Лекція по кримінології № 16
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 16 «Кримінологічна характеристика злочинів у сфері економіки»
З дисципліни: «Кримінологія»
Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.
Навчальні питання:
1. Поняття, ознаки і види злочинів у сфері економіки.
2. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері економіки.
3. Детермінація злочинності у сфері економіки
Текст лекції
1. Поняття, ознаки і види злочинів у сфері економіки.
Не дивлячись на те, що економічна злочинність має досить коротку історію вона становить одну із найбільших загроз національній безпеці України.
Злочинність у сфері економіки (так звана «економічна злочинність»), як і будь-яка інша злочинність – це негативне соціальне явище, яке живить тіньову економіку та суттєво впливає на рівень економічної безпеки держави, завдаючи їй суттєві матеріальні збитки.
Економічна злочинність – це сукупність корисливих злочинів, що заподіюють шкоду господарській діяльності та порядку управління економічними процесами.
Злочинністю у сфері економіки (іноді її називають економічною злочинністю) кримінологи розуміють сукупність умисних корисливих злочинів легальної і нелегальної економічної діяльності, основним безпосереднім об’єктом яких виступають господарські відносини.
Головними ознаками економічної злочинності є такі.
1.Злочини вчиняються в процесі виробництва, обміну, розподілу товарів і послуг.
2.Наявний корисливий мотив вчинення злочинів - отримання економічної вигоди.
3.Суб’єктами злочину є учасники економічних взаємовідносин
Економічна злочинність - це явище, яке:
• властиве будь-якій державі та виникає в результаті високо-інтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь;
• виникає у сфері управління державним або приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;
• стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а в кінцевому підсумку - підриває основи економічної безпеки держави;
• стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність;
• викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їхні інтереси.
З урахуванням кримінально-правового підходу економічні злочини можна класифікувати на:
1) злочини, що полягають у розкраданні чужого майна шляхом привласнення чи розтрати особами, яким воно було ввірено чи перебувало в їх віданні, а також шляхом зловживання службовим становищем;
2) злочини, що посягають на фінансові інтереси і фінансову систему держави;
3) злочини, що посягають на порядок отримання й використання депозитного капіталу і такі, що завдають шкоди кредиторам і гарантам;
4) злочини, що посягають на встановлений порядок вільної конкуренції в економіці. Дані злочини в більшості випадків, пов’язані зі злочинами в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку;
5) злочини, що посягають на встановлений порядок зайняття підприємницькою діяльністю;
6) злочини, що посягають на права споживачів;
7) злочини, пов’язані зі сприянням службовими особами у корисливих цілях підприємницькій діяльності та деякі інші злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, вчиненні з вказаною метою.
2. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері економіки
Злочинність у сфері економіки, як в Україні, так і в більшості країнах світу є одним з досить поширених різновидів злочинності. Створення нових форм власності, перехід до побудови ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку завжди супроводжувалися та супроводжуються криміналізацією економічних відносин в країні.
Злочинність у сфері економіки в Україні, починаючи з 1990 до 1999 роки, характеризується високим рівнем і постійною тенденцією до зростання (крім 1995 року). Так, у 1990 році загальна кількість зареєстрованих злочинів економічного спрямування склала 35723, у 1999 році – близько 70 тис. Починаючи з 1999 до 2001 років спостерігається тенденція до зниження зареєстрованих економічних злочинів в 1,6 рази, що в пояснюється певною економічною та соціальною стабілізацією в суспільстві та змінами у кримінальному законодавстві.
У структурі всієї злочинності економічні злочини складають 11 % та для них залишається притаманним високий рівень латентності, який за різними підрахунками сягає 80-90 %.
Серед зареєстрованих економічних злочинів 43 % складають тяжкі та особливо тяжкі злочини, а 24,5 % - середньої тяжкості.
Щодо географії поширення економічної злочинності по регіонах України, то на сьогоднішній день спостерігається тенденція поширення її переважно в найбільш економічно-розвинутих областях, а саме: Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Донецькій, м. Києві, Львівській, Харківській, Запорізькій, Вінницькій, АР Крим.
Слід зазначити, що економіка залишається ураженою діяльністю організованих злочинних груп. Організована злочинність у сфері економіки – один з найбільш небезпечних різновидів економічної злочинності. Наслідки цієї злочинної діяльності вкрай негативно відображаються на всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави, загрожують її національній та економічній безпеці.
Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу (наркобізнес, ігорний, проституція, рекет, торгівля зброєю та ін.) то в Україні – переважно у сфері легальної економіки, найбільш доходних її галузях, в яких можна швидко одержати реальні надприбутки.
