Міністерство освіти і науки України
Донецький національний університет імені Василя Стуса
Економічний факультет
Кафедра економічної теорії та розвитку і розміщення продуктивних сил
Спеціальність: економіка підприємства
Курсова робота
з дисципліни «Регіональна економіка»
на тему:
Населення і трудові ресурси України
Студентка Іванова О.Г.
1 курс групи 051 ЕП
Керівник: к.е.н., доцент
Біркентале В.В.
Вінниця, 2017 р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження трудового забезпечення країни
1.1 Значення населення в економіці і соціальному розвитку господарства України
1.2 Фактори формування та розвитку трудових ресурсів України
Розділ 2. Аналіз сучасного стану трудоресурсного забезпечення
2.1 Демографічна ситуація та її характеристика
2.2 Аналіз показників руху населення України
2.3 Оцінка трудових ресурсів України
Розділ 3. Проблеми формування та використання трудових ресурсів країни
3.1 Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості
3.2 Безробіття як соціальна проблема
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми
Важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації. Трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття спеціально створене та ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте, як уже зазначалося, продовжує використовуватися і в наш час. Результати господарської діяльності підприємства залежать від ефективності використання живої праці - найбільш вирішального фактору виробництва, тому що підприємство створилося самою людиною для задоволення її потреб. Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню устаткування, обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.
Метою роботи є вивчення та дослідження населення в економіці і соціальному розвитку України, сучасного стану трудоресурсного потенціалу країни.
Завдання курсової роботи:
- дослідити систему управління трудовим потенціалом;
- вивчити фактори формування трудових ресурсів;
- узагальнити проблеми формування та використання трудових ресурсів;
- визначити фактори впливу та складові міграції населення;
- проаналізувати розміщення населення по території України.
Об'єктом дослідження є характеристика населення як елементу трудового забезпечення та чинники формування резервів ефективності використання трудового потенціалу.
Предметом дослідження виступають трудові ресурси.
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження трудового забезпечення країни
1.1 Значення населення в економіці і соціальному розвитку господарства України
Населення - це сукупність людей, які проживають у межах відповідних територій (світу, материків, країни, міста, села та ін.).
Населення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва з одного боку, та предметів праці з іншого, забезпечують матеріальний добробут людей на землі. Населення живе у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ відповідно до наявних природних ресурсів. Розвиток народного господарства (економіки) будь-якої країни можливий лише за наявності певної кількість жителів, які здійснюють виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя. Виробництво засобів існування та послуг є сутністю господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.
Виробництво засобів праці і спеціалізації певних територій на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів сприяло розвитку торгівлі як наступного етапу господарювання [1].
У подальшому періоді свого історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від індустріального до постіндустріального. В нинішніх умовах господарювання настав час інформаційної стадії розвитку суспільства, коли наука, розробки новітніх технологій стають основними сферами діяльності людей і разом з наданням різних послуг забезпечують засоби їх існування. Частина населення, яка зайнята в суспільному виробництві, є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства, що створює матеріальні цінності. її роль забезпечити потреби суспільства, підвищити життєвий рівень населення. Споживчий попит залежить від чисельності населення, зміни його структури. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ і послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не може функціонувати без населення. Уплануванні розвитку і розміщення продуктивних сил, окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування народного господарства з постійним зростанням продуктивності праці не достатньо кількісного виміру трудових ресурсів. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Є ціла низка галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших переважно жінок. Але тісний зв'язок населення з економікою має місце не лише на стадії організації виробництва. Не менш тісним є їх зв'язок і на стадії споживання.
Тут у першу чергу слід звернути увагу, що демографічна структура населення впливає на масштаби, структуру і якість товарів, що призначені для споживання.
Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Передусім чисельність і структура населення впливають на розміщення і масштаби розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденого попиту і насамперед продуктів харчування. Потреби людей зумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури (транспорт, зв'язок, інформація тощо) та сфери послуг (освіта, культура, охорона здоров'я тощо). Виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами соціального життя, що пов'язані з економічною діяльністю і розвитком народного господарства. З другого процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємозумовленим, нерозривним є зв'язок населення і територіальної організації народного господарства. Лише на цій теоретичній платформі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ.
Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь. Рівень життя є однією з найважливіших соціальних категорій, яка характеризує становище людини у суспільстві. Під рівнем життя традиційно розуміють забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь задоволення раціональних потреб. Підвищення рівня життя населення виступає водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку і ототожнюється із соціальним прогресом суспільства. Але особливої значущості проблема підвищення життєвого рівня набуває в соціально орієн-тованій ринковій економіці, де центральною фігурою суспільного розвитку є людина. Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки [2].
1.2 Формування та розвитку трудових ресурсів України
Термін „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін в 1922 році. Під трудовими ресурсами він розумів робочу силу даної країни або народу у віці 16-49 років.
Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс - це все те, що витрачається в процесі виробництва товарів і послуг та із чого людина може отримати користь [3].
Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров'я. Трудові ресурси утворюють складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньо зв'язаних певними умовами існування і розвитку.
Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства. В будь-якій суспільно-економічній формації людство для задоволення власних потреб, для відтворення і збереження свого життя повинно взаємодіяти з природою. В процесі такої взаємодії і відбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає в тому, що суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.
Встановлення соціалістичного способу виробництва - поворотний пункт в історії розвитку трудових ресурсів. В умовах суспільної власності на засоби виробництва розширюються межі розвитку продуктивних сил. Цілі розвитку виробництва тепер об'єктивно співпадають із задачами розвитку кожного члена соціалістичного суспільства, в результаті чого працівник стає зацікавленим в змісті своєї праці, в професіональному характері своєї діяльності
Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізняти деяких специфічних моментів цього процесу, то розвиток населення і трудових ресурсів є результат розвитку людства. Це обумовлено тією роллю і функціями, що люди виконують (створення матеріальних і духовних благ, заняття суспільно корисною працею).
Говорячи про відмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, що закономірності розвитку населення по часу не вкладаються в періоди існування того чи іншого способу виробництва, коли як трудові ресурси підкорені цілям і задачам існуючого способу виробництва, його економічним законам.
Трудові ресурси суспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїй природі вони принципово відрізняються від усіх інших ресурсів, якими володіє суспільство. Серед таких відмінностей слід виділити наступні.
По-перше, трудові ресурси представляють собою сукупність людей, здатних до трудової діяльності.
По-друге, розвиток трудових ресурсів базується на природньому русі населення.
По-третє, задоволення потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах праці відбувається головним чином внаслідок утворення нових засобів виробництва. А нові галузі діяльності забезпечуються трудовими ресурсами головним чином завдяки їх перерозподілу між галузями народного господарства і тільки в деякій мірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.
По-четвертих, будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає свою споживчу вартість (корисність). Трудові ресурси, навпаки, в процесі використання (споживання) зберігають корисність і до певного періоду примножують її. Ця обставина утворює об'єктивні можливості для їх перерозподілу.
Cтатистика до трудових ресурсів відносить:
- працездатне населення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років та жінок - 16-54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років та жінки 45-54 років);
- осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років і старших, жінок 55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільному виробництві.
Аналізуючи далі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературі воно стоїть в однім ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”, „трудовий потенціал”, „сукупність носіїв індивідуальної робочої сили”. Працездатне населення - це населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, або - необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для виконання роботи (індивідуальну робочу силу). Працездатне населення охоплює населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати. Звідси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.
Суб'єкти і об'єкти формування трудових ресурсів без людей немає організації. Без потрібних людей не одна організація не може втілити свої цілі в життя і вижити. Без сумніву, трудові ресурси, що відносяться до соціально-економічної категорії, є одним із важливих аспектів теорії і практики управління.
Можна стверджувати, що збільшення кількості населення - важливий аспект розвитку економіки. Оскільки населення є джерелом трудових ресурсів, то саме населення в працездатному віці і визначає процес формування трудових ресурсів. Кількість людей працездатного віку, як і всього населення, змінюється внаслідок природнього руху, а для окремих регіонів - і механічного. Відповідно, народжуваність, смертність, міграції, змінюючи численність населення працездатного віку, визначають динаміку трудових ресурсів .[4]
Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.