Додаток 3.3
Деякі статті адміністративно та кримінального кодексів України щодо жорстокого поводження з тваринами
Жестокое обращение с животными противоречит моральным основам общественной жизни. Лица, виновные в жестоком обращении с животными, несут правовую ответственность (ст. 58 Закона от 3 марта 1993 года “О животном мире”). Это может быть административная (ст. 89 Кодекса об административных правонарушениях Украины), а также уголовная ответственность (ст.207.1). Предметом рассматриваемого преступления принято считать высших позвоночных – млекопитающих и птиц. Ими могут быть как взрослые особи, так и молодняк, домашние животные (например, кошка, собака), сельскохозяйственные (например, конь, овца), а также дикие (волк, лисица и т.д.), которые находятся как в состоянии естественной свободы, так и в зоологических садах и т.д. Объективная сторона преступления может состоять в жестоком обращении, приведшем к гибели или увечья животного, а также его мучениям. Жестокое обращение может состоять в избиении, ином более злостном причинении вреда здоровью или жизни животного (сдавливание шеи, причинение ожогов, проникающих ранений, отчленение органов и т.д.). Последствием такого обращения будет гибель животного или его увечье, что проявляется в виде серьезного вреда здоровью (перелом костей, утрата органов, функций и т.д.). Мучения могут состоять в виде причинения страданий путем длительного лишения еды, питья, влияния термических факторов и т.д. Жестокое обращение, а также мучения могут иметь место в отношении одного или нескольких животных.
Cтатья 89 Кодекса Украины об административных правонарушениях. Жестокое обращение с животными.
Жестокое обращение с животными, повлекшее их гибель или увечье, а равно истязание животных влечет наложение штрафа в размере от трех до семи необлагаемых минимумов доходов граждан.
Статья 154 Кодекса Украины об административных правонарушениях. Нарушение правил содержания собак и кошек
Содержание собак и кошек в местах, где это запрещено соответствующими правилами, или сверх установленного количества, или незарегистрированных собак, или приведение в общественные места, или выгул собак без поводков и намордников (кроме собак, в регистрационных свидетельствах на которых сделана специальная отметка) или не в отведенных для этого местах - влечет предупреждение или наложение штрафа на граждан от одного до трех необлагаемых минимумов доходов граждан и предупреждение или наложение штрафа на должностных лиц - от трех до пяти необлагаемых минимумов доходов граждан.
86
Те же действия, повлекшие причинение вреда здоровью людей или их имуществу, а также повторное в течение года совершение нарушения из числа предусмотренных частью первой настоящей статьи, - влекут наложение штрафа на граждан от трех до пяти необлагаемых минимумов доходов граждан с конфискацией животных и на должностных лиц - от четырех до семи необлагаемых минимумов доходов граждан (Статья 154 с изменениями, внесенными Законом № 55/97-ВС от 07.02.97)
Статья 207.1. Уголовного кодекса Украины. Жестокое обращение с животными.
Жестокое обращение с животными, повлекшее их гибель или увечье, а равно истязание животных, совершенные лицом, к которому в течение года было применено административное взыскание за такие же действия, наказываются исправительными работами на срок до шести месяцев или штрафом в размере до сорока минимальных размеров заработной платы.
Действие статьи 207.1 не распространяется на случаи уничтожения вредных, заразных или беспризорных животных с соблюдением нормативных требований. При нарушении таких требований виновные лица несут ответственность в общем порядке. Субъективная сторона преступления характеризуется осознанием виновным того, что он мучает животное, и желанием действовать таким образом, а при жестоком обращении с животным – осознанием такого характера своих действий, предвидением возможности его гибели или увечья и, как правило, желанием или осознанным допущением наступления таких последствий. Не исключен и легкомысленный расчет на избежание таких последствий. Мотивы поведения виновного лица могут быть разными: месть владельцу животного, личные неприязненные отношения и т.д. Если жестокое обращение с животными было обусловлено мотивами явного неуважения к обществу и грубо нарушало общественный порядок, совершенное будет квалифицироваться как хулиганство. Субъектом преступления является лицо, которое достигло 16-летнего возраста и к которому на протяжении года было применено административное взыскание по статье 89 Кодекса Украины об административных правонарушениях.
