станом І рахуються знизу вгору, як і поверхи п'ятиповерхового будинку.

Засвоєння ступенів зо і ві починається з співу дітьми різних поспівок. Так, вчитель показує рукою умовні позначення ступенів, а діти співають, називаючи склади зо - ві:

) з, в, з, в, з, в; 2) з, вв, з, вв; 3) зз, вв, зз, вв;

) з, ввв, з, ввв; 5) з, в, ззз, в, з; 6) в, з, ввв, з, в.

Учитель грає на різних інструментах (фортепіано, баян, домра, дудка тощо) малу терцію, діти показують ручні знаки і співають, називаючи складові позначення.

Далі вчитель показує рукою або грає на інструменті просту поспівку, вказавши, де на нотному стані знаходиться зо, а діти записують її в зошитах. Спочатку ритмічний рисунок, а потім висотне положення нот.

Так, наприклад:

Вчитель може допомогти дітям, записавши початок поспівки на дошці.

При засвоєнні ступенів зо - ві вчителю необхідно звернути увагу на те, що діти набагато краще співають і розпізнають малу терцію у низхідному русі, ніж у висхідному. Тому при дальшому засвоєнні терції слід підбирати поспівки, які починаються з висхідного інтервалу:

) вз, вз, вз, вз; 2) вв, зз, вв, зз; 3) в, ззз, в, зз і т. д.

Для активнішого музичного навчання дітей і кращого засвоєння ступенів, а також з метою привчити дітей до інструменту, вчитель вводить на уроках співів різні музичні інструменти-іграшки: дудочки, ксилофони, металофони та ін. [12, с. 240].

Під час співу поспівок деякі учні правильно називають ступені, але інтонують нечисто. Причини бувають різні: неуважність учня, його недбале ставлення до звуковисотності, слабкий фізіологічний розвиток дитячого голосового апарату та ін. Домагаючись чистоти інтонації, вчитель, в першу чергу, зобов'язаний зосередити увагу учня на звуковисотності, знайти зручну тональність, враховуючи діапазон дитячого голосу. Можна також проспівати мелодію спочатку самому, а потім повторити її з учнем. При цьому можна використати різні дитячі інструменти (ксилофон, металофон тощо).

Учень відтворює на інструменті певний ступінь і співає його.

При співі всім класом учитель підбирає зручну по діапазону тональність і спрямовує увагу учнів на точне відтворення висоти звуків. Можна змінювати тональність, рухаючись вгору і вниз.

Розмовній мові дітей 7-8-річного віку властива протяжність. Цю властивість вчителю необхідно використати при засвоєнні ступенів.

Для вироблення навику швидкого читання нот з листа, а також закріплення ступеневих асоціацій вчитель може використати таблиці і пересувну ноту. На таблиці написані складові позначення ступенів. Вчитель показує їх в різних ритмічних варіантах, а діти співають, називаючи ступені.

В такий же спосіб можна користуватися і пересувною нотою [10, с. 129].

Під час сольфеджування з листа вчитель записує на дошці невеличкий нотний приклад з текстом або без нього, а діти починають в повільному темпі сольфеджувати. Цю поспівку можна міняти кілька разів (ритмічний рисунок або висотне співвідношення), але не більше двох- трьох. При співі з листа можна також використовувати різні тексти,, які б мали пізнавальний або виховний характер.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння V-III ступенів

Після того, як діти добре засвоїли ступені зо і ві, можна переходити до пояснення шостого ступеня. Шостий ступінь має властивість функціонального переходу в п'ятий, він Дуже простий за фізіологічним засвоєнням на початковому етапі не стрибкоподібним рухом, а плавним переходом від п'ятого ступеня.

Шостий ступінь, як і попередні, має складову назву ра і ручний знак:

Учитель, показуючи ручні знаки, співає поспівки із застосуванням шостого ступеня, потім пропонує дітям повторити.

Для більш міцного засвоєння шостого ступеня можна використати таблицю, додавши до вже відомих зо та ві ступінь ра.

Вчитель водить указкою по таблиці в різних висотних і ритмічних варіантах, а діти співають, називають складові позначення і показують ручні знаки.

Щоб підтримати інтерес до музично-теоретичних дисциплін, а також стимулювати активність дітей, слід проводити на уроках різні музично-педагогічні ігри:

а) один з учнів стає біля дошки і показує ступені за допомогою ручних знаків, а весь клас співає, називаючи ступені і показуючи ручні знаки;

б) гра в учителя - учень показує на таблиці склади, а весь клас співає;

в) гра «живий рояль» - до дошки виходять кілька дітей, за кожним з них закріплений певний ступінь. Вчитель або один з учнів вказує на окремих дітей, а кожен з них в цей час співає звук, який був даний йому раніше.

Такі ігри необхідно проводить протягом всього курсу навчання.

Коли діти добре орієнтуватимуться в зорово-слухових сприйняттях шостого ступеня, можна перейти до суто слухових вправ [9, с.41].

Учитель грає невеличкі поспівки на інструменті, а діти, прослухавши, співають ступені, називаючи їх і показуючи ручні знаки.

