Материал: Кузнецова Л.В., Бабаджан В.Д., Харченко Н.В. та ін. Імунологія

5.У висновку, який складається на підставі клінічної картини і аналізу імунограми, провідним повинен бути клінічний діагноз. Клінічні дані відіграють важливу роль, а імунограма несе діагностичне і прогностичне значення. Відсутність зрушень в імунограмі при наявності клінічної картини патології вимагає вивчення функції показників у окремих ланках імунної системи.

6.Для діагностичної та прогностичної оцінки імунограми важливе значення мають індивідуальні показники норми у даного хворого (особливо з урахуванням віку та наявності супутніх і хронічних захворювань, дії шкідливих факторів, лікарської терапії).

7.Велику практичну значимість мають співвідношення популяції і субпопуляцій Т-клітин, ніж їх абсолютне значення.

8.Невідповідність зрушень показників імунограми і клінічної картини захворювання свідчить про несприятливий розвиток процесу. Чим виражено антигенність чужорідного і більше зона його впровадження, тим яскравіше буде запальний процес. Отже, тим значніше повинні бути зрушення в імунограмах, що свідчить на користь адекватності реакції імунної системи.

9.Відсутність зазначених змін лейкограми і імунограми - несприятливий симптом, який свідчить про неадекватність роботи імунної системи. Відсутність зрушень імунограми при наявності клінічної картини запального процесу має трактуватися як атипова реакція імунної системи і

єобтяжливою ознакою перебігу процесу. Своєчасне розпізнавання клініцистом ознак такої невідповідності є найголовнішим завданням клінічної імунології.

Завдяки імунологічним тестам клінічний імунолог має можливість оцінити функціонування основних ланок імунітету, зробити висновок про стан імунного статусу пацієнта і аргументовано призначити імунокорегуючу терапію, а також проконтролювати її результати в динаміці спостереження за імунологічними показниками. Діапазони нормальних значень імунного статусу приведені в табл. 29.

МЕХАНІЗМИ ІМУННОГО ЗАХИСТУ ПРИ БАКТЕРІАЛЬНИХ, ВІРУСНИХ, ГРИБКОВИХ ТА ПРОТОЗОЙНИХ ІНФЕКЦІЯХ

Однією з основних функцій імунної системи є розпізнавання і знищення тіл та речовин, що несуть ознаки чужорідної генетичної інформації, включаючи збудників інфекційних хвороб. При формуванні антиінфекційної резистентності в організмі розвиваються специфічні і неспецифічні механізми. Їх взаємодія схильна до певної тимчасової послідовності і характеризується синергізмом взаємного посилення.

Якщо мова йде про підозру на інфекцію, то відповідь імунної системи може виявлятися:

1)нормальним запальним процесом (в цьому випадку проведення корекції імунної системи не рекомендується);

2)гіпореактивним станом (в цьому випадку корекція необхідна);

3)гіперреактивним станом (в цьому випадку також необхідна корекція, але іншої спрямованості, ніж при гіпореактивному стані).

Зниження показників одного або декількох ланок імунної системи (не більше 3σ в порівнянні з нормою), що супроводжується реактивністю інших її ланок, у відповідь на контакт з антигеном у до того здорової людини називається імунною дисфункцією. При наявності імунної дисфункції реакції інших ланок імунітету виявляється достатнім для часткової нейтралізації антигену (інфекційного фактора) або уповільнення запального процесу, який він спричинив, що призводить до видужання хворого або переходу гострого запалення в хронічне. При наявності такої дисфункції в діагнозі вказується ланка імунітету, що виявилася гіпореактивною у відповідь на інфекційний чинник.

Умовно мікроорганізми можна поділити на позаклітинні та внутрішньоклітинні.

Неспецифічний імунітет. Першим бар'єром на шляху проникнення збудника хвороби в організм господаря є шкіра і слизова оболонка. Злущення ороговілого епітелію, присутність на шкірі жирних кислот, виділення сальних залоз, функція миготливого епітелію слизових оболонок, наявність лізоциму, інгібіторів розмноження бактерій і вірусів в секретах обумовлюють знищення збудників. Проте головним механізмом захисту є фагоцитоз. При цьому не всі захоплені клітини гинуть, наприклад мікобактерії, бруцели, сальмонели, лістерії можуть не тільки зберігатися у фагоцитах, але і у ряді випадків розмножуються там. Деякі бактерії (капсульні форми пневмококів) взагалі фагоцитуються.