Материал: mass_communications_2008

За влучним висловом Ж. Бодрийяра, комунікація стала жерт­ вою надзвичайно великої комунікації. Попередній світ вибухнув під тиском різноманітності місцевих, етнічних, сексуальних та релігійних раціональностей. Разом з тим, постмодернізм утвер­ дився як технологія глобальної влади і вже не належить лише кри­ тично мислячим інтелектуалам. Цей черговий -ізм так само не ви­ ходить за межі ідейних протистоянь, а тому не може забезпечувати поліфонічність суджень. Навпаки, існує багато прикладів того, що постмодернізм виступає обґрунтуванням стратегій маніпулюван­ ня, обмежень і насильства1 . Досвід непримиренно ідеологізованого XX ст. вказує на потребу корелювання інтелектуальних борінь із соціальним досвідом. Зокрема необхідно поглиблювати медіаторську функцію медій як закріплену правом нон-конформістську технологію, що залишатиме надію і забезпечуватиме свободу дис­ кусій в умовах нових ґлобальних протистоянь.

Антита альтерґлобалізм

Критичне ставлення до процесу ґлобалізації поділяється на два підходи: антиґлобалізм та альтер- (чи альтернативний) ґлобалізм. З погляду антиґлобалістів, ми живемо у світі, де найбільшу цін­ ність становлять принципи державного суверенітету. Глобалізація заперечується як певний «фальшивий універсалізм» - наслідок гегемонії окремих держав, яка у свою чергу призводить до втрати міжнародного плюралізму. Тоді як альтерґлобалізм приймає голов­ ні принципи ґлобалізації, зосереджуючись на критиці існуючих спроб запровадження світового порядку. Ha практиці такий роз­ поділ не є прозорим. Визначення «антиґлобалізм», у розумінні критики ґлобалізації, є уживанішим і здебільшого має всеохопний характер. У той же час, коли найзапекліші антиґлобалісти застосо­ вують технології ґлобальних мереж, вони приймають правила гри того, проти кого борються, перетворюючись на альтерґлобалістів.

Критичний погляд на таку ґлобальну владу, яка загрожує бути несправедливою, виявляється у позиції багатьох визначних авторів, від епатажних політиків до університетських інтелектуалів. Посвоєму визначною постаттю є лідер сапатистів команданте Маркос, мова політичних ескапад якого свідчить про неабияке літературне

1 Див. зокрема: Фізер І. Постмодернізм: post/ante/modo // Наукові записки НаУКМА. Філософія. - 1998. - T. 4; Дашкевич Я. Постмодернізм та українська історична наука // Українські проблеми. - 1999. - № 1-2. M. Кастелз каже про «манію деконструкції та реконструкції», яка у медіадослідженнях є звичайною «грою словами», й підкреслює важливість емпіричних досліджень для розумін­ ня світу в цей «критичний час».

обдарування. Він розглядає неолібералізм як нову, «четверту світо­ ву війну» за переділ світу, яка розпочалася відразу після закінчення «холодної війни». Після поразки «імперії зла» вона точиться між тими, хто хотів би стати частиною «імперії добра». Ha думку коман­ данте Маркоса, ґлобалізація - не що інше, як тотальне поширення логіки фінансових ринків на всі сторони життя. Відтепер сама дина­ міка фінансової влади, свобода торгівлі управляє недавнім волода­ рем світової економіки - Сполученими Штатами.

Сьогодні цілі країни стають філіями неоліберальної мегакорпорації. Фінансові центри здійснюють реконструкцію національних держав і перебудовують їх відповідно до нового принципу верхо­ венства економіки над соціальним життям. Ідеться і про руйну­ вання матеріальної бази національних держав, і про історичну та культурну руйнацію. Яка можлива альтернатива? - Це Опір, - пише Маркос. Але такий Опір, який не має нічого спільного з полі­ тичною опозицією. 3 тієї причини, що опозиція не протистоїть владі як такій, а її вища форма втілена в опозиційній партії, тоді як Опір за визначенням не може бути партією: він призначений не для управління, а для самого опору. Це своєрідний глобальний, мережний і постмодерний анархізм.

