КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з курсу «Історія України»
на тему: Музичне та театральне мистецтво в Маріуполі в 1917-1938 р. XX ст.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Театральне мистецтво в Маріуполі в 1917 - 1938 роках ХХ ст.
Розділ 2. Маріупорльський грецький театр
Розділ 3. Музична культура в Маріуполі в 1917-1938 роках ХХ ст.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність теми. Під час громадянської війни Маріуполь 17 разів переходив з рук в руки, місто знаходилося у складі УНР, Донецько-Криворізької радянської республіки, Української Держави (Гетьманату), УРСР, державного устрою ЗСПР А.Денікіна. У листопаді 1918 - березні 1919 року Маріуполь перебував у руках Антанти. Двічі (березень і вересень 1919 року) місто захоплювала Народно-революційна армія Н. Махна. Всі війська, що знаходилися в Маріуполі, грабували і вивозили з міста промислове устаткування, продукцію і продукти. 4 жовтня 1920 Маріуполь остаточно перейшов до рук більшовиків. Однак незважаючи на ці трагічні часи, інтелігенція міста працювала.
Характерними рисами духовного життясуспільства в цей час стали, з одного боку новаторство і пошук, ламаннястереотипів, залучення широких народнихмас до надбань і продукуваннякультури, а з іншого - форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальнезниженнярівнякультури.
Обєкт дослідження.Музичне та театральне мистецтво у 1917-1938 роках.
Предмет дослідження. Культура Маріуполя у 1917-1938 роках XX ст.
Теріторіальні межі охоплюють територію сучасного Маріуполя.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1917 по 1938 роки ХХ століття. Вибір нижної хронологічної мети зумовлений тим,що саме в 1917 починаеться громадянська війна в Маріуполі. Вибір нижньої межі обумовленій тим, що 28 січня 1938 року було приняте рішення про ліквідацію робітничо-колгоспного театру та грецького робітничо-колгоспного театру.
Історіографія.Початок дослідженню радянського та культурного будівництва в Україні поклала монографія О. Б. Слуцького «Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1926 - 1929 рр.)»[8], яка вийшла 1957року. Її тематично і хронологічно продовжили роботи Г. М. Шевчука «Культурне будівництво на Україні у 1921 - 1925 роках» [12] та П. К. Стояна «Советскоестроительство в Украинской ССР (1921 - 1925гг.)»[9].
У своїй працi «Тисяча рокiв української культури» М. Семчишин зазначає такi риси культурної полiтикибiльшовикiв в Українi: проведення культурної революцiї, тобто знищення всiх старих культур - нацiональних, класових, релiгiйних; створення для всiх єдиної, спiльної культури - нацiональної за формою та соцiалiстичної за змiстом; проголошення примату науки над релiгiйними догмами; введення нових методiв у розбудову i керування культурним процесом пiдпартiйними доглядом та цензурою[7].
Серед праць присвячених культурним процесам в Донбаси можна виділіти такі: Ляшенко Г.П. «Успiхи культурного будiвництва в Донбасi», Хюренiна I.Ю. «Культурна полiтика в Донбасi у 1920-30-i роки: мета, особливостi, наслідки»[10].
Якубова Л.Д. у статті «Тенденції етнокультурного життя УСРР у контексті коренізації (1924-1935 рррозкриваєт специфіку духовного розвитку громад етнічних меншин на етапі здійснення політики коренізації в УСРР, досліджуються тенденції етнокультурного поступу останніх на перехресті взаємодії українізації та коренізації, а також вплив на них проблеми українсько-російської двомовності [12].
Загальній огляд культури в Україні в 1917-1938 роках знаходима у Ковалевської М.С(Культура України)[9].
Божко Р.П., Були Т.Ю., Гашененко Н.Н. та Кучугура Л.И видали книгу «Мариуполь и егоокрестности: взглядиз XXI века». Історія Маріуполявикладаеться починаючи з найдавніших часів до сьогоднішніх днів. Матеріали подаються у вигляді науково-популярних історичних нарисів, які розкривають відомі і маловідомі факти з історії міста Маріуполя[6].
