- додаткового комплекту спецодягу (понад встановлені Норми);
- обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін, ванн для миття ніг тощо) у тих виробництвах, де нормами це не передбачено;
- встановлення, залежно від конкретних умов праці, додаткових оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення або скороченої тривалості робочого часу та ін.
Зобовʼязання КД є двосторонніми, тому цей документ повинен містити не лише вимоги до власника (адміністрації підприємства), а й зобовʼязання працівників щодо:
- безумовного виконання норм, правил, стандартів та інструкцій з охорони праці;
- дотримання встановлених вимог поводження з машинами, механізмами, інструментом та пристроями;
- обовʼязкового користування засобами колективного та індивідуального захисту тощо;
- виконання положень КД з тих питань охорони праці, які його стосуються.
Для прикладу зобовʼязань адміністрації (власника) підприємства по впровадженню технічних заходів, які можуть вважатися цільовими і виконуватися за рахунок фонду з охорони праці, зазначимо деякі з них:
- розробка, виготовлення та встановлення нових, більш ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);
- реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць на виробництві;
- розробка, виготовлення і монтаж нових, реконструкція наявних
вентиляційних систем та пристроїв, установок для кондиціювання повітря у приміщеннях виробництва, а також у кабінах управління металургійним устаткуванням, мостовими кранами ливарних цехів тощо;
- розробка конструктивних рішень та заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні виключення або зниження до регламентованих рівнів шуму, вібрації,
шкідливих випромінювань та інших факторів;
- впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування безпечної напруги: до 12 В ― у приміщеннях, особливо небезпечних, та до 42 В ― у приміщеннях, з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом;
- введення в електроустаткування пристроїв для контролю стану ізоляції та засобів сигналізації, або відключення електричного живлення у випадках пошкодження цієї ізоляції;
- виконання робіт щодо застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до правил і стандартів безпеки праці;
- обладнання спеціальних механізмів та пристроїв, що забезпечують зручне та безпечне виконання робіт на висоті, наприклад з ремонту, скління вікон та ліхтарів, очищення скла, обслуговування освітлювальної арматури тощо;
- заходи щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами, виведення людей із небезпечних зон (наприклад, шляхом запровадження засобів механізації, дистанційного управління, більш надійної герметизації устаткування тощо);
- реконструкція на діючих виробництвах систем опалення з метою доведення температурного режиму до встановлених нормативів;
- впровадження більш безпечних і нешкідливих засобів транспортування різних вантажів, сировини і матеріалів, на заміну ручних трудомістких операцій (наприклад, пневмотранспорту для сипучих, пилових матеріалів, трубопровідних систем для перекачування кислот, лугів до місць їхнього застосування тощо);
- виготовлення спеціальнихмайданчиків, сходів та інших засобів для безпечного виконання робіт щодо ручного зачалювання контейнерів та інших пакетованих вантажів, відкривання люків залізничних напіввагонів, обслуговування заборної арматури, розташованої на висоті, тощо;
- заходи щодо розширення, реконструкції санітарно-побутових приміщень з метою доведення забезпеченості ними працівників до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень сучасним інвентарем і пристроями.
Колективний договір (угода) повинен обовʼязково містити пункт щодо заходів захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей загиблих. Йдеться про відшкодування завданої їм шкоди, виплатуодноразової допомоги, компенсацію витрат на придбання ліків,додаткове платне лікування; про надання потерпілим легшої роботи, відповідно до медичного висновку, із збереженням середнього заробітку, організацію навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів праці, надання цим інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань (якщо навіть вони вже не працюютьна підприємстві за станом здоровʼя) тощо.
випадках на виробництві
Фонд соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку здійснює застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати, що складаються із:
щомісячної страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сімʼї та особам, які перебували на утриманні померлого);
страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
страхової виплати пенсії у звʼязку з втратою годувальника;
страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок
травмування на виробництві або професійного захворювання її матері підчас вагітності;
страхових виплат на медичну та соціальну допомогу;
страхової виплати за моральну шкоду за наявністю факту її заподіяння.
Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється медико- соціально-експертна комісія (МСЕК) за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоровʼя. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою повʼязанеушкодження здоровʼя, причину, час настання та групу інвалідності, а також визначає необхідні види медичної соціальної допомоги.
МСЕК установлюють необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер. При цьому за потерпілим зберігаються його середньомісячний заробіток, який обчислюється за три повних календарних місяці роботи до ушкодження здоровʼя. Потерпілому, який проходить професійне навчання або перекваліфікацію за програмою реабілітації, Фонд здійснює щомісячні страхові виплати також у розмірі середньомісячного заробітку.
Право на страхові виплати (пенсії) у разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина, що народилася упродовж не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
- діти, які не досягли 16 років; діти віком 16 до 18 років, які не працюють;діти старші за цей вік, що через вади фізичного або розумового розвитку самі не здатні заробляти; діти, які є учнями, студентами (слухачами, стажистами, курсантами) денної форми навчання ― до закінчення навчання, але не більш як до 23 років;
- жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, що досягли 60 років, якщо вони не працюють;
- члени сімʼї потерпілого, які мають інвалідність;
- неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобовʼязаний виплачувати аліменти;
- непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на отримання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають
також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів (сестер) або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Розміри страхових виплат
У разі стійкої втрати професійної працездатності Фонд соцстрахування від нещасних випадків проводить одноразову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності. У разі встановлення більшого степеня втрати професійної працездатності (при подальших обстеженнях МСЕК) потерпілому проводиться додаткова одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК. Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоровʼя настало не лише з вини роботодавця, айвнаслідокпорушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, то розмір одноразової виплати зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більше ніж на 50%.
Підприємствами накопичено певний досвід вирішення цих соціальних
питань за допомогою колективних договорів (угод), який, безумовно, повинен
використовуватися у подальшій роботі. Разом з тим, нововведення до чинного законодавства, започатковані Законом України “Про охорону праці”, потребують правильного тлумачення єдиних підходів до організації виконання.
Насамперед, це стосується одноразової допомоги потерпілим. Як вимагає
стаття 11 Закону України “Про охорону праці”, саме колективним договором (угодою, трудовим договором) повинен встановлюватися розмір зазначеної допомоги. За рішенням трудового колективу вона призначається будь-кому з потерпілих на виробництві, зокрема й осіб, які одержали, наприклад, легкі травми з тимчасовою непрацездатністю. Але Законом забезпечується особливий захист інтересів тих працівників, які були важко травмовані і стали інвалідами, а також інтересів утриманців та членів сімей загиблих. Для них встановлено мінімальний розмір одноразової допомоги, що складає:
- у разі смерті потерпілого — не менше пʼятирічного заробітку працівника на його сімʼю і, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилась після його смерті;
- у випадку стійкої втрати працездатності — не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.
Отже, відповідні зобовʼязання колективного договору (угоди, трудового договору) можуть бути й більших розмірів. Однак вказана мінімальна одноразова допомога повинна сплачуватися всім потерпілим на підприємстві (в установі, організації), незалежно від форм власності, його економічних можливостей і фінансового становища, якби навіть йшлось про збільшення на відповідну суму заборгованості підприємства державі чи іншим кредиторам, про виділення додаткових коштів державного бюджету (для бюджетних організацій) тощо.
Законом передбачена можливість зменшення розміру одноразової допомоги лише у випадках, коли виробнича травма сталася внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, тобто з повної або часткової його вини. Щоб не допустити безпідставних звинувачень потерпілого у нещасному випадку та порушення його прав на одноразову допомогу, слід дотримуватись передбачених законодавством вимог про те, що:
- за умов найбільш грубої помилки чи вини потерпілого розмір одноразової допомоги не може бути зменшено більш ніж на половину від тієї суми, яка належить працівникові за відсутності порушень ним вимог охорони праці;
- наявність чи відсутність порушень з боку потерпілого, що призвели до нещасного випадку, а значить наявність або відсутність його вини у цьому випадку, встановлюється комісією по розслідуванню; однак порядок зменшення розміру одноразової допомоги (тобто встановлення ступеня вини потерпілого) повинен визначатися трудовим колективом, за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, установи, організації.