Останнім часом органами внутрішніх справ виявляється в середньому протягом року від 120 до 140 організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) економічної спрямованості (34,5 % від всіх виявлених ОЗГ). Найбільш активно ОЗГ діють у таких сферах економіки як: фінансово-кредитна, агропромисловий комплекс, паливно-енергетичний комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, металургійна промисловість.
Найбільш активно ОЗГ діють у АР Крим, Київській, Одеській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Харківській областях.
Збитки від злочинів економічної спрямованості щороку сягають більше 1,3 млрд. грн. У порівнянні з 2001 роком (510 млн. грн.) вони збільшились у 2,5 рази.
За масштабами завданої шкоди перше місце посідають злочини у сфері кредитно-банківської системи і зовнішньоекономічної діяльності. Суми одержаних шахрайським шляхом кредитних коштів становлять сотні мільйонів гривень. За розрахунками Національного банку України, відтік ка-піталу з України складає близько 1,2 млрд. дол. щорічно.
Недостатній контроль за зовнішньоекономічними опера¬ціями і своєчасним поверненням валютних цінностей привів до того, що не повернені в Україну валютні цінності склали майже 10 млрд. грн. Значна їх частина припадає на удавані правочини між фіктивними резидентами і нерези¬дентами, а також на правочини, вчинені без належного вивчення фінансового стану контрагентів. Не зменшується кількість розкрадань державних коштів з використанням банківських рахунків, відкритих на фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності.
Характеризуючи особу злочинця, який вчиняє економічні злочини слід вказати, що кількість виявлених осіб, які вчинили економічні злочини в середньому протягом року коливається від 17 до 22 тис.
Серед економічних злочинців переважають особи старші 30 років, переважно це чоловіки. Частка жінок складає 36,9%, що на багато вище ніж у загально-кримінальній злочинності. За соціальним станом серед засуджених робітники (62,8 %), решта службовці. Стосовно терміну перебування на певній посаді до вчинення економічного злочину, то у всій економічній злочинності переважають особи, які працювали на підприємстві більше 5 років (36,7 %). Щодо освітнього рівня, то на відміну від даних з усієї економічної злочинності (8,5 % – особи, які мали вищу освіту, 66% – особи, які малу спеціальну та середню освіту). За результатами кримінологічних досліджень рівень рецидиву серед осіб, які вчиняють економічні злочини не перевищує 7-9 %, тощо.
Більшість з осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності (76%) мали сім’ю, були одружені.
В більшості економічні злочини були вчинені з корисливих мотивів, який визначався соціальним статусом винних осіб. На формування корисливого мотиву переважно впливає прагнення винних осіб до особистого збагачення. Залишається ще високим питома вага злочинів, які вчинюються особами у зв’язку з неякісним виконанням своїх службових обов’язків. Однак, слід враховувати і те, що ці злочинці відрізняються більшою психологічною врівноваженістю, оптимізмом, високою самооцінкою, соціальним конформізмом, добротою, ніж злочинці загальнокримінальної спрямованості.
Також питома вага групових злочинів в сфері економіки ще залишається досить високою і становить 28 %. Найвищим цей показник залишається у Донецькій і Луганській областях.
3. Детермінація злочинності у сфері економіки
На економічну злочинність впливають не лише економічні але і інші види суспільних відносин, які являються криміногенними факторами злочинності. До них слід відносити: соціальні, політичні, правові, організаційно-управлінські, а також недоліки у діяльності правоохоронних органів.
Економічні детермінанти є визначальними, оскільки вони обумовлюють злочину поведінку, як окремої людини, так і криміногенну ситуацію у цілому в суспільстві. Ці фактори економічної злочинності виявляються, в першу чергу, у економічних відносинах будь-якої соціальної системи, її протиріччях, недоліках економічного планування, незбалансованості господарського механізму тощо.
Головними факторами злочинності в сфері економіки країни є переважно диспропорції соціального розвитку, які мають саме економічний характер, а саме: невідповідність між економічними потребами й економічними можливостями їх задоволення, між інтересами розвитку окремих галузей економіки, об’єктивно існуюча система протиріч між економічними інтересами і потребами кожної конкретної людини (групи людей), суспільства і держави. Далі пропануємо розглянути деякі криміногенні економічні фактори, які негативно впливають на стан економічної злочинності в державі.
Загальна економічна криза, що охопила Україну у 90-ті роки та криза 2008-2010 років остаточно загострила криміногенну ситуацію в країні, створивши ідеальні умови для розвитку саме економічної злочинності. Так, наприклад, з 1990 по 1999 рр. валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 60 %, обсяги промислової продукції – на 48,9 %, реальна заробітна плата зменшилася у 3,8 рази, а реальні виплати знижені у 4-ри рази (подібна тенденція спостерігається протягом 2008-2009 років).
Недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин, лібералізація цін, різноманітні маніпуляції з процентними ставками на кредити, ставками оподаткування, надання різноманітних пільг суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, повальні та іноді неконтрольовані процеси приватизації державної власності, значна бюрократизація процесів державних закупівель створили підґрунтя для зростання як економічної злочинності, так і тіньової економіки.
Відсутність цілісної концепції запобігання негативним явищам у сфері економіки спричинила зниження рівня вимогливості, відповідальності за прийняті економічні рішення.
Серед економічних факторів аналізованого виду злочинності найбільш вагоме місце займає низький рівень доходів населення в країні, що безпосередньо впливає на формування корисливої мотивації.
Фактори економічної злочинності також криються і в недоліках соціально-економічної політики держави, які не дають можливість отримувати прибуток за рахунок трудової активності і власної працездатності населення (наприклад, за даними Державної служби статистики України, у 2007 р. на обліку в Державній службі зайнятості перебувало 673,1 тис. безробітних працездатного віку, у 2009 р. – 693,1 тис., а вже у 2010 р. цей показник зменшився до 452,1 тис.).
Найбільші українські фінансово-промислові групи та інтегровані бізнес-групи змогли використати у власних інтересах структурні зміни у вітчизняній економіці і забезпечити максималізацію кримінальних і некримінальних доходів, не зважаючи на всеосяжну економічну кризу. Саме неконтрольоване накопичення фінансових капіталів, тим або іншим шляхом викрадених у народу, лежить в основі могутності певних політичних сил і конкретних політичних лідерів, які, у свою чергу, в разі отримання влади активно сприяють діяльності підконтрольних бізнес структур, фактично пере націлюють економіку України на обслуговування кланових інтересів, забезпечення постійних надприбутків, подальшого зміцнення фінансової та кримінальної могутності.
Соціальні детермінанти економічної злочинності полягають в низькому матеріальному рівні життя населення, в існуванні у суспільстві значної кількості безробітних громадян (наприклад, за даними Державної служби зайнятості чисельність безробітних з 2009 по 2010 роки зменшилась з 1958,8 тис. до 1785,6 тис.), соціально незахищених верств населення (переважно молодь, працівники вугледобувних підприємств, освітніх установ тощо), розшарування населення на бідних та багатих, що породжує певні протиріччя у суспільстві. Дослідниками зазначається, що в нижчих верствах населення, як правило, домінує ідеологія рівності розподільчих відносинах, а у вищих – такої рівності немає. Саме наявність такого світогляду породжує різноманітні конфлікти у різних прошарках населення і також причиною багатьох проявів економічних злочинів.
Здебільшого соціальна нерівність обумовлена соціальним статусом людей та в цілому визначає формування їх економіко-правової свідомості. Така нерівність надалі породжує різні форми протиправної поведінки, в тому числі й у сфері економічних відносин.
Соціальна незахищеність певних верств населення (наприклад, багатодітних та неповних сімей, молодих фахівців, вчителів, медичних працівників, звичайних робітників, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів) призводить до формування корисливих мотивів.
Вплив соціальних факторів на економічну злочинність посилюється внаслідок існування невідповідності між темпами економічного зростання та низьким рівнем доходів громадян.
Поряд із соціальними та економічними факторами негативно впливає на формування економіко-правової свідомості населення й ідеологія, яка панує у суспільстві та розповсюджується, в своїй більшості, через засоби масової інформації. Сюди можна віднести пропаганду культу наживи та «красивого життя», кримінальних способів заволодіння власністю, безкарності за тяжкі злочини.
До політичних факторів економічної злочинності вітчизняними вченими відносяться ті явища, які належать до сфери розробки та реалізації економічної політики держави, що також впливає на детермінацію даного виду злочинної поведінки.
До цих факторів можна віднести: відсутність зваженої державної політики у земельній сфері (щодо створення єдиного ринку землі), сфері приватизації стратегічних об’єктів промисловості; необґрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід господарювання, який певною мірою не відповідає українським реаліям, відсутність політичної волі щодо рішучих кроків у проведені соціальних реформ (реформування пенсійного, трудового законодавства) тощо.
Істотне зниження ролі держави спричинило значне загострення соціальних суперечностей в суспільстві. Оскільки держава практично перестала виконувати функцію консолідації суспільства, наслідком цього стала втрата відчуття певної спільності всіх його громадян, соціальної єдності. Відбулася автономізація індивіда, ослаблення його реальних взаємозв’язків з державою. Це привело до різкого посилення сегментації суспільства на соціальні групи, зв’язок і взаємокореляція між якими значно послабшали. Державою вже протягом багатьох років не вироблено абсолютно ніякої ідеології як комплексу цінностей, на які орієнтується суспільство. Розвал старої системи цінностей і утворення в цій сфері вакууму привели до певної деградації свідомості частини населення.
