Материал: Методика складання звіту про фінансові результати та шляхи підвищення ефективності банківської діяльності

Метою оцінки фінансового стану банку є аналіз його фінансового стану в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку.

Фінансовий стан банку характеризується за допомогою таких груп показників:

- показники фінансової стійкості банку;

-       показники, що характеризують ділову активність банку;

-       показники ліквідності;

-       показники ефективності управління

Фінансова стійкість банку - це головна умова його існування та активної діяльності. Вона формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

- стійкість національної валюти;

-       впорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

-       низький рівень інфляції;

-       довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

-       незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

-       сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

До внутрішніх чинників, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту банку, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійні якості керівництва банку тощо.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

- показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

-       показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

-       показники, що базуються на якості активів банку.

-       показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву.

Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон’юнктурних змін на ринку здійснюється за допомогою аналізу співвідношення власного капіталу до зобов’язань. Цей коефіцієнт називається коефіцієнтом надійності і розраховується за формулою:

,                                                          (3.1)

Якщо в чисельнику береться балансовий капітал (капітал-брутто), то передбачається, що капітал банку повинен на 25-30 % покривати зобов’язання. Якщо до складу чисельника входить чистий капітал (регулятивний), то значення цього коефіцієнта має бути більше 5 % (деякі банки потребують доведення цього показника до 10 %). Його динаміка свідчить про фінансовий стан банку: у разі зростання показника, стійкість підвищується і знижується, падає якщо його значення.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберененим показником до першого і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:

,                                                                (3.2)

Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але про зниження його фінансової стабільності.

Коефіцієнт платоспроможності (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) розраховується діленням власного капіталу на активи, зважені за ступенем ризику:

,                  (3.3)

Значення даного нормативу має бути більше 8 %. Цей коефіцієнт дає змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з’ясувати, чи вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів. Якщо ризикованість банківських активних операцій зростає, то відповідне зростання капіталу повинно «підстрахувати» зростання ризику.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як співвідношення капіталізованих активів і власного капіталу [32]:

,      (3.4)

Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання.

Коефіцієнт захищеності дохідних активів:

,                         (3.5)

Цей коефіцієнт свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом.

Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі структури зобов’язань (залучених коштів). До них відносять такі:

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази:

,         (3.6)

Цей коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у залучених та запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижче 15 %. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що відповідно негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30-40 %. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов’язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності депозитів до запитання.

Третя група показників, що характеризують фінансову стабільність заснована на аналізі якості та структурі активів.

Частка прострочених кредитів у кредитному портфелі [32]:

,                                      (3.7)

Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля не повинна перевищувати 10 %. За більш детального аналізу необхідно проаналізувати середній термін прострочення платежів та структуру прострочених кредитів за термінами.

Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі:

,                                         (3.8)

Значення даного показника не повинно перевищувати 10-15 %. За детальнішого аналізу необхідно проаналізувати склад пролонгованих кредитів за кількістю пролонгацій та за термінами пролонгації.

Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність банку, базується на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів зростання окремих показників. До них належать:

Коефіцієнт приросту активів:

,          (3.9)

Обчислюючи цей показник необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації інфляційного фактору необхідно базисне значення (залишки на початок періоду) помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання коефіцієнта є позитивним явищем і свідчить про збільшення масштабів діяльності банку.

Коефіцієнт приросту капіталу:

                                (3.10)

Цей коефіцієнт вказує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи фінансування відбувається за рахунок інших джерел, таких як борг чи запозичення. Позитивною є тенденція випередження темпів приросту капіталу над темпами приросту активів.

Отже, проведем розрахунок фінансової стабільності АТ «Банку-Богуслав» та представио його в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Розрахунок фінансової стабільності АТ «Банк Богуслав»

Таким чином, можемо зробити певні висновки щодо фінансової ситуації АТ «Банк Богуслав». Перш за все зауважимо, що капітал банку, мав тенденцію до змінення протягом всого періоду, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Що стосується активів та кредитних зобов’язань банку, то вони постійно збільшувалися протягом всього звітного періоду. Зауважимо також, що надмірним чином збільшуються активи недоходні, а активи дохідні збільшувалися більш повільно. Отже, що стосується коефіцієнтів фінансової стійкості то більш наглядно, їх можна зобразити у игляді діаграми (рис. 3.1)

Рис. 3.1 Динаміка коефіцієнтів фінансової стійкості АТ «Банк Богуслав» за 2088-2010 рр.

Таким чином, можемо стверджувати, що більшість показників фінансової стійкості АТ «Банк Богуслав» у 2008-2010 році у 2009 році, знизилися оскільки відчувається вплив світової фінансової кризи на діяльність АТ «Банк Богуслав». Найбільш чутливий вплив фінансової кризи відчув коефіцієнт приросту капіталу платоспроможності.

