Вступ
Актуальність дослідження. У кожну історичну епоху виховується не абстрактна людина, а представник того чи іншого народу, носій певної національної культури. Сьогодні перед нами поставлено завдання виховати інтелектуальну, інтелігентну, високогуманну людину, патріота свого народу, землі своїх батьків.
Нині настали сприятливі умови для подолання духовного занепаду нашого суспільства, відродження та розвитку національної освіти, культури. Настав час сприймати нашу історію очима і серцем українського патріота, бо ще не всі маємо достатньо розвинуте почуття національної гідності, не вміємо шанувати і любити свою минувшину так, як інші народи. Немає сумніву у тому, що нам ще багато разів доведеться заглиблюватися в наше минуле, щоб у скарбниці давньої краси - народній культурі - черпати сили для подальшого руху вперед. Звертаючись до історичних святинь, прагнучи осягнути споконвічне, нетлінне, маємо чітко усвідомлювати: животворним корінням, що першим чутливо вбирає цілющі соки, є дошкілля. В цьому його безумовний пріоритет і першозначення.
У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) зазначено, що дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становленні і розвитку особистості. Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім’ї та дошкільному закладі; виховання поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини, започаткування моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях. Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності, а саме: розвиток у дитини духовності як домінуючого у структурі особистості. Саме це є основною метою концепції дошкільного виховання, а головним її завданням є формування творчої індивідуальності на національній основі і водночас розвитку на рівні сучасності.
Національно-державне, духовно-культурне відродження України зумовило всесторонній процес відродження українознавства. У здійсненні основного завдання - “виколисувати” з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності, неабияка роль належить українознавству. Велінням часу є осмислення українознавства як освітньої й наукової системи, як філософії суспільства й політики держави. Введення українознавства в систему освіти (виховання й навчання) здійснюється відповідно до вимог “форм і методів”, рекомендованих Міністерством освіти України.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
Провідні психологи (В.Т.Ананьєв, Л.І.Божович, Л.А.Венгер та ін.), досліджуючи психологічні механізми особистості і розкриваючи вікові особливості дітей, звертають увагу на необхідність своєчасного виховання моральної свідомості, відповідних почуттів і поведінки. Саме дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу.
Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості - відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття - комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Актуальність обраної теми полягає також у тому, що сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі принципу народності, що дозволяє формувати духовно багате підростаюче покоління. Вивчення праць В. Сухомлинського, С. Русової, К. Ушинського показує, що виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу. Без ознайомлення в сім’ї, дитячому садку, школі з культурою свого народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна і говорити про успіх патріотичного виховання.
Дошкільний навчальний заклад виконує важливу роль у вихованні дітей, формуванні в них любові до рідного краю, історичної пам’яті, духовності, національного характеру. Адже все, що закладається дитині в період навчання і виховання в дитячому садку визначає в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і загального розвитку.
Питання національного патріотичного виховання дошкільників, ознайомлення дітей з національним одягом розглядали багато науковців: А. Богуш, А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський.
Формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості нерозривно пов’язане із відродженням нації, демократизацією і гуманізацією суспільства. Виховання особистості вимагає передусім удосконалення виховного процесу, врахування особливостей кожної дитини.
Таким чином, актуальність проблеми й зумовила вибір нами теми дослідження: «Методика проведення занять з ознайомлення з українським одягом у старшій групі дошкільного навчального закладу ».
Об’єктом курсової роботи є: художньо-мовленнєва й народознавча діяльність старших дошкільників.
Предмет: методика проведення занять з ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з українським одягом.
Мета дослідження: виявити й експериментально перевірити методичні особливості проведення занять з ознайомлення з українським одягом для дітей старшого дошкільного віку.
Завданнями курсової роботи є:
висвітлити теоретичні аспекти народознавчого виховання дітей дошкільного віку;
виявити зміст і напрями роботи із ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з українським національним одягом;
виявити ступінь засвоєння знань у дітей старшого дошкільного віку про національний одяг українців.
Методи дослідження: аналіз, синтез,
узагальнення, експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний).
Розділ І. Теоретичні засади методики
українознавства в ДНЗ
.1 Учені про сутність народознавчої роботи з
дітьми старшого дошкільного віку
Вивчення праць В. Сухомлинського, С. Русової, К. Ушинського показує, що виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу. Без ознайомлення в сім’ї, дитячому садку, школі з культурою свого народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна і говорити про успіх патріотичного виховання.
