Лекція № 9. Господарський договір

1. Поняття та ознаки господарського договору.

2. Класифікація господарських договорів.

3. Зміст господарського договору.

4. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.

1. Поняття та ознаки господарського договору

Господарський договір є однією з основних підстав виник­нення майново-господарських зобов’язань між суб’єктами господа­рювання або між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами.

Незважаючи на те, що термін «господарський договір» є дуже поширеним у господарській практиці та юридичній літературі, але чинним законодавством він не визначений.

Цю категорію можна використовувати в декількох значеннях:

• по-перше, господарський договір можна розглядати як угоду між сторонами, яка спрямована на виникнення, зміну або припинення певних прав та обов’язків;

• по-друге, поняття «господарський договір» застосовують до правовідносин як основної форми існування і реалізації суб’єктивних прав та свобод сторін договору;

• по-третє, господарський договір можна розглядати як юридичний документ, що закріплює виникнення між сторонами взаємних прав та обов’язків.

При укладанні господарських договорів застосовуються прави­ла, встановлені ЦК України з урахуванням особливостей, передба­чених ГК України та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір є різновидом приватноправових дого­ворів та має ряд ознак, властивих цивільно-правовим договорам.

Проте господарський договір відрізняється від цивільно-правового такими ознаками:

1. Метою укладення господарських договорів завжди виступає досягнення певних господарських та комерційних результатів.

Наприклад, виробництво і реалізація продукції, виконання робіт за певну матеріальну винагороду, надання платних послуг.

2. Підставою укладення господарського договору може висту­пати державне замовлення. Однак зміст договору, який укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

3. Господарським буде вважатися договір, якщо хоча б його одна сторона є суб’єктом господарської діяльності.

4. Відхилення від принципу свободи договору, закріпленого у ст. 627 ЦК України. Він полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Однак ч. 3 ст. 179 ГК України закріплює норму щодо обов’язковості укладення і вико­нання господарського договору, який заснований на державному замовленні.

Виходячи з наведених ознак, можна зробити висновок, що господарський договір - це договір, укладений між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і негосподарюючою юридич­ною особою з приводу чи у зв’язку зі здійсненням ними госпо­дарської (зокрема підприємницької) діяльності.

2. Класифікація господарських договорів

Суб’єкти господарювання при здійсненні своєї діяльності можуть використовувати широке коло господарських договорів, тому доцільно провести класифікацію цих договорів за певними ознаками:

1. Залежно від розподілу прав і обов’язків розрізняють:

а) односторонні договори. Згідно з ч. 2 ст. 626 ЦК України одностороннім є договір, у якому одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Наприклад, за договором позики позикодавець має право вимагати повернення позики, а позичальник зобов’язаний повернути позичене. Таким чином, позикодавець має тільки права, а позичальник - тільки обов’язок;

б) двосторонні договори. При укладенні такого договору обидві сторони наділяються як правами, так і обов’язками. Прикла­дом двостороннього договору є договір транспортного експедиру­вання, оскільки у ньому і експедитор і клієнт набувають взаємних прав та обов’язків;

2. Залежно від характеру відносин між суб’єктами можна виділити:

а) договори імперативного характеру. Наприклад, такі догово­ри можуть укладаються між суб’єктом господарювання та органом державної влади на підставі державного замовлення, виконання якого є обов’язковим;

б) договори диспозитивного характеру, які укладаються між двома рівноправними суб’єктами господарювання;

3. За моментом укладення договору розрізняють:

а) реальні договори. Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України - це договори, які вважаються укладеними з моменту фактичної пере­дачі майна або вчинення певних дій. Так, за договором перевезення вантажу перевізник зобов’язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. Таким чином, зобов’язання перевізника виникають з моменту передачі йому вантажу;

б) консенсуальні - це такі договори, що вважаються укладе­ними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Іншими словами, договір буде вважатися укладеним безпосередньо після його підписання без здійснення фактичних дій, передбачених таким договором. Прикладом такого договору виступає договір контрактації с/г продукції, який вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо підписання договору, хоча поставка с/г продукції, її передача і оплата проводитиметься у майбутньому;

4. За способом укладення та визначення змісту умов виділяють :

а) договори приєднання. Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України

договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запро­понованого договору в цілому. Друга сторона не може запропону­вати свої умови договору. Прикладами таких договорів можуть бути угоди про користування електроенергією, газом та інші договори з комунальними підприємствами. Тобто це договір, за яким умови договору визначені заздалегідь однією із сторін, може бути укладе­ний лише шляхом приєднання другої сторони до договору в цілому. Це означає, що друга сторона не може змінювати умови запропо­нованого договору, а може лише прийняти їх у запропонованому вигляді;

б) взаємоузгоджені договори, у яких суб’єкти вільні у виборі контрагента, виду договору, формулюванні конкретних умов тощо;

5. Залежно від строків дії господарські договори можна поділити на:

а) разові договори - укладаються для вчинення одноразової господарської операцію. Яскравим прикладом цього виду договорів виступає разовий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом;

б) короткострокові договори - укладаються на строк до одного року. Так, договір загального страхування, як правило, укладається на один рік;

в) середньострокові договори - укладаються на строк від 1 до 5 років;

г) довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років;

6) Виходячи зі змісту істотних умов, виділяють:

а) прості договори, що мають у своєму змісті елементи лише одного виду договору;

б) складні договори, які поєднують елементи двох і більше договорів. Наприклад, у договорі поставки можна передбачити умову страхування вантажу;

7) За спрямованістю на певний результат існують договори, спрямовані на:

а) передачу майна у власність;

б) майна у користування;

в) виконання робіт;

г) надання послуг;

8) За регулятивними функціями розрізняють:

а) попередні договори - фіксують намір сторін укласти у май­бутньому основний договір, а також зумовлюють характер підготов­чих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору та відповідальність сторін у разі їх відмови укласти основний договір;

б) основні договори - безпосередньо породжують права та обов’язки сторін.

3. Зміст господарського договору

Укладанням господарського договору називають досягнення домовленості між сторонами за усіма істотним умовами госпо­дарського договору у порядку, визначеному ГК та ЦК України.

Згідно зі ст. 180 ГК України істотними умовами господар­ського договору виступають предмет, ціна та строк.

У господарському договорі умови про предмет повинні визначати не тільки найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а ще й вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, визначених у ГК України, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додер­жанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих спожи­вачів товарів і послуг.

Сторони господарського договору при визначенні ціни можуть використовувати вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних цін. Однак потрібно зауважити, що за згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію, роботи або послуги вищої якості або виконання робіт у скорочені терміни порівняно з нормативними.

Згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

4. Порядок укладання, зміни та розірвання господарського договору

Деякі вчені виділяють декілька способів, направлених на укла­дення господарських договорів, а саме конкурентний та неконкурентний.

До конкурентних способів укладення господарських договорів можна віднести: торги (аукціони, тендери), конкурси, конкурентні переговори, процедуру запиту цінових пропозицій.

Неконкурентні способи укладення господарських договорів: загальний порядок укладання господарських договорів шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін.

На практиці більш поширеним є неконкурентний спосіб, а саме використання загального порядку укладення господарських договорів, який і потрібно розглянути детальніше.

Загальний порядок укладення господарських договорів визна­чено у ст. 181 ГК України.

Господарські договори за загальним правилом укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Однак допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтверд­ження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Проект господарського договору може бути запропонований будь-якою стороною. Якщо проект договору є єдиним документом, його потрібно надати другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, ознайомлюється з його змістом та у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду при наявності згоди на це другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути оформлена протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо.

У випадку, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжнос­тей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залиши­лися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Якщо сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов господарського договору, він вважається таким, що не відбувся.

Зміна та розірвання господарського договору відбувається у порядку, визначеному ст. 188 ГК України. Треба зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У разі, якщо сторона договору вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати другій стороні свої пропозиції за договором. У свою чергу, сторона, яка отримала пропозиції про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одер­жання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди стосовно зміни чи розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахування часу поштового обігу, заінтересована сторона має право звернутися до суду для вирішення спору.

У випадку зміни або розірвання договору судовим рішення, договір буде вважатися зміненим або припиненим з дня набрання чинності цим рішенням, якщо суд не встановив інший строк набрання чинності.

1. Господарське право України : підручник : у 2 ч. / [Андрєєва О. Б., Жорнокуй Ю. М., Гетманець О. П. та ін.]. – Х. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2014. – Ч. 2. – 368 с.

2. Конституція України від 28.06.1996 // Урядовий кур’єр. - 1996. Липень. – № 129–130.

3. Господарський кодекс України // Голос України, 2003, 03, 14.03.2003 № 49–50.

4. Цивільний кодекс України : від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.