Загальні теоретичні і методологічні положення стосовно фінансів, фінансової системи висвітлені в працях учених, таких як В.Л. Андрущенко, І.В. Бураковський, З.С. Варналій, О.Д. Василик, А.І. Даниленко, О.П. Кириленко, В.М. Суторміна, В.М. Федосов, С.І. Юрій та багато інших, які наслідували давню традицію викладання фінансової думки, започатковану М.М. Алексеєнком, М.X. Бунге, І.І. Янжулом та іншими. [18]
Зарубіжні дослідники піднімають такі питання:
· обґрунтування дефініції « фінансова система» та визначення методичних підходів до її аналізу (Ф.Аллен, З. Боді, Д. Гейл, А. Грикевич, Р. Мертон, М. Тирель, А. Хакеталь, Р. Шмідт);
· порівняльний аналіз фінансових систем країн (Ф. Аллен, Л. Бартілоро, О. Ковалевський, А. Маддалоні, С. Манганеллі, М. Тирель, А. Хакеталь, Ф. Хартман, Р. Шмідт);
· вплив фінансової системи на економічне зростання (Б. Боссоне, М. Дука, С. Зервос, Р. Кінг, Р. Левіне, М. Пагано, Е. Папайноу, Р. Сілла, Ф. Хартман,Ф. Хейдер);
· проблеми фінансової стабільності (Й. Какес, А. Ладж, Х. Мінські, А. Хаубен, Г. Шиназі). [10]
Серед українських науковців питаннями теорії й практики фінансових систем займалися О. Василик, О. Герасименко, С. Захарченков, В. Зимовець, Б. Карпінський, В. Опарін, О. Сніжко,В. Федосов, С. Юрій та ін.
Розвиток державного сектору висвітлюють Л. Г. Шемаєва, І.І.Колобердянко, С. В. Михайленко. Роботи В. К.Матвієнко, І. В. Грановської, О. І. Копилюк зосереджено на розвитку банківської системи. Тенденції розвитку фондового ринкули відображення в роботах Л. Г. Політюк, Н. Г. Васюткіної, Г. І. Коваль. Грошово-кредитну систему висвітлюють С. І. Коровкін, В. В. Мельник, В. В. Храпкіна.
Однак у сучасній економічній літературі відсутнє однозначне тлумачення фінансової системи, простежується різноманітність підходів щодо аналізу фінансових систем як серед вітчизняних, так і зарубіжних науковців.[19]
Деякі науковці притримуються думки про те, що концептуальною основою фінансовою системи є фінансові відносини нефінансових корпорацій та домогосподарств. Таке бачення висвітлюють такі західні економісти як А. Грикевич, М. Тирель, А. Хакеталь, Р. Шмідт. Їх розуміння фінансової системи, як вони самі зазначають, базується на широкому визначенні категорії « фінанси» , під яким розуміється як економічні агенти акумулюють і утримують багатства, як вони інвестують, як вони фінансують інвестиції, як управляють ризиками.
Отже, виходячи з такого трактування вони розуміють під фінансовою системою теж саме, що і під категорією фінанси, але розглядають ці питання в рамках країни чи регіону, тобто які можливості мають економічні агенти (не фінансові корпорації та домогосподарства) в межах країни чи регіону щодо накопичення багатства, трансформації доходів у майбутнє, фінансування інвестиційних проектів, управління ризиками. Тобто дана група економістів розглядає фінансову систему з точки зору фінансових рішень та фінансових відносин економічних агентів, які можуть здійснюватися або через фінансовий сектор, або без його участі.[15]
Розвиток фінансової системи України в сучасних економічних умовах розглядає в своїй роботі «Глобальні економічні процеси і розвиток фінансової системи України» доктор екон. наук, професор Кравченко В.І. [21]
В статті зазначається, що розвиток фінансових систем багатьох країн і зокрема України обумовлюється не тільки і не стільки національними економічними факторами і внутрішньою політикою урядів, а значною мірою глобальними економічними процесами і глобальними викликами. Виразно виявились і суперечливо переплелись позитивні та негативні тенденції і наслідки глобалізації і зокрема глобалізації економічної. Завершується перехід від однополюсної системи управління світовим порядком до багатополюсної.
За процесів які розгортаються у світі, глобальні фактори чинять вирішальний вплив на економічну та фінансову систему України. В умовах посилення нестабільності цін та попиту на зовнішніх ринках спостерігається тенденція до скорочення доходів України від основних експортних галузей економіки, зокрема металургійної, хімічної тощо. Має місце тенденція до скорочення темпів росту ВВП країни та основних галузей економіки. Ростуть труднощі із виконанням бюджету, знову росте його дефіцит. Зростають державні та корпоративні запозичення, борг країни. Виник і продовжує мати місце дефіцит Пенсійного фонду України. Зменшуються інвестиційні можливості країни. Скорочуються золото валютні резерви. Має місце значний дефіцит зовнішньої торгівлі.[21]
Про особливості розвитку пише Кравчук П.Я., к.е.н., доцент, у своїй статті «Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України» . Зокрема, в статті зазначається, що на розвиток фінансової системи впливає чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків, хоча в деяких випадках він неефективний. [20]
Першочерговим завданням розвитку
фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської
системи, створити групу потужних банків, зменшити податковий тиск, упорядкувати
фінансові потоки, розпочати структурно-інституційні перетворення банківської
системи, ефективну реорганізацію підприємств. На це повинні бути спрямовані всі
зусилля органів законодавчої та виконавчої влади.
1.3
Нормативно - правове забезпечення фінансової системи України
Функціонування фінансової системи і здійснення бюджетних відносин в Україні відбувається на основі законодавчих та нормативно-правових актів, визначених ст. 4 Бюджетного кодексу України. [22] До них належить:
. Конституція України.
. Бюджетний кодекс України.
. Закон про державний бюджет України.
. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.
. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.
. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
При здійсненні бюджетних відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону « Про Державний бюджет України». [23]
Конституція України. У ній урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи:
механізм прийняття Законів України;
повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування;
основні бюджетні положення. У Конституції зазначається, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.[24]
Законом « Про Державний бюджет України» визначаються видатки бюджету на загальносуспільні потреби та їх обсяг і цільове спрямування. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету мають бути оприлюднені.
Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.[25]
Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом Закону подається інформація про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради звіт про виконання Державного бюджету України.
Повноваження Верховної Ради України:
прийняття законів;
затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.
Повноваження Президента України:[24]
- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище;
призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;
призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України.
Повноваження Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади:[23]
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України;
до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри. Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом України;
забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
розробляє проект Закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом;
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.[25]
Місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.[23; 24]
Повноваження органів місцевого самоврядування:
органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду;
матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. [23]
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ
2.1
Структура фінансової системи України
Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.[2]
Фінанси, становлять цілісну однорідну систему, проте можлива їх певна внутрішньовидова диференціація. Вона зумовлена більш детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових частин фінансів, що різняться своїми особливостями й режимами. За цих умов однорідні, єдині за формами і методами фінансові відносини визначаються як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою і змістом, але різних за формою фінансових інститутів зумовлена різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їх реалізації.