Материал: Фізична реабілітація після компресійних переломів

Фізична реабілітація після компресійних переломів

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДВИЩЕНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ, ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра фізичної реабілітації

КУРСОВА РОБОТА

Фізична реабілітація після компресійних переломів

Львів 2014

Зміст

Вступ

. Анатомія, механізми і патогенез пошкоджень хребта

.1      Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа

.2      Класифікація переломів хребта та їх причини

.3      Компресійні ушкодження хребта

. Методи лікування і фізичної реабілітації хворих після неускладнених компресійних переломів поперекового відділу хребта

.1 Лікувальна гімнастика

2.1.1 Завдання, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у першому періоді хвороби

.1.2 Завдання, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у другому періоді хвороби

.1.3 Завдання, засоби та методика занять лікувальною гімнастикою у третьому періоді хвороби

.1.4 Завдання, засоби та методика ЛФК у четвертому періоді протікання хвороби при компресійному переломі хребетного стовпа

.2 Масаж

2.3 Гідрокінезотерапія

Висновки

Література

Додатки

хребетний перелом реабілітація компресійний

Вступ

Компресія - це здавлювання. Відповідно, компресійний перелом- це пошкодження кісткових структур внаслідок їх здавлювання. Як правило, даний вид травми відзначається в хребті. Причому в переважній більшості випадків відзначається компресійний перелом хребта поперекового відділу. Адже саме поперек бере на себе максимальне навантаження, і тому найбільшою мірою схильна травматизації.

Хребетний стовп людини складається зі структурних елементів- хребців. Поперековий відділ хребта налічує 5 хребців. Анатомічні особливості поперекових хребців полягають в тому, що вони мають масивну передню частину- тіло. Завдяки цьому людина може підтримувати себе у вертикальному положенні і легше переносить фізичні навантаження. Сила деяких зовнішніх впливів може перевищувати міцність хребців. Або ж ця міцність настільки низька, що хребці ламаються при незначних навантаженнях. Причому при компресійному переломі ушкоджується саме тіло хребця. Для того щоб розвинувся компресійний перелом , необхідно, щоб надмірне осьове навантаження на поперековий відділ хребта поєдналось з різким згинанням.

Основною причиною, по якій розвиваються переломи хребта в поперековому відділі- це травми. Як правило, це падіння на місці, падіння з висоти на поперек, на таз або на ноги, або ж сильні поштовхи і удари. У виникненні травм поперекового відділу хребта велику роль відіграє зниження міцності кісткової тканини хребців. Часта причина подібного зниження цієї міцності- остеопороз. Остеопороз розвивається через дефіцит кальцію в кістках внаслідок не правильного харчування, порушення травлення і обміну речовин.

Ще одна з причин компресійних переломів - це важкі захворювання, що ведуть до деструкції кісткової тканини всього хребта, і попереку в тому числі. Це пухлини хребта, туберкульоз, сифіліс. Слід також зазначити, що при деформаціях поперекового відділу (сколіоз, паталогічний лордоз) ризик компресійних переломів підвищується.

Мета дослідження - розглянути теоретичні дані про анатомо-функціональні особливості переломів поперекового відділу хребта, визначити теоретичні аспекти загальноприйнятої схеми лікування хворих з компресійними переломами хребта. Застосування реабілітаційних методів для ведення хворих з преломами поперековго відділу хребта.

Завдання дослідження:

. Теоретично обгрунтувати механізми пошкодження хребта (переломи).

. Розглянути методи лікування хворих при компресійних переломах поперекового відділу хребта у різні періоди протікання хвороби.

. Застосувати лікувальну фізкультуру, масаж та гідрокінезотерапію.

. Запропонувати комплекс вправ для кожного з чотирьох періодів протікання хвороби.

1. Анатомія, механізми і патогенез пошкоджень хребта

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа

У анатомічному відношенні хребет уявляє собою складний кістково-суглобний апарат, що є основною віссю тіла людини. Він складається з окремих хребців, міжхребцевих дисків та добре розвиненого зв’язково-м’язевого апарату. Хребетний стовп має велику міцність, пружність, рухливість, особливо у шийному та поперековому відділах, і витримує значні статичні та динамічні навантаження. У хребетному стовпі знаходиться спинний мозок та мозковий конус. Через його отвори посегментно виходять нервові корінця.

