Материал: Географія ринку праці в Україні

До третьої групи належать Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області. Вона характеризується близькими до середніх, вищими за середні та в деяких випадках навіть високими показниками ринку праці. Близькими до середніх являються рівень працевлаштування, кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення. Вищими за середні є кількість юридичних осіб на 10 000 населення, частка навчених новим професіям до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце. Для даної групи досить високою являються середня номінальна заробітна плата, у той час рівень безробіття населення тут відносно низький. Таким чином, ми бачимо, що ситуація на ринку праці тут досить сприятлива. Місцевій владі ми б рекомендували звернути увагу на покращення показників ринку праці, що мають значення близькі до середніх. На наш погляд, це дасть можливість певною мірою вирішити проблеми, характерні для ринку праці даної групи [52, 72, 73].

До четвертої групи потрапили Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області. Ринок праці тут характеризується близькими до середніх та високими значеннями його показників. Близькі до середніх значення мають кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників та рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників. Всі інші показники окрім рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце мають високі значення. На наш погляд, місцевим органам влади необхідно дотримуватися такої ж політики в регулюванні ринку праці, проте слід звернути посилену увагу на вирішення регіональних проблем [52, 72, 73].

До п'ятої групи відносяться міста державного підпорядкування Київ та Севастополь. Дана група характеризується найбільш сприятливою ситуацією на ринку праці України. Найгірші значення тут мають рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів, навчено новим професіям до загальної кількості працівників. На покращення їх і має бути направлена діяльність органів місцевої влади [52, 72, 73].

Таким чином, можна зробити висновок, що найкраща ситуація на ринку праці склалася в п'ятій групі (міста Київ та Севастополь). Четверта група (Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області) має дещо гірші показники ринку праці, проте також досить сприятливі для розвитку господарства. Третя група (Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області) характеризується досить сприятливою ситуацією на ринку праці, проте окремі показники потребують покращення. Друга група (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області) є перехідною між третьою та першою. Вона характеризується неоднозначністю ринку праці та потребує покращення стану окремих його параметрів, які відрізняються для кожного регіону. Перша група (Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області) має найгірші показники ринку праці, а тому потребує термінового покращення основних його параметрів [52, 72, 73].

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні

На сучасному етапі посилюються процеси інтеграції нашої держави зі світовою економічною системою. Так, 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Зараз одним із векторів зовнішньої політики нашої держави являється співробітництво її з Європейський Союзом. Проте, аби бути повноцінним партнером, нашій державі необхідно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Однією з головних умов досягнення цього є вирішення питання формування національного соціально-інституційного ринку праці. Вони пов'язані в першу чергу із забезпеченням належного рівня економічної активності та зайнятості населення, соціальним захистом маргінальних верств населення, формуванням високої кваліфікації робочої сили для забезпечення її конкурентноздатності, підвищення рівня заробітної плати і доходів населення з метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу. Таким чином, ми бачимо, що однією з головних умов для повноправного партнерства України у світовому економічному просторі є вирішення головних проблем ринку праці [13].

Нами були виділені наступні групи проблем ринку праці України: демографічні, міграційні, економічні, соціальні, політичні, ментальні. Далі коротко охарактеризуємо кожну зі вказаних вище груп.

Демографічні проблеми ринку праці полягають у зменшенні кількості населення працездатного віку. Це в свою чергу обумовлено процесами природного руху населення в державі. Внаслідок останніх зменшується кількість населення в Україні, в тому числі і чисельність трудових ресурсів. Так, у нашій державі з 2001 до 2009 року народжуваність зростала (у 2001 народилося 376,4 тис., а у 2009 512,5 тис. дітей), проте вже починаючи з 2009 року вона почала зменшуватися (у 2011 році народилося 497,6 тис. дітей, що на 2,9% менше у порівнянні з минулим роком). З 2005 року у порівнянні з 2001 почала зменшуватися і смертність населення (у 2001 році померло 745,9 тис. осіб, у 2005 та 2011 рр. відповідно 781,9 тис. та 698,2 тис. осіб), проте остання все ж таки переважає народжуваність. Ситуація, що складається на ринку праці може призвести в майбутньому до збільшення навантаження на одного працюючого громадянина. Аби запобігти цьому, владою України було прийнято рішення про поступове підвищення пенсійного віку.

Рис. 3.1. Групи проблем ринку праці України (побудовано автором за даними)

На наш погляд, з одного боку це дійсно змогло б зменшити навантаження на одного працюючого громадянина, проте, це призведе до виникнення іншої проблеми. Так, планується підвищити пенсійний вік чоловіків до 65 років, у той час як середня тривалість життя останніх у 2010 році становила 63,79 років. На наш погляд, перш, ніж підвищувати пенсійний вік, владі необхідно підвищити середню тривалість життя населення (особливо чоловіків), яка у 2010 році становила 69,29 років. Це можна зробити шляхом профілактики захворювань особливо системи органів кровообігу, через які і відбувається більшість смертей в Україні.

