Якщо індивід цінує власну культуру, цінності спільноти, то, як правило, виявляє повагу до аналогічних прагнень інших. Це становить основу так званого "золотого правила" моральності: "Чого не хочеш, щоб робили тобі, того й сам не роби".
Позитивну форму вираження цього правила ми знаходимо в Біблії, давньоіндійських епосах, у вченні Конфуція, мудреців Давньої Греції, у філософів Нового часу.
Вся історія людства свідчить про те, що лише у взаємодоповненні та взаємодії окремих спільнот складається інтегральна цілісність людства, його культура, а отже, кожна спільнота формується у своїй власній неповторності. Сучасна українська культура, зокрема, не просто збідніла, а може і втратила б свою унікальність, якби поряд не існували російська, польська, білоруська, єврейська культури. Все це має спонукати кожного індивіда зичити іншим культурам добра і розквіту, прагнути до дружніх взаємин.
Розглядаючи вищі етичні норми, неможливо обминути ще одне питання, яке особливо гостро постало останнім часом у нашій країні - соціально-економічну диференціацію суспільства. Воно значною мірою урізноманітнює існуючі моральні норми і цінності.
Як засвідчують науковці, не слід недооцінювати вплив на еволюцію моралі таких фундаментальних чинників, як: розвиток виробництва, суспільний поділ праці, зміна відносин власності, ставлення до влади.
Незважаючи на те, що в ідеології нашої країни довгий час панувала теорія класової моралі, що призвело до вульгаризації теми "суспільні класи і мораль", ця теорія розроблена в класичній філософії та етиці. Існують два суттєвих моменти.
По-перше, статус тієї чи іншої соціальної групи або класу в системі суспільних відносин може істотно впливати на зміст і характер її моральних уявлень, проте це жодним чином не означає, що економічний, матеріальний інтерес здатний зайняти місце останніх або використовувати їх як своєрідну ширму. Незалежно від того буржуа це, найманий робітник або селянин, совість при цьому залишається совістю, добро добром тощо, різниця буде тільки у способі життя (К. Маркс). Проте моральні цінності аж ніяк не зникають, а соціально-класова свідомість припускає певну специфікацію, певне розгалуження людської моралі.
По-друге, наявність соціально-класової диференціації моралі не означає, що крім неї не існує загальнолюдського виміру моралі і що остання цілком розчиняється в конкретних соціальних відносинах. Кожне достатньо глибоке соціально-економічне зрушення, радикально змінюючи вихідні умови суспільного існування людини, відкриває тим самим перед нею і нові моральні перспективи, пропонує нові цінності. Все це або втрачається з часом, або накопичується і поглиблює природу моральних цінностей.
Так, грецька античність внесла до активу "споконвічних" моральних надбань людства громадянські чесноти: мужність, розсудливість, поміркованість, справедливість; етику щастя і просвітленого Духовного спокою, прагнення до єдності добра і краси, етичних та естетичних рис особистості. Епоха християнського середньовіччя пробуджує в людині гостре відчуття свободи волі, гріха і святості, любові і жалю, вірності й честі, усвідомлення рівності людей перед Богом. Епоха Відродження відкрила гуманістичний світогляд, привнесла в культуру ідеї людської цілісності, творчої самореалізації людини. Як зазначав М. Вебер, саме в добу формування капіталістичного господарювання важливими стають такі моральні риси особистості, як чесність, любов до праці.
Робітничий рух XIX - XIX ст. висунув цінності колективізму, солідарності. Трагічний досвід XX ст. змушує наших сучасників зрозуміти неповторність індивідуального людського буття, принциповий характер прав і свобод особистості, моральну відповідальність.
Зараз неможливо уявити собі людську цивілізацію
без названих моральних цінностей, а сформувалися вони як локальні (для своєї
держави, класу, засобу виробництва тощо),завдяки економічним, політичним,
правовим, класовим змінам, і вважаються загальнолюдськими моральними цінностями
. Співвідношення матеріальних і духовних
факторів у визначенні мети і засобів у підприємницькій діяльності
Однією з істотних проблем, які здавна постають у людському житті - є проблема співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів, зокрема у підприємництві як однієї із сфер діяльності людини.
Розкриття цієї проблеми можливе лише крізь узагальнений погляд на проблему співвідношення цілей і засобів.
Практична суть цієї проблеми достатньо очевидна. Часто доводиться спостерігати, як зло породжується не стільки цілями людини, скільки природою засобів, ужитих для досягнення цих цілей. Загалом, як у політичних, соціальних відносинах, повсякденному житті, так і в бізнесі мало хто декларує відверто аморальні, зловмисні цілі. Моральна увага до суб’єктів діяльності зосереджується здебільшого саме навколо того, до яких засобів вдаються вони заради досягнення своєї, як здається, доброї й шляхетної мети.
Не менш очевидним є й те, що зазначена проблема має реальні підстави, закладені в природі самої людської діяльності. Відомо, що якщо ми зосереджуємося на досягненні якоїсь практичної мети, все навколо (речі, люди) постає під тим кутом зору, чи здатні вони бути використані для досягнення цієї мети. На жаль, не завжди (особливо у стані роздратування, хвилювання) ми замислюємося над тим, чи можливе використання цих речей, людей для досягнення своїх цілей.
Наприклад, зопалу, під тиском, ми можемо схопити якусь скриньку, книгу, бронзову статуетку для того, щоб підперти двері, чи забити цвях, проте й за такого використання ця річ залишається тим, чим вона є, коштовною скринькою або статуеткою античного мислителя.
Становище ще більше ускладнюється, коли засобом є людина, особливо, якщо це стосується безпосередньо її життя, як особистого, так і соціального.
І.Кант, видатний філософ, наприклад, забороняв ставитися до людини як до засобу. Це вступає у протиріччя з мораллю.
Невідповідність мети і засобу становить не тільки небезпеку руйнування того, що використовується як засіб. Не менш важливими і небезпечними можуть бути наслідки. Використовуючи задля своїх власних потреб окремі властивості речей або людей, ми можемо тим самим мимоволі пробудити невідомі і згубні для нас сили, що криються в них. Яскравим прикладом цього є наслідки багатьох відкриттів у науці і техніці, що призвели наприкінці XX ст. до технічних катастроф і екологічних проблем. Тому дедалі очевидною стає роль імперативів обережності і зваженості в усіх сферах цілеспрямованої людської діяльності.
Проте власне етичного характеру проблема співвідношення цілей і засобів набуває тоді, коли виникає питання про доцільність засобів, сумнівних саме в матеріальному відношенні - жорстоких, що принижують гідність людини або порушують інші норми моралі. Чи має право будь-який діяч заради майбутнього очікуваного ним добра вдаватися до жорстокості, неправди, нехтувати правами людини у будь-якій справі - підприємницькій, політичній, побутовій?
В історії філософської думки щодо цих питань сформувалися три принципові позиції.
Суть першої стисло передає гасло "Мета виправдовує засоби".
Наведену формулу приписують двом неоднозначним особистостям, кожна з яких відіграла свою далекосяжну роль в історії людства. Перший - це флорентійський державний діяч, історик і мислитель Макіавеллі. Макіавеллі був великим патріотом Італії, прагнув гідного майбутнього для своєї країни. Нинішні політологи цінують його за чітку й тверду думку. Однак його доктрина, яка ґрунтується на принципі "мета виправдовує засоби", здобула йому недобру славу. "Макіавеллізм" став символом нечистої політики. Який не який - а все ж вирок історії.
Другою постаттю є католицький священик Ігнатій Лойола (1491- 1556), засновник ордену єзуїтів ("Товариство Ісуса"). Заради більш ефективні практичної реалізації своєї справи єзуїти використовували мораль як засіб. Термін "єзуїтизм", так само, як і "макіавеллізм" часто вживається, як синонім підступності і жорстокості.
Друга позиція формує альтернативну точку зору, представники якої зовсім заперечують використання жорстоких, сумнівних у моральному відношенні засобів. Ця позиція відбилась у творчості американського письменника і філософа Т.Торо (1817 - 1862), який відстоював принцип "неучасті" й "громадської непокори".
Прихильником такого розуміння життя і діяльності був всесвітньо відомий російський письменник Л.Толстой (1828 - 1910), який висунув вчення про непротивлення злу насильством. Знищити зло злом неможливо, як "вогнем загасити вогонь", писав Л.Толстой. Продовжили ідеї Т.Торо і Л.Толстого М.Ганді (1869 - 1948), М.Л.Кінг (1929 - 1968). Набравши форми цілісної ідеологічної системи, настанова ненасильства, впливає як на політичне життя, так і на загальне світосприйняття сучасної людини.