87
Додаток 3.4
Коментарі спеціалістів до Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження"
3.4.1. Проблема правосуб’єктності тварин
Бондар Л. О., к. ю. н., доцент кафедри ЦТП
Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» передбачає захист прав тварин, що означає наділення їх правосуб’єктністю, тобто здатністю мати юридичні права. Відтепер тварини в нашій країні є суб’єктами права, учасниками правовідносин. Це є революційний злам у теорії права, у сучасному розумінні правосуб’єктності, нарешті – у вітчизняній правовій системі.
Ідея правосуб’єктності природних об’єктів не є новою. Її висловлював американський вчений С. Стоун ще у 1972 році: він обґрунтував тезу про необхідність юридичного закріплення прав природних об’єктів [9]. За його логікою, нерозумно відмовляти у правосуб’єктності природним об’єктам тільки тому, що струмки і дерева не можуть розмовляти: юридичні особи, держави, немовлята, недієздатні особи також не можуть розмовляти, але їх права та інтереси відстоюють повноважні представники – вони виступають від їх імені. На його думку, природні об’єкти повинні мати правосуб’єктність так само, як і неосудні особи, які фактично живуть рослинним життям. Від імені природних об’єктів повинні виступати активісти громадських екологічних організацій, інші зацікавлені особи шляхом встановлення опіки над ними. Ідеї Стоуна, щоправда, не набули втілення у законодавстві більшості країн світу: тварини майже у всьому світі позбавлені правосуб’єктності, так само й у міжнародно-правових актах тварини не виступають як суб’єкти права.
І ось, як не дивно, виняток ми маємо саме в Україні. Відтепер у нас на законодавчому рівні втілено ідеї Стоуна щодо правосуб’єктності природних об’єктів. Поки що це стосується тільки тварин, але у майбутньому нас можуть чекати нові законодавчі сюрпризи. Поповнення тваринами списку суб’єктів екологічних правовідносин породжує низку правових проблем: обсяг їх правосуб’єктності, момент її виникнення і припинення, чи залишаються тварини об’єктами правовідносин, чи всі тварини є рівними перед законом, конфлікт прав людини і прав тварини, можливість тварин мати обов’язки і нести правову відповідальність, їх можливість бути позивачем і відповідачем у суді, бути власником майна, вчиняти правочини, порядок встановлення опіки над ними, механізм їх ідентифікації та паспортизації тощо.
Під тваринами ст. 1 Закону “Про захист тварин від жорстокого поводження” розуміє біологічні об’єкти, що відносяться до фауни. До фауни, як відомо, відносяться і найпростіші одноклітинні організми, але не
88
відносяться бактерії і віруси. Враховуючи, що ст. 3 Закону України “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року до об’єктів тваринного світу відносить також безхребетних тварин: членистоногих, молюсків, голкошкірих тощо в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), можна стверджувати, що правосуб’єктність тварин поширюється і на найпростіших, комах (у тому числі комарів, тарганів, павуків), мишей, пацюків тощо. Моментом виникнення правосуб’єктності тварин, з огляду на ст. 3 Закону “Про тваринний світ” є момент відокремлення відповідного об’єкту тваринного світу від материнського організму: ікри, яєць, приплоду тощо. Інакше кажучи, у той момент, як курка відклала яйце – воно одразу набуло прав згідно з Законом “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Яким же є зміст правосуб’єктності цього яйця?
Сам Стоун, обґрунтовуючи необхідність наділення правами природних об’єктів, зазначав, що правосуб’єктність природних об’єктів не означає, що вони повинні мати усі права, які можуть належати людині [9, с. 525]. Ми можемо говорити про те, що тварини є особливими суб’єктами права і зміст їх правосуб’єктності не є тотожним змісту правосуб’єктності людини. Поза сумнівом, правосуб’єктність тварин передбачає тільки правоздатність, але не передбачає дієздатності. Отже, коли йдеться про права тварин – реалізація їх може здійснюватися тільки через відповідних людей: власників цих тварин, їх опікунів чи інших зацікавлених осіб. Крім того, тварини не можуть мати обов’язків і не можуть бути притягнуті до правової відповідальності. Правосуб’єктність тварин можна назвати спеціальною за аналогією зі спеціальною правосуб’єктністю юридичних осіб, яка існувала до моменту набрання чинності новим Цивільним кодексом України. Спеціальна правосуб’єктність тварин передбачає їх можливість мати тільки такі права, які передбачені Законом “Про захист тварин від жорстокого поводження”: право на життя, на гуманне ставлення до себе, на захист від жорстокого поводження, право на безпеку, на ветеринарну допомогу, на евтаназію.