Іншим шляхом вирішення демографічної групи проблем є підвищення народжуваності в країні, з метою збільшення кількості трудових ресурсів у майбутньому. Проте, тут також треба підібрати вдалий підхід до вирішення проблеми, адже неконтрольоване збільшення народжуваності за відсутності вільних робочих місць для майбутнього покоління може дати зворотний ефект і замість збільшення кількості зайнятих ми отримаємо збільшення кількості безробітних і, як наслідок, злочинців, наркоманів та інших соціально небезпечних груп населення.

Міграційні проблеми ринку праці полягають у трьох аспектах. По-перше, це внутрішньо-регіональна та міжрегіональна міграція типу «село-місто», по-друге, це еміграція українців у пошуках кращого життя, одним із видів якої є так званий «відплив умів», по-третє, це імміграція в Україну некваліфікованої робочої сили (в основному з країн Азії). Зупинимося більш детально на описі кожної з них.

Негативною для ринку праці є внутрішньо-регіональна міграція типу «село - місто». Причому найбільше до такого типу міграції схильна молодь. Саме ця категорія є значною та перспективною частиною економічно активного населення. Дана вікова група характеризується високим ступенем адаптації до умов життя, ініціативності, активності, опори на власні сили і складає наймобільнішу частку робочої сили, що володіє новітніми знаннями і здатна забезпечити складний процес прогресивного розвитку суспільства. Основними причинами міграцій типу «село-місто» являються низькі показники якості життя населення сільської місцевості. Через низький рівень народжуваності закриваються дошкільні навчальні заклади, у невеликих населених пунктах відсутні заклади охорони здоров'я. Найнебезпечнішим є те, що статистична інформація з питання міграції молоді недостовірна, так як вона не відображає приховану міграцію, що проявляється у вибутті трудових ресурсів на постійне чи тимчасове працевлаштування до обласних центрів, інших областей тощо. Даний вид міграції в Україні є досить поширеним. Так, за даними на 2011 р. від'ємне сальдо міграції спостерігалося у Херсонській (-1,3 на 1000 осіб), Луганській (-1,1), Кіровоградській (-1,0), Рівненській (-1,0), Тернопільській (-1,0), Сумській (-0,9), Вінницькій (-0,6), Закарпатській (-0,6), Миколаївській (-0,6), Хмельницькій (-0,6), Черкаській (-0,6), Донецькій (-0,5), Житомирській (-0,5), Дніпропетровській (-0,3), Запорізькій (-0,3), Львівській (-0,3), Чернігівській (-0,3), Полтавській (-0,2), Волинській (-0,1) областях. В інших регіонах спостерігається позитивне сальдо міграції в межах України [72].

До шляхів регулювання соціально-економічних процесів у селі, з метою подолання зазначеної вище проблеми, належать фінансове та інвестиційне забезпечення, поліпшення умов життя, відновлення роботи існуючих закладів соціальної сфери та створення нових, розробка і реалізація спеціальних програм для безробітних, регулювання відпливу молоді із сільської місцевості тощо. Реалізація описаних вище заходів має покращити стан ринку праці України (у тому числі й молодіжного) у сільській місцевості. Якщо ж терміново не вжити відповідних заходів, то стан ринку праці у сільській місцевості суттєво загостриться [55].

Інший бік міграційної групи проблем ринку праці України - еміграція населення до більш розвинених країн. Так, станом на 2011 р. від'ємне сальдо зовнішньої міграції спостерігалося у Закарпатській (-0,1 на 1000 осіб), Львівській та Рівненській (відповідно більше, ніж -0,1 на 1000 осіб) областях. Даний вид міграції небезпечний для ринку праці України, тим що більшість трудових мігрантів втрачають свою кваліфікацію, набуті навички потрібні для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Також значною залишається проблема правового захисту трудових мігрантів від роботодавців та посередників, так як реальною є загроза опинитися в чужій країні в нелюдських умовах існування та праці чи навіть потрапити в трудове рабство. До того ж тривала відсутність трудових мігрантів на батьківщині призводить до послаблення родинних зв'язків. З одного боку це веде до погіршення демографічної ситуації в країні, а з іншого - до зростання кількості підлітків з девіантною поведінкою. Останні ж саме і будуть формувати ринок праці в майбутньому [29].

Цікавою є також географія трудових міграцій з України. Серед трудових мігрантів близько половини працювали в Російській Федерації (48,1%) та приблизно стільки ж у країнах Європейського Союзу, зокрема в Італії (13,4%), Чеській Республіці (11,9%), Польщі (8,0%), Угорщині (3,2%), Іспанії (2,7%) та Португалії (2,6%) [29].