У самому хребетному стовпі розрізняють два опорних комплекси - передній та задній. Передній опорний комплекс представлено тілами хребців, міжхребцевими дисками з фіброзними кільцями, а також передньою та задньою поздовжніми зв'язками. Задній опорний комплекс має шляхи хребців, остисті та поперечні відростки, дуговідросткові суглоби та зв'язковий апарат (міждужкові, міжостисті, надостиста, міжпоперечні зв'язки та ін.). Міцні м'язи укріплюють хребетний стовп із задньої та бокових поверхонь[3 ]

Хребетний стовп складається з 33-34 хребців та поділяється на п’ять відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий та куприковий. Крижові та куприкові хребці зростаються та складають хрестець та куприк.

Всі хребці схожі за своєю будовою, в той же час хребці кожного відділу мають свої характерні особливості.

Хребець складається з тіла, що розташоване попереду, та дуги, яка звернена назад; вони обмежують хребцевий отвір. Від дуги хребця відходять три парних відростка - поперечний, верхній суглобний та нижній суглобний, та один непарний відросток - остистий. Остисті відростки хребців спрямовані назад, і при згинанні хребетного стовпа їх можна прощупати. У місці поєднання дуги хребця з тілом з кожної сторони є дві хребцеві вирізки: верхня та нижня; нижня хребцева вирізка звичайно більш глибока.

Хребцеві отвори всіх хребців складають разом хребетний канал, вирізки сусідніх хребців утворюють міжхребцеві отвори. Хребетний канал уявляє собою вмістилище спинного мозку, а через міжхребцеві отвори проходять спинномозкові нерви.

Шийних хребців 7. Вони поступаються у розмірі хребцям інших відділів. Тіло шийного хребця бобовидної форми, хребетний отвір трикутної форми. Поперечні відростки шийних хребців складаються з двох компонентів: власного поперечного відростка та зрощеного з ним спереду рудименту ребра. На кінцях поперечних відростків знаходяться передні та задні бугорки. Найбільш виражено передній бугорок 6 шийного хребця, який називається сонний (до нього у випадку необхідності притискають загальну сонну артерію). У поперечних відростках шийних хребців є отвори (отвір поперечного відростка), через які проходять хребцеві артерії та вени. Остисті відростки 2-6 шийних хребців на кінці роздвоєні. Остистий відросток 7 шийного хребця не має роздвоєння та дещо довший за інші, добре прощупується при пальпації.

шийний хребець - атлант - не має тіла. Він складається з двох дуг (передньої та задньої) та латеральних (бокових) мас, на яких знаходяться суглобні ямки: верхні для зчленування з потиличною кісткою, нижні для зчленування з 2 шийним хребцем.

шийний хребець - осьовий - має на верхній поверхні тіла відросток - зуб, який уявляє собою тіло атланта, яке приєдналося у процесі розвитку до тіла 2 шийного хребця. Навколо зуба відбувається обертання голови (разом із атлантом). (Рис. 1.1, 2.2).

Рис. 1.1 Хребтовий стовп. А - вид спереду, 1 - шийні хребці, 2 - грудні хребці, 3 - поперечні хребці, 4 - хрестець, 5 - куприк, Б - серединний розтин через хребтовий стовп: I, II, III, IV - межі між відділами хребетного стовпа, V - грудний кіфоз, VI - поперечний лордоз.

Рис. 1.2 Хребець(грудний). А - вид збоку, Б - вид зверху, 1 - тіло хребця, 2 - дуга хребця, 3 - хребцевий отвір, 4 - нижня хребцева вирізка, 5 - верхня хребцева вирізка, 6 - остистий відросток, 7 - поперечний відросток, 8 - верхній суглобний відросток, 9 - нижній суглобний відросток, 10,11 - реберні ямки на тілі хребця, 12 - реберна ямка поперечного відростка.

