2. Методи діагностики
гемоспоридіозів
.1 Зажиттєва діагностика
гемоспоридіозів
Залежно від виду та локалізації збудника діагностику гемоспоридіозів проводять мікроскопічними й серологічними методами.
Мікроскопічні методи досліджень. Для виявлення збудників бабезіозу, які локалізуються в еритроцитах, роблять тонкий мазок.
Виготовлення високоякісного мазка крові має велике значення для достовірної діагностики кровопаразитарних хвороб. Техніка виготовлення мазків полягає у підготовці предметних стекол, виготовленні мазків крові, їх фіксації та фарбуванні.
Підготовка предметних стекол. Для виготовлення доброякісного тонкого мазка потрібно мати чисті, знежирені, без слідів кислот і лугів предметні стекла. Для цього їх миють у теплій воді з мийним засобом (мило, пральний порошок), споліскують і кип’ятять у 2%-му розчині соди впродовж 2-3 год. Після цього промивають у проточній воді 12 год., споліскують дистильованою водою, витирають насухо рушником і вміщують для знежирення у банку з притертою кришкою у суміш Никифорова (спирт етиловий 96%-й і ефір для наркозу в однакових кількостях) на термін не менш як 24 год. Перед застосуванням стекла виймають із банки пінцетом і витирають чистою тканиною, що не залишає ворсинок, утримуючи їх за ребра.
Виготовлення мазків крові. Кров у тварин беруть із периферичних судин вушної раковини або кінчика хвоста, а у птиці - з гребеня чи сережок. Щоб виготовити мазок, потрібно мати шліфоване предметне скло зі зрізаними кутами. Край його має бути ідеально рівним. Кути зрізають для того, щоб мазок крові був вужчим за предметне скло, на якому він зроблений.
Місце взяття крові вистригають, протирають 70%-м етиловим спиртом або спирт-ефіром. Прокол роблять стерильною голкою чи надрізають ножицями кінчик вуха. Використовують першу краплю крові завбільшки з просяне зерно, яку наносять на кінець знежиреного предметного скла. Якщо крапля велика, мазок виходить товстим, нерівним і зміщується за край скла.
Предметне скло з краплею крові беруть у ліву руку між великим і середнім пальцями. Кінчиками великого і вказівного пальців правої руки захоплюють ребра шліфованого предметного скла, ставлять його спереду краплі крові під кутом 45° і рухають управо до зіткнення з нею. При цьому крапля рівномірно розтікається по його ребру. Потім швидко і легко, без натискання проводять ребром шліфованого скла справа наліво по предметному, рівномірно розподіляючи по ньому кров. Мазок має закінчуватись нерівно, так званою "мітелкою".
У теплу пору року мазки швидко висихають на повітрі. В холодну погоду їх сушать на грілці чи стерилізаторі, заповнених теплою водою. Під час висушування мазки слід оберігати від мух та прямих сонячних променів. Після висушування їх підписують простим олівцем чи голкою по товстому краю, вказуючи вид тварини, її кличку, дату виготовлення мазка.
Мазки фіксують в одному з таких фіксаторів: у метиловому спирті - 3-5 хв., у суміші Никифорова - 15-20 хв., в етиловому спирті - 20 хв. Зафіксовані мазки виймають із фіксатора пінцетом і вертикально вміщують у штатив для предметних стекол для висихання. Зафіксовані й висушені мазки фарбують.
Фарбування мазків за методом Романовського. Розчин фарби Романовського, що є в продажу, - концентрований. Для отримання робочого розчину його розчиняють дистильованою водою. Оптимальне розчинення фарби і тривалість фарбування мазків установлюють дослідним шляхом. Для цього в трьох посудинах готують різне розчинення фарби: в першій - 1 крапля концентрованої фарби на 1 мл. води; у другій - 2, у третій - 3 краплі. Кожним із розчинів фарбують 5 - 6 зафіксованих мазків крові впродовж різного часу - 20, 25, 30, 35, 40 хв. Після цього мазки досліджують і визначають розчинення фарби й тривалість, за яких отримано найкраще фарбування. Цей процес називають титруванням фарби і визначенням експозиції.