На підставі викладеного, можна зробити висновок, що відтепер у вітчизняній правовій системі тварини стали суб’єктами права – це суперечить самій ідеї суб’єкту права як розумного суб’єкту і хочеться вірити, що ця прикра помилка незабаром буде усунена шляхом внесення відповідних змін до Закону “Про захист тварин від жорстокого поводження”.
3.4.2. Зачем нужны права дикой природе
В.Е. Борейко
Сразу отмечу, что я являюсь сторонником взглядов американского юриста и экофилософа Кристофера Стоуна. Не могу также не согласиться со своим коллегой, российским поборником освобождения животных Т.Н. Павловой, что “признание прав животных ставит вопрос о правильных и неправильных действиях без учета их последствий, т. к. права не зависят от пользы. Морально правильные действия не могут оцениваться с позиции
89
пользы. Неправильное действие всегда аморально, даже если оно может принести кому-то пользу” [37].
К. Стоун идет дальше, предлагая узаконить не только моральный, но и юридический статус животных, растений и объектов дикой природы. По сути, его предложения производят настоящую революцию как в теории, так и практике природоохраны. По его мнению, предоставление животным и другим составным частям дикой природы юридических прав автоматически даст следующие преимущества: 1) нарушение прав дикой природы повлечет за собой возбуждение уголовной ответственности; 2) при рассмотрении вопроса о снятии наказания суд должен принимать во внимание нанесенный ущерб; 3) после освобождения от наказания в выигрыше должна оставаться потерпевшая сторона.
К сожалению, не только юридический, но и моральный статус животных, не говоря уже о растениях или участках дикой природы, совершенно не учитывается в современном природоохранном законодательстве. Так, ни в российском, ни в украинском законе “О животном мире” даже косвенно не защищаются моральные права животных на жизнь и свободу. В результате мы имеем широко распространенную практику, когда аморальные действия по отношению к диким животным не противоречат природоохранному законодательству, а совершаются в правовом поле. Яркий пример – завоз в Украину в 1999 г. в Чернобыльскую радиоактивную зону лошадей Пржевальского, чем нарушено их моральное право на здоровую среду обитания.
Можно понять Джея Кантора и других оппонентов Кристофера Стоуна. Придание объектам дикой природы моральных прав, не говоря уже о юридических, -нонсенс. К этому предложению сначала нужно привыкнуть. Признание прав подразумевает сложный оценочный процесс. Со временем, из-за социального консенсуса или укоренившейся веры, определенные права могут именоваться моральными и быть узаконены в этических или религиозных кодексах. Права могут считаться моральными, когда они вытекают из поведения, которое кажется всеобщим и естественным.
Критикуя К. Стоуна, Д. Кантор совершенно упустил из виду, что в разные времена и у разных народов некоторые животные уже наделялись как моральными, так и юридическими правами. Вспомним хотя бы уголовные и гражданские процессы против свиней, коров, собак, петухов и т. д., проводившиеся в средневековой Европе. В России, например, во второй половине XVII века одного козла осудили к ссылке в Сибирь [38].
Свое право на часть добычи имели охотничьи сокола и орлы в Аравии и Персии во времена светских охот. Южноамериканские индейцы считают попугаев и некоторых грызунов “единственными хозяевами лесов”. Право животным на отдых дают заповеди иудаизма. В одном из папирусов, найденных в пирамидах, сказано: “Не найдено ни одной жалобы со стороны быка против Н” [39].
Все это подтверждает тот факт, что в разных культурах уже были прецеденты предоставления прав животным. Как правило, степень, до
90