Материал: Географія ринку праці в Україні

Методи порівняння передбачають пізнання об'єкту дослідження шляхом з'ясування його відмінностей від інших подібних об'єктів. Вони базуються на принципах формальної логіки, а саме принципі подібності (коли необхідно показати, що досліджувані об'єкти мають спільні ознаки) та принципі розрізнення (коли необхідно показати за якими ознаками та їх характеристиками досліджувані об'єкти відрізняються). У своєму дослідженні ми керувалися обома принципами. Порівняння поділяється на повне, при якому відбувається ототожнення та розрізнення досліджуваних об'єктів та неповне, для якого характерне лише ототожнення об'єктів дослідження. При написанні курсової роботи ми використовували повне порівняння. Під час проведення суспільно-географічних досліджень, досить часто використовують порівняння просторові, часові та просторово-часові (ергодичні). В процесі написання курсової роботи автором використовувалися просторові та часові види порівняння. Даними методами ми досліджували відмінності у показниках ринку праці за віковими та професійними групами, регіонами України тощо.

Математико-статистичні методи передбачають застосування під час проведення наукових досліджень принципів і положень математики та математичної логіки, необхідних для кращого представлення наявної статистичної інформації. Вчені розрізняють три основні рівні застосування даної групи методів в суспільній географії. На першому з них застосовуються кількісні показники географічних об'єктів і явищ. На другому рівні математичні засоби використовуються для обробки статичних даних з метою встановлення залежностей між ними, тенденцій їх розвитку тощо. На третьому рівні розробляються вже математико-географічні моделі. У своєму дослідженні ми застосовували дані методи на всіх трьох рівнях. За допомогою них проводилася обробка статистичної інформації математичними прийомами [64].

Історичний метод у суспільно-географічних дослідженнях використовується в основному для вивчення змін стану соціально-географічних об'єктів, явищ, процесів тощо протягом певного часового періоду. За допомогою даного методу можна також виявити фактори, що визначили формування досліджуваного об'єкта чи явища, стадії його розвитку тощо [22]. У даному дослідженні ми використовували історичний метод для визначення динаміки основних параметрів ринку праці (зайнятості, безробіття тощо), а також визначення факторів його формування та періодів його розвитку.

Графічний метод використовується в суспільно-географічних дослідженнях для кращої інтерпретації інформації здобутої під час використання інших методів. Під час написання дипломної роботи ми використовували даний метод для побудови серії графіків, діаграм, гістограм, що ілюструють динаміку та сучасний стан основних параметрів ринку праці.

Моделювання - це процес заміни реального об'єкта дослідження його спрощеним аналогом (моделлю), який у достатній мірі зберігає основні властивості об'єкта і дає можливість дослідити їх для одержання нової інформації про останній. Використання даного методу полягає в побудові спрощеного виразу реального об'єкта, який не може повністю вичерпати сутність оригіналу. Цінність моделі в тому, що застосовуючи несуттєві часто випадкові деталі, за допомогою неї можна виявити істотні параметри, фактори регіонального розвитку. До того ж модель - це матеріальна чи уявна конструкція, котра в процесі пізнання відбиває і заміщує об'єкт дослідження та що при її безпосередньому вивченні отримуються знання про даний об'єкт. У своєму дослідженні ми використовували такий метод моделювання, як ранжування [41, 42].

Метод рангів застосовувався нами для групування регіонів України за показниками ринку праці. Використання його полягає в присвоєнні кожному регіону порядкового номеру (рангу) за різними показниками ринку праці. Після цього визначається сума рангів для кожного регіону окремо і за останньою складається рейтинг регіонів за рівнем розвитку ринку праці. Потім будується графік Парето, за яким визначається до якої групи за рівнем розвитку ринку праці належить той чи інший регіон.

До конкретно-наукових (географічних) методів, що використовувалися нами у проведенні дослідження належать картографічний метод, що необхідний для картографування регіональних особливостей ринку праці тощо.

Картографічний метод полягає в створенні картографічних моделей - карт. Проте, даний метод передбачає не тільки створення карт, а й уміння їх правильно «читати» та одержувати за їх допомогою нову інформацію про об'єкт дослідження. При нанесенні тематичної інформації на картосхеми використовується ціла система способів цього. Так, наприклад, під час проведення даного дослідження ми застосовували способи кількісного та якісного фону, картодіаграм тощо [64].

В якості джерел інформації з даної проблематики можуть бути дані офіційної статистики з економіки, ринку праці, соціальної сфери. Це означає, що інформаційною базою для вивчення ринку праці має бути широкий масив економіко-статистичних матеріалів, який є в розпорядженні органів державного комітету статистики, державної служби зайнятості, а також дані перепису населення, поточного обліку, статистичної звітності підприємств, спеціальних соціальних обстежень, результати опитувань незайнятого населення, роботодавців, представників профспілок тощо.

