Материал: Філософія

Таким чином, українська філософія має багату історичну традицію і суттєвий філософський доробок, завдяки чому за­ймає гідне місце серед інших національних філософій.

Контрольні запитання:

1. Які особливості мала філософія епохи Відродження?

2. Чому в Новий час особлива увага приділялася методам пі­знання?

3. Що означає "механістична картина світу"?

4. Яка сутність європейського Просвітництва?

5. Що собою являє філософія марксизму?

6. Які етапи у своєму розвитку пройшла українська філософія?

Тема IV. Західна філософія XX ст.

1. Криза класичної філософії.

2. Сучасні філософські течії та школи.

Література:

1. Философия XX века: Учебное пособие. - М., Знание. – 1997.

2. Зарубіжна філософія XX століття: Читанка з історії філосо­фії у 6-ти книгах. - К.: Довіра. - 1993. Книга 6-та.

3. Введение в философию: Учебник, ч. І. - М., Политиздат, 1991.

4. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999. - С. 118-165.

5. Зотов А.Ф., Мельвіль Ю.К. Западная философия XX века. Учебное пособие. - М.: Проспект. - 1998.

Знати основні поняття:

Воля, інстинкт, ірраціоналізм, містика, антропософія, тех­нократизм, сцієнтизм, антисцієнтизм, екзістенціалізм, неото­мізм, персоналізм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, прагматизм, герменевтика, психоаналіз, філософія життя.

1. Криза класичної філософії

Класична філософія в основі спиралася на глибоку віру в силу розуму і на гуманістичні традиції. Але на початку XX ст. частина філософів дійшла висновку про вичерпаність і навіть недієздатність тих учень, котрі спиралися на ідеї філософії Відродження та Просвітництва. Доказувалося, що класична фі­лософія безпідставно показувала людину як істоту високої мо­ралі та гуманних ідеалів. Основою для такого твердження стали гігантські катаклізми, що потрясли світ на початку нашого століття: світова війна, страхіття революцій у ряді країн, гро­мадянська війна в Росії, велика економічна криза в більшості розвинених країн у 20-30 рр. та ін. Все це привело до кризи в культурі, духовному житті та моралі, що й підштовхнуло до перегляду класичних філософських канонів.

Вже основоположниками марксизму була закладена думка про зміну старих філософських основ. Знаменита теза Маркса про те, що філософи повинні не пояснювати світ, а змінювати його, вводила філософію в інше, ніж це робив її класичний ва­ріант, русло. Але, якщо марксизм вважав основною підставою своєї філософської парадигми класичну філософію, то парале­льно виникли вчення, котрі взагалі її заперечували.

Одним з перших і найбільш значних представників некласичної філософії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900), автор оригінальних творів "По той бік добра і зла", "Ра­нкова зоря" та ін. На зміну ідеям гуманізму, розуму, духовності він розробив теорію "про волю до влади". На його думку, люди­на підвладна не розумові і діє не за принципами моралі, а ке­рується волею, силою та інстинктом самозбереження.

Автор відомого в свій час твору "Присмерк Європи" Освальд Шпенглер (1880-1936) взагалі звинувачував філософію в кризо­вих соціальних ситуаціях, що складалися в європейських краї­нах. І іспанський філософ Ортега-і-Гасет (1883-1955) теж вва­жав соціально-економічну й духовну кризу в Європі причиною загибелі класичної філософії. На його думку, філософія має за­йматися лише аналізом досвіду власних переживань людини. З'явилися й інші точки зору на необхідність заміни класичної філософії іншою, більш близькою до внутрішнього виміру лю­дини.

У той же час у філософії виникли напрямки та школи на захист її класичного варіанту. Прикладом тому може бути дія­льність представників Марбургської школи: Г.Когена, П.Нортона, Е.Кассірера, що закликали: "Назад, до Канта!". На позиціях повернення до кантівської традиції в філософії стояли й представники Фрейбургської (Баденської) школи: В.Віндельбанд, Г.Ріккерт й інші.

"Назад, до Гегеля" - кликали визначні філософи різних країн: у Німеччині Р.Кронер, Г.Лассон; в Італії Б.Кроче,

Дж. Джентіле; в Англії Ф.Бредлі. Але, незважаючи на це, кри­тики класичного філософського мислення створили велику кі­лькість своїх учень, шкіл, течій. Таким чином, в західній філо­софії XX ст. наявні різноманітні філософські вчення і напрями.

2. Сучасні філософські течії та школи

1. Ірраціональна течія в сучасній філософи. Ірраціона­лізм (латиною - "несвідомий") відкидає можливості розуму що­до пізнання та усвідомлення світу. Натомість, основою світо­сприйняття він вважає щось непідвладне розуму, непідкорене йому (інстинкт, інтуїцію, волю тощо).

