Зміст
Вступ
. Загальна /теоретична/ частина
.1 Народна педагогіка про методи навчання
.2 Народні принципи, методи, прийоми, форми організації навчання
. Спеціальна /практична/ частина
.1 План уроку
.2 Конспект уроку
.3 Тест
.4 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
.5 Вислови видатних людей
.6 Педагогічні ситуації
.7 Кросворд
Висновок
Список використаної літератури
та джерел
Вступ
Актуальність теми: Мною обрана тема «Народні методи навчання та їх класифікація» актуальна своєю народністю,винахідливістю та ефективністю. Як елемент дидактичної системи "методи навчання" дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки!Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, "як учити?" Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу.
Мета дослідження. У даній статті нашою метою є огляд можливостей використання народних методів навчання та їх класифікацію,пояснити важливість цих методів у наш час.
Об’єкт дослідження: Народні методи навчання.
Предмет дослідження: Вивчення цієї теми спрямоване на пояснення учням важливості даної теми.
Методи дослідження: Ця тема буде вивчена для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.
Практичне значення дослідження. Після завершення дослідження курсову роботу можна застосовувати у педагогічній діяльності, виховній роботі та навчальному процесі ПТНЗ,у вихованні власних дітей.
Логіка дослідження
зумовила структуру курсової роботи. Вступ, загальна частина, спеціальна
частина: (план уроку, конспект уроку, тест, кросворд, критерії оцінювання
навчальних досягнень учнів, вислови видатних педагогів, педагогічні ситуації),
висновок та список використаної літератури і джерел. Загальний обсяг сторінок.
.
Загальна/теоретична/частина
.1 Народна
педагогіка про методи навчання
Як елемент дидактичної системи "методи навчання" дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності.Вічне питання школи і педагогічної науки!Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, "як учити?" Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу:
"Усяке діло починай з голови";
"Бурчання наскучить, приклад научить»;
"Добрий приклад кращий за сто слів";
"Краще один раз побачити, ніж сто разів почути";
"Говори мало, слухай багато, а думай ще більше";
"Доки не впріти, доти не вміти";
"Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати";
"Мудрий той, хто думає, як зробити";
"Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні";
"Не на користь книжку читав, коли вершки лише хапав";
"Спитаєш - сором на годину, не спитаєш -
можеш на все життя осоромитись"
Народна педагогіка поставила поряд два гіганти людського розуму - пізнання і навчання.
Усе здобуте народом в результаті пізнання, шляхом навчання передавалося підростаючому поколінню.
Народна дидактика - це складова народної педагогіки, здобутки народу в галузі освіти і навчання, його погляди на знання і їх роль у житті людини, джерела, шляхи набуття знань (природа, життя, книга, школа, суспільство, спілкування, навколишнє середовище), принципи, методи, прийоми народного навчання, його засоби; на зміст народного навчання, умови трансформування різноманітних знань у якості особистості.
Народна дидактика, даючи життєві орієнтації в навчанні дітей, його організації, формах, шляхах реалізації, не залишає поза увагою виховних дій.У полі її зору завжди були: формування світогляду та світоглядної позиції особистості, формування загальної культури людини, її ідейності, життєвих орієнтацій та ідеалів, виховання бережного, розумного ставлення до навколишнього світу, підготовка підростаючого покоління до життя та праці, до виконання різноманітних життєвих суспільних та громадських функцій.
Мета народної дидактики:
) дати розумову освіту людині, яка є важелем піднесення загальної культури, засобом формування світогляду, забезпечення загального розвитку молоді, підготовки її до
життя і праці;
) формувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати.
Зміст освіти в народній дидактиці:
· Засвоєння знань про живу і неживу природу, суспільство, виробництво і саму людину;
· Засвоєння рідної мови, через яку дитина входить у сферу людського спілкування, пізнає навколишній світ та інші мови («Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина»);
· Вивчення фольклору - активного поширювача знань;
· Засвоєння знань, пов'язаних з різними видами праці: дамоведення, кулінарія, медицина, гігієна, зоологія, ботаніка, метеорологія, рукоділля, будівельна справа, ремесла і промисли, праця майстрів-умільців;
· Засвоєння знань, пов'язаних з найвизначнішими подіями в історії народу, героями, іменами борців за світлу долю людей;
· Засвоєння знань, пов'язаних з окремими моментами суспільствознавства (держустрій, законодавство, суспільні процеси, національна самобутність народу);
· Засвоєння географічних знань (сторона, частина світу, назви населених пунктів, річок, гір, океанів, походження назв міст
· і сіл);
· Засвоєння фізико-математичних знань.
