Пройшли регулярні війська і фронт віддалився. В селі розмістились підрозділи НКВС і НКДБ, які відновили районні структури і повели жорстоку боротьбу проти підпілля ОУН та УПА. Національні сили продовжували боротьбу вже проти більшовицького режиму. Провід ОУН-УПА накреслив нову тактику боротьби. В 1944 р., в березні, коли наступали радянські війська, юнацькій організації було наказано забрати аптеку. Волинець Петро й Струс Петро згідно наказу забрали все, що було в аптеці, для потреб УПА. Було також дано розпорядження забрати з установ друкарські машинки, кальку, папір. Збирали, чистили й ховали зброю. Віктор Якимів змушений був переховуватись. Його вислідив спецпідрозділ НКДБ у Красівці. Чекісти закололи його багнетами і вже мертвого на возі привезли до Великих Борок. Незабаром його батьків було вивезено на Сибір.
В цей же час поблизу колишньої читальні «Просвіти» встановили шибеницю. Там повісили чоловіка середніх років, який був родом не з Великих Борок. На шиї страченого почепили табличку «Буржуазний націоналіст». Це був зловісний знак чергового «визволення».
травня 1944 року за підозрою у підпільній діяльності Великоборківським райвідділом НКДБ був заарештований годинниковий майстер Касіян Євген Омелянович, 1923 р. народження. Щоправда, через відсутність доказів 26 вересня 1944 року його звільнили, але через декілька днів його знайшли вбитим поблизу Тарнополя.
Одразу ж після приходу Червоної Армії почали створюватися адміністративні та партійні структури. Одним із перших був створений так званий винищувальний батальйон, виключно з молоді 1927-1928 років народження, розташований у трьох населених пунктах Великоборківського району: с. Грабовець, Шляхтинці та Великі Борки. Його першою акцією стало відселення мешканців із двадцятип'яти-кілометрової зони бойових дій. З прибуттям у район 20 квітня 1944 р. представників територіальних органів НКВС батальйон перейшов у їхнє підпорядкування. З 20 квітня до 20 травня до його складу входило 84 бійці, залучені ще військкоматом. Ним же було відправлено в діючу армію 66 осіб зі складу батальйону. Згодом винищувальний батальйон нараховував 116 осіб, із яких 84 складали поляки. Крім того, 18 осіб нараховувала група самоохорони. Радянські історики подають чисельність загону самооборони - «50 жителів села, головним чином, молоді. У грудні 1944 р. у Великоборківському батальйоні нараховувалось 62 поляки, 30 українців і 5 євреїв. У квітні 1945 р. у винищувальному батальйоні за національним складом було 109 поляків, 60 українців і троє євреїв. Через місяць нараховувалось 97 українців і лише 7 поляків. Оцінку діяльності батальйону в той час було дано в таємній доповідній записці, яку надіслали 10.01.1945 р. перший секретар Великоборківського райкому КП(б)У С. Ткач та голова виконкому Великоборківської районної ради А. Варіченко до голови виконкому Тернопільської облради Я. Артюшенка:
«.. .Крім винищувального батальона весь партійний та радянський актив організований в боєву одиницю та переведений на казарменне положення для посилення охорони райцентру.
Підпільники не мирилися із ситуацією. І, незважаючи на малочисельність, проводили акції. Зокрема, в ніч з 23 на 24 листопада 1944 року на хуторі Русанівка вони здійснили атентат на першого секретаря Великоборківського райкому партії В. Білоконя. Про боротьбу ОУН та УПА свідчить житель села Великі Борки, колишній в'язень сталінських таборів Струс Петро. За його свідченнями, ще до вересня 1939 р. в селі було організовано підпільну групу ОУН, до якої входили Федько Сидяга та два його брати - Михайло і Євген, Худзії Петро і Томко, Осип Балабан, Чупляки Петро й Володимир, Сидяга Михайло, Віктор Якимів та інші.
Під час війни діяли окремі підпільні підрозділи, завданням яких було збирання даних про переміщення німецьких військових частин через залізничну станцію Борки Великі, шосейними дорогами Тернопіль-Підволочиськ, Тернопіль-Скалат та інше. Струс Петро в 1946-1947 рр. працював друкарем у статистичному відділі по заготівлі зерна. Відділ розмістився в садибі Олекси Балабана, колишнього старости села, який покинув село разом із двома своїми синами під час відступу німецьких військ.
Струс Петро мав завдання від ОУН збирати й передавати розвідувальні дані. Робота й організація, де він працював, давала йому можливість вільно переміщатися селами району. Восени 1949 р. був арештований НКВС. На деякий час його відпустили за браком доказів. Вимушений був переховуватися до травня 1950 р., а 11 липня 1950 р. за зв'язок з ОУН заарештований та засуджений до 25 років таборів із конфіскацією майна. Ув'язнення відбував в одному з таборів Воркути. 8 вересня 1956 р. потрапив під амністію. В таборі входив до підпільної організації, яка була створена серед політв'язнів. «Провід ОУН північних теренів». В 1956-1960 рр. проживав в с. Дичків, працював комірником у колгоспі. 22-23 лютого 1961 року Тернопільським обласним судом засуджений до 15 років ув'язнення вже за підпільну боротьбу в «совітських» таборах. Перебував у таборах Мордовії до 15 серпня 1967 р. Двічі реабілітований у 1992 р. Така доля одного із членів українського підпілля, що діяло на території села Великі Борки.
листопада 1945 року поблизу села Романівка криївку УПА було оточено підрозділом НКВС. У криївці було троє, - стрілець УПА Ізидор Плавуцький (псевдо «Зелений») і двоє його товаришів: Худзій з Великих Борок та Караванський з Дичковаю Зав’язався бій. Плавуцький прикривав своїх товаришів. Коли закінчились набої, останній патрон лишив для себе, щоб не потрапити до рук чекістів. Тіло вбитого енкаведисти привезли у Великі Борки, знущались вже над мертвим. Тільки в час відродженої держави було згадано й вшатовано загиблого героя. 5 листопада 1995 року на місці загибелі Ізидора Плавуцького встановлено пам’ятний хрест-символ.
В «Літописі Української Повстанської Армії», том 11 «Тернопільщина», поміщено список учасників революційної боротьби проти московсько-більшовицьких окупантів за час від 13 березня 1944 до 31 грудня 1948 року. Серед них був уродженець Великих Борок Якимів Віктор (псевдо «Гук»). В 1940р. Член ОУН, з приходом більшовиків був бойовиком, а потім-кущовим. 10 липня 1945р. загинув в бою з більшовиками.
З
Великоборківського району загинуло за цей період 62 особи в межах району. Їхні
імена вписані в «Літопис Української Повстанської Армії». Поза межами
Тернопільщини загинуло 15 земляків. Вихідців з інших областей у межах
Великоборківського району загинуло 19 осіб
ЛІТЕРАТУРА
1. Великі Бірки - з глибини віків до наших днів. Історико-краєзнавчий нарис.- Тернопіль: Лілея, 2005.-220с.
. Історія міст і сіл Тернопільщини.
3. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
. Субтельний О. Історія України. - Л., 2001.