Пояснюючи розташування нот на нотному стані, вчитель може використати для більшої наочності кольорову крейду. Слід пояснити дітям, що нова нота знаходиться трохи вище зо. Якщо, наприклад, нота зо знаходиться на другій лінії, то нота ра - між другою і третьою і т. п.

Вчитель, постійно змінюючи розташування ноти зо на нотному стані, пропонує дітям відповісти, де слід писати ноту ра.

Можна провести читку з листа невеликих поспівок і пісень і лише після цього - сольфеджування нот з листа.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння VI ступеня

Переконавшись у засвоєнні учнями ступенів зо, ві, ра, можна перейти до вивчення основного тону мажорного звукоряду (першого ступеня) з його відносною складовою назвою йо.

Ще у XVIII ст. французький композитор І теоретик Ж. Ф. Рама звернув увагу на те, що в кожному звуці, який ми сприймаємо, існує мажорний тризвук (нижні обертони). Внаслідок цього, ще при вивченні ступенів зо і ві, ми одночасно готуємо учнів до фізіологічного сприйняття опорних звуків мажорного звукоряду і його основного тону (першого ступеня).

Перший ступінь мажорного тризвука можна характеризувати як падаючий, завершальний. При його поясненні вчитель використовує три дзвіночки (бім, бом, бам), настроєні на зо, ві та йо, або будь-який музичний інструмент. Розділивши клас на три групи, вчитель програє у низхідному русі звуки зо, ві, йо (дві восьмих - четверть) і пропонує дітям проспівати їх на склади бім-бом-бам.

Після цього діти співають звуки з їх відносними складовими назвами - зо, ві, йо.

Учитель пояснює, що звук йо також має певний ручний знак:

Учитель за допомогою ручних знаків показує різні поспівки, а діти співають, називаючи склади. Далі вчитель грає на інструменті ступені, а діти співають, називаючи склади і показуючи ручні знаки.

При записі тризвуків необхідно пам'ятати три основні правила:

) якщо ноту йо пишемо на лінії, то ноти зо і ві будуть також на лініях;

) якщо ноту йо пишемо між лініями, то ноти зо і вi будуть також між лініями;

) при записі нот йо і зо завжди залишається місце для ноти ві.

Це можна добре уявити як на нотному стані, так і на пальцях. Кожен палець відповідає лінії. Нота йо стоїть на лінії:

Нота йо стоїть між лініями:

При записі нот йо і зо завжди лишається місце для ноти et:

Показ основних правил на руці:

Для кращого засвоєння ступенів можна використати вже знайому таблицю.

Нота йо, як завершуюча (основна), має певний знак , який називається ключем йо. Ключ йо може бути розташований на будь-якій лінії або між ними, але, незалежно від місцезнаходження, він всюди буде показувати, де стоїть основна нота йо:

Вчитель на дошці пише ключ, а діти показують, де знаходяться ноти йо, ві, зо, ра і співають.

Вчитель пропонує дітям виконати вдома таке завдання: записати у зошиті ноти йо, ві, зо, ра, якщо ключ стоїть на першій лінії, між другою і третьою, на третій лінії.

При засвоєнні висхідних поспівок, інтонування яких для дітей набагато важче, ніж згори вниз, учитель пропонує дітям співати тихо, прислухаючись до кожної ноти. Учитель показує різні поспівки ручними знаками знизу вгору, а діти співають їх, називаючи складові позначення.

З цією ж метою можна використати і таблицю із складовими позначеннями.

Переконавшись у міцному зорово-слуховому засвоєнні ступенів, учитель переходить до суто слухових вправ. Він грає на різних інструментах ступені у висхідному порядку, а діти співають, називаючи склади. Завдяки таким вправам, мажорний тризвук стає для дітей зрозумілим і швидко засвоюється ними [9, с.57].

Для закріплення матеріалу вчитель може використати імпровізації на знайомі тексти, а також письмові диктанти.

При засвоєнні мажорного тризвука діти досить легко сприймають інтервал квінти, особливо, коли вона побудована на різних звуко-ігрових вправах, що складаються з питань і відповідей.

Після таких вправ можна перейти до повільного читання з листа різних поспівок та пісень.

Другий ступінь, як і попередні, має відносну складову назву і певний ручний знак. Приступаючи до пояснення другого ступеня, вчитель в першу чергу грає на інструменті поспівку із застосуванням другого ступеня і пропонує дітям відгадати, де знаходиться новий звук. Вияснивши з дітьми, що новий звук знаходиться вище йо і нижче ві, вчитель повідомляє, що новий звук має назву ле і ручний знак:

Другий ступінь, як верхній ввідний тон, стійкіший, ніж нижній, і добре інтонується у трихорді, а не в повному мажорному ладі. Пригадаємо, як добре виконувались і засвоювались стрибки ІІІ-VI ступенів (в трихорді III-V-VI) і самий шостий ступінь. Таким чином, пояснюючи другий ступінь, вчитель використовує різні трихордні вправи, а також ручні знаки і таблицю, до якої вписується назва другого ступеня.

Приклади трихордних поспівок: