Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.
Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.
Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обмежена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.
Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування відповідальності держави та комерційних банків.
Банки не відповідають по зобов’язаннях держави, а держава не відповідає по зобов’язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність (ст. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність") [28].
Закон передбачає також можливість створення комерційними банками спілок, асоціацій та інших об’єднань для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.
Комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не повинні виконувати адміністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, на комерційні банки покладається обов’язок перевіряти додержання підприємствами, організаціями порядку ведення касових операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки [19].
Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:
1) Мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал.
2) Кредитування підприємств, держави і населення.
) Здійснення розрахунків і платежів у господарстві.
) Випуск кредитних грошей.
) Емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів.
) Консультування, надання економічної та фінансової інформації [21].
Останнім часом у сфері діяльності комерційних банків спостерігаються тенденції розширення їх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.
Важлива функція банків за сучасних умов - посередництво у міжнародному обігу позичкових капіталів, надання дедалі більшої маси міжнародних кредитів. З цією метою створюються філії іноземних банків у розвинутих країнах світу.
Значно посилюється універсалізація
банків. Крім перелічених функцій, почала поширюватись така форма діяльності
банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування,
особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування. Все це
зумовлює посилення концентрації банківського капіталу та зростання масштабів
привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання
банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів
і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків за вкладами.
Розділ 3. Формування комерційних
банків в Україні
.1 Розвиток та їх становище за роки
незалежності України
Розпад Радянського Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про банки та банківську діяльність", за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці. [29] [30]
Декларація про державний суверенітет та Закон "Про економічну самостійність Української РСР", які законодавче закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989-1991 pp. було зареєстровано біля двох десятків українських банків. [31]
У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.
Перший етап - 1991-1992 pp. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 pоку Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк", "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами. [32]
Другий етап - 1992-1993 pp. - виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі з різних бюджетних і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки "міністерського" капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.
У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992-1994 pp., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 pоку у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків. [33]
Третій етап - 1994-1996 pp. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства, багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 pоці стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - "Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. [34]
Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14).[35] З’являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. [36]
Четвертий етап - 1996-1998 pp. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ. [37]
· створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
· здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;
· створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;
· уведено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;
· розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;
· напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;
· діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів. [38]
Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.
Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб’єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості. [39]
Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.
Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:
. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.
. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.
. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.
. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво [40].
Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України:
. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.
. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.
. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.
. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.
. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.
. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.
. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи. [41]
На початок 1999 pоку банківська система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участю іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9). З 1992 pоку із Книги реєстрації банків було вилучено 52 установи у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. За цей же період у 51 банку була відізвана ліцензія на здійснення валютних операцій. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, налічує 161 установу, крім того, ще двом фінансово-кредитним установам надано таку ліцензію. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків на кінець 1998 року у гривневому еквіваленті складав 2015 млн. грн. [42]
У період економічних реформ, які розпочались у 1989-1992 pp. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).
Протягом останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування банківських інститутів в умовах ринкової економіки.
У 1995-1996 pp. завершився етап
екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності, характеру взаємодії
з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи
державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і
створена, в основному, у період з 1989-1994 рр. На сьогоднішній день вона має
дворівневу структуру. [43] [44]
.2 Проблеми вдосконалення
комерційних банків України
Розвиток та удосконалення діяльності банків - необхідна умова створення дієвого ринкового механізму в Україні. Такі тенденції в діяльності банків, як: концентрація капіталу, зростання конкуренції і впливу іноземних банків на національну економіку, впливають на активізацію процесів формування власного капіталу банків. Вітчизняний і зарубіжний досвід показав, що основною проблемою в процесі формування власного капіталу банку є не нарощування капіталу, а встановлення його оптимальної для конкретного банку величини з урахуванням таких факторів, як: ризиковість розміщення активів, специфіка пасивних операцій, структура власності, галузева приналежність клієнтів.