Трудовий колектив може приймати окреме рішення щодо цього приводу, але доцільніше визначити порядок зменшення розміру одноразової допомоги безпосередньо в колективному договорі. З цією метою може бути рекомендовано внесення до колективного договору своєрідної шкали розмірів цієї допомоги, залежно від певних факторів, а саме: важкості ушкодження здоровʼя, складу
сім’ї (наявності утриманців), ступеня вини потерпілого тощо.
Інструкція повинна мати наступні розділи:
1. Загальні вимоги безпеки.
2. Вимоги безпеки перед початком роботи.
3. Вимоги безпеки під час роботи.
4. Вимоги безпеки після закінчення роботи.
5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.
В інструкції потрібно навести усі необхідні нормативні вимоги, наприклад: забороняється робити на агрегаті без огородження..., забороняється перевозити людей на транспортному причепі та ін. Не потрібно підсилювати окремі вимоги такими словами, як наприклад: категорично чи суворо обовʼязково і та ін. В інструкції слід описувати технічні, організаційні та санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на запобігання травматизму та захворюванням на виробництві.
Кожна інструкція повинна мати два титульних аркуші, сам текст інструкції, підпис особи, яка розробляла інструкцію, підписи осіб, з якими узгоджується інструкція.Методику розробки інструкції наведено нижче.
Форма титульного аркуша
інструкції з охорони праці, що діє
на підприємстві
_____________________________________________________________________
(повне найменування підприємства із зазначенням підпорядкованості)
ІНСТРУКЦІЯ
З ОХОРОНИ ПРАЦІ №
(назва)
__________________________
(місце видання)
Форма другого аркуша
інструкції з охорони праці, що діє
на підприємстві
___________________________________________________________
(повне найменування підприємства із зазначенням підпорядкованості)
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ ______________________
_____________________________
(посада роботодавця)
______________________________
(найменування підприємства)
№ ________________________
(число, місяць, рік)
ІНСТРУКЦІЯ
З ОХОРОНИ ПРАЦІ №
(назва)
1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ
1.1. Умови допуску до самостійної роботи /вік, стать, стан здоровʼя, проходження інструктажів.
1.2. Попередження про необхідність дотримання правил розпорядку дня, заборони куріння та вживання спиртних напоїв.
1.3. Характеристика небезпечних та шкідливих виробничих факторів, характерних для даного процесу.
1.4. Перелік видів спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального
захисту, потрібних для роботи.
1.5. Правила особистої гігієни, якихслід дотримуватись виконувати при виконанні робіт.
1.6. Відповідальність працівника за порушення вимог безпеки.
2.ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБОТИ
2.1. Порядок підготовки робочого місця, правил використання технологічного обладнання, пристосувань та інструментів.
2.2. Порядок перевірки справності обладнання, пристосувань, інструментів, огороджень, сигналізації, захисного заземлення (занулення), вентиляції та ін.
Сума щомісячної страхової виплати інваліду встановлюється відповідно до втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що він мав до ушкодження здоровʼя і ця сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Сума страхової виплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку і не може перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санітарно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.
У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за пʼятирічну заробітну плату загиблого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася впродовж не більш як десятимісячного строку після смерті годувальника. Фонд несе також витрати на поховання померлого. Суми щомісячних страхових виплат непрацездатним утриманцям загиблого, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого, за винятком частки, що припадала на нього та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати. Сума такої виплати кожній особі, яка має на це право, розраховується шляхом ділення отриманого залишку на кількість цих осіб.
Неповнолітнім особам, які народились інвалідами внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання матері під час її вагітності, Фонд здійснює щомісячні страхові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 16 років ― у розмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста) приписки цих осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.