Ерліх встановив факт придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Світову славу Ерліху приніс розроблений ним «препарат 606» (сальварсан), який виявився високоефективним при лікуванні сифілісу. Працював над проблемою злоякісних пухлин.
Флемінг у 1929р. виявив антибіотики, але він не зміг виділити їх у чистому вигляді. У 1940 р. Флорі і Чейн виділили чисті антибіотики,які отримали назву “пеніцилін”-за назвою гриба-продуцента. Флемінг, Флорі і Чейн у 1945 році були удостоєні Нобелівської премії. Ваксман вів целеспрямований пошук продуцентів протимікробних речовин серед мо грунту. У 1942 р. він відкрив перший антибіотик аміноглікозидного ряду-стрептоміцин. Ним був запропонований термін “антибіотик” і одне з перших вдалих визначень антибіотиків(1953).”Антибіотики- хімічні речовини,що утворюються мікроорганізмами, які здатні у розчинах пригнічувати ріст або навіть руйнувати клітини бактерій та інших мо.”
За механізмом дії на мо антибіотики класифікують на:
1.Інгібітори синтезу клітинної стінки:
-пеніциліни
-цефалоспорини
-іншіβ- „|„p„{„„„p„}„~і „p„~„„„y„qі„€„„„y„{„y
-бацитрацини
-ванкоміцини
-циклосерини
2.Інгібітори синтезу білка:
-аміноглікозиди
-тетрацикліни
-левоміцетин
-макроліди
-азаліди
-лінкозаміди
3.Інгібітори транскрипції нуклеїнових кислот:
-рифаміцини
Класифікація антибіотиків за походженням:
1.Похідні бактерій-поліміксин,граміцидин.
2.Похідні грибів-пеніцилін,цефалоспорини.
3.Похідні актиноміцет-стрептоміцин,тетрациклін.
4.Похідні рослин-іманін, сальвін,хлорофіліпт
5.Похідні тварин-лізоцим,інтерфером
6.Похідні мохів та лишайників-уснінова кислота
23. Явище антагонізму мікробів. Роль вітчизняних мікробіологів у розвитку вчення про антагонізм мікробів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми
Антагонізм – форма взаємовідносин, коли один мікроорганізм пригнічує розвиток інших.
Механізми антагонізму:
конкуренція за поживний субстрат (різна швидкість росту)
виділення мікробами-антагоністами кислот, спиртів, лугів
виділення мікробами-антагоністами антибіотиків та бактеріоцинів
хижацтво
Мечников разом з Пастером заклали основи вчення про антагонізм бактерій, яке пізніше виросло у надзвичайно важливе для практичної медицини вчення про антибіотики. З усіх мікробів-антагоністів Мечников віддав перевагу молочнокислим бактеріям. На їх основі він запропонував три лікувальних препарати - простоквашу, йогурт і лактобацилін. Тепер такі бактерійні препарати називаються пробіотиками.
Антибіотики – хіміотерапевтичні препарати біологічного походження, які здатні в низьких концентраціях вибірково вбивати мікроби або клітини злоякісних клітин або затримувати ріст злоякісних утворень.
Процес отримання антибіотика включає в себе чотири основні стадії: отримання відповідного штаму - продуцента антибіотика, придатного для промислового виробництва; біосинтез антибіотика; виділення і очищення антибіотика; концентрування, стабілізація антибіотика та отримання готового продукту.
Вимоги до антибіотиків: висока активність проти мікробів, мінімальна токсичність, розчинність, хороший розподіл в організмі, легке виведення, відсутність алергенності, якомога повільніший розвиток лікарської стійкості у мікробів.
Одиниці виміру:
ОД – одиниця дії – мінімальна кількість антибіотику, здатна пригнічувати ріст мікроорганізму.
Зараз використовують мікрограми. (1мкг = 1 ОД)
За механізмом дії на мо антибіотики класифікують на:
1.Інгібітори синтезу клітинної стінки:
-пеніциліни
-цефалоспорини
-бацитрацини
-ванкоміцини
-циклосерини
2.Інгібітори синтезу білка:
-аміноглікозиди
-тетрацикліни
-левоміцетин
-макроліди
-азаліди
-лінкозаміди
3.Інгібітори транскрипції нуклеїнових кислот:
-рифаміцини
4.Інгібітори функцій клітинної мембрани
5.Інгібітори дихання (актиноміцети
Класифікація антибіотиків за походженням:
1.Похідні бактерій-поліміксин,граміцидин.
2.Похідні грибів-пеніцилін,цефалоспорини.
3.Похідні актиноміцет-стрептоміцин,тетрациклін.
4.Похідні рослин-іманін, сальвін,хлорофіліпт
5.Похідні тварин-лізоцим,інтерфером
6.Похідні мохів та лишайників-уснінова кислота
Класифікація за механізмами дії на мікроорганізми:
інгібітори синтезу клітинної стінки
інгібітори синтезу білка
інгібітори синтезу нуклеїнових кислот
)
24. Лікарська стійкість мікробів,механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімільна пригнічувальна та мінімальна бактерицидна концентрації. Практичне значення.Принципи бортьби з лікарською стійкістю мікроорганізмів
Під стійкістю розуміють здатність мікроорганізмів переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими мо даного виду,або ж розвиватися при таких концентраціях,які перевищують терапевтичну дозу.