Такий погляд більш концептуально обґрунтовується лівими радикалами M. Хардтом та A. Негрі. Вони також констатують за­ непад національної держави як традиційної форми суверенітету, на зміну якій приходить Імперія - якісно нова форма, тепер уже ґлобального суверенітету. Вона не створює територіального цент­ ру влади і не спирається на жорстко зафіксовані кордони чи пере­ пони. Це - децентрований і детериторіалізований апарат управ­ ління, який поступово включає весь ґлобальний простір у свої відкриті й такі, що розширюються, кордони. Тепер різноманітні національні кольори на мапі світу часів традиційного імперіалізму розмиваються і зливаються в райдугу ґлобальної імперії.

Hi Сполучені Штати, ні якась інша національна держава на сьо­ годнішній день не здатні стати центром імперіалістичного проєкту. Імперіалізм пішов у небуття. Автори гнучко поєднують ідеї марксиз­ му та постмодернізму. Традиційно заперечуючи приватну власність, вони демонструють гідні подиву адаптаційні спроможності оновле­ ного мережевого марксизму. Національній ідентичності вони про­ тиставляють «реальне населення» та пов'язану з ним конструктивну взаємодію відмінностей усередині мас. Тому, на їхню думку, сьогодні бути республіканцем означає боротися зсередини, вибудовуючи конструкції на гібридній, такій, що постійно змінюється, території Імперії. Ha думку M. Хардта й A. Негрі, у ролі політичного суб'єкта з'явиться нова організація мас, постсучасне posse (за аналогією з

тріадою доби Відродження esse - nosse - posse: буття - знання - можливість). A маси, відповідно, розглядаються як біополітична са­ моорганізація, на повстання якої саме очікують автори.

У. Бек, немовби продовжуючи міркування Я. Дашкевича, наго­ лошує на проблемах, що постають із послабленням національних держав. У процесі звичайної ділової активності відбувається втру­ чання транснаціональних компаній у внутрішні справи суверенних країн чи навіть покарання їх за якісь провини. Товстосуми можуть жити в найкрасивіших місцях планети, а податки платити там, де вони найнижчі. Менеджери мультинаціональних концернів пере­ водять свої офіси у Південну Індію, а своїх дітей відправляють вчи­ тися в найкращі європейські університети, які фінансуються націо­ нальними державами. У. Бек підкреслює, що пікантність ситуації полягає в тому, що саме багаті люди стають «віртуальними» плат­ никами податків, що вони такими діями підривають добробут де­ мократичного суспільства, можливостями якого користуються.

Ha його думку, постмодерністський діагноз сучасності підтвер­ джується такими ознаками: капіталізм більше не потребує праці й поширює безробіття; розпадається історична спільність між рин­ ковою економікою, соціальною державою та демократією; економі­ ка домінує над політикою; раціоналізм західного Просвітитель­ ства і прав людини є не чим іншим, як голосом «мертвих, старих, білих чоловіків», які лише прагнуть придушувати права етнічних, релігійних та сексуальних меншин, абсолютизуючи свою «метаоповідь»; світове співтовариство перетворилося на відзначений багатоманіттям і такий, що не піддається інтеграції, світовий го­ ризонт, котрий відкривається тоді, коли він створюється і збері­ гається у комунікації, у дії. У. Бек сподівається на ідею об'єднання певних транснаціональних сукупностей держав масштабу Євросоюзу, які змогли б відновити пріоритет політики та демократично контрольовану стабільність дій для тих країн, які беруть участь у такій кооперації.

Значна кількість затятих антиґлобалістів понижують рівень цього дискурсу, вживаючи лайливу лексику, зосереджуючись на власне протестно-деструктивних завданнях. Наприклад, ХакімБей (П. Вілсон) відмовляється від науки і релігії як від тоталітар­ ного насильства тлумачення. Сучасний глобальний світ є звичай­ ним різновидом капіталізму. Він уводить людей в оману, через що ми не можемо сформувати власний адекватний погляд на справж­ ній стан речей. У Хакім-Бея кожна людина сама може «налагодити контакти з власними янголами» і відмовитися від ролі суб'єктів та об'єктів чиєїсь інтерпретації, яка здійснюється через посередни­ цтво «абсолютного фільтра» грошей.