Мета дослідження. Розглянути становлення та розвиток музичної та театральної культури на протязі досліджувального періоду.Для досягнення поставленої мети необхілно розглянути такі завдання:
розглягути становлення музичної та театральної культури
порівняти зміни які відбултся в 1917 та 1930-х роках XXст.
Джерела дослідження.З початкам активізації процесу насадження комуністичної ідеології і моральності посилилися адміністративні важелі управління культурою в країні. З початку 1930-х рр.. створюються численні органи галузевого управління культурою: Союзкіно, Всесоюзний комітет з радіофікації і радіомовлення, Всесоюзні комітети у справах вищої школи та у справах мистецтв. У 1930-х р. відбувається оформлення механізмів бюрократичного управління освітою, наукою і культурою в СРСР і починає здійснюватися жорсткий контроль над ними апарату ЦК ВКП (б).
Безсумнівний інтерес представляє точка зору Леніна В.І. напролетарську пропаганду. Володимир Ілліч не встиг детально розробити планпостроенія нової культури, але його точка зору уривками проглядається в різних виступах, документах, листах. Найбільш повно свій погляд на цю проблему Володимир Ілліч оформив у «Проекті резолюції про пролетарську культуру» від 8.10.20 р., де вказується, що: «У Радянській робітничо-селянській республіці вся постановка справи освіти, як у політико-просвітницької області взагалі, так і спеціально в галузі мистецтва, повинна бути пройнята духом класової боротьби пролетаріату за успішне здійснення цілей його диктатури, тобто за повалення буржуазії, за множення класів, за усунення всякої експлуатації людини людиною. Тому пролетаріат як в особі свого авангарду, комуністичної партії, так і в особі всякого роду пролетарських організацій взагалі, повинен брати найактивнішу участь у всьому справі народної освіти. Весь новітній досвід історії довів безперечно, що тільки світогляд марксизму є правильною вираженням інтересів, думки і культури революційного пролетаріату» [5].
У постанові X всеросійського з'їзду робочих, червоноармійський і козацьких депутатів по доповіді народного комісаріату освіти від 27 грудня 1922 р. зазначено: «Народний комісаріат по освіті абсолютно правильно намітив широку програму народної освіти, що включає в себе план створення єдиної трудової школи, пов'язаної з мережею дошкільних установ, на основі безкоштовного та обов'язкового навчання, широку просвітницьку роботу як політичного, так і загального характеру шляхом розширення мережі бібліотек, читалень, шкіл для дорослих, апаратів ліквідації неграмотності і радянських партійних шкіл » [5].
У резолюції I всеросійського з'їзду губернських шкільних інструкторів «Політична робота серед учителів та учнів» зазначається, що«школа не може бути аполітичною, повинна повно і всебічно відображати радянське будівництво і органічно заповняться комуністичним змістом» [5].
У резолюції Х з'їзду РКП (б) «Про Головполітосвіти та агітаційно-пропагандистських завданнях партії від 8-16 березня 1921» зазначається: «Центр ваги роботи Главполитпросвета та її органів повинен лежати в агітаційно-пропагандистській роботі серед позапартійних мас та їх культурній освіті. Центр ваги роботи агітаційно-пропагандистських відділів партійних комітетів, крім керівництва відповідними органами політосвіт, повинен лежати в роботі всередині партії з підняття свідомості її членів і їх
Комуністичному вихованню. Тепер літератори мають бути партійно зобов'язані прийняти участь у складанні популярних брошур з черговим питань радянського будівництва [5].
Велику роль у розвитку в радянської культури 20-30 років зіграли документи про пролеткульти. У виписці з протоколу № 131 (61) засідання пленуму ЦК від 10.10.1920 року зазначено: «Творча робота Пролеткульту повинна бути однією з составнихчастей роботи Наркомосуяк органу, що здійснює пролетарську диктатуру в галузі культури [5].
Повною мірою політику партії в галузі культури розкриває постанову ЦК РКП (б) «Про політику партії в галузі художньої літератури» прийняте в 1925 р., в ньому вказується на необхідність створення особливих пролетарських організацій у галузі літератури і мистецтва», які шляхом тактичного і дбайливого ставлення до попутників забезпечили б всі умови для максимально швидкого переходу на бік комуністичноїідеології » [5].