Третя позиція пов’язана з усвідомленням конкретної взаємообумовленості цілей, засобів, тобто діалектичного зв’язку між ними. Згідно з цією точкою зору, що знайшла своє обґрунтування в діалектичній філософії Г.Гегеля, мета не виправдовує, а визначає засоби. Засоби, до яких людина змушена вдатися, залежать від мети, яку вона перед собою поставила. Тому за характером перших (засобів) можна судити і про останню (мету). Якщо для досягнення "високої" і "світлої" мети використовуються жорстокі, ниці або криваві засоби, то таку "високу" і "світлу" мету навряд чи можна назвати бездоганною (чи варта "висока" і "світла" мета єдиної сльозинки дитини, яка страждає безвинно?). Тому, навіть якщо люди вибирають справді високу і благородну мету, але неадекватні засоби перебувають у розбіжності, завжди існує ризик деформації цієї мети, а то й дискредитації. Прикладів з історії для підтвердження цього можна навести дуже багато, особливо у XX ст.: комуністичний експеримент, фашизм, сучасні локальні війни (Чечня, Югославія) тощо.
Ці три позиції поширюються як на суспільство загалом, так і на кожну людину особисто. Останнє знайшло своє осмислення зокрема у творчості Ф.М.Достоєвського у відомому образі Р.Раскольнікова ("Злочин і кара").
Таким чином, жодна з окреслених трьох основних позицій щодо розуміння співвідношеїня цілей і засобів людської діяльності не позбавлена певних вад. Де не глухий кут, і справа не в тому, що треба виробити якусь четверту позицію. Рівень етичного балансу співвідношення цілей і зробів полягає в тому, що "не відмовляючись від принципової заборони на використання морально негідних засобів, у кожному окремому випадку прагнути до найефективнішої - зокрема з власне етичної точки зору - побудови стратегії дії", - пропонує сучасний український вчений, доктор філософських наук В.Малахов.
Історія розвитку підприємницької діяльності надає багато позитивних і негативний прикладів співвідношення мети і засобів, де в протиріччя вступають, головним чином, моральні і духовно-етичні фактори.
Відомо, підприємництво як тип економічної поведінки тісно пов’язане з відношенням до власності.
Підприємець - власник матеріальних засобів, і активність його діяльності перш за все спрямована на примноження цієї власності.
Підприємницька активність бізнесменів зумовлюється мотивами їх діяльності. В сучасному бізнесі основними мотивами є творчий і кон’юнктурний [3, 154]
В умовах розвинутих ринкових відносин кон’юнктурний мотив стає другорядним, а творчий (тобто пошук шляхів найкращого задоволення потреб) - основним.
У період формування ринкових відносин в основному привалює кон’юнктурний мотив. Це випливає з того, що, по-перше, середовище, в якому діє підприємець, ще нестабільне, і, по-друге, спекулятивні операції забезпечують при малих затратах більш високий результат. Як доказ цього положення, можна згадати перші кроки розвитку капіталізму - епоху первісного накопичення капіталу. Бажання лише прибутку в епоху "їикунського" капіталізму на перший план висунуло гасло "Ціль виправдовує засоби", яке пронизує майже всі бізнесові взаємовідносини як в масштабах держав, так і окремих підприємців. Це накопичення здійснюється за будь яку ціну: спекуляція, вбивство, знищення народу, геноцид і таке інше. Або так званий "тіньовий бізнес", коли багатіють на операціях із антикваріатом, дорогоцінним камінням, коли підтримують зв’язки з кримінальним світок (рекет) і корумпованими державними структурами.
Мотиви підприємницької діяльності неоднакові для осіб різного віку. Як свідчать дослідження, молоді підприємці (до 35 років) на перше місце ставлять матеріальні стимули, а ті, які досягли певного рівня добробуту, вище цінують свободу самореалізації. Таким чином, бізнесмен-початківець, вступаючи на шлях бізнесу, обов’язково проходить період "первісного накопичення".
Мотивація і засоби досягнення мети у підприємницькій діяльності набувають різних відтінків залежно від того, яким бізнесом підприємець займається: "білим" - бізнес у державі, де урегульовані правові, організаційні, економічні та етичні норми підприємницької діяльності; "сірим" - коли в державі ще не урегульовані економічні відносини, найчастіше взаємовідносини регулюються не законом, а так званими "джентльменськими угодами"; і "тіньовий" бізнес про який вже згадувалось.
Вибір засобів досягнення мети залежить від
багатьох факторів (державних, сфери діяльності, особистості), проте підприємець
сам має зробити правильний вибір щодо засобів і мети. Якщо він все своє життя
присвячує обраній бізнес-діяльності, то повинен пам’ятати, що підприємництво -
це культура. Більшість фірм, корпорацій, окремих бізнесменів досягли успіху і
витримують конкуренцію завдяки принципу, який розповсюджується на всі
взаємовідносини цивілізованого бізнесу: "Прибуток понад все, але над
прибутком - честь".
Список використаної літератури
Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.
Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.
Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.
Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.
Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.
Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.
Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.
Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.
Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.
Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.
Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.
Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.
Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.