Курсовая работа: Населення і трудові ресурси України

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах.

Повікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів [6].

Проблеми та перспективи формування трудових ресурсів в Україні Робоча сила, будучи товаром, реалізує себе на ринку праці, що представляє собою соціально-економічні відносини з приводу наймання робочої сили і її використання між роботодавцем і робочою силою. Характерною рисою ринку праці, що відрізняє його від будь-якого товарного ринку, є те, що наймання і використання робочої сили, з одного боку, відбувається на основі добровільності як працівника, так і роботодавця, і, з іншого боку, - забезпечення соціальних гарантій з боку держави.

На ринку праці фіксуються ставки заробітної плати й умови зайнятості. Усе це відбувається з урахуванням професії, роботи і зайнятості. Зайнятість являє собою діяльність громадян, зв'язаної з задоволенням особистих і суспільних потреб на основі одержання ними заробітку. Вона має кілька видів.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на 6083 тис, осіб. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис, осіб. Єдине пояснення цьому зростання неофіційної зайнятості.

Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Формування та використання ринку праці регіону - серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний стан регіонального ринку праці пов'язаний з трансформацією економічної системи країни та спадом виробництва, що веде до скорочення попиту на робочу силу.

В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств [6].

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва [7].

Сучасне виробництво все більше вимагає від робітників якостей, які не тільки не формувалися в умовах поточно-масового виробництва, але й зводилися до мінімуму, що дозволяло спростити працю і знецінити вартість робочої сили. До таких якостей відносять високу професіональну майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики. Сьогодні однією із відмінних рис є залежність виробництва від якості робочої сили, форм її використання. Людський фактор і його використання на підприємствах виступає стратегічним фактором і життєво необхідною умовою для того, щоб підприємство могло вижити в тяжких і нестабільних умовах ринку.

По мірі збільшення кризи в нашому суспільстві стає все більш очевидним, що процес глобального оздоровлення всієї системи суспільних відносин і створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства - політичної, економічної та культурної. А в основі всіх недоліків наших перетворювань в цих сферах лежить відповідна діяльність людей. Дослідження останніх років дозволили розробити "людський" підхід управління суспільством, і дали змогу виділити п'ять існуючих тенденцій в управлінні, характерних для розвинутих країн Заходу, але практично нереалізованих в нашій країні.

Звісно, в Україні є проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічних проблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного до навчання. Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв, які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси) [7].

Розділ 2. Аналіз сучасного трудоресурсного забезпечення

2.1 Демографічна ситуація та її характеристика

У сучасній Україні демографічна ситуація відрізняється великою гостротою і напруженістю. Вона визначається структурою населення і характером його руху, видами, типами і режимом відтворення, рівнем народжуваності і смертності, кількістю шлюбів та розлучень. У основі всіх цих процесів лежить соціально-економічне положення в країні.

Основною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня народжуваності. Сучасний її стан такий, що забезпечується лише половина потрібного для відтворення населення. На сьогодні Україна вже перетнула межу зниження народжуваності, за якою відбувається незворотнє руйнування демографічного потенціалу, що призвело до втрати умов для відновлення чисельності населення на початок [8].

Таблиця 2.1

Статистичні дані по населенню за 2006-2016 рр.

Згідно з даних таб. 2.1. ми бачимо, що населення України скоротилося з 2006 р. до 2016 р. на 5,5млн. осіб. З 2006 р. по 2010 населення України скоротилося 1.6 млн. осіб. З 2010 р. по 2015 р. населення зменшилося на 800 тис. осіб. Така тенденція, що до скорочення населення спостерігається і протягом наступних років: 2010р. (-180,8 тис.), 2011р. (-184,4 тис.), 2012р. (-144,9 тис.), 2013р. (-80,6 тис.), 2014р. (-2600 тис.), 2015р. (-168 тис.), 2016р.(-176 тис.). Отже, ми бачимо збереження тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення. Це зумовлено насамперед від'ємним природним приростом.

Сьогодні Україна перебуває на такому етапі демографічного розвитку, коли кількість населення постійно скорочується. Така демографічна ситуація створює реальну загрозу економічній і національні безпеці країни. У цьому дослідженні, проаналізувавши найпопулярніші серед науковців прогнози і міркування щодо демографічної ситуації в Україні в найближчому майбутньому, слід зауважити, що вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. А саме навіть за умови збільшення народжуваності до вказаного найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України безперечно неухильно скорочуватиметься [5].

На початок 2014 року населення світу перевищило 7 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджувалось більше половини всього світового населення. Україна за чисельністю населення є однією з найбільших країн Європи. За чисельністю населення в країнах СНД наша держава поступається лише Росії, а серед країн Європи - Великобританії, Німеччині Італії та Франції. Чисельність населення України становить близько 43 млн. чоловік. Україна належить до країн Східної Європи, де загалом спостерігається висока густота населення. В цілому в країні густота населення становить 75,3 чол. на 1 км2.

Зважаючи на те, що протягом останніх років кількість населення України скоротилася більше ніж на 3 млн. осіб, а площа країни залишається незміною, то значно зменшилася і його середня густота. Потягом 2012-2014 років спостерігалося зменшення щільності населення (рис.2.2).

Рис. 2.1 Динаміка щільності населення, осіб на 1 км2

Згідно даних рисунка 2.1 у 2014 році середня густота населення в Україні становила 75,6 осіб на 1 км2. У 2015 році відбулося зменшення даного показника 0.1 до 75,5 осіб на 1 км2. Середня густота населення у 2016 році ще зменшилася на 0.2 до 75,3 осіб на км2. Це негативне явище для нашої держави зумовлене високою смертністю, і низькою народжуваністю. На сам перед зменшується густота населення в сільській місцевості.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Чернівецькій, Тернопільській, Херсонській Черкаській, Сумській, областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України - Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно - найвищий потенціал демографічного відтворення.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров'я, Харківська область. Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений [15].

Як і в глобальному масштабі, в Україні відбувається урбанізація - зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса - за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.