Економічні проблеми ринку праці полягають у тому, що рівень заробітної плати в Україні значно нижчий, ніж її рівень у розвинених країнах світу у перерахунку в єдиний еквівалент. Так, наприклад за Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» на 01.01.2009 р. мінімальна заробітна плата у нашій державі становить 605 грн. В цей же час середня заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника на січень 2009 року становила 1665 грн. Для порівняння зазначимо розмір мінімальної заробітної плати на початок 2009 року в країнах Європейського Союзу. Так, для Люксембурга він становив 1642 Євро, для Ірландії 1462 Євро, для Бельгії 1387 Євро, для Нідерландів 1382 Євро, для Великобританії 1010 Євро, для Франції 1000 Євро, для Португалії, Словенії, Мальти, Греції та Іспанії коливався у межах від 1000 до 500 Євро, для Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії коливався в межах 153-123 Євро, а для Данії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Італії, Австрії та Кіпру був узагалі невизначений. Якщо врахувати курс Євро на 01.01.2009 Національного банку України (1Євро = 10,987 грн.) і перевести розмір мінімальної заробітної плати України та країн ЄС в єдиний еквівалент, то ми отримаємо, що мінімальна заробітна плата в країнах ЄС приблизно дорівнює середній заробітній платі по Україні, в той же час у такій країні як Люксембург мінімальна заробітна плата більша, ніж у нашій країні майже у 30 разів [72].

Даний аспект економічної групи проблем ринку праці породжує проблему нелегальної зайнятості населення (особливо молоді) та отримання нефіксованих доходів. Останню ми відносимо до соціальної групи проблем ринку праці, тому опишемо її далі.

Іншим проявом економічної проблеми на ринку праці України являється, на наш погляд, прийняття нового податкового кодексу. На думку автора, у майбутньому це призведе до того, що мале підприємництво не витримає конкуренції з великим та середнім, а тому повністю чи частково припинить своє існування. Таким чином, зростатимуть показники безробіття в Україні, а це в свою чергу може призвести до росту рівня злочинності та інших соціальних негараздів у країні. Тому, на наш погляд, владі необхідно переглянути зміст нового податкового кодексу та детальніше проаналізувати його вплив на розвиток малого підприємництва в Україні.

Соціальні проблеми ринку праці проявляються, на наш погляд, у наступних аспектах: проблеми соціальної незахищеності маргінальних груп населення та молоді, ґендерної рівності, попиту і пропозиції на ринку праці, кваліфікації кадрів, безробіття, нелегальної зайнятості [16, 71].

Проблема незахищеності маргінальних груп населення та молоді полягає в тому, що останні не отримують достатньої допомоги від держави, необхідної для повноцінної реалізації свого потенціалу на ринку праці. Так, молоді люди з вищою освітою не мають реальних гарантій працевлаштування після закінчення вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. Це провокує в свою чергу проблему зростання молодіжного безробіття, нелегальної зайнятості молоді, втрати кваліфікації молодими спеціалістами і т.д. Причиною відсутності ефективного механізму залучення молоді до виробництва та закріплення її у сфері економічної діяльності є недостатність теоретичних розробок проблем зайнятості молоді. На конкурентоспроможність молоді на ринку праці негативно впливають наступні чинники: недостатність практичної підготовки, відсутність практичного досвіду роботи, погіршення здоров'я, низький рівень доходів, більша схильність до соціально обумовлених хвороб та антисоціальної поведінки. Проблема незахищеності маргінальних груп населення полягає наприклад в тому, що вагітні жінки, особи по догляду за хворими родичами мають труднощі з місцем роботи тощо [16].

Проблема ґендерної рівності полягає в тому, що чоловіки та жінки за пророблений однаковий об'єм роботи отримують різну заробітну плату. До того ж в Україні існує дисбаланс у рівні зайнятості чоловіків та жінок в певних професіях.

Проблема попиту і пропозиції на ринку праці полягає в першу чергу в тому, що в Україні пропозиція значно перевищує попит. Проте, рівень кваліфікації працівників, на яких існує попит, та які готові працювати не завжди відповідають один одному. Проблема попиту і пропозиції призводить до проблеми зайнятості та безробіття, а також проблему міграцій.

Проблема кваліфікації кадрів полягає в тому, що рівень кваліфікації населення не завжди відповідає необхідному рівню для успішного працевлаштування. Причинами цього можуть бути як небажання значної когорти молодих людей вчитися, так і набуттям останнім часом «масовості вищої освіти». Дана проблема полягає також у тому, що кваліфікація, яку здобувають випускники ВНЗ різних рівнів акредитації не завжди відповідає попиту на ринку праці [71].

Проблема безробіття (особливо молоді) досить небезпечна, адже вона тягне за собою ряд інших - проблему злочинність, соціальної нестабільності, захворюваності (у тому числі на невиліковні хвороби) тощо.

Проблема нелегальної зайнятості полягає в тому, що значна кількість людей, особливо молоді змушені працевлаштуватися без трудової книжки та отримувати заробітну плату «в конвертах». Це призводить до погіршення стану здоров'я молоді, зниження народжуваності, відсутності трудового стажу, неможливості регулювання ринку праці державою тощо [24].