Показовою в цьому відношенні є "філософія життя". Один з її засновників, німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860), у своїй книзі "Світ як воля та уява" виклав думки, які набули значної популярності. Він ставив волю вище розуму. Бажання людини, сила її волі є визначальними в практичній діяльності й у взаєминах з іншими людьми. Розум не може ко­нтролювати волю, тим більше, що людська воля зумовлена "таємничими, силами" Всесвіту, якимось його "вольовим по­штовхом".

Продовжив ці думки своїм ученням про "волю до влади" вже згаданий Ф.Ніцше. Серед усього живого, повчав він, праг­нення влади зумовлює життєвий процес. Усе в живому світі підпорядковане чиїйсь волі. Хто її має більше, той і стоїть вище у житті, панує над іншими.

До "філософії життя" належить і вчення французького фі­лософа Анрі Бергсона (1859-1941), лауреата Нобелівської пре­мії. "Життя" Бергсон розумів як безперервний і незворотний потік народження неповторного й унікального в природі. Духо­вне ж засвоєння навколишнього світу йде завдяки інстинкту та інтуїції. Подібні судження підштовхнули інтелектуальну думку до розуміння і сприйняття світу в динамізмі та багатовимірності на відміну від попередніх, часто механістичних уявлень.

Значний внесок в ірраціональний напрям у філософії зроб­лено Зиґмундом Фрейдом (1856-1939), австрійським лікарем-психіатром, який створив філософію психоаналізу. Свідомість, що визначає людське "Я", писав він, важливий атрибут існу­вання людей. Але крім нього є ще й "зверх-Я" - сукупність "занесених" у психіку соціальне важливих принципів та регуляторів. Також у психіці є "Воно" - невидимий "мікросвіт" не­свідомого. На рівні психіки (несвідомого) відбувається функціо­нування організму людини, її творчість, реалізуються спонуки до дій. Не все здійснюється розумом, свідомо. Багато чого від­бувається на рівні ірраціонального. Цінним у вченні Фрейда було вже те, що він звернувся до сфери підсвідомого, намагаю­чись всебічно його осмислити, що допомогло багато в чому зро­зуміти різні життєві ситуації та поведінку людей.

Якщо "мікросвіт" несвідомого неможливо безпосередньо спостерігати, то, за Фрейдом, його все-таки можна досліджува­ти. А його прибічник К.Г.Юнг (1875-1961), швейцарський пси­хіатр, через підсвідоме та його "архетипи" в міфах, казках, епосі тощо, спробував пояснити типічні утворення різноманіт­них культур. Крім того, він ввів в теорію психоаналізу поняття "колективного несвідомого", що розширювало підхід до цієї сфери людського існування. Юнг в цілому підтримував вчення Фрейда, але критично відносився до перебільшення в ньому ро­лі сексуальних потягів та сексуального досвіду в житті людей. Проте вчення Фрейда досить популярне і в наші дні. Так, в час молодіжних заворушень в Європі в 60-70 рр. XX ст., дехто з філософів, наприклад Г.Маркузе, намагався пояснити антисоці­альний рух серед молоді "сексуальною революцією".

Ірраціональний напрям у філософії поч. XX ст. доповнюва­ла також містика (з грецької - "таємничість"). Вона сповідує можливість безпосереднього спілкування, контакту з потойбіч­ними силами. Криза віри в розум привела, на думку багатьох філософів, до падіння авторитету християнських цінностей (до­бра, милосердя, справедливості). "Бог помер", - констатував Ф.Ніцше. Натомість розпочалися пошуки безпосередніх контак­тів з надприродним. Виникали відповідні вчення та теорії, утворювалися товариства, пов'язані з містикою.

Наприклад, в 10-30-х роках XX ст. була розповсюдженою теорія_психотрансмутації. Один з її авторів Г.Гюрджієв створив систему фізичних і психічних вправ, що нібито приводять до контактів з космічними силами через досягнення "психотрансмутації". Російська письменниця О.Блаватська організувала теософське товариство, яке існувало за концепцією "містичного комізму". На початку XX ст. активно діяв „Мюнхенський гур­ток", котрий пропагував повернення до "темної старовини", "сили екстазу", щоб пробудити "одкровення крові", "масову са­мосвідомість". Багато з цих думок використали німецькі нацис­ти. Пізніше нацистський ідеолог А.Розенберг у книзі "Міф XX століття" застосував їх для обґрунтування зверхності арійської раси, "нордичних героїв" тощо. На їх підставі гітлерівські по­плічники здійснювали злочини проти людства. Але це не озна­чає, що всі містичні вчення були антигу манними.