Механізм утворення стійких форм.
-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.
-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу
-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину
-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах
Методи визначення чутливості мікробів:
1.Дифузійні методи:
-метод лунок – у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру .В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С.Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.
-метод дисків – сіять досліджувану культуру, на агар наносять диски, просочені антимікробними препаратами, інкубують при 37С. Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.
2.Методи серійних розведень:
рідке середовище – у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі.У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить 106 /мл мікробних клітин.Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища,порівнюючи з контролем.
щільне середовище – готують подвійні серійні розведення препарату, потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки, що містять по 4 мл розплавленого і охолодженого (45С)агару. Агар засівають тест-культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі, пробірки скошують та інкубують. Досліджують МПК.
За результатами визначають:
Мінімільна пригнічувальна концентрація – відповідає найбільшому розведенню препарату ,що гальмує ріст тест-культури.
Мінімальна бактерицидна концентрація – визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень.Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату,щ надає бактерицидний ефект.
ОСЛОЖНЕНИЯ АНТИБИОТИКОТЕРАПИИ
Аллергические реакции
Профилактика: сбор анамнеза, кожные
аллергические пробы
Токсические реакции
Профилактика: Использование оптимальных доз,
правильный подбор, соблюдение условий
хранения.
Дисбактериозы
Профилактика: применение пробиотиков,
противогрибковых препаратов, препаратов узкого
спектра действия
Дисбактеріо́з (часто в медичній літературі — «дисбіоз») — якісна зміна нормального видового складу бактерій (мікробіоти) кишечника або шкіри, яка є симптомом багатьох хвороб.
Дисбактеріоз виникає у результаті порушення рівноваги кишкової мікрофлори через низку можливих причин: вживання антибактеріальних речовин, зокрема антибіотиків, неправильного харчування, порушення функції імунітету і тому подібне. У результаті порушення конкурентних взаємин нормальної мікрофлори органу їх місце часто займають патогенні мікроорганізми, наприклад гриби кандида, або аспергіл.
За своїм ступенем чутливості до антибіотиків мікроорганізми поділяються на три групи:
1 група – чутливі до антибіотиків (збудники знищуються в організмі при використанні звичайних терапевтичних доз препаратів);
2 група – помірно-резистентні (для них лікувальний ефект може бути досягнутий при використанні максимальних терапевтичних доз препаратів);
3 група – резистентні (бактерицидних концентрацій препаратів в організмі створити неможливо, тому що вони будуть токсичними).
При визначенні стійкості до антибіотиків, близьких за хімічною будовою і спектром антибактеріальної дії, можливе використання клас-диска, просякнутого одним з антибіотиків певної групи. Так, за допомогою диска з бензилпеніциліном можна визначати чутливість до біцилінів, феноксиметилпеніциліну; цефалексиновим – до цефазоліну, цефаклору, цефалотину. Однак, не рекомендується використовувати тетрациклінові диски для визначення чутливості до доксицикліну.
Диско-дифузійний метод визначення антибіотикочутливості є найпростішим якісним методом і широко використовується для епідеміологічного контролю резистентності. Достовірність результатів забезпечується шляхом стандартизації проведення тесту на всіх етапах дослідження: вибір і виготовлення живильних середовищ із врахуванням всіх властивостей можливих збудників, взяття проб і умови їх доставки, виготовлення і розливання посівного матеріалу на поверхню агару, вибір дисків (використання набору дисків у відповідності до виду виділеного збудника та локалізації інфекції). Чутливість мікроорганізмів до антибіотиків слід визначати тільки у чистій культурі.
Метод серійних розведень. Показаннями для визначення антибіотикочутли-
вості за методом серійних розведень є необхідність одержання кількісних даних
(переважно при тяжкому перебігу інфекційних процесів) для проведення регульо-
ваної антибіотикотерапії.
Встановлення ступеня чутливості мікробів до антибактеріальних препаратів
впливає на вибір антибіотика (наприклад, відмова від ліків з високою токсичні-
стю при помірному ступені чутливості збудника до них), його дозування (концен-
трація антибіотика в крові повинна в 2-3 рази перевищувати його мінімальну при-
гнічуючу концентрацію по відношенню до збудника) і режим введення. Крім того,
її кількісне визначення необхідне також для встановлення бактерицидної дії об-
раного препарату (як гарантії швидкого терапевтичного ефекту та безрецидивно-
го перебігу) по відношенню до даного збудника. Існують дві модифікації методу серійних розведень – визначення чутливості на рідкому та густому живильних середовищах. Метод дає можливість визначити МПК препарату для виділеного штаму збудника.
26. Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.
Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника.
Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є хімічна модифікація відомих антибіотиків із захищеними активними групами, стійкими до бактеріальних ферментів. Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів, а також препаратів, що перешкоджають адгезії бактерій на клітинах макроорганізму.