Материал: Національний продукт і національний дохід як визначальні складові грошового обороту

Валовий внутрішній доход - це валовий внутрішній продукт за відрахуванням непрямих податків на бізнес (плюс державні субсидії), а валовий національний доход - валовий національний продукт мінус непрямі

податки на бізнес плюс державні субсидії.

доходів, які вони отримали за участь у поточному виробництві. З точки зору компаній вони вимірюють ціну факторів виробництва чи ресурсів, бо відображають ринкові ціни економічних ресурсів, що були використані для створення обсягу виробництва даного року.

Досить широке використання в системі національних рахунків має ще один показник, що характеризує національний дохід. Це показник особистого доходу. Особистий дохід (отриманий дохід) та національний дохід, чи, іншими словами, чистий національний дохід (зароблений дохід) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу - відрахування на соціальне страхування (податки на соціальне страхування), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій - фактично не потрапляє до домашніх господарств. Навпаки, частина доходу, що потрапляє в домашні господарства, скажімо, трансфертні платежі - не є результатом праці. До трансфертних платежів належать виплати по страхуванню за віком та від нещасних випадків, а також допомога безробітним, що базуються на різних соціальних программах, пенсії ветеранам, державні стипендії студентам, проценти по державним цінним паперам тощо.

Переходячи від національного доходу як вимірювача заробленого доходу до особистого доходу як показника доходу, що було фактично отримано, слід відрахувати з національного доходу такі три види доходів, що були зароблені але не отримані (податки на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій та нерозподілені прибутки корпорацій), а також додати доходи, що були отримані але не є результатом поточної трудової діяльності - трансфертні платежі.

Особливо сприятливі умови для збільшення національного доходу, як

показує досвід, створює перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджуючого типу економічного зростання, коли поряд із підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна “ціна” кожної одиниці національного доходу. Останню у загальному плані можна визначити за допомогою формули ефективності суспільного виробництва (ф.1) [5]:

ЕФ = НД/ЗП, (1)

де ЕФ - ефективність суспільного виробництва;

НД - національний дохід, вироблений за рік;

ЗП - затрати суспільної праці на його виробництво.

Цей показник можна визначати і як відношення приросту національного доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці, зайнятих у матеріальному виробництві.

Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш

раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат.

Національний дохід - це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ УКРАЇНИ

2.1 Чинники, що впливають на формування національного продукту та національного доходу

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту та національного доходу, можна виразити через кількість праці та її продуктивність [6].

У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково-технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково-технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов'язаний із капіталовкладеннями. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін «людський капітал», який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т.д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.

Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалася із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока.

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

У виробництві національного доходу використовують чотири основні види ресурсів, які можна розчленувати на значно ширше коло, виокремивши ще технологію і організацію виробництва, енергію, інформацію тощо. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва, а організація виробництва узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів. В останні роки у виробництві національного доходу дедалі важливішу роль відіграють енергія, інформація, виробнича і соціальна інфраструктура.

Фактори виробництва і виробнича технологія визначають величину виробленого економікою національного доходу. Збільшення кількості факторів виробництва або технологічні нововведення збільшують величину національного доходу. Наявний рівень технології виражають,
використовуючи виробничу функцію. Сукупна виробнича функція відбиває залежність між вхідними виробничими ресурсами та величиною створеного національного доходу чи продукту. Якщо з попередньої кількості ресурсів отримують більший обсяг національного продукту, то рівень ефективності функціонування економіки зростає.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.

2.2 Формування національного продукту та національного доходу в сучасних умовах

грошовий оборот національний продукт

Національна економіка - це сукупність усіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об'єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв'язками; історично сформована в певних територіальних межах система суспільного відтворення. Складовими частинами національного господарства виступають: галузі, народногосподарські комплекси, сектори, сфери, а суб'єктами національного господарського комплексу є домашні господарства, підприємства, держава, фірми, корпорації та нерезиденти (у відкритій економіці). Їхнє ефективне функціонування визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.

Грошовий оборот же поєднує всі складові національного господарства шляхом утворенням сукупності грошових потоків в економіці. В свою чергу, грошові потоки - сукупність усіх платежів за певний період часу, які обслуговують процес розширеного відтворення.

Грошові платежі здійснюють обіг грошових коштів між окремими суб’єктами господарювання, всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо.

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення дає змогу збалансувати економічний стан країни.

Загальна збалансованість грошового обороту вимагає вирівнювання перш за все двох основних потоків - національного доходу і національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Для збалансованості грошового обороту, повинні балансуватися, і всі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямами руху грошей щодо національного доходу ці потоки поділяють на дві групи:

- потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту, споживання домашніх господарств);

-       потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту, споживання домашніх госпдарств).