Для фарбування мазків завжди використовують свіжоприготовлений робочий розчин фарби із розрахунку 3-4 мл. на один препарат. Його краще підшаровувати під скло з мазком. При цьому на поверхні мазка не залишається мікрочасточок нерозчиненої фарби, що полегшує мікроскопію. Після фарбування препарати промивають проточною водою, висушують на повітрі й досліджують за допомогою імерсійної системи мікроскопа. Правильно пофарбовані мазки мають рожевий колір з фіолетовим відтінком. Еритроцити забарвлюються у рожевий колір, цитоплазма лімфоцитів - у синій, а їхні ядра - у темно-фіолетовий. Цитоплазма одноклітинних організмів набуває блакитного, а їхні ядра - темно-червоного або червоного кольору.
Фарбування мазків за методом Паппенгейма. Для цього застосовують два барвники: фарбу Май-Грюнвальда і Романовського. При фарбуванні цим методом мазки не фіксують, оскільки фарба Май-Грюнвальда готується на метиловому спирті і є барвником-фіксатором.
На нефіксовані мазки наносять 2-3 мл. фарби Май-Грюнвальда на 3 хв. Після цього фарбу змивають водою, препарати заливають свіжоприготовленим робочим розчином фарби Романовського на 15-20 хв. Мазки промивають водою, висушують і досліджують під мікроскопом.
Серологічна діагностика дає змогу
встановити діагноз не лише у тварин з вираженими ознаками хвороби, а й у
паразитоносіїв. У лабораторіях для діагностики гемоспоридіозів застосовують
РЗК, РТЗК, РІФ, ELISA. Антигени, виготовлені зі збудників, чітко специфічні,
допомагають точно встановити діагноз.
2.2 Посмертна діагностика
гемоспоридіозів
Патологоанатомічні зміни при гемоспоридіозі досить специфічні. При бабезіозі трупи часто виснажені, слизові й серозні оболонки та підшкірна клітковина жовтяничні або анемічні, лімфовузли збільшені. Селезінка різко збільшена. Сеча часто забарвлена у червоний колір. Однак вирішальне значення у встановленні діагнозу має виявлення збудника в трупі. Для цього в разі підозри щодо бабезіозу роблять мазки-відбитки із селезінки, печінки, лімфовузлів, які фіксують і забарвлюють за методом Романовського.
В трупах найпростіші зберігаються
недовго і впродовж 20-30 год. руйнуються, тому лабораторні дослідження потрібно
проводити впродовж першої доби після смерті тварини.
.3 Взяття та пересилання матеріалу
для дослідження
Для дослідження в лабораторію надсилають тонкі мазки з периферичної крові хворих тварин (по 2 від кожної), взяті в період розвитку симптомів хвороби, тобто при підвищеній температурі і до застосування специфічного лікування. При забої чи падежі тварини відбирають шматочки нирок, селезінки, печінки, серця, легень, головного мозку, а також лімфатичні вузли (матеріал беруть до настання трупного заклякання).
При виникненні підозри на тейлеріоз
у лабораторію надсилають відбитки (мазки) лімфатичних вузлів. Для серологічного
дослідження на нуталіоз та піроплазмоз надсилають сироватку крові.
3. Ветеринарно-санітарна експертиза
м’яса при гемоспоридіозі
Туші та внутрішні органи за відсутності жовтяничності і дистрофічних змін випускають без обмеження.
При виснаженні, з наявністю драглистого набряку в місцях відкладання жиру або в міжм’язовій тканині, атрофії або дистрофічних змінах м'язів і ураженнях лімфатичних вузлів тушу та внутрішні органи утилізують.
У випадку жовтяничності, що не зникає протягом 48 год. тушу (незалежно від вгодованості) і внутрішні органи направляють на утилізацію.
При зникненні жовтяничності протягом
48 год. тушу і внутрішні органи випускають залежно від результатів
мікробіологічного дослідження (на наявність сальмонел).
