Материал: Фінансовий менеджмент

. Назвіть та надайте характеристику стратегіям фінансування оборотних активів

Метою стратегії фінансування оборотних активів є вибір оптимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства.

Моделі стратегії фінансування поточних активів:

Ідеальна модель полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

ДП = НА,

де ДП - довгострокові пасиви;

НА - необоротні активи.

Агресивна модель полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів та постійної частини поточних активів.

ДП = НА+ПЧ,

де ПЧ - постійна частина оборотних активів.

Консервативна модель фінансування оборотних активів передбачає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами.

ДП = НА+ПЧ+ЗЧ,

де ЗЧ - змінна частина поточних активів.

Компромісна модель полягає в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половинна змінної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.

ДП = НА+ПЧ+0,5ЗЧ

З погляду оптимізації прибутковості і ризику оптимальною є компромісна стратегія фінансування оборотних активів. Ця стратегія оптимально поєднує рівень прибутковості і середній рівень ризику, забезпечує достатньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Вибираючи стратегію фінансування, необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу та рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його робочого капіталу.

. У чому полягає сутність та основні завдання управління дебіторською заборгованістю?

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу

Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебіторською заборгованістю: 1) аналіз дебіторської заборгованості підприємства за минулий період; 2)визначення форм реалізації готової продукції покупцям; 3)визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді; 4) формування умов відвантаження готової продукції покупцям відповідно до укладених умов; 5) оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі відомостей, які надаються покупцям; 6) розроблення порядку проведення інкасації дебіторської заборгованості в наступному періоді; 7)використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості; 8) здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Методи визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому році: Нормативний метод покладено систему норм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості. Розрахунково-аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий показник та орієнтири під час формування стратегії управління дебіторською заборгованістю

. Оптимізація рівня виробничих запасів на підприємстві

Метою управління виробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів тов-матер цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищює оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності підприємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів.

Оптимальний розмір замовлень у натуральному виразі= корінь з ((2*затрати на підготовку замовлень у розрахунку на одне замовлення, грн.* річна потреба в одиницях))/(витрати на зберігання запасів та складування в розрахунку на одинию запасів).

Формування оптимальних виробничих запасів є одним із основних елементів діяльності підприємства.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовується два методи:

Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застовоюється під час створення нового підприємства або для утчнення потреби в оборотних активах під-ва, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукц в плапнов періоді.

Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому році.

. Дію яких різноспрямованих чинників потрібно врахувати при розробці дивідендної політики?

Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також: сукупність методів і засобів їх досягнення.

Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

До основних факторів що оказують вплив на формування політики належать: 1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку). 2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата дивідендів). 3. Доступність і вартість залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі. 4. Обмеження на виплату дивідендів. До цих обмежень відносять заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу, порушення справи про банкрутство підприємства на момент виплати дивідендів, власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу, повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями, відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів, наявність договірних обмежень, наприклад з банком-кредитором. 5. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства). 6. Податкові наслідки застосування дивідендної політики для власників та для самого підприємства. 7. Рівень процентних ставок на ринку капіталів т ставок дивідендів в інших підприємствах.

21.На яких принципах і теоретичних концепціях базується дивідендна політика?

Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Принципи дивідендної політики:

збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

врахування фактору ризику.

Концепції:

1. Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер

. Теорія переваги дивідендів або "синиця в руках". Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер

. Теорія мінімізації дивідендів або "теорія податкових переваг"

. Сигнальна теорія дивідендів або "теорія сигналізації".

. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів або "Теорія клієнтури”.

.Розкрийте сутність найпоширеніших теорій дивідендної політики

. Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер, - стверджують, що i вибрана дивідендна політика ніяк не впливає ні на ціну акцій, ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми, яка формується, а не від прибутку, що розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком.

. Теорія переваги дивідендів або "синиця в руках". Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер - підтверджують, що кожна одиниця поточного прибутку, виплаченого у формі дивідендів коштує завжди більше, ніж прибуток відкладений на майбутнє, у зв’язку зі властивим йому ризиком. Виходячи з даної теорії максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку.

. Теорія мінімізації дивідендів або "теорія податкових переваг". Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми прибутками власників, тому що оподатковування поточних прибутків у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх. Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно - максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного прибутку власників.

. Сигнальна теорія дивідендів або "теорія сигналізації". Дана теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно - ринкової вартості акцій, що котирується. Це при їх реалізації приносить акціонерам додатковий прибуток.

5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів або "теорія клієнтури”. Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, що відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному прибутку, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу.

. Визначте форми функціонування власного капіталу та надайте їх характеристику

Власний капітал підприємства має наступні форми:

. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо. Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

24. Надайте характеристику основним моделям визначення вартості власного капіталу

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру. В основу управління вартістю капіталу має бути покладено підвищення ринкової вартості підприємства.

Узагальнюючим показником. Щот відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК)=åВі*Чі; СЗВК - середньозважена вартість капіталу, %; Ві - вартість і-го джерела коштів, %; Чі - частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %.

Показник СЗВК підприємства використовується під час вибору інвестиційних проектів.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які підприємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. ГВК = ∆СЗВК/∆К, де ∆К - приріст усього капіталу в прогнозному періоді, %.

Збільшення власного капіталу за рахунок прибутку має обмеження, яке обумовлене загальною сумою прибутку; збільшення випуску емісійних цінних паперів буде можливим твльки за високого рівня дивідендних і процентних виплат акціонерам і кредиторам.

Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об’єктивно передбачає визначення межі ефективного його використання. З цією метою розраховується показник Гранична ефективність капіталу (ГЕК)=∆Рк/∆СЗВК, де ∆Рк - приріст рівня рентабельності капіталу.

Всі ці показники у звітному періоді і на прогнозний період дають змогу прийняти рішення щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.

25. Які існують моделі визначення вартості складових залученого капіталу?

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може були розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві.

вартість позичкового капіталу пов’язана з оцінкою кредитоспроможності позичальника з боку банку.

урахування впливу суми, пов’язаної з обслуговуванням боргу (проценти за кредит) на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток.

Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визнач. за формулою

КЗб.к. =(Пб.к.(1 - Нпр))/ (1 - РВб.к)

де: КЗб.к. - залуч. капітал у формі банківського кредиту, %;

Пб.к - ставка процента за банківський кредит, %;

Нпр - ставка податку на прибуток, %;

РВб.к - рівень витрат за банківський кредит у його сумі (частка), %.

Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат.