Як повідомляє Державний комітет статистики, з 45426,2 тис. осіб на кінець 2014 року в містах проживало 31336,6 тис, у сільських районах - 14089,6 тис. осіб. Якщо подивитися динаміку зміни чисельності населення протягом 2012-2014 років, то помітною є тенденція до зменшення кількості як міського так і сільського населення (рис. 2.2.). У 2013 році порівняно з 2012 роком кількість міського населення скоротилася 2,3 тис. осіб, а кількість сільського населення скоротилася 78,3 тис. осіб. Якщо порівнювати показники 2014 року з минулим 2013 роком. то кількість населення в містах скоротилася на 42 тис. осіб. У селі за цей самий період часу кількість жителів скоротилася на 84,8 тис. осіб.
Рис. 2.2 Динаміка міського і сільського населення протягом 2014-2016 років
Отже, в Україні спостерігається явище демографічної кризи, причому в сільській місцевості вона значно гостріша, ніж у місті - на одну особу працездатного віку припадає більше однієї особи з непрацездатних вікових груп. За останні 12 років в Україні населення скоротилося на 5,5 млн. осіб. Тому щільність населення також зменшилася на кінець 2014 року до 75,3 осіб на 1 км2. Найскладнішою ситуація залишається у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рівень депопуляції населення є найбільшим по Україні.
2.2 Аналіз показників руху населення України
Населення України перебуває постійно у динаміці. Зміна кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес. Відтворення населення або природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Відтворення населення в різний час і на різних територіях може бути розширеним, простим або звуженим.
Станом на 2015 рік в Україні період звуженого відтворення населення. Це свідчить про те що в Україні відбувається процес депопуляції населення - зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення.
Згідно даними рисунка 2.3. ми бачимо що у 2006 році природний приріст становив -364,2 тис. осіб. Проте вже у 2008 році він збільшився на 30,2тис. до -334 тис. осіб. Проте в період 2006-2016 років природний приріст почав показувати позитивну тенденцію до збільшення і вже на кінець 2012 року природний приріст становив -142,4 тис, осіб. Основною причиною певного покращення є то, що протягом цього періоду кількість новонароджених збільшувалася, а кількість померлих зменшувалася (рис. 2.4.). Але не зважаючи на певні покращення показник природного приросту залишається від'ємним. У 2015 році він знову зменшився на -16,3 до 158,7 тис. осіб. Постійно від'ємне значення природного приросту негативно впливає на демографічну безпеку України. Адже в порушується процес заміни одного покоління іншим що веде в майбутньому до вимирання нації.
Аналізуючи показник народжуваності в Україні (рис. 2.4.) ми можемо сказати що протягом 2006-2012 років кількість новонароджених з 390,7 тис. осіб збільшилася на 119,9 тис. до 510,6 тис. осіб на кінець 2012 року. Основною причиною збільшення кількості новонароджених стало збільшення грошових виплат на першу, другу і третю дитину.
Рис. 2.3 Природний приріст населення України за 2006-2016 рр.
Проте в 2012-2016 роки настає період стагнації, коли показник новонароджених не зазнає суттєвих змін і не показує більше суттєвого зростання. Так на кінець 2016 року кількість народжених в Україні становила 503,7 тис. осіб. Це свідчить проте, що матеріальне заохочення жінок, для народження дітей вичерпав свій ресурс.
Основною проблемою ж України залишається висока смертність. Яка у певні роки ледь не вдвічі перевищувала народжуваність. Так у 2006 році в Україні померло 754.9 тис. осіб, що майже у двічі перевищило кількість народжених, яка у цьому році дорівнювала 390,7 тис. осіб. В наступні роки кількість померлих зазнавала постійних змін, то збільшувалася то зменшувалася. Найбільша кількість померлих була зафіксована у 2009 році 782 тис. осіб, що на 27,1 тис. більше ніж у 2006 році. Проте протягом наступних років коефіцієнт смертності дещо зменшився. У 2015 році він дорівнював 14,5‰, що на 2,1‰ або на 117.4 тис. осіб менше відносно 2009 року. У 2016 році кількість померлих зменшилася до 663,1 тис. осіб. Проте вже у 2015 році кількість померлих збільшилася на 0,1‰ до 683,9 тис. осіб. Основною проблемою високої смертності людей в Україні є низький рівень розвитку медицини [18].
Рис. 2.4 Народжуваність і смертність в Україні за 2006-2016 роки
Розвиток людства завжди супроводжувався процесами переміщення населення, в наш час даний процес у демографії має назву механічний рух населення або ж міграції. У пошуках кращих умов життя, громадяни змінюють місця проживання за різних причин основними з яких є безпека та зайнятість. Виходячи з цілої низки якісних характеристик міграцій, вони класифікуються за типом, причинами, формами стадіями та територією. В даній ситуації ми розглянемо зовнішню міграцію у нашій країні в період 2014-2016 років.
Рис. 2.5 Зовнішні міграційні процеси в Україні 2014-2016 рр.
Згідно даного рисунка, ми можемо стверджувати, що в Україні позитивне сальдо міграції. У 2014 році до України іммігрувало 31,7 тис. осіб, тоді як емігрувало 14,6 тис. осіб. Тому в 2014 році сальдо міграції мало позитивне значення +17,1 тис. осіб. Така тенденція спостерігалася і протягом наступних років. Так у 2015 році сальдо міграції було +62,1 тис. осіб. Таке зростання зумовлене збільшенням кількості прибулих на 44,9 тис. осіб. У 2016 році сальдо міграції було +31,9 тис. осіб. Причиною зменшення є зростання кількості людей ,які виїхали на 7,7 тис. осіб, зменшення кількості прибулих на 24,5 тис. осіб порівняно з 2016 роком. Хоча це може змінитися, бо міграційні процеси мають хвилеподібний характер.
Лідерами з приросту населення за рахунок іноземців є Одеська область, Київ та Крим. Їдуть, передусім з країн колишнього Радянського Союзу, так званого, «нового зарубіжжя». В основному, вихідці з України. Росії та Молдови. Повертаються за сімейними обставинами, або переїжджають після виходу на пенсію, в основному, військовослужбовці. Останнім часом посилилися такі потоки до Севастополя. Причому 80% нелегалів потрапляє до України через кордон з Росією, який є відкритим.
Отже, проаналізувавши показники руху населення в Україні, ми можемо зазначити, що населення України перебуває в постійні динаміці. Нажаль, ми повинні констатувати факт, що в Україні від'ємний природний приріст. Так протягом останніх трог років природний приріст в середньому становив -154,4 тис. осіб. Україна також є лідером за показником смертності в Європі. Єдиним позитивним фактором для покращення демографічної ситуації в Україні є сальдо міграції, яке за останні три в середньому збільшувалося на +37,2 тис. осіб.
трудовий потенціал україна економіка міграція
2.3 Оцінка трудових ресурсів України
Розвиток економіки значною мірою залежить від кількості та якості трудових ресурсів. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.
Трудові ресурси України мають досить високу продуктивну кваліфікацію і рівень освіти. У зв'язку з впровадженням ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах намітилася тенденція скорочення кількості працюючих. Кількість безробітних в Україні перевищує 1,6 млн. чол. Більш тривожним і масштабним явищем можна вважати приховане безробіття, яка за різними оцінками охоплює від ј до Ѕ працюючого населення. На відміну від явного безробіття, яке характеризується відсутністю роботи та її пошуком, приховане охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені трудитися неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою праці з незалежних від них причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал [15]. Економічно активне населення працездатного віку України протягом останніх років показувало незначну позитивну тенденцію до збільшення. Так у 2012 році показник чисельності населення України працездатного віку збільшився на 0,7% до20.39 млн. осіб. А у 2013 році ще на 0,5% до 20,49 млн. осіб (рис. 2.6.). Це свідчить про певне покращення трудового потенціалу України.
Рис. 2.6. Чисельність населення України працездатного віку 2014-2016 рр.
Але за даними Міжнародної організації праці (далі - МОП), чисельність економічно активного населення є дещо більша ніж за українськими даними. Так у 2015 році чисельність населення працездатного віку за методологією МОП зменшилася до 22,01 млн. осіб, або на 0,23% (рис. 2.7). І у 2016 р. цей показник зменшився до 21,98 млн. осіб, або на 0,14%.
Рис. 2.7. Чисельність економічно активного населення України у віці 15 70 років 2014-2016 рр. за даними МОП
Що до зайнятості населення, то вона також протягом останніх років зростала. Згідно даних рисунка 2.7. у 2014 частка зайнятого населення становила 18,5 млн. осіб, проте у 2015 році цей показник збільшився на 1 % і становив 18,7 млн. осіб. У 2016 році частка зайнятого населення зросла ще на 1,1 % і становила 18,9 млн. осіб.
Рис. 2.8. Чисельність зайнятого населення у 2014-2016 рр.
Якщо проаналізувати зайнятість населення за різними видами економічної діяльності, то вона є досить різноманітною. Згідно даних додатку Б, в Україні у 2016 році економічно зайнятими було 20,4 млн. осіб. Найбільша зайнятість населення у оптові та роздрібні торгівлі - 4,6 млн. осіб. У сільському, лісовому та рибному господарстві - 3,6 млн. осіб. У промисловості зайнято 3,3 млн. осіб. Також значна кількість людей зайнята у таких сферах: у сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги - 1,3 млн. осіб; освіта - 1,7 млн. осіб; державне управління й оборона - 1 млн. осіб; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність - 1,2 млн. осіб. Однією з проблем Української економіки є високий рівень безробіття. Згідно даних Держкомстату у 2014 році рівень безробіття 8,6% і становив 1,73 млн. осіб (рис. 2.9). У 2015 році рівень безробіття зменшився на 4% у порівняні з попереднім роком і становив 1,66 млн. осіб. І у 2016 році цей показник зменшився ще на 4,8% і був на рівні 1,58%.
Рис. 2.9 Чисельність безробіття в Україні 2014-2016 рр.
Проте інформація про масштаби безробіття, яка надається Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільної економіки України. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200-273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості.
Розділ 3. Проблеми формування та використання трудових ресурсів країни
3.1 Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості
Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власників засобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність) [12].
Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови:
1. Попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть, квалiфiкацiя).
2. Конкуренція на ринку праці.
3. Інфляція i рівень реальної заробітної плати.
4. Вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.
5. Ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.
6. Форми i методи найму робочої сили.
Ринок праці в масштабі суспiльства є сукупним ринком праці (СР).
Його складовими частинами є:
- сукупна пропозиція;
- сукупний попит (як загальна потреба в робочій силi).
Нині ринок праці України перебуває у стані неврівноваженості. На ньому спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, які необхідно терміново проаналізувати та вирішити.
Розглянемо основні проблеми і особливості розвитку ринку робочої сили в його промисловому та сільськогосподарському секторах.
Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишились проблеми ще з Радянського Союзу, а також додались нові, що знайшли свій прояв у швидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це було зумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємств через їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов.
З 2000 року почалося економічне зростання промислового сектору економіки, але незважаючи на це офіційна зайнятість продовжує знижуватись при значних розмірах нелегальної зайнятості. Роботодавці стикаються з проблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегменті потребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочих спеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важко через невідповідність підготовки кадрів на ринку освітніх послуг в сторону надлишку більш дохідних і престижних професій та нестачі тих, яких потребує промисловість.
Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринку праці слід відмітити зростання оплати праці найманих працівників, значне зниження вимушеної неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороною практики адміністративних відпусток.