Одним із найвизначніших антиґлобалістів є H. Чомський, який називає глобалізацію однією з новітніх форм тиранії, звинувачує США у міжнародному державному тероризмі, цитує документи Нюрнберзького трибуналу щодо західної коаліції, яка розв'язала війну в Іраку. H. Чомський є автором відомого виразу «вашинг­ тонський консенсус». Він вважає, що агресивна зовнішня політика Сполучених Штатів диктується необхідністю здобувати нові рин­ ки збуту та стратегічні корисні копалини, а також прагненням по­ карати ті держави, які в той чи інший спосіб опинилися на шляху здійснення американських національних інтересів. H. Чомський не пропонує ніякого нового світового устрою. Коментуючи важ­ ливі світові події, він просто перебуває на іронічній дистанції кри­ тики будь-якого ідеологічно зумовленого офіціозу.

Впливовість таких інтелектуалів ґрунтується на феномені неза­ лежних медій, які завжди мають можливість представити публіці іншу точку зору. Це особливо важливо з огляду на той факт, що глобальні протистояння переміщуються у віртуальну сферу масмедій. Відбувається зіткнення різних напрямів діяльності. 3 одно­ го боку, ґлобалізаційні процеси інституційно поглиблюються, а другого - формується альтернативний погляд, який вказує на не­ доліки формальної системи, не дозволяючи їй виродитися у форму нового Глобального тоталітаризму.

Масова комунікація ґлобального суспільства

Схарактеризувавши теперішній світ як «Глобальне село», M. МакЛюен не лише вказав на певні якісні зміни. Відтепер динаміка як така стала однією із сутнісних ознак сучасності. Маси втрачають caмоідентифікацію - суспільство дедалі більше набуває мережного характеру, про що пише M. Кастелз. Він розмежовує поняття «ін­ формаційного» та «інформаціонального» суспільства згідно з аналогічними підтекстами для інформаційної / інформаціональної економіки. Ha його думку, термін «інформаційне суспільство» під­ креслює роль інформації у суспільстві. Проте інформація у найширшому значенні відігравала виняткову роль в усі періоди історії людства. Ha противагу цьому, термін «інформаціональне» вказує на певний атрибут специфічної форми соціальної організації, в якій за­ вдяки новим технологічним умовам, що виникають у цей історич­ ний період, генерування, обробка та передача інформації стали фундаментальними джерелами виробничої здатності і влади.

Мережне суспільство так чи інакше набуває самовладного ха­ рактеру, часто незалежного від волі людини чи інституцій тради-

ційного суспільства. M. Кастелз стверджує, що ґлобальні мережі інструментального обміну селективно підключають чи відключа­ ють індивідів, групи, райони і навіть цілі країни згідно з їх зна­ чимістю для досягнення цілей, що обробляються мережею у непе­ рервному потоці стратегічних рішень. 3 другого боку, у світі, про­ низаному глобальними потоками багатств, влади і образів, пошук ідентичності, колективної чи індивідуальної, приписаної чи скон­ струйованої, стає фундаментальним джерелом соціальних значень. Має місце фундаментальний розкол між абстрактним, універсаль­ ним інструменталізмом та історично вкоріненими партикулярни­ ми ідентичностями. Важко термінологічно зафіксувати особли­ вості сучасного світу, який надзвичайно динамічно змінюється. Одна з таких назв - «світ Google»l , який враховує вплив нових медій.

Характеристика «Світу Google»

Джерело: Ю. Філіпповська, 2006.

1 Термін належить A. Зерфасу та Д. Боетлеру. За свідченням Ю. Філіпповської, він був запропонований на міжнародному симпозіумі «Стосунки із грома­ дою та соціальне програмне забезпечення» у 2006 p.

У характеристиках сучасного суспільства, яке розвивається в умовах стрімких ґлобалізаційних трансформацій, зазначається його мережний характер. Тобто воно спирається на мережний спосіб створення інформації (також будь-якої іншої продукції), її споживання та на мережну участь індивідуума у житті суспіль­ ства. Ю. Філіпповська каже, що це означає зникнення суб'єктоб'єктної схеми у стосунках між людиною і навколишнім світом. Пропонуючи різні теорії та назви нової ери і організації суспіль­ ства, науковці погоджуються з тим, що зміни відбуваються у на­ прямку децентралізації, фрагментації, перерозподілу сили (влади), ролей та стосунків між «виробниками» та «споживачами», змен­ шення довіри до політиків та бізнес-еліти.