Цікавий за змістом був спалах містики в 60-ті роки. Він пов'язаний з виникненням "контркультури" в молодіжному ру­сі. Йому притаманний анархізм, несприйняття цінностей "сус­пільства ситих". Ввійшли в моду вчення Гюрджієва, Блаватської та Штейнера. Останній у першій половині XX ст. заснував антропософське товариство, де серед містичних тлумачень проблем буття мала місце критика негативних наслідків сучас­ної цивілізації. В результаті, у 60-ті роки серед молоді на Захо­ді, виникли різні течії протесту проти суспільних цінностей. Стало популярним блукання по світу, відмова від існуючих правил життя, моральних устоїв ("хіппізм"). Для досягнення "містичного стану" поширеним було вживання наркотичних речовин.

Елементи містицизму в західній філософії наявні й тепер. Вони проникають і в нашу країну у вигляді віровчень різних релігійних сект, астрологічних теорій, моди на поведінку моло­дих людей тощо.

2. Філософська проблема сцієнтизму і антисцієнтизму. Після другої світової війни широко розгорнулася науково-технічна революція. Це привело до суттєвих соціальних змін, росту наукових знань, удосконалення техніки. Виникли різні погляди на наслідки наукових і технічних досягнень. Одні з захопленням писали і говорили про кібернетику, автоматику, генну інженерію, комп'ютеризацію тощо. Інші категорично ви­ступали проти них, застерігаючи від негативних наслідків "за­силля" науки і техніки.

Культ наукових знань і техніки був високим і в епоху Від­родження, у Новий час, але незвичайної сили він набрав у 50-60 роки XX ст. У цей час сцієнтизм (з грецької - "науковий") і техніцизм набули оптимістичного звучання, трактувалися як умова майбутнього розквіту суспільства. Американські філосо­фи і соціологи (У.Ростоу, Д.Белл та ін.) будували теоретичну

модель "суспільства спільного благоденства", загального щастя на підставі чудодійних сил науково-технічних досягнень. Навіть була розроблена теорія технократизму ("кратос" - з грецької "влада") - необмеженої влади компетентних науково-технічних фахівців.

Одним із сучасних напрямів сцієнтизму став напрям інфо­рмаційний. Інформація про наукові знання і досягнення поста­влена на чільне місце в розбудові "постіндустріального суспільства" - суспільства, де всі життєві потреби забезпечуються нау­кою і технікою. Автори концепції "інформаційного суспільства» - японець Е.Масуда, згаданий вже Д.Белл, американець О.Тофлер та ін., виходять з того, що інформація (знання) - ка­тегорія вічна. Якщо її розумно накопичувати, систематизувати й використовувати, чого не було раніше, то людство досягне небувалого злету.

Проте техногенний вплив на природу, екологічна криза, то­тальне забруднення оточуючого середовища породили інші дум­ки про науково-технічний прогрес. Негативною реакцією на фі­лософію сцієнтизму став антисцієнтизм, представники якого доводять згубність впливу науки та техніки на людське буття. "Машинізація" майбутнього приведе до тоталітарної державнос­ті, позбавлення індивідуальності особи, писали в своїх худож­ніх творах Є.Зам'ятін ("Ми"), О.Хакслі ("О дивний новий світ"), Дж. Оруел ("1984") та ін. В них машини повністю контролюють людське життя, конструюючи його за власним бажанням.

Новий сплеск антисцієнтизму викликали великі технічні катастрофи, особливо чорнобильська. В таких випадках здій­маються хвилі не лише теоретичного (як діяльність Римського клубу, Пагуошського руху), а й практичного протесту: посилю­ються виступи захисників природи - "зелених", організації "Грінпіс" тощо.

В нації дні з'явилися застереження щодо повальної комп'ютеризації всіх сфер людського існування. Воно, на думку деяких філософів, відчужує людей від того найціннішого, що в них є - безпосереднього спілкування а подібними собі. А це може привести до виникнення "глобального села", фелахства, тобто такого низького рівня духовності людей і занепаду їх по­треб, як це було в давньому Єгипті.

3. Екзистенціальна філософія. Критика класичної філосо­фії привела і до зміни поглядів на саму людину. Посилилося прагнення пізнати її внутрішній світ, розвинулося бажання розкрити потаємні, глибинні, підсвідомі, духовні та психічні прояви людської сутності. Важливою особливістю такого підхо­ду став аналіз людського існування окремо від суспільного бут­тя.