Предметом методики ознайомлення дітей з українським народознавством у дошкільному закладі є засоби, форми, методи, прийоми ознайомлення дітей раннього та дошкільного віку з українськими народними традиціями, культурою, звичаями, оберегами, символами та прилучення їх до національного духовного надбання українського народу. [2, с. 7] Під час викладання дисципліни вихователь має послуговуватись насамперед загально-дидактичними принципами, але методика ознайомлення дітей з українським народознавством має і свої специфічні принципи виховання, такі як: •Принцип народності - передбачає побудову виховання на народних традиціях. Цей принцип був висунутий і обґрунтований такими видатними педагогами як К. Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, М.Г. Стельмахович, С.Ф. Русова, ідеї якої знайшли втілення у проекті сучасної концепції національного дошкільного закладу в Україні.
•Принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості народознавчої науки з життям, з практикою виховання і навчання молоді
•Принцип історизму
•Краєзнавчий принцип.
Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі, який свого часу відстоював К.Д. Ушинський, що передбачає комплексність, всебічність, доцільність вивчення рідного краю, своєї Вітчизни. [2, с. 18-19] Втілення принципу краєзнавства в життя в роботі з дошкільниками тісно пов’язане з принципом регіонального підходу в ознайомленні з народознавчим матеріалом. Ще К. Д. Ушинський застерігав, що курс вітчизнознавства має бути пристосований до «горизонту кожної місцевості, оскільки дітям властивий, інстинкт місцевості, любов до краю, де вони народилися і зросли». [15, с. 10]
Крім того, вікові особливості дітей дошкільного віку не дають їм змогу обійняти весь зміст духовної культури українців, яка має свою специфіку відповідно до кожного етнічного району нашої держави. Тільки у назвах верхнього жіночого та чоловічого одягу спостерігається розмаїття: кожух (свита, опанча, манта, сіряк, сірманя), плащ (корзно, килія), штани (порти, гачі, шаровари), сердак (жупан, свитка, кунтуш), фартух (попередниця, хвартух, плахта), спідниця (димка, мальованка, юпка), безрукавка (керсетка, катанка, андарак, киптарик, лейбик, бунда). Відповідно до принципу регіональності дітей потрібно ознайомити з одягом певної місцевості та його назвами, прийнятими у цьому регіоні. [2, с. 20]
Заняття з ознайомлення дошкільників з національним одягом мають не стільки пізнавальний характер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури. Для цього доцільно обладнати у дошкільному закладі українську світлицю. Вже саме перебування дітей в атмосфері народних звичаїв налаштує їх на мажорний лад, викликає позитивні почуття, бажання дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі. Доречним буде й зовнішній вигляд вихователя та дітей, які з нагоди подорожі до бабусиної світлиці надягли своє святкове українське національне вбрання - вишиванки, віночки, стрічки, намисто тощо. [2, с. 21] Саме про це зазначала у своїх працях С.Ф. Русова : «виховання має бути позначене народним мистецтвом, естетичними сприйманнями і емоціями. Мусять бути хати чепурно, чисто вбрані, діти охайно одягнені, їх увага звернута на красу оточення, але спостереження їх мають бути вільними, незалежними» [11, с.7] Знайомство дітей з предметами домашнього вжитку, хатнім інтер'єром, посудом, національним одягом повинно носити регіональний характер.
Кожний регіон України має свою історію, різні назви предметів домашнього вжитку, різноманітні забарвлення, форму, свій національний одяг. Для цього педагогам дошкільних закладів потрібно познайомитися з довідковим Історичним матеріалом свого рідного краю, зібрати, описати його; розглянути й обговорити на педраді, обладнати відповідно «Музей українського села».
Знайомлячи дітей з архітектурою українського села, посудом, речами домашнього вжитку, слід виготовити відповідні макети, дібрати потрібні речі, слайди, ілюстрації, скласти тематичний тлумачний словничок. Добре, якщо в цій місцевості є краєзнавчий музей, його потрібно відвідати з дітьми кілька разів.
Зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з українськими національними традиціями викладено у тематичній програмі «Народознавство». Програма побудована за регіональним принципом ознайомлення дітей з рідним краєм. Окремих занять з народознавства програмою не передбачається. Тематика занять, що пропонується для вихователів є рухомою та орієнтовною. Вихователь має право доповнювати їх та варіювати теми в межах вікових груп залежно від рівня розумового та мовленнєвого розвитку дітей, місцевих та регіональних умов, мовного режиму групи чи дошкільного закладу. [1, с. 4-5]
Окремі теми містять як загально-традиційний матеріал, так і регіональний. Тема «Побут України» в якій розкривається зміст ознайомлення дітей з національним одягом має такий зміст:
Ознайомити з чоловічим та жіночим одягом:
•Жіночий: сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, запаска, жилетка, корсетка, сап’янці (чоботи), фартух, свитка, кожух (вінець), хустка, очіпок, кокошник, личаки, сукня, серпанок, коралі, намисто.
•Чоловічий: штани, шаровари, сорочка-вишиванка, корзно (плащ), шорти (штани), гачі (штани), жупан, сердак, постоли, чоботи, бриль, люлька, капелюх, свита, жилет, кожух, личаки, ходаки, черес (пояс), кучма (шапка).
Ознайомити з регіональними назвами та специфікою національного одягу. Наведемо приклад змісту програми з ознайомлення з національним одягом щодо нашого регіону:
«Степова частина України: пальто, прямоспинні свити, кожух, картуз, черевики, чоботи, конічні шапки, керея, сорочка-талійка до талії, спідниця, блузка, каптан, кофта, хустка, очіпки, кобеняк, дерга, крайка, манта, чумарка». [ 1 , с. 18].
Дітей усіх вікових груп передусім знайомлять з українським національним (класичним) одягом, як жіночим, так і чоловічим. [2, с. 369-371]
Тематика занять залежить від віку дітей. Це можуть бути, наприклад, у молодшій групі такі заняття, як «Мамина (чи бабусина) світлиця», «Садок вишневий коло хати», «З бабусиної скрині»; у середній групі: «Виставка посуду», «Виставка українського одягу». «Чорнобривців насіяла мати» і т. ін.
З дітьми старшого дошкільного віку тематика занять ускладнюється, їх знайомлять у доступній формі з історією українського села, будівлями, оселями, подвір'ями, речами домашнього вжитку, посудом, одягом (традиційним, буденним, святковим), національними стравами (борщ, крученики, галушки, вареники, узвар). Орієнтовні теми занять: «Село в нашій Україні, неначе писанка село», «Подорож до прадіда та прабабусі», «Лелечине гніздо», «Про що нам скриня розповість?», «Гостинність українського дому», «Святкові вечорниці» і т. ін.
Кожна місцевість України має свої специфічні будівлі, зафарбування хат, стін, свої специфічні назви.
Вивчення історії розвитку українського костюму сприяє професійній освіті істориків, етнографів, мистецтвознавців - узагалі естетичному вихованню молоді, прищеплення йому любові до рідної культури. Велике історичне значення українського костюма - частки народної душі. Цей відголосок минулого несе в собі відбиток емоційної насиченості, естетичного уподобання, самої психології українського народу. [9, с. 5-7]
Костюм - явище конкретно історичне, продукт розвитку даного етносу, нації, етнографічної або локальної групи. Він відбиває цей розвиток специфікою своїх функцій, матеріалу, крою, способів застосування, самобутністю колориту, орнаментики, різних доповнень, неповторністю загального силуету. Залежно від схожості природно - географічних умов, характеру виробничої діяльності, шляхів соціально-економічного та історичного розвитку, від етнічної та антропологічної спорідненості та етнокультурних взаємозв’язків спостерігається і ступінь близькості, а часом спільності в костюмі різних народів. [7, с. 8]
Залучення дітей до народного мистецтва, яке унікально інтегрує побутові, мистецькі, педагогічні традиції, є однією з основ громадянського виховання (Н. Вишнякова, Є. Горунович, С. Діденко, О. Ковальов, С. Коновець та ін.).
Народне мистецтво яскраво характеризує
національні особливості нації, локальні відмінності етнографічних груп. З
минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її
регулювання. Лише завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм
утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління,
удосконалюючись і набуваючи довершеності [12, с.6].