Часткою змісту дидактики було прилучення дітей до фізкультури та народного мистецтва.
Народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивіду систему знань, умінь та навичок, які охоплювали б основні види діяльності людини - навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побутову, суспільно-громадську. Зміст освіти в народній дидактиці обумовлений життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів, розвиток природних здібностей, розв'язання виховних завдань у процесі навчання.
Народна дидактика високо оцінює знання людини як результат навчання, сам процес навчання: «Вік живи - вік учись», «Пташка красна своїм пір'ям, а людина - знаннями», «Хто знання має, той мур ламає».
Традиційними в народній педагогіці є народні знання з астрономії, метеорології, математики, ботаніки, зоології, медицини, кулінарії, агрономії, ветеринарії, квітникарства, садівництва, бджільництва, з різноманітних, традиційних в Україні ремесел і промислів, фізики, географії, геології, історії, філософії, педагогіки, психології, етики, естетики, різних видів народного мистецтва.
Знання народ здобував у праці шляхом багаторічних спостережень.
Народні знання мали прикладний характер. Центральне місце серед усіх наук посідало вивчення рідної мови. Чудові народні уроки рідної мови - це слухання, переказування, створення казок, легенд, оповідань, прислів'їв, приказок, афоризмів, декламування, виконання пісень, відгадування загадок, дитячі ігри тощо. Особливе місце народна дидактика відводить прислів'ям і приказкам. У них закладено програму народного навчання, різноманітну наукову інформацію: «Славний козак Максим Залізняк - славнішеє Запорожжя», «Вибрати найкращих у раду, вони не підведуть громаду», «Хто землю удобряє, тому вона й повертає», «Як мілко орати, то краще випрягати», «Кинь ячмінь у болото, вбере тебе у золото», «Сій овес у кожусі, жито - у брилі», «Ранній пар родить пшеничку, а пізній - метличку», «Сип овес коню мішком - не ходитимеш пішком», «Ластівки низько літають - дощ обіцяють», «Обізвався Яготин: Ніжин мені побратим».
Народна педагогіка відображає і закономірності навчання. Увага дітей звертається на оточення, властивості предметів, коментування роботи, спільну діяльність дітей з дорослими, подорожі дітей і батьків у природу, мудрі відповіді батьків і дорослих на запитання дітей.
Мета навчання, його завдання:
а) набуття дітьми знань;
б) розвиток їхніх інтелектуальних сил і розуму;
в) формування світоглядних позицій особистості;
г) засвоєння традицій і соціально-культурних цінностей народу;
д) виховання всебічно розвиненої особистості;
є) формування життєво необхідних практичних умінь і навичок прикласти знання і науку до потреб життя і виробничо-господарської діяльності.
Народ постійно шукав раціональних шляхів організації навчання. Усе це знайшло відображення в принципах і методах навчання.
Вироблення принципів навчання - це поступовий процес, пов'язаний з кроками народу у пізнанні природи, суспільства, людини, з розвитком виробництва, матеріальної і духовної культури. Мотивація доцільності принципів народної дидактики пов'язана з народною психологією, фізіологією, народною філософією. Наприклад, народна філософська течія природо відповідності активізувала в дидактиці принцип природо відповідності. За цим принципом навчання треба проводити з урахуванням природи дитини, зокрема її особливої схильності й податливості до навчання («Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як уподовж ляже, тоді вже його трудно вчити»).
Важливу роль відіграє врахування індивідуальних і вікових особливостей («Що голова, то розум», «Всяк розумний по-своєму: один спершу, а інший потім»).
Народна філософія сенсуалізму висунула на передній план у народній дидактиці принцип наочності («Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», «Око бачить далеко, а думка ще далі»).
Чуттєве сприйняття деколи може бути неточним («Чув дзвін, та не знає, де він»), тому важливо забезпечувати єдність чуттєвого з логічним («Треба розумом надточити, де руки не візьмуть»), збуджувати активність думки («Хто думає, той і розум має»).
Поширені народні афоризми: «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати» - переконують у відстоюванні народною дидактикою принципу активного і свідомого навчання.
Народній дидактиці властивий оптимізм, віра в силу навчання: «Не кажи «не вмію», а кажи «навчусь».