З'являються нові форми для самовираження та самовизначен­ ня людини, звільнення її ресурсів через нові можливості в інфор­ маційних технологіях (у т. ч. через появу нових медіа) та об'єднання у мережні суспільства, групи, течії навколо інтересів, потреб та прагнень, переходу від монологу до діалогу в соціумі. У цих змінах закладено багато можливостей та викликів і, до певної міри, за­ гроз. Наприклад, поява великої кількості мережних суспільств може призвести до роздрібненості соціуму, до відокремленості та дезінтеграції. Ю. Філіпповська наголошує на розширенні поняття публічної сфери у контексті, створюваному новими медіями. Те­ пер це не лише простір між державою і громадянином.

У цьому контексті особливої актуальності набуває теорія су­ спільства, що навчається (learning society). Вона є спробою поди­ витися за систему формальної освіти, також розглядає освіту не лише як певну якість особистості, а й як важливий системний еле­ мент. Виникає разом із поняттям постіндустріального суспільства. Автором цієї ідеї є Д. Скон. Він писав про втрату стабільності су­ часної держави у тому розумінні, що вона тепер перебуває у по­ стійному процесі трансформації. Тому і наші потреби у навчанні постійно змінюються. Ми повинні вчитися розуміти, скеровувати, впливати й керувати цими трансформаціями. P. Едвардс розглядає цю теорію як такий спосіб діяльності, коли особистість і група пе­ реслідують різні цілі. Пізніше теорія суспільства, що навчається, була пов'язана з розвитком сучасних інформаційних технологій. M. Сміт підкреслює її особливе значення в добу Глобалізації. Люди мають різні ідеї, смаки, запити і потреби. Вони постійно вчаться й самоорганізовуються для їх реалізації. Змінюють суспільство і змінюються разом з ним. Ця теорія до певної міри знімає загрозу фатальної залежності людини від якихось «неминучих» процесів.

Нова мережна культура може викликати цілком нові способи взаємодії та політичної дії, про що вже йшлося. Зокрема з'являється

така технологія і доктрина, як мережні війни. Відповідна концепція була представлена Д. Арквіллою та Д. Ронфельдтом. 3 одного боку, мережна війна - це конфлікти, які ведуть терористи, злочинці й ра­ дикальні націоналісти; з другого - активісти громадянського су­ спільства, їх також ведуть демократичні супротивники авторитар­ них режимів і ті, хто протестують проти різноманітних ризикова­ них заходів урядів і корпорацій; багато цих людей із великою ймовірністю можуть бути суб'єктами позитивних змін. Мережну війну як форму конфлікту вирізняє мережна організаційна струк­ тура її учасників (багато груп насправді навіть діють без лідерів) та гнучкість - здатність швидко організовувати і здійснювати ройові атаки. Поняття кібервійни і мережної війни віддзеркалюють новий спектр конфліктів, що виникає з настанням інформаційної епохи.

У мережній війні має місце таке явище, як роїння. Це позірно аморфний, але насправді добре структурований і скоординований засіб завдання удару з усіх напрямків у певній точці чи точках шля­ хом тривалого пульсуючого застосування сили. Його мета - тривке пульсування: ройові мережі мусять мати змогу швидко і таємно збиратися для атаки на ціль, а потім розділятися і знову розсіюва­ тися, перебуваючи у постійній готовності до нового пульсуючого удару. Здатність до «таємного підходу до цілі» вказує на те, що у мережній війні атаки відбуваються швидше «роями», а не «хвиля­ ми». Опір чеченців російській армії та операції «Мережі прямої дії» проти COT під час «Сіетлської битви» є чудовими прикладами ройової дії, пишуть Д. Арквілла та Д. Ронфельдт. Вони не вважають мережну війну явищем, притаманним перехідному періодові, - ймовірно, що вона виявиться постійним атрибутом нової епохи.