Загалом, можемо стверджувати що фінансова стійкість АТ «Банк Богуслав» задовольняє вимогам кредиторів та акціонерів, через що ця установа може вважатися цілком стабільною.

3.2 Формування єдиної системи інформаційних ресурсів АТ «Банк Богуслав» на основі Інтернет технологій

Поняття «інформаційне забезпечення» (ІЗ) виникло у зв’язку з розвитком автоматизованих систем управління (АСУ). Це динамічна система одержання, оцінки, зберігання та переробки даних, створена з метою вироблення управлінських рішень. ІЗ можна розглядати і як процес забезпечення інформацією, і як сукупність форм документів, нормативної бази та реалізованих рішень щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в інформаційній системі (ІС) у процесі її функціонування.

Створюючи ІЗ, дотримуються таких принципів: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність і гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення й виведення інформації (однократність уведення інформації, уведення-виведення тільки змін). Цілісність - це здатність даних задовольняти принцип повного узгодження, точності, доступності й достовірності відображення реального стану об’єкта. Обсяг інформації регулюється співвідношенням «необхідного і достатнього», а також вимогами повноти й достовірності даних. Окремо визначаються вимоги стосовно своєчасного надання відомостей користувачеві.

Ефективність ІС багато в чому залежить від організації її інформаційної бази (ІБ), яка поділяється на позамашинну і машинну. Інформація в ній відображає стан конкретного об’єкта й зовнішнього середовища і фіксується на носіях системи. Такі засоби реєстрації даних забезпечують зв’язок між інформацією та людиною, інформацією та ЕОМ, людиною та ЕОМ. Для фіксування інформації в комп’ютерних системах використовуються різноманітні види носіїв (магнітні диски, магнітні стрічки, накопичувачі на гнучких магнітних дисках, компакт-диски).

До методики економічного аналізу за умов автоматизації висуваються такі вимоги: системність, комплексність, оперативність, точність, прогресивність, динамічність. Аналітичний процес з використанням ПЕОМ можна зобразити в такій послідовності: постановка задачі та її формалізований опис; накопичення інформації; обробка інформації; аналіз; використання результатної інформації.

Постановка задачі - це етап, на якому визначають сутність аналітичної задачі, вимоги до регламенту розв’язування, до вихідних даних і конкретних результатів. В описі алгоритму розв’язування задачі вирізняють такі підрозділи: інформація, яка використовується; результатна інформація; математичний опис; власне алгоритм розв’язування.

Засоби підтримки прийняття рішень уможливлюють встановлення залежності між різними факторами та отримання нових знань, забезпечують гнучкий доступ до бази моделей, їх поновлення та модифікацію. Основною метою запровадження систем підтримки прийняття рішень (СППР) є надання допомоги у з’ясуванні проблеми, яку слід розв’язати, та під час аналізу розв’язків. Для таких систем необхідний значно ширший діапазон джерел інформації, яку беруть із зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Найбільш типовими СППР є «Симплан» - для корпоративного планування; «Прожектор» - фінансового планування; «Експрес» - маркетингу, фінансів; «BIS» - керування бюджетом.

Сучасні підприємства використовують технології управління знаннями (КМ - knowledge management), які являють собою сукупність інструментальних засобів, призначених для зберігання і добування знань. Ці інструменти забезпечують аналіз ринку й оцінку можливостей у різних сферах, для прийняття оптимальних рішень, орієнтації опису продукту, організації виробництва, підвищення ефективності діяльності з продажу.

Експертні системи (ЕС) базуються на узагальненні знань експертів стосовно певної (вузької) предметної області за допомогою ЕОМ та наступному їх використанні для розв’язання проблем у даній галузі. ЕС базуються на обробці знань, а не даних, як у системах обробки даних. Відтак і вихідна інформація є текстовою, поданою у вигляді інтелектуальної поради, а не у вигляді таблиць на машино- і відеограмі.

Забезпечувальні й допоміжні інструментальні засоби сприяють підготовці додаткової інформації, створенню комфортних умов для роботи аналітиків. Комунікаційні засоби впливають на ефективність використання інструментальних засобів. Оскільки економічний аналіз базується на збиранні, систематизації та обробці даних, що надходять із різних інформаційних джерел, виникає необхідність у використанні мереж даних (локальних, регіональних, глобальних) для отримування й відправлення інформаційних матеріалів. Комунікаційні засоби забезпечують користувачу доступ до персональної бази даних, яка створюється і ведеться безпосередньо користувачем; баз даних інших локальних користувачів; інтегрованої бази даних підприємства; альтернативних баз даних, зовнішніх щодо даного підприємства і таких, що існують незалежно від нього.