Народна дидактика відстоює принцип доступності навчання (посильність для дитини, ґрунтування нових знань на життєвому досвіді, шлях у навчанні від легкого до важкого, від невідомого до відомого, від простого до складного).
Доступність - це не спрощеність і штучне полегшення навчання.
Навчання - наполеглива праця, що вимагає долання труднощів: «Доки не впріти, доти не вміти», «Хто хоче знати, тому треба менше спати». Навчання дає людині знання на все життя, тому народна дидактика орієнтує на додержання принципу міцності знань: «Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», «Учись змолоду, пригодиться на старість».
Провідним орієнтиром народної дидактики є життя, життєві потреби людини. Важлива дидактична вимога народу - це зв'язок навчання з життям, життєвість і актуальність навчання («Потрібно вчиться, завжди пригодиться», «Хто що вміє, то і діє», «Хто що знає, тим і хліб заробляє», «Знання без застосування -це хмара без дощу», «Десять мільйонів видів знань потрібно для того, щоб здобувати їжу»). Про того, в кого голова начинена знаннями, далекими від життя, у народі іронізують: «Учений, а кобили не запряже».
Народна дидактика відстоює достовірні, правдиві, наукові знання: «Той дає раду, хто знає правду», «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить», «Чим більше науки, тим довші руки», «Де більше науки, там менше муки». Вона поставила науковість навчання в ряд своїх найважливіших принципів.
Народна дидактика послідовно обстоює принцип виховуючого навчання.
Народ інтуїтивно дійшов і до розуміння того, що необхідна систематичність в одержанні знань, неперервність освіти: «Вчитися - усе одно, що плисти проти течії: зупинився на хвилину - і тебе віднесло назад», «Чоловік розуму вчиться цілий вік».
Народна дидактика дійшла справедливого висновку про навчання як основний чинник становлення особистості (формування розуму, світогляду, почуттів, пам'яті, уяви, мовлення, мислення, уваги, спостережливості, ставлення до життя, знань, праці, пізнавальних і творчих здібностей та інтересів). Навчання, за народною дидактикою, спонукає людський розум вбирати ідеологію і психологію народу, його переконання, традиції, звичаї, моральну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільником у цій справі є різноманітні методи і прийоми навчання. Методи і прийоми народної дидактики прості, легкі, загальнодоступні.
Народна дидактика розглядає досить різноманітні методи навчання: бесіди, розповіді, описи, пояснення, читання, народні оповіді (казки, легенди, перекази, спогади), народну пісенну і народну повчальну творчість (прислів'я, приказки, притчі, заповіді, сентенції, заборони); спостереження за працею, змінами в житті рослин, тварин, у неживій природі, за вчинками людей, побутом; показ предметів, малюнків, зразків, способів дій; виконання практичних завдань за зразком чи за вказівкою, дидактичні, рухливі, драматизовані ігри і ігрові прийоми.
Досить ефективним методом у народній дидактиці є евристична бесіда. Народна дидактика звертає особливу увагу на вміння її проводити: «Добра голова не скаже пусті слова», «Не мели, як пустий млин», «Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка», «Треба знати, де що сказати», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Або розумне казать, або зовсім мовчать», «Що маєш казати, то наперед обміркуй».
Народна дидактика засуджує антипедагогічні методи навчання: «Не вчи дитину штурханнями, а хорошими слівцями», «Учи дітей не страшкою, а ласкою». У центрі уваги народної дидактики є такі розумові операції, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення.
Якщо класифікувати методи навчання, які розглядаються народною дидактикою, то можна виділити такі їх групи:
а) наочні методи: спостереження, показ предметів, малюнків, зразків, способів дій, ознайомлення з продуктами народної творчості;
б) словесні методи: бесіда, розповідь, опис, пояснення, читання, народні оповідки (казки, легенди, перекази, спогади, бувальщини), народна пісенна творчість, повчання і повчальна творчість (прислів'я, заповіді, настанови, притчі, правила);
в)ігрові методи навчання.
Важливим компонентом народної дидактики є форма навчання. В ній відображається найраціональніша організація навчання. Народна дидактика виділяє такі форми навчання: навчання ланцюжком («Знаєш і вмієш сам - навчи цього інших»), самонавчання, челядництво (профнавчання у майстра), наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, заняття в гуртках, колективне читання вголос.