Лікування гострих лейкозів
Основа лікування – цитостатики.
2 групи препаратів:
-препарати, які специфічно діють на клітинний
цикл;
-препарати, дія яких проявляється незалежно від
циклу.
Принципи лікування
1. Комбінація цитостатиків має більшу
цитостатичну дію. Доцільно комбінувати
препарати різної фазовота циклоспецифічності
із неспецифічними препаратами.
2. Необхідно дотримуватися циклічності та
переривів при терапії.
3. Потрібна тривала та достатньо активна терапія.
Лікування гострих лейкозів
|
Етапи комбінованої цитостатичної терапії |
|
Індукція ремісії. |
|
Консолідація ремісії. |
|
Профілактика нейролейкемії. |
|
Лікування під час ремісії. |
|
Постіндукційна терапія. |
Лікування гострих мієлобластних лейкозів
1. Хіміотерапія. Найбільш ефективні циторабін
(ара-С) та даунорубіцин. Схема “7+3”: ара-С 100
мг/м2/добу протягом 7 днів та даунорубіцин
(рубоміцин) 45 мг/м2/добу протягом 3 днів.
Схема “5+2”: цитозар 100 мг/м2/дібу 5 днів,
рубоміцин 60 мг/м2/добу 2 дні.
Схема “7+3”+Vp16 – “7+3” плюс вепезид
(етопозид) 120мг/м2 в/в на 17-ту та 21-у добу.
Одразу після констатації повної ремісії проводять
декілько курсів консолідації (зазвичай 3) за
програмою індукції або перевищеної інтенсивності (цитозар до 3г/м2 кожні 12 годин).
Лікування гострих мієлобластних лейкозів
1. Хіміотерапія (продовження).
При зберіганні повної ремісії проводять підтримуючу
терапію. Курси “5+2” проводять із інтервалом 2,5-3
тижня протягом 5 років. Або щомісячне введення ара-С
200 мг/м2 протягом 5 днів у комбінації з іншими
протипухлинними препаратами: 1 місяць –
6-меркаптопурін по 75 мг/м2 кожні 12 годин 5–денним
курсом, 2 місяць – циклофосфан по 1000 мг/м2 1 день, 3
місяць – белустін по 75 мг/м2 1 день, 4 місяць –
рубоміцин по 45 мг/м2 1-2 дні, 5 місяць – вінкристин по 2
мг 1 день. Потім препарати змінюються у зворотному
порядку.
Ризик рецидиву після хіміотерапії коливається від 60 до 90
%, а 5-річна виживаємість – від 10 до 50 % хворих.
Для лікування гострого промієлоцитарного лейкозу
використовують ретиноєву кислоту.
Лікування гострих мієлобластних лейкозів
2. Трансплантація кісткового мозку. Проведення ТКМ,
|
особливо пацієнтам до 20 років, дає 5-річну |
|
виживаємість у 70 5 хворих. У пацієнтів віком 20-30 |
|
років тривала виживаємість сягає 30-40 % випадків |
|
після ТКМ та 20-40 % після хіміотерапії. Для підготовки |
|
до ТКМ використовують високі дози циклофосфану або |
|
цитозару та тотальне терапевтичне опромінення тіла. |
|
Нормальні клітини кісткового мозку повинні бути |
|
отримані від HLA - ідентичного донора. Шляхом |
|
приблизно 200 аспірацій із клубових остей набирають 1 л |
|
кісткового мозку, який потім фільтрують та вводять в/в |
|
реципієнту. |
|
Основні причини смерті після проведення ТКМ |
- |
відторгнення трансплантанту; |
- |
реакція “трансплантат проти хазяїна”; |
- |
імунодефіцит. |