На суму втрат зменшуються, а на суму ін'єкцій збільшуються внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного доходу й національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.З усіх потоків найбільш важливим є:

-       національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених виробів та послуг;

-       національний дохід, що характеризує сукупний дохід, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Проте для визначення ступеня розвитку національної економіки використовують спеціальні, вищезазначені у першому розділі, показники. Ці показники властиві для кожної країни, вони є незмінними, для того щоб була можливість порівнювати економічний стан окремих країн.

Серед них найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюджету, рівень державного боргу та ін.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні упродовж року. Тобто, ВВП характеризує не тільки кінцеве споживання товарів та послуг, а й валове накопичення основного капіталу, змінення запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. Також до нього зараховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Цей показник дає можливість визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки у світовому господарстві. Отже, проаналізуємо зміни ВВП за останні роки в Україні (рис.2).

Рисунок 2 - Обсяг ВВП по роках в Україні [1].

Як видно з даної діаграми за останні роки, обсяг валового внутрішнього продукту продовжує збільшуватись після економічної кризи 2008 року. Це свідчить про позитивні зміни національного виробництва. Взагалі, нині Україна все ще знаходиться на фазі пожвавлення, так як економіка нашої країни не пристосувалася до переходу з командно-адміністративної форми до ринкової. Для забезпечення подальшого позитивного функціонування та розвитку економічного стану необхідно розробляти соціально-економічну стратегію розвитку прогнозів валового внутрішнього продукту, як одного з найважливіших показників країни. ВВП не тільки відбиває підсумки функціонування економіки, а й відіграє виняткову роль у механізмі регулювання ринкових процесів, слугує передумовою застосування стимулюючих, антиінфляційних методів монетарної і фіскальної політики. Всі регулюючі заходи уряду мають бути підпорядковані забезпеченню заданої величини ВВП. Саме на основі його динаміки та структури визначається рівень розвитку макроекономічної системи.

Але порівняємо обсяг ВВП з даними про обсяги валового внутрішнього доходу (ВВД), саме тоді можна буде зробити певний висновок про стан економіки. Динаміку росту ВВД представлено на (рис.3).

Рисунок 3 - Обсяг ВВД по роках в Україні [2].

Отже, на вище представленій діаграмі видно як з кожним роком валовий внутрішній дохід зростає, навіть не дивлячись на кризу 2008 року, дохід продовжує зростати. Тому, можна зробити висновок, що в Україні задовільний стан виробництва, проте, такий висновок можна зробити, якщо не брати до уваги показники інших країн. Так, наприклад, за даними Державної служби статистики, Україна посідає 20 місце за ВВП у країнах Європи.

Розглянемо й інші показники, які впливають на зміну національного продукту та національного доходу, для визначення сучасного стану економіки.

Проаналізуємо зміну експорту та імпорту в Україні. Головною умовою ефективного функціонування економіки є те, що обсяг експорту повинен дорівнювати обсягу імпорту, адже в противному виникає дефіцит або ж з нашої сторони, або ж зі сторони міжнародних союзників. Отже, розглянемо динаміку експорту та імпорту в Україні (рис.4).

Рисунок 4 - Обсяги експорту-імпорту по роках в Україні [1].

Як видно з даної діаграми експорт в Україні значно перевищує імпорт, а отже спостерігається чистий відтік капіталу, який направляється закордон у вигляді позик іноземцям або закупівлі у них фінансових активів.

Також, необхідно відмітити той факт, що у 2012 році обсяг експорту знизився, а обсяг імпорту зріс, а отже можливе у майбутньому досягнення рівноваги між експортом та імпортом. Взагалі, експортна та імпортна політика відіграють важливу роль у формуванні економіки країни, так як за допомогою цих показників, оцінюється розвиток різних галузей промисловості, торгівлі, а також збільшуються міжнародні співробітництва, що у майбутньому можуть принести вагому користь (наприклад, у наданні кредитів чи інвестуванні певної галузі або сфери господарства).

Ще одним елементом, що впливає на формування національного доходу та національного продукту є обсяг інвестицій. Інвестиції відіграють важливу роль у функціонуванні діяльності суб’єктів господарювання, держави та фінансового ринку. Адже за допомогою їх покриваються борги, надаються кредити у разі необхідності, а також інвестиції відправляються на ринок благ.

Проблема інвестування - це одна з ключових проблем України, так як потрібного обсягу інвестицій все одно не достатньо. У нашій країні спостерігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та загрозливого поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки [7]. Негативну й найголовнішу роль також, відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля для поліпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманням прийнятих норм законодавства.