1.3 Аналіз попередніх досліджень ринку праці

Досить важливою складовою нашого дослідження є визначення поняття «ринок праці» та його еволюційний розвиток. Уперше економічна точка зору про зайвість виокремилася ще в античні часи. Тому саме з неї слід починати вивчення ролі людських ресурсів у виробництві.

Думки про зайнятість виникали у Стародавньому Єгипті, у країнах Стародавнього Сходу (Месопотамії, Індії, Китаї), розглядалися вони і у поглядах мислителів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Аристотеля), римських мислителів (Катона) [39].

У Середньовіччі погляди про працю та її суб'єктів еволюціонували і, як наслідок, набули нових ознак. Одним із тих, хто яскраво виразив національно-релігійні погляди того часу був Ф. Аквінський.

З наближенням до Новітніх часів економічні погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки. Це добре прослідковується в теоріях меркантилістів, які надавали перевагу торгівлі, обміну, грошам, що відповідно позначалося на оцінці праці в господарському процесі [3].

Після появи класичної школи в політичній економіці, яка завдячує своєю появою У. Бетті, П. Буагільберу, Б. Франкліну, ставлення до проблем праці і зайнятості суттєво змінюється.

Питання праці і зайнятості досліджували фізіократи Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Мальтус, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.) К. Маркс, Ф. Енгельс, економісти ХХ ст. (Дж. Кейнс).

Для того щоб повністю зрозуміти розвиток поглядів на трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці в Україні, пізнати індивідуальні особливості у розвитку цих явищ потрібно перш за все врахувати національний світогляд та культурні особливості нашого народу.

Питання населення та його трудового потенціалу досить докладно описані і в українських джерелах: «Руська Правда», «Слово про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона, «Поученіє дітям» князя Володимира Мономаха, у працях письменника-полеміста кінця ХVI - поч. ХVІІ ст. І. Вишенського, І. Гізеля (1600-1683), К. Зінов'єва, Г. Сковороди.

В Україні по-різному трактуються такі поняття як праця, населення, його зайнятість. Так, одним із видатних представників цього напрямку є С. Подольський (1850-1891), що розробив власну концепцію енергетичної економіки, де людській праці відведено провідне місце.

І. Франко дотримуючись соціалістичної трудової теорії, характеризував відтворення населення, зайнятість, трудові відносини, умови праці як в Галичині, так і в інших провінціях і країнах [39].

М. Туган-Барановський (1865-1919), М. Левитський, Б. Мартос, С. Бородаєвський також внесли значний вклад у розвиток теорії зайнятості та ринку праці в Україні [3].

Таким чином, українські дослідники внесли значний вклад не лише в українську, а й у світову науку, збагативши її цінними теоріями щодо населення, трудового потенціалу, зайнятості, мотивації праці. Це дає змогу прослідкувати розвиток національної науки, її поглиблення, збагачення і розширення з даних питань.

Щодо поняття «ринок праці», то воно почало стрімко розвиватися лише після того, як Україна стала незалежною.

липня 1991 року Закон України «Про зайнятість населення» поклав початок формуванню ринку праці на території України. Тоді ще не було наукового обґрунтування ані поточних, ані стратегічних проблем зайнятості населення та ринку праці [3]. Також не було і спеціальної наукової установи, яка б цілеспрямовано займалася вивченням даних питань.

У жовтні 1991 року на підставі Постанови Верховної Ради України, рішенням Кабінету Міністрів України було створено Головний підрозділ Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці НАН і Мінпраці України (НЦ ЗРП), на базі якого утворився науковий потенціал з даних проблем [3]. Проте наукові дослідження проводились із певним запізненням до розвитку від формування і розвитку ринку праці.

Розробки зарубіжних учених, які належали до сталої ринкової економіки, не могли бути застосованими в Україні у досить значному обсязі. Пояснюється це певними особливостями формування у перехідний період національного ринку праці: народне господарство України було лише частиною народного господарства СРСР, з його надмонополізацією, найвищим ступенем кооперативності й спеціалізації та спотвореною для самостійної держави структурою [39].

У перехідний період не було моделі управління ринком праці України, концепції професійної орієнтації населення, концепції професійної підготовки та перепідготовки незайнятого населення, методології і самої методики розробки Державної і регіональних програм зайнятості та балансів трудових ресурсів [3].

За роки незалежності у нашій державі з¢явилася величезна кількість наукових праць, присвячених різним аспектам ринку праці.

Наукові публікації згруповують у хронологічній послідовності у два періоди 1991-1994 та 1994-1998 роки. Цей поділ є результатом глибокого наукового пошуку, який іде від емпіричних знань, спрямованих на пізнання суті ринку праці, до наукових узагальнень і виведення принципів і механізмів його функціонування [3].

Досягнення науки, пізнання національної спадщини, доступ до досягнень зарубіжних учених з даної тематики підготували фундамент для докорінного перегляду підходів (як теоретичних, так і методологічних) у дослідженні проблем трудових ресурсів.

Починаючи з 1994 року публікуються фундаментальні наукові розробки присвячені питанням ринку праці, що відображаються в багатьох наукових монографіях.