Грудних хребців 12. Їх тіла характерної трикутної форми, а хребцеві отвори круглі. Остисті відростки спрямовані косо вниз та черепицеподібно налягають один на одного. На тілі хребця праворуч та ліворуч є верхня та нижня реберні ямки (для приєднання голівки ребра), а на кожному поперечному відростку - реберна ямка поперечного відростка (для зчленування з бугорком ребра).

Поперечних хребців 5. Вони найбільш масивні. Тіло їхнє бобовидної форми. Суглобні відростки розташовані майже сагітально, остистий відросток має вид чотирикутної пластинки, розташований у сагітальній площині.

Хрестець (крижова кістка) складається з п’яти зрощених хребців. Він має трикутну форму, основою спрямований угору, верхівкою - донизу. Внутрішня - тазова поверхня хрестця дещо увігнута. На ній видно чотири поперечні лінії (сліди поєднання тіл хребців) та чотири парних крижових отвори. Дорсальна поверхня випукла, несе на собі сліди поєднання відростків хребців у вигляді п’яти гребенів, має чотири пари дорсальних крижових отворів. Латеральні (бокові) частини хрестця поєднані з тазовою кісткою, їхні суглобні поверхні називаються вушкоподібними (мають форму, подібну вушній раковині). Частина основи хрестця, що виступає спереду, у місця поєднання його з тілом 5 поперечного хребця, називається мисом.

Куприк складається з 4-5 зрощених недорозвинених хребців.

У хребетному стовпі є всі види поєднань: синдесмози (зв’язки), синхондрози, синостози та суглоби. Тіла хребців поєднуються між собою за допомогою хрящів - міжхребцевих дисків. Кожний диск складається з фіброзного кільця та ядра, що знаходиться всередині (залишок спинної хорди). Товщина міжхребцевих дисків найбільш виражена у найбільш рухливому відділі хребетного стовпа - поперечному. Уздовж усього хребетного стовпа, поєднуючи тіла хребців, проходить передня продольна зв’язка. Вона починається на потиличній кістці, проходить по передній поверхні тіл хребців та закінчується на хрестці. Задня продольна зв’язка починається від II шийного хребця, проходить по задній поверхні тіл хребців усередині хребетного каналу та закінчується на хрестці.

Остисті відростки хребців поєднуються міжостистими та надостистою зв’язками. Особливо добре виражено надостисту зв’язку шийного відділу, яка називається вийною зв’язкою. Поперечні відростки поєднані міжпоперечними зв’язками. Між дугами хребців розташовані жовті зв’язки, у складі яких велика кількість еластичних волокон. Суглобні відростки хребців утворюють плоскі суглоби. Рухи між двома сусідніми хребцями незначні, однак рухи хребетного стовпа в цілому мають велику амплітуду та відбуваються навколо трьох осей: згинання та розгинання - навколо фронтальної, наклони праворуч та ліворуч - навколо сагітальної, обертання - навколо вертикальної вісі. Найбільшу рухливість мають шийний та поперечний відділи.

Між I шийним хребцем та черепом є парний атлантопотиличний суглоб (правий та лівий). Він утворений мищелками потиличної кістки та верхніми суглобними ямками атланта. Дуги атланта поєднуються із потиличною кісткою за допомогою передньої та задньої атлантопотиличних мембран. В атлантопотиличному суглобі можливі невеликі за амплітудою рухи навколо фронтальної та сагітальної осей.

Між атлантом та II шийним хребцем є атлантоосеві суглоби: суглоб між передньою дугою атланта та зубом осьового хребця (циліндричний за формою) та парний суглоб між нижніми суглобними ямками атланта та верхніми суглобними поверхнями на II шийному хребці (плоский за формою). Ці суглоби закріплені зв’язками (хрестоподібна та ін.). У цих суглобах можливо обертання атланта разом з черепом навколо зуба осевого хребця (обертання голови праворуч та ліворуч).

