Материал: микра модуль весь

51. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.

Гіперчутливість — неадекватне або надмірне проявлення реакції набутого імунітету. В основі гіперчутливості лежить корисна для організму імунна відповідь, яка в даному випадку діє неадекватно, інколи з виникненням запалень і пошкодженням тканин. Її можуть спричинити різні антигени.

Гіперчутливість негайного типу (ГНТ) – це такий стан імунної системи, при якому відповідь на потрапляння в організм алергену є надмірною, і опосередкована участю імуноглобуліну Е.ГНТ розвивається в тому випадку, якщо антитіла направлені проти в нормі не шкідливих антигенів зовнішнього середовища, таких як квітковий пил, лупа тварин тощо. Виділені в результаті імунної реакції біологічно активні речовини (медіатори) викликають гострі запальні процеси. Важливою ознакою для ГНТ є велика швидкість їхнього розвитку та висока степінь враження.ГНТ це патологія імунної системи, яка проявляється лише при наявності певного алергену. Тобто якщо цей алерген не зустрічається в оточуючому людину середовищі вона може все життя прожити і не знати що має ГНТ. У випадку потрапляння такого алергену в організм починається реакція ГНТ.Кількість ГНТ рівна кількості алергенів, що їх продукує. Найбільш поширеними з них є поліноз, алергічний риніт, бронхіальна астма і атопічний дерматит. При реакції ГНТ вражається організм вцілому (анафілактичний шок) чи окремі органи: органи дихання (нежить, кон'юнктивіт, бронхіт), шкіра (дерматити).

ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ ПОВІЛЬНОГО ТИПУ — вид алергічної реакції, що розвивається протягом багатьох годин, а інколи й діб. Характерні ознаки алергічних реакцій Г.п.т.: розвиток через 24–48 год після контакту алергену із сенсибілізованим організмом, відсутність у крові циркулюючих антитіл, цитотоксична дія алергену на сенсибілізовані лейкоцити. Для реакцій Г.п.т. характерна також токсична дія алергену на культуру тканин, вони розвиваються після проведення щеплення або при захворюваннях бактеріальної, вірусної чи грибкової природи. Г.п.т. виникає при дифтерії, бруцельозі. Її роль у патогенезі інфекційних захворювань найбільш виражена при туберкульозі, туберкулінова гіперчутливість є класичним прикладом Г.п.т. Одним з її видів є контактний дерматит, причиною якого є різні НМС рослинного та штучного походження (лаки, фарби тощо). Алергічні реакції повільного типу мають три стадії: імунологічну, патохімічну та патофізіологічну. В імунологічній стадії головну роль відіграють Т-лімфоцити. Для патохімічної стадії характерне вивільнення сенсибілізованими лімфоцитами БАР білкової та поліпептидної природи. У патофізіологічній стадії відбуваються зміни в тканинах, які розвиваються під дією медіаторів і внаслідок безпосередньої цитотоксичної та цитопатичної дії сенсибілізованих лімфоцитів. Важливим проявом патофізіологічної стадії є розвиток різних видів запалення.

52. Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці

Моноклональні антитіла — це препарати антитіл, високоспецифічні до однієї антигенної детермінанти, одержані з одного клону клітин-продуцентів in vitro. Продуцентами моноклональних антитіл є гібридоми — клітини, одержані шляхом злиття лімфоцита та мієломної клітини. Лімфоцит,як високодиференційована клітина, продукує антитіла однієї специфічності in virto, але не розмножується. Мієломна клітина, що походить із злоякісної пухлини, має здатність до безмежного розмноження. Гібридомна ж клітина розмножується, утворюючи клон, який продукує антитіла.

Етапи одержання моноклональних антитіл:

1. Імунізація тварин певним антигеном.

2. Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.

1. Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.

4. Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.

5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.

Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.

53. Імунодефіцитні стани, аутоімунні процеси. Комплексна оцінка імунного статусу організму

Будь-який компонент імунної системи, специфічний чи неспецифічний, може бути відсутнім або мати певні вади. Імунодефіцитні стани відрізняються ступенем важкости, починаючи від незагрозливих і закінчуючи станами, які призводять до смерти. Існує багато генетично обумовлених станів, але імунодефіцитні стани, крім всього, можуть бути наслідком набутого захворювання. Яскравим прикладом тяжкої форми такого стану є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), але він також є складовою частиною різних інфекційних захворювань, включаючи грип, інфекційну мононуклеозу та кір. Набутий імунодефіцит може також бути ятрогенним, наприклад, внаслідок лікування кортикостероїдами або іншими імуносупресивними лікарськими препаратами. Крім чутливости до інфекцій, імунодефіцит може супроводжуватися аномальними імунними реакціями, наприклад, алерґією або аутоімунним захворюванням. Засоби лікування розглядаються у розділі про імунотерапію. Аномалії поліморфно-ядерної функції та дефіцити компонентів комплементу або антитіл призводять до розвитку чутливости до бактерійної інфекції. Недостатність ґуморальних і клітинних компонентів специфічної імунологічної системи може розвиватися окремо або разом. В інформаційному бльоці наведено можливі зони первинних розладів, що порушують діяльність імунної системи і супроводжуються відомими симптомами. Більш докладному вивченню імунодефіцитів сприятиме розвиток маркерів моногрупових антитіл для різноманітних субпопуляцій Т-клітин, для різних стадій зрілости В-клітин, а також для моноцитів.  Тяжкий синдром комбінованого імунодефіциту  Такий стан, що викликаний кількома різними генними порушеннями, аутосомними або зчепленими з Х-хромосомою, характеризується дефектами стовбурових клітин, що призводить до розвитку Т- та В-клітинного імунодефіциту і, таким чином, до порушення імунітету, що залежить від клітин, та синтези ґуморального антитіла. Порушення процесу формування стовбурових клітин протягом ранньої стадії розвитку — це додатковий симптом аґранулоцитози, незважаючи на нормальний розвиток і стан еритроцитів та тромбоцитів. Майже у половини дітей молодшого віку з аутосомною рецесивною формою тяжкого комбінованого імунодефіциту виявлено також й аденозин-дезаміназну недостатність, діягнозу якої можна встановити пренатально шляхом виявлення ферментативної недостатности амніотичних клітин. Хворі малі діти дуже чутливі навіть до вірусних інфекцій слабкої дії й можуть померти від звичайної вітряної віспи, кору, вірусу цитомегалії чи інших вірусних інфекцій. Якщо випадково зробити таким малюкам щеплення проти віспи, у них почне розвиватися вакцинальна хвороба, що призводить до смертельного кінця; так само вони можуть тяжко захворіти внаслідок проведення вакцинації БЦЖ. 

54. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності

55-56. Вакцини. Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генно-інженерні і анти ідіотипові вакцини, лізосомальні та інкапсульовані, мукозальні, рнк-вакцини, з трансгенних рослин

Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО , що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.