M. Кастелз уточнює M. Мак-Аюена, кажучи про те, що ми тепер живемо не в ґлобальному селі, а в побудованих на замовлення ко­ теджах, які виробляються ґлобально, а розподіляються локально. Ми маємо справу з такою комунікаційною системою, в якій сама реальність повністю схоплена і занурена у віртуальні образи, у ви­ гаданий світ, у якому зовнішні відображення не просто перебува­ ють на екрані, через який передається досвід, а самі стають досві­ дом. M. Кастелз у своїх поясненнях апелює до постмодернізму і до метафор Х.-Л. Борхеса. Варіативність пропозицій, що формують за­ пити, а також технологічні спроможності до гіпереклектизму і ши­ рокого відтворення пов'язані з таким явищем, як масова культура.

Маскультура як передбачення-пошук потрібної культурної фор­ ми, що може стати в пригоді для досягнення певної мети, також як спрощена, проте універсалізовано прийнятна форма для широкого порозуміння, стає однією з найхарактерніших ознак Глобалізації. Д. Лалл пов'язує явище маскультури з ґлобальними ідеологічними

процесами, пропонує ідеологічну концепцію для аналізу мас-медій, комунікації та культури. Він розуміє ідеологію як систему ідей, що виражаються в процесі комунікації, а свідомість - як сутність чи су­ купність світоглядних настанов, уявлень, поглядів та чуттєвих сприйняттів, притаманних особистостям чи групам. Постійне маніпулю­ вання публічним інформуванням за допомогою певної образності з боку тих, хто посідає владу, створює панівну (домінантну) ідеологію, яка забезпечує захист матеріальних і культурних інтересів своїх твор­ ців. Творці домінантних ідеологій стають «інформаційною елітою».

Разом з тим, на думку британського соціолога Д. Чейні, роль та­ ких суспільних інститутів, як родина та Церква, що традиційно вважалися основними чинниками культурної тяглості, останнім часом дедалі більше перебирають різні форми масової комунікації та розваг. До певної міри пропозиції мас-медій та масової культури стають тотожними. Оскільки навіть якщо авдиторія цілком відки­ дає ідеї та поняття, що їх пропонують медії, вона може зробити це лише після того, як ознайомиться з ідеологемами, що містяться в медійних посланнях.

За словами Д. Лалла, так само, як риба не зауважує води, в якій плаває, так і люди не завжди зауважують, як повсякденне оточення, включно з мас-медіями, впливає на їхнє мислення. Таким чином, свідомість, у широкому плані, відбиває домінантні теми й форми ідеологічних репрезентацій, що їх забезпечують ЗMK. Інформаційні повідомлення, прихильні до ідеології існуючого ладу, продукуються школами, бізнесом, політичними організаціями, профспілками, релігійними конфесіями, військом та мас-медіями. Всі вони злива­ ються в єдиний потік. Цей процес взаємного підсилення й артику­ лювання ідеологічних впливів становить суть гегемонії.

Популярний культурний процес

186 MACOBl КОМУНІКАЦІЇ

Д. Лалл закликає змиритися і бути легким на підйом, зазначаю­ чи, що ніхто не дав переконливої альтернативи тим уявленням, що сучасна культурна діяльність ґрунтується на динамічній, іноді мін­ ливій, неоднаковій для всіх за наслідками грі образів і актів спожи­ вання, що нею рухають логіка й енергія Глобальних ринкових сил. Це - не той світ, куди ми прямуємо, а той, куди ми вже прибули.

Ф. Фукуяма веде мову про кінець історії та всесвітню лібераль­ ну революцію. У тому розумінні, що не існує жодних альтернатив ліберальному устрою ні колись, ні тепер, ні у майбутньому. Він вважає, що історія була не сліпою низкою подій, а осмисленим ці­ лим, у якому розвивалися та розгорталися ідеї про природу спра­ ведливого політичного та суспільного ладу. I якщо сьогодні ми пе­ ребуваємо біля точки, де не можемо уявити собі світ, сутнісно від­ мінний від нашого, де не існує очевидного та зрозумілого способу, в який майбутнє могло б фундаментально поліпшити наш тепе­ рішній лад, то ми мали б взяти до уваги ту обставину, що сама іс­ торія, можливо, добігає кінця.