Посилаючись на Гаврилова Л.Ф., Татаринова В.Г.[3] слід зазначити, що хребетний стовп уявляє собою опору тулуба та є віссю усього тіла. Він поєднується з ребрами, тазовими кістками та черепом. Має S-подібну форму, його вигини амортизують поштовхи, що виникають при ходьбі, бігу та стрибках. Вигини випуклістю вперед - лордози - є у шийному та поперечному відділах, вигини випуклістю назад - кіфози - у грудному та крижовому відділах. У новонародженого хребетний стовп має переважно хрящову будову, вигини його ледь помітні. Їхній розвиток відбувається після народження. Формування шийного лордозу пов’язано із здатністю дитини тримати голівку, грудного кіфозу - із сидінням, а поперечного лордозу та крижового кіфозу - із стоянням та ходьбою. Вигин хребетного стовпа у бік - сколіоз - у нормі виражено незначно, він пов'язаний із значним розвитком м'язів на одній стороні тіла.

Основною формою поведінки людини у зовнішньому середовищі є рухова активність. Найвищі форми аналізу, пам'ять, мислення розвивались у тісному зв’язку з трудовими діями та із спеціальними формами суто людських рухів, пов’язаних словесною системою сигналів - мовою, письмом, читанням.

У кожному руховому акті можна розрізняти моторні та вегетативні компоненти. Перші забезпечують виконання визначеної пози або руху, а другі - необхідний рівень обміну речовин, зміни кровотоку, діяльності серця, дихання та ін.

Основними функціями моторної системи є здійснення рухових актів та підтримка необхідної пози.

У руховій діяльності людини розрізняють довільні та недовільні рухи та пози. Довільні рухи та пози формуються за участю свідомості, а за мірою їхнього засвоєння можуть відбуватися недовільно. Провідну роль у здійсненні довільних рухів грають найвищі інтегративні області кори великих півкуль (лобні долі та ін.). Недовільні рухи та пози виконуються несвідомо та є переважно безумовними рефлексами (орієнтовними, захисними та ін.). Недовільними також стають ті довільні рухи та пози, які автоматизуються при багаторазовому їхньому повторі.

Безпосереднє управління скелетними м’язами (за виключенням м’язів обличчя) виконується мотонейронами спинного мозку. Діяльність мозку забезпечує складну координацію різних м’язів при виконанні елементарних рухових рефлексів - згинання, розгинання, перехрещення, регулює напругу (тонус) м’язів. Більш складні рефлекси протікають за участю вищіх відділів системи - стволу мозку, підкоркових вузлів, мозочку, а свідомі та доцільні дії - за участю кори великих півкуль.[ 5,9]

Таким чином, хребетний стовп виконує рухову, опорну, захисну та амортизаційну функції, які порушуються при різноманітних ушкодженнях хребетного стовпа.

1.2 Класифікація переломів хребта та їх причини

Перелом - це повне або часткове порушення анатомічної цілісності кістки, викликане дією механічної сили та супроводжене порушенням функції.

Переломи можуть бути: травматичні (причина - насильство, дія механічної сили); патологічні (причина - саркоми та інші захворювання костної тканини); природжені (внутрішньоутробні).

Симптоми переломів: біль у місці перелому, яка посилюється при русі, порушення функції, скорочення кінцівки, деформація (зміна форми) кінцівки, ненормальна рухливість в області перелому, крепітація (хруст) в області перелому, набряклість, припухлість, зміна кольору шкіряних покровів, присутність рани та кровотечі (при відкритих), присутність синців.

Перелом хребетного стовпа відноситься до найбільш важких пошкоджень опорно-рухового апарату та складає 0,4-0,5% серед усіх переломів кісток скелету. Цей вид пошкодження викликається масивною прямою або непрямою травмою.

Переломи виникають при ударі у спину або тиску у напрямку з позаду наперед. Найбільш часто відмічається пошкодження хребетного стовпа внаслідок різкого насильного згинання шийного, грудного або поперечного відділу, згинання з елементом обертання, навантаження за віссю прямого хребетного стовпа, а також різкого розгинання шийного або поперечного відділу.