4. Профілактика та заходи боротьби
Для виникнення захворювання гемоспоридіозами необхідна наявність трьох ланок епізоотичного ланцюга: заражені (хворі або перехворіли) тварини, кліщі-переносники і сприйнятливі (здорові) тварини. Якщо є заражені кліщі, то наявність інвазованих тварин не обов'язкова, так як для збудників (за винятком тейлерій) характерна повторність циклу в організмі переносника при харчуванні його навіть на неспецифічних господарях.
Основні заходи боротьби з гемоспоридіозами полягають у здійсненні комплексу організаційно-господарських та агротехнічних заходів (проведення меліоративних робіт, організація культурних пасовищ), спрямованих на створення несприятливих умов для розвитку кліщів-переносників збудників гемоспоридіозів; знищенні переносників на тваринах, у тваринницьких приміщеннях і в біотопах; дотримання ветеринарно-санітарних вимог при комплектуванні стад, господарств поголів'ям тварин, сприйнятливих до гемоспоридіозів, при перегоні (перевезеннях) тварин, їх утриманні на пасовищах і в населених пунктах, застосуванні засобів хіміопрофілактики, своєчасному лікуванні хворих тварин.
З метою запобігання виникненню гемоспоридіозів тварин захищають від нападу на них кліщів і комах, тому в неблагополучних місцевостях тварин не випасають, а організовують стійлово-табірне їх утримання або випасають на культурних пасовищах, вільних від кліщів. В тваринницьких приміщеннях, стійлах слід систематично проводити дезінвазію.
Варто проводити окультурення пасовищ шляхом агромеліоративних заходів (вирубка чагарників, скошування невикористаної трави, використання отрутохімікатів). Ефективні заходи в боротьбі з кліщами - це зміна випасних ділянок, проведена за наступними схемами. Якщо в господарстві є вільні від кліщів та закліщовані пасовища, то вільну від кліщів територію ділять на чотири ділянки. На кожній ділянці худобу випасають по 25 днів, починаючи з весни. По використанню чотирьох ділянок худобу переводять на раніше закліщовану територію, на якій худоба не була з осені минулого року, за період, що минув з того часу, проходить більше 7 місяців. За цей термін личинки кліща В. calcaratus, що знаходилися на ділянці, через відсутність великої рогатої худоби не мають можливості харчуватися, і внаслідок цього основна їх маса гине.
Якщо всі випасні ділянки закліщовані, то зміна пасовищ організується шляхом ділення території на дві ділянки. На одній з них випасають худобу, а інша залишається вільною на цілий рік, протягом якого вона звільняється від кліщів. З наступного року худобу випасають на цій оздоровленій ділянці, а закліщовану площу не використовують протягом року.
Слід враховувати можливість паразитування кліщів на собаках, конях та інших тварин і таким чином їх занесення на пасовища, що не використовувалися під випас великої рогатої худоби.
Надійною профілактикою захворювання є стійлове утримання великої рогатої худоби тварин та регулярне їх купання або обприскування емульсіями акарицидних препаратів (перметрин, котрин, бутокс, бензофосфат та ін.), які повторюють через кожні 9-10 днів. Здійснюють також хіміопрофілактику бабезіозу. У неблагополучній щодо цієї інвазії місцевості на початку спалаху бабезіозу тваринам вводять береніл або азидин, які запобігають зараженню кровопаразитами впродовж 2-3 тижнів. Особливу увагу приділяють профілактиці бабезіозу худоби, завезеної в ензоотичний осередок.
Основою профілактики бабезіозу овець і кіз є випас цих тварин на культурних пасовищах, вільних від кліщів. У гірських і передгірних районах рекомендується ранній перегін чи перевезення овець із зимових (рівнинних) на літні (високогірні) пасовища, вільні від іксодових кліщів. У разі неможливості організації випасання тварин на пасовищах, вільних від кліщів, овець регулярно (через кожні 7-10 днів) обробляють (шляхом обприскування чи купання) емульсіями або розчинами акарицидів. З цією метою використовують перметрин, бутокс тощо. Застосовують також метод хіміопрофілактики. Для цього при появі в отарі перших випадків захворювання овець на бабезіоз тваринам вводять препарати диміназен ацетурату в профілактичній дозі. За потреби їх введення повторюють через 2 тижні.