Правові фактори безпосередньо впливають на недоліки регулювання економічних відносин і визнаються одним із провідних криміногенних факторів економічної злочинності. Правові норми, що регулюють економічні відносини, якщо вони не відповідають завданням соціально-економічного прогресу суспільства і вимогам об’єктивних економічних законів, мають велику зворотну криміногенну силу.
Недосконалість чинного законодавства, яка полягає в тому, що воно не повною мірою передбачає цілісну, взаємопов’язану систему заходів протидії економічній злочинності, має декларативний характер. Наявність суперечностей між окремими законами і відомчими правовими актами не здійснює відповідного антикримінального впливу. Недоліки законодавчого регулювання, як економічної, так і політичної реформ у країні призвели до ситуації, коли законодавча база не змогла забезпечити дотримання законності в сфері економічних відносин.
Суттєвою проблемою у зазначеному аспекті також є значні вади у механізмі реалізації нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері господарської та правоохоронної діяльності.
Серед правових чинників, які впливають на стан економічної злочинності відносять також:
- недосконалість норм бюджетного та податкового законодавства. Зокрема, норми Бюджетного кодексу України не у повному обсязі враховують особливості контрольної діяльності органів державної влади і органів державного фінансового контролю. Іноді вони дублюються і не розкривають сутність та механізм бюджетного контролю;
- необґрунтована штучна конкуренція окремих норм у кримінальному законодавстві;
- відсутність механізмів реалізації частини законів, які регулюють економічні відносини тощо.
Необхідно також зазначити, що правові проблеми в цій сфері породжують у певній мірі і низький рівень правосвідомості громадян, особливо підприємців.
Найбільш значними криміногенними правовими факторами цієї злочинності є: наявність прогалин у механізмі правового регулювання різних сфер економічної діяльності (наприклад, сфера приватизації, оподаткування), стрімкі зміни нормативно-правової бази, економічна необґрунтованість ряду законодавчих рішень тощо.
До організаційно-управлінських факторів традиційно відносять недоліки функціонування механізму державного управління економічними процесами. Це спричиняє руйнацію виробничого сектора економіки, дестабілізує діяльність кредитної, фінансової, податкової політики, сприяє руйнації високотехнологічних і наукових комплексів.
Серед інших чинників, що знижують ефективність протидії злочинності у сфері економіки, є недоліки в організації і функціонуванні правоохоронних органів. Вони в своїй більшості пов’язані з: недосконалістю законодавчої бази, низьким рівнем взаємодії, недосконалістю механізмів координації правоохоронних органів, недостатньою ефективністю наявних методик виявлення, документування та запобігання економічним злочинам в окремих сферах економіки, кадровими прорахунками (неукомплектованість правоохоронних органів компетентними працівниками), низьким рівнем матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів тощо.
Доволі інертною залишається реакція органів внутрішніх справ, органів прокуратури, суду на повідомлення про злочини у засобах масової інформації. Не вирішеною є проблема розробки і впровадження реальних форм взаємодії між різними правоохоронним органами у боротьбі з економічними злочинами. На практиці трапляються неодинокі факти дублювання дій одних оперативних підрозділів іншими.
Запобігання злочинам у сфері економіки
Запобігання злочинам у сфері економіки являє собою узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на усунення передумов цих протиправних дій. Іх реалізація сприяє економічному розвитку, підвищенню добробуту населення, а відтак і загальному соціальному прогресу.
Традиційно заходи запобігання злочинності поділяють на три види: загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні.
До загальносоціальних заходів запобігання злочинам у сфері економіки належать: подолання бідності та безробіття населення країни; зменшення розриву між рівнем життя багатих та бідних; забезпечення вільного доступу громадян до приватизації, підприємництва; зменшення податкового навантаження на суб’єктів підприємництва; протидія монополізації економіки, поширення конкурентних засад щодо діяльності її суб’ектів; поширення державного кредитування малого й середнього бізнесу; залучення у країну вітчизняних та закордонних інвестицій; нормотворчість, яка стимулює розвиток підприємництва; забезпечення ефективного контролю державних рішень «четвертою владою» — пресою; забезпечення видатків на наукові дослідження тіньової економіки та розроблення заходів протидії щодо неї; забезпечення кримінологічної експертизи нормативних актів у сфері підприємництва; виховання належної правосвідомості громадян, особливо — молодшої частини населення, формування так званого «середнього класу».
Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам у сфері економіки.
1. Заходи профілактики:
– зменшення готiвкових розрахункiв у господарському та цивільному оборотi;
– зменшення перелiку видiв пiдприємницької дiяльностi, якi лiцензуються;