Зміст
Вступ
Розділ 1. Організація і діяльність комерційних банків України
1.1 Історія створення комерційних банків України
.2 Діяльність комерційних банків України
.3 Законодавчі регулятори банківської діяльності
Розділ 2. Комерційні банки як складова частина банківської системи України
2.1 Зміст понять "банківська система" і "комерційні банки"
.2 Основні цілі комерційних банків
Розділ 3. Формування комерційних банків в Україні
.1 Розвиток та їх становище за роки незалежності України
.2 Проблеми вдосконалення комерційних банків України
Висновки
Список використаних джерел
Доопрацювання
Вступ
Тема цієї курсової роботи "Комерційні банки України і шляхи підвищення їх ролі у сучасній економіці" займає значне місце в курсі політичної економії, адже за своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон’юнктури, що постійно змінюється. Саме тому ринок висуває банк у число основних, ключових сегментів економічного регулювання.
Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.
Мета цієї роботи - дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні, показати перспективи і проблеми розвитку.
Об’єктом дослідження є саме комерційні банки, а
предметом - операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці
країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.
Розділ 1. Організація і діяльність комерційних
банків України
.1 Історія створення комерційних банків України
Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було започатковане з прийняттям у 1991 році Закону Української РСР "Про банки та банківську діяльність". Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:
1988-1990 рр. - створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;
р. - І півріччя 1992 р. - перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;
ІІ півріччя 1992 р. - 1993 р. - розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету;
-1996 рр. - розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;
-1998 рр. - розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування.
-2008 - розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння прибутковості банківських операцій, збільшення та консолідації капіталу банків.
У банківській системі до 2008 року спостерігалися позитивні тенденції, вона набуває ринкового типу, в державі реєструються іноземні банки та їхні представництва, відбувається зміна акціонерів шляхом продажу і перепродажу банків, а також здійснюється реєстрація нових банків [1].
Після виходу з кризи система функціонувала в умовах достатньо стабільної ліквідності, проте частка іноземного капіталу в банках зменшувалася [2].
Політична та військова нестабільність 2014 року негативно вплинула на банківську систему: стався значний відтік клієнтських коштів, якість клієнтського портфелю впала. Ліквідність та платоспроможність системи перебувають під тиском [3]. Кількість неплатоспроможних банків істотно зросла в час, коли криза платіжного балансу трансформувалась у банківську та боргову кризу [4].
В умовах російсько-української
війни на банківський сектор впливає депресія економічної активності і
погіршення стану державних фінансів; як результат - напруга на
грошово-кредитному ринку, зниження довіри до банківської системи та
національної валюти. Фактори кризи: значне падіння ВВП - 7,5% у 2014 році,
девальвація гривні - 100%, споживча інфляція - 24,9%, втрата третини депозитів
у банках. У результаті міжнародні резерви країни знизились до найнижчого за 11 років
рівня - 7,533 млрд. доларів [5] [6].
.2 Діяльність комерційних банків України
Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків. Комерційні банки - головна ланка кредитної системи [7].
Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських послуг.
Комерційні банки відрізняються:
за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та інші;
за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і спеціалізовані;
за територією діяльності - республіканські і регіональні.
Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв [8].
Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депозити (вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді сермифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис. дол. і більше.
Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо- і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення обортного капіталу; представникам фондової біржі для біржових операцій; на кінцеве споживання - споживчий кредит під заставу житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткострокові на тимчасові потреби.
Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалізованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед них - інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал за допомогою реалізації сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим вкладам [9].
У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик членам асоціації.
Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.
Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.
Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій і облігацій.
Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різними кредитними установами позитивно впливає на діяльність підприємств.
Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний (Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.
Конкуренція між комерційними банками за клієнтів
є впливовим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій
економіці її не залишають без "пильного ока" центрального
(національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних банків,
коригування кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та
нормування резервів [10] [11].
1.3 Законодавчі регулятори банківської
діяльності
На сучасному етапі розвитку банківського сектору в умовах ринкової економіки одним з визначальних факторів впливу на механізми державного регулювання банківської діяльності є політика Національного банку України, який є основним суб’єктом забезпечення стійкості банківської системи України.
Регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України через систему банківського нагляду з використанням відповідного інструментарію. Від вибору пріоритетних напрямків державного регулювання банківської діяльності залежить розвиток і стабільність банківського сектору. При цьому особливо важливим завданням банківської системи держави в умовах ринкової економіки повинно бути забезпечення мобілізації грошових коштів та їх концентрації на пріоритетних напрямках розвитку економіки, що сприятиме подоланню інфляційних та кризових процесів, посиленню кредитної та інвестиційної діяльності, стабілізації економіки держави загалом.
Різноманітні питання щодо ефективної фінансової системи в Україні і зокрема державного регулювання і нагляду, а також пошуку ефективних методів та механізмів забезпечення стійкості банківської системи є на сьогодні вкрай актуальними.
Питаннями щодо механізму державного регулювання банківського сектору широко висвітлено в українській та закордонній літературі. Зокрема, вдосконаленням механізмів державного регулювання в банківській діяльності розглянуто в роботах таких зарубіжних вчених: (Ф. Мішкін [10], Дж. Сінкі, В. Усоскін, М. Ямпольський та ін.).
Належне місце в розробці цієї проблематики займають праці відомих українських економістів, до яких належать В. Вдовін [8], А. Гальчинський, О. Дзюблюк, С. Моісєєв [12], О. Костюк [9], В. Міщенко, А. Мороз [11], О. Петрик, К. Раєвський, В. Стельмах [13] та ін.
Незважаючи на значні здобутки в дослідженні питань оптимальної побудови системи банківського регулювання і механізмів державного нагляду з інституційної точки зору, ще не знайдено єдиного погляду в теорії і практиці як в Україні, так і у розвинутих зарубіжних країнах оптимальних підходів щодо організаційної побудови механізмів регулювання фінансової та банківської діяльності, а також нагляду. Дискусійними залишаються окремі аспекти наглядово-регулятивної діяльності Національного банку України.
Власне це й визначає актуальність і практичну цінність аналізу сучасного стану банківської діяльності і вдосконалення механізмів державного регулювання в Україні та ефективності системи банківського нагляду з метою мінімізації негативних наслідків, забезпечення безперебійного та стабільного функціонування системи банківських установ загалом та окремих банків зокрема і підвищення рівня довіри до банківської системи держави.
У кожній країні світу органи державної влади суттєво втручаються у діяльність банківського сектора економіки. Можна виділити два основні компоненти впливу держави на функціонування банківських установ.
З однієї сторони, держава намагається забезпечити стабільність банківської системи та безпеку діяльності банків, що проявляється у створенні державної системи гарантування вкладів громадян, підтримці ліквідності, безперебійності роботи банківської системи через належне виконання функції "кредитора останньої інстанції" центральним банком держави.
З іншої, держава здійснює вплив як на окремі банки, так і на банківську систему у цілому через різні механізми - встановлюючи вимоги щодо підтримки необхідного рівня капіталу банків, показників ліквідності, максимальних розмірів ризиків у діяльності банку, а також надаючи органам банківського нагляду повноваження щодо застосування заходів впливу до банків, діяльність яких є надто ризиковою.
Сутність державного регулювання банківської діяльності полягає в тому, що механізм регулювання здійснюється, перш за все, в межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на комерційні [14]. Метою державного регулювання банківської сфери є підтримка стійкості національної банківської системи, запобігання банкрутства окремих банків, підтримка конкуренції в банківській сфері, задоволення потреб суспільства та клієнтів банків у отриманні якісних банківських послуг.
Отже, основний вплив держави як регулятора макроекономічних процесів на банківську систему здійснюється через центральний банк, який виступає головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів.
Проте, для забезпечення стабільності роботи банків та збереження довіри до банківської системи держави необхідно не лише своєчасні та ефективні дії основного регулятора фінансових ринків - центрального банку, але й виважена та скоординована діяльність різних гілок влади, в першу чергу виконавчої.