Головною метою у профілактиці бабезіозу свиней є недопущення нападу на них кліщів-переносників (стійлове утримання тварин, випасання свиней на вільних від кліщів пасовищах, організація культурних пасовищ, застосування акарицидів для знищення членистоногих на тваринах і в приміщеннях).
Для знищення іксодових кліщів на конях у період їх масового нападу тварин один раз на тиждень обприскують або обтирають водними емульсіями акарицидів на основі піретроїдів. Норма витрат цих препаратів становить 2-2,5 л на одну тварину. У разі появи перших випадків захворювання для хіміопрофілактики застосовують препарати диміназен ацетурату
З метою запобігання зараженню жуйних тварин збудниками тейлеріозу крім стійлового утримання та випасання їх на пасовищах, вільних від кліщів, надійним заходом є вакцинація великої рогатої худоби. Вакцину вводять сприйнятливому молодняку підшкірно в дозі 1 мл в осінньо-зимовий період. Імунітет утворюється на 30-35-ту добу і зберігається все життя, якщо на тварин щороку нападають інвазовані тейлеріями кліщі. В іншому разі імунітет зберігається до 2 років.
Тваринам, хворим гемоспоридіозами, особливо тейлеріозом, крім лікувальних препаратів необхідно застосовувати симптоматичні та патогенетичні засоби залежно від її стану. Симптоматичні засоби застосовують для поліпшення діяльності серця, роботи шлунково-кишкового тракту, а патогенетичні - для загального стимулювання організму, посилення функції кровотворних органів.
Хворим тваринам надають спокій, легко перетравний і якісний корм, регулярний водопій; при підвищеній температурі тіла з раціону слід виключити концентровані корми.
Гемоспоридіози великої рогатої худоби, овець і кіз часто реєструються у вигляді змішаних (асоціативних) інвазій з анаплазмозом, кокцидіозом, гельмінтозами. У випадках змішаних інвазій необхідно проводити комплексне лікування із застосуванням специфічних, симптоматичних і патогенетичних засобів.
У період захворювання в неблагополучних на гемоспоридіоз господарствах за всіма тваринами необхідно встановити постійний ветеринарний нагляд. З метою своєчасного виділення хворих тварин проводити поголовну термометрію тварин. Тварин, з підвищеною температурою або іншими ознаками хвороби ізолюють, а коней звільняють від роботи. Від усіх хворих тварин досліджують мазки крові на наявність гемоспоридіозу.
Перехворілих тварин дозволяється допускати в загальне стадо (табун) або на роботу тільки після остаточного клінічного одужання.
Комплектування тваринницьких господарств, що знаходяться на благополучних і загрозливих по гемоспоридіозам територіях, тваринами з неблагополучних зон забороняється.
Поповнення тваринами господарств, що знаходяться на загрозливих по гемоспоридіозам територіях, дозволяється тільки з благополучних і відповідно з небезпечних, щодо гемоспоридіозів районів. Тварин, призначених для комплектування зазначених господарств, перед відправкою слід ретельно оглянути і в разі виявлення на них іксодових кліщів обробити акарицидами. У період 30-денного спостереження за тваринами ветеринарні фахівці зобов'язані регулярно проводити поголовну термометрию тварин. У разі виявлення тварин з підвищеною температурою тіла їх ізолюють і вживають заходів до встановлення діагнозу.
Перегін (перевезення) тварин з
неблагополучних господарств через загрозливі території. Та з неблагополучних і
загрозливих по гемоспоридіозам господарств через благополучні дозволяється
проводити лише за умови звільнення тварин, що переганяються (перевозяться), від
кліщів на місці перед відправленням і систематично на шляху прямування.
Висновки
Гемоспоридіоз - смертельно небезпечне захворювання, яке переносить іксодовий кліщ. Хоча ця хвороба добре вивчена та існують високоефективні засоби для лікування, гемоспоридіоз у 40-80% випадків захворювань закінчується летально. Це зумовлено труднощами в діагностиці інвазій. Більшість з них за клінічними ознаками подібні до інфекційних захворювнь, що може призвести до встановлення помилкового діагнозу хвороби і, як наслідок, - до помилок у здійсненні лікувально-профілактичних заходів.