В останні роки в нашій країні здійснювалися важливі заходи щодо забезпечення розвитку ринку праці, було визначено механізми його функціонування для забезпечення проведення гнучкої політики у сфері соціально-трудових відносин. Для реалізації цієї мети було прийнято пакет законодавчих і нормативно-розпорядчих актів, що є правовою основою регулювання трудових відносин на ринку праці, було створену мережу державних центрів зайнятості [3]. Проведені заходи позитивно вплинули на розвиток різних форм трудової діяльності, зробили можливою саморегуляцію людини на ринку праці.

На сьогодні вивченням проблем ринку праці, механізмами їх функціонування, управління і регулювання трудових ресурсів, їх рухом (міграціями) і раціональним використанням, удосконаленням їх якості, підвищенням конкурентоспроможності трудового потенціалу в умовах переходу України до ринкових відносин займаються визначні вчені сучасності, які вказані у вступі та перелічені в списку використаних джерел.

Поряд із величезною кількістю праць присвячених різним аспектам ринку праці в науковій літературі виявилося недостатнім розкриття проблем регіональних ринків праці. Питанням формування регіональних ринків праці у вітчизняній економічній та суспільно-географічній літературі приділяється досить мало уваги.

Слід зазначити, що за останні роки деякі географічні аспекти даної тематики частково виражені у працях вітчизняних молодих учених. Серед них особливо виділяються роботи О. Романенка, О. Левади, М. Вороніна.

Таким чином, на сьогоднішній день перед Україною постає надзвичайно важливе, але досить складне завдання щодо створення найефективнішого функціонування ринку праці. Його успішна реалізація залежатиме від здійснення регіонального принципу управління сферою зайнятості та ринком праці. Вивчення суспільно-географічних, демографічних, соціально-економічних особливостей конкретних областей і регіонів України дасть змогу вибрати стратегію і тактику проведення ефективної регіональної політики зайнятості. Виникає гостра необхідність постановки й успішного розв'язання конкретних завдань становлення ринків праці і регулювання зайнятості населення.

У розв'язуванні цих проблем важлива роль належить суспільній географії - науці, основна мета якої полягає у комплексному, системному вивченні конкретної території. Маючи своїм об'єктом дослідження просторову організацію суспільства, вона вивчає закономірності просторової організації господарства, населення, інфраструктури, природних ресурсів. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає вивчення їх з позицій локалізації, взаєморозміщення, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових зв'язків.

Розділ 2. Економіко-географічна характеристика ринку праці України

.1 Стан зайнятості населення в Україні

Зайнятість населення є досить важливою складовою ринку праці будь-якої країни. З економічної точки зору вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку та внесок живої праці в досягнення виробництва. Соціальна суть зайнятості полягає в тому, що вона відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю [13].

За період 2005-2008 рр. в Україні спостерігалося поступове збільшення кількості зайнятого населення у віці від 15 до 70 років (рис. 2.1). На наш погляд, це можна пояснити тим, що саме в цей період до даної вікової категорії почали досягати народжені в другій половині 80-тих років минулого століття, коли природний приріст населення був ще додатний.

Рис. 2.1. Зайняте населення в Україні у віці 15-70 років за 2000-2011 рр.

Кількість зайнятого населення віком 15-70 років в Україні у 2009 р., порівняно з 2008 р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб (рис. 2.1), з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7% [72]. До 2011 р. спостерігається поступове зростання зайнятого населення в Україні. На наш погляд, існує дві причини пояснення даної тенденції. Перша з них демографічна. Так, кількість зайнятих в Україні зменшується за рахунок досягнення працездатного віку особами, народженими в 90-ті роки минулого століття, коли народжуваність різко скоротилася. Друга причина - економічна. Вона полягає в тому, що саме у 2008 році почалася світова економічна криза, що і призвела до зниження як кількості зайнятого населення, так і рівня зайнятості в країні. Ще однією причиною такого зменшення кількості зайнятих виступають міграції населення України за кордон.

Досить цікавим є рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

Як видно з рисунка, найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40-49 років; досить високий він також для осіб у віці 30-39 та 25-29 років. Натомість, дещо нижчий рівень зайнятості характерний для вікових груп 15-24 роки та 60-70 років (додаток Б). На нашу думку, наведену вище тенденцію можна пояснити тим, що саме у віці 30-49 років люди мають необхідний рівень освіти та кваліфікації, досвід роботи, досить широкі можливості до переорієнтації, добрий стан здоров'я тощо. Саме це і сприяє тому, що серед людей даної вікової групи найвищий рівень зайнятості. Натомість молоді люди у віці 25-29 років навпаки ще не мають достатнього досвіду роботи після закінчення навчання у ВНЗ різних рівнів акредитації, а тому рівень їх зайнятості дещо нижчий. Що стосується вікових груп 15-24 та 60-70 років, то тут причина відносно низького рівня зайнятості полягає у навчанні як у загальноосвітніх, так і у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та відсутністю досвіду роботи у першому випадку та досягненням пенсійного віку у другому [72, 73].