У січні 1918 року був створений театральний відділ Народного комісаріату освіти РРФСР - TEO Наркомосу, остаточне оформлення отримав у серпні 1919 року, по підписанні В. І. Леніним Декрету «Про об'єднання театральної справи». ТЕО був організований для максимально централизированного керівництва театральною справою, активно боровся за створення нового революційного театру, нового репертуару, за освоєння культурної спадщини минулого в рамках пануючої ідеології [5].
Про розвитк музичного мистецтва в маріуполіповідомляеться у газетах,зокрема в газеті «Маріупольське слово» від 5 серпня 1917 Дирекція Маріупольського Відділення ГРМО, на чолі з головою О. Квітницькою, повідомлялося «про відкриття в місті Маріуполі з осені поточного навчального року музичного училища »[19].
В оголошеннях про відкриття 1917- 1918 навчального року повідомлялося про те, що «особи, що закінчили Музичне Училище користуються всіма правами, що зазначенфі в п.42 і 43 Статуту Державного Російського Музичного Товариства». За Статутом в ці права включалося сприяння членам партнерства у підтримці професійного музичного мистецтва, просування молодих виконавців, у наданні інформаційної підтримки, в захисті прав та інтересів у державних і бізнес структурах Російської Федерації. Такі особливості в роботі Маріупольського музичного училища вказували на високий статус цієї установи[18].
У жовтні 1918 р. в міській газеті «Маріупольський вісник» повідомлялося, що «від Державного Уряду було отримано дозвіл відкрити в місті Маріуполі Музично - Педагогічний інститут ім. П.І. Чайковського ». Засновниками інституту були випускники Державної Петроградськоїконсерваторії вільні художники Л.Р. Канівський і М.О. Лівшиць[22].
В газеті «Маріупольські вісті», в статті «нечто о театре» автор розповідає про «буржуазний» театр в Маріуполі на відміну від Росії із диктатурою пролетаріату [31].
В «Маріупольські вісті»від 27 лютого помішено статтю. Що описуєтруппу «Барського»,згадується про бенефіс А.І МініноїРавіч, також згадуються імена - Чиганов,Яворський,Литвінська [33].
В одному з номерів журналу «Театр і драматургія» за 1934 опубліковано повідомлення: «У Маріуполі почав працювати перший в СРСР грецький театр. У складі 24 актора, в більшості комсомольці». Це перша за часом свідоцтво про відкриття театру[5].
Відомості про те, що розвиток театру йшов складним і часом болісним шляхом знаходимо в одній зі статей Ф. Ялі «Про один забутий театр», опублікованій в газеті «Приазовський пролетар» у березні 1933 року. Автор статті пише про те, що спочатку на грецький театр ніхто не звертав уваги. Актори місяцями не отримували зарплати, жили у важких матеріальних і житлових умовах[5].
У грудні 1936 року на запрошення ЦК вугільників грецький театр вперше виїхав на гастролі в міста Донбасс.Відомості про те.як це відувалося повідомляє газета «Соціалістичний Донбас» № 65 в березні 1937 повідомляла: «У Горлівці з великим успіхом проходять гастролі Маріупольського грецького театру. У цікаво поставленої програмі артисти грецького театру продемонстрували багатство національної творчості - пісні й танці греків» [5].
Газета «Приазовський пролетар» № 140 в 1937 році повідомляла: «Днями в Сартані Маріупольський грецький театр поставив виставу «Кам'яний гість »по А.С. Пушкіну. Греки-колгоспники залишилися дуже задоволені виставою. Вони отримали можливість більш близько ознайомитися з літературною спадщиною великого поета»[40].
З 1936 розпочинаеться активна антигрецька політика. Щоб скомпрометувати творчий колектив грецького театру в особі громадськості Маріуполя, в листопаді 1936 року в газеті « Приазовський пролетар » якийсь Альберт у статті « Театр, що втратив успіх» писав про те, що цей колектив став на неправильний шлях. У 1936 році, писав цей автор, колектив не підготував і не ввів в свій репертуар майже жодної нової п'єси і зараз окрім концертів, до речі сказати, дуже сумнівної якості, нічого не може дати»[39].
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі втупу, трьох розділів. У першому розділі йдеться про розвиток театру в в 1917-1938 роках. Другий розділ містить відомості про грецький театр. Останній розкриває розвиток музичної культури міста у 1930-х роках. Висновків та списку літератури.
Розділ 1.Театральне мистецтво в Маріуполі в 20-30 х роках ХХ ст.
Театральне життя не завмирало в Маріуполі ні на один рік. Навіть у роки революції та громадянської війни в місті йшли вистави на кількох сценах: у театрах «Гротеск» (Зимовий), братів Яковенко (колишній цирк братів Яковенко), « Солей » (будівля, що примикає до готелю «Континенталь»), Крім того, спектаклі йшли і на сценах кінематографічних театрів « Колізей» і «Гігант». Відкривалися нові кінематографи і театри. Так, в червні 1918 року прийняли перших глядачів кінематографи «Ампір» (на розі Катерининської та Грецької вулиці) і « Мішель » (у міському саду), а також театр в Олександрівському парку [5].
До цього часу місто вже не мало постійної театральної трупи. Працювали в основному гастролюючі театральні колективи. Деякі з них наприклад, трупа В.В.Барского давала вистави в Маріуполі не один рік. Її репертуар був досить широким. Про це свідчать десятки назв вистав, які йшли на маріупольських сценах в 1918,1919,1920,1921 роках: «Нове життя», «Потапенко», «Моряки», «Крила пов'язані», « Ланцюги » [22].
Ставилися і класика (п'єси Шекспіра, трагедії Шиллера, драма Лермонтова «Маскарад », спектакль «Батько» водевілі та п'єси на історичні теми («Павло I» за п'єсою Д.С.Мережковського, « Зрада » - п'єса князя Сумбатова) Кожного місяця влаштовувалися бенефісні спектаклі, в тому числі і для акторів, що грали другорядні ролі [24].
У грудні 1918 року, коли місто переживало кризу з подачею електроенергії і були закриті всі кінематографи, афіші як і раніше запрошували на вистави трупи В.В.Барського, так як «міська управа дозволила відпускати Зимового театру електроенергію, хоча б у обмеженій кількості » [6].
Не оминали своєю увагою Маріуполь та інші заїжджі «зірки». Так, 24 жовтня 1918 року в театрі братів Яковенко відбулася єдина гастроль видатних акторів німого кіно Віри Холодної та Олега Рунича.У 1921 році Зимовий театр перейменовують в театр ім. Леніна. На його підмостках як і раніше часто виступають актори трупи В.В.Барського. Однак проблеми, з якими стикається театр в цей час, наростають як снігова куля: «Загальнодержавна розруха, що торкнулася всіх сторін нашого життя, не пожаліла і театр. За останні роки, здається, жоден з провінційних театрів не збагатить ні новими декораціями, ні реквізитом. Крім того через холод багато артистів грають в зимових пальто, і тільки деякі сміливці, гаряче люблять рідний театр, ризикують своїм здоров'ям, граючи в холодному, нетопленому приміщенні без пальто » [14].
З роками все більше театральних колективів приїжджає на гастролі в місто Мариуполь. І серед них чимало сильних труп із серйозним репертуаром. Міська влада була зацікавлені в таких гастролях, оскільки вони допомагали нести культуру в маси.У лютому 1929 року в місті відбулася нарада культпрацівників, на якій ставилися питання про наближення театру до глядача, пропонувалося запросити в місто на літо Український художній колектив ім. Шевченка.Було вирішено винести це питання на широке обговорення мас. Мабуть, обговорення відбулося. Маріупольці виявили бажання бачити у себе київських артистів, і з 15 березня 1929 року в Маріуполі почалися гастролі першої державної української трупи ім. Шевченка. За участю шевченківців в місті відбулося кілька вечорів української культури [6].