Думаємо, такі твердження є не зовсім коректними, по-перше, через неможливість виділити практику лібералізму у чистому ви­ гляді. Консерватори також можуть відстоювати т. зв. ліберальні цінності, як-от свободу слова. Діалектика взаємодії назви і сутності не завжди свідчила на користь лібералізму. Зокрема у разі обґрун­ тування насильства. Принаймні поглиблення ґлобалізаційних про­ цесів відбувається разом з ескалацією насильства у світовому мас­ штабі. По-друге, через ігнорування особливостей, завдань і пріори­ тетів людського суспільства у різні періоди історії. По-третє, серйозні сумніви і застереження викликає очевидна схематичність тверджень про визначеність історичного розвитку наперед1 .

K. Мей ставить під сумнів якісний характер змін сучасного світу, про які ведуть мову адепти інформаційного суспільства. Він ствер­ джує, що інформаційне суспільство з його «новою економікою» не спромоглося відкинути попередні економічні вчення. Якби еконо­ міка справді була «невагомою», як стверджують деякі експерти, то ціни на нафту не мали б великого впливу на наш добробут. K. Мей заперечує постмодерністську тезу про кінець історії, зауважуючи, що не стверджує, начебто нічого не міняється, однак вказує на те, що ці зміни не є такими суттєвими, як їх часто змальовують.

Цей теоретик вважає, що насправді сучасні інформаційні тех­ нології не заміщують традиційні способи політичної комунікації,

1 Позиція Ф. Фукуями перетворюється на різновид соціального детермінізму, який входить у конфлікт із класичним лібералізмом і має багато критиків. Зокре­ ма, на думку E. Ґіденса, суспільний розвиток неможливо адекватно пояснити ні в детерміністських, ані в телеологічних категоріях.

Ґлобалізація і порозуміння

а є їхнім додатком; попри наявну напругу між діями держави та потенціалом інформаційної доби, все одно у багатьох випадках цьому потенціалу необхідна державна підтримка, правова база та соціальна структура; прихід інформаційного суспільства може змінити деякі з видів взаємодії між людьми, але сутність нашого життя залишиться колишньою: потреба у засобах існування, по­ треба у спілкуванні, потреба у праці заради життя.

Критикуючи впливові праці M. Кастелза про інформаційну добу, K. Мей каже, що той впадає в оману уяви та яскравих образів, помилково сприймаючи сучасний стан інформаційної епохи як неминучий. Аргументи про подібну безальтернативність є глибо­ ко політичними, і лише розуміючи це, ми можемо далі розміркову­ вати відносно альтернатив інформаційного суспільства. Це нове суспільство буде таким, яким ми його створимо, і тому боротьба за тлумачення майбутнього є важливою. Тому не слід віддавати ініціативу самим лише фахівцям технічного профілю чи політи­ кам. B інформаційному суспільстві немає нічого природного, нічо­ го неминучого, підкреслює K. Мей. Попри те що ми створюємо власну історію лише в рамках обставин повсякденного життя, ми повинні розуміти, що ці умови не є такими вже непорушними.

Б. Мак-Нейр відзначає, що раніше роль журналістики розгля­ далася крізь призму контролю (хто контролює кого за допомогою медій). Тому протягом минулого століття лідери авторитарних суспільств намагалися втримати встановлені соціальні та полі­ тичні системи через контроль інформації, виробництво новин та історій, що наголошували б на цінностях і цілях політикуму. Але сьогодні, у добу «комунікаційного хаосу в нелінійній системі сві­ ту», де все перебуває у процесі, а не існує як стале, парадигма кон­ тролю втратила свою цінність як інструмент, що може передбачи­ ти або запобігти змінам. Тому суспільство має розглядатися з боку медій як живий організм, що так само еволюціонує та адаптується до середовища, яке у свою чергу також змінюється, борючись за виживання. A цей новий хаотичний порядок є свідченням демо­ кратизації суспільства, що має зруйнувати усталене поняття влади та її нові екстремальні форми - такі як спін або PR.

У звіті щорічного «круглого столу» Інституту Аспена за участю представників мас-медій на тему «Нова економіка та культура у світі мережних технологій» (2006) зазначається, що сьогодні світ перебуває у транзитному стані, між двома різними системами еко­ номіки і культури. Суспільство переходить від системи push до системи pull. Економіка у стилі push домінувала протягом XX ст., відповідаючи за масове виробництво, вивчаючи і задовольняючи потреби великого кола споживачів. Будь-яка компанія, у тому числі