Материал: Дослідження серцево-судинної системи у тварин

Дослідження серцево-судинної системи у тварин

ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет ветеринарної медицини

Напрям підготовки 6.110101 «Ветеринарна медицина»

Кафедра внутрішніх хвороб та гігієни тварин

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Клінічна діагностика хвороб тварин»

на тему: «Дослідження серцево-судинної системи»

Студента (ка) 2 СТН курсу: Побережної Я.А.

Кам’янець-Подільський

План:

Вступ

1. Дослідження серцевого поштовху

.1 Методи дослідження серцевого поштовху

1.2 Дослідження локалізації, величини і сил серцевого поштовху

2. Перкусія ділянки серця

2.1 Методика перкусії серця

2.2 Зміна перкусійних меж серця

3. Аускультація ділянки серця

4. Тони серця

5. Шуми серця

6. Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи

7. Дослідження тварини

7.1 Попереднє ознайомлення з твариною

7.1.1 Реєстрація

7.1.2 Анамнез

7.2 Власне дослідження

7.2.1 Загальне дослідження тварини

7.2.2 Дослідження систем організму

7.2.3 Лабораторні дослідження

8. Аналіз дослідження тварини

Список використаної літератури

Вступ

Академік І.П. Павлов зазначав, що кровообіг є основною, фундаментальною функцією організму. Ці слова свідчать про надзвичайно важливу роль серцево-судинної системи в житті людини та тварин. До основних функцій серцево-судинної системи відносять забезпечення тканин та органів киснем і поживними речовинами, видалення з організму вуглекислоти й інших метаболітів, забезпечення кислотно-основного балансу в організмі і нейро-гу-моральної регуляції усіх його функцій. Такі різнобічні функції серцево-судинної системи зумовлюють важливість глибокого та послідовного дослідження її при найрізноманітніших патологічних процесах, оскільки хвороби серця і судин часто ускладнюють перебіг інфекційних, паразитарних та внутрішніх незаразних захворювань. Бешиха, ящур, чума, туберкульоз, сибірка, хвороби органів дихання, травлення, печінки, нирок і багато інших у тій чи іншій мірі супроводжуються серцево-судинною недостатністю. Нерідко тварини гинуть після ліквідації хвороб внаслідок незворотних дистрофічних змін токсичної природи, які уражують серце.

Серед різних хвороб серцево-судинної системи частіше виявляють травматичний перикардит великої рогатої худоби та захворювання міокарду незапального характеру (міокардоз), яке часто е наслідком порушення обміну речовин (кетоз, білом'язова хвороба, мікроелементози, пневмонії, різні інтоксикації). Порівняно рідше зустрічаються запалення серцевого м'яза (міокардит), ендокарда (ендокардит), пороки серця, міокардіофіброз та хвороби судин (артеріосклероз, тромбоз, розширення вен та ін.).

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності. Починають з огляду та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджуючи при цьому серцевий поштовх, потім здійснюють перкусію ділянки серця для визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда та міокарда. Особливо поширений метод дослідження серця - аускультація. Після цього досліджують пульс і периферичні кровоносні судини. При необхідності застосовують додаткові (спеціальні) методи дослідження: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмо- і флебографію, артеріо- і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), визначення швидкості кровообігу, рентгенологічне та ультразвукове дослідження, вивчають також функціональний стан серця.

. Дослідження серцевого поштовху

Виникнення серцевого поштовху пов'язано з періодичними змінами сили скорочення серця, зміною його форми і положення. Серцевий поштовх виявляється у вигляді поштовхоподібного струсу грудної стінки в області серця.

.1 Методи дослідження серцевого поштовху

Серцевий поштовх досліджують за допомогою методів огляду і пальпації.

При огляді ділянки серцевого поштовху у здорових тварин встановлюють коливальні рухи грудної клітки і легкі коливання волосків. У вгодованих тварин і у тварин з наявністю довгого волосяного покрива коливальні рухи грудної клітки і волосків можуть не виявлятися. При посиленні серцевих скорочень коливальні рухи грудної клітки збільшуються, а при ослабленні можуть повністю зникнути.

Тварину ставлять так, щоб світло падало на область серця, ліву грудну кінцівку відводять максимально вперед.

При пальпації ділянки серця у здорових тварин в спокійному стані відчуваються легкі коливання грудної клітки. Проводять по можливості на стоячій тварині. Відповідну кінцівку відводять вперед. Дослідження починають з лівого боку. При цьому звертають увагу на місце, силу і характер серцевого поштовху, для дослідження якого праву руку кладуть на холку. А долоню лівої руки прикладають до грудної стінки. При захворюваннях можна виявити підвищену чутливість, хворобливість, особливо до тиску пальцями в 3-5м міжребер’ях, а також відчутне тремтіння, що буває при перикардитах.

У рогатої худоби, верблюдів, коней і інших однокопитних відмічають бічний серцевий поштовх.

Бічний серцевий поштовх -поштовхоподібний струс грудної клітки з обох сторін внаслідок зміни форми і величини шлуночків.

Верхньовушний серцевий поштовх при нормальному положенні серця в грудній порожнині відмічається тільки зліва, локально, викликається ударами верхівки серця безпосередньо в грудну стінку.

1.2 Дослідження локалізації, величини і сил серцевого поштовху

При дослідженні серцевого поштовху звертають увагу на його локалізацію, силу, величину, поширеність і ритмічність.

На локалізацію, силу і величину серцевого поштовху впливають положення і розміри серцевої вирізки легень, положення серця в грудній порожнині, товщина грудної стінки, її форма, а також властивості самого серцевого м'яза. Внаслідок цього серцевий поштовх характеризується значним різноманіттям. Зліва він сильніше, ніж праворуч; більш виражений і локалізований серцевий поштовх у вузькогрудих тваринних і тварин низької вгодованості. Фізичне навантаження, нервове збудження, гарячковий стану і т. п. приводять до збільшення і посилення серцевого поштовху.

Зміни серцевого поштовху можуть бути зареєстровані графічно, що дає більш повні дані для його діагностичної оцінки.

У кожного вигляду тварин є певні місця найбільшої вираженості серцевого поштовху.

У великої рогатої худоби серцевий поштовх більш виражений в 4-м міжребер’ї на 2-3 см вище за ліктьового бугра на площині 5-7 см2. Вираженість поштовху мала, він дифузний.

У дрібної рогатої худоби топографія серцевого поштовху така ж, як і у великої рогатої худоби. Зліва він відчувається на площі 2-4 см2.

У коней серцевий поштовх більш виражений зліва в 5-м міжребер’ї на площі 4-5 см2, а праворуч він промацується в 4-м міжребер’ї на 7-8 см нижче за лінію лопатко-плечового зчленування.

У свиней серцевий поштовх дослідити важко внаслідок звичайного для них ожиріння. У худих осіб він виявляється зліва в 4-м міжребер’ї на площі 2-4 см2.

У собак і інших м'ясоїдних серцевий поштовх більш інтенсивний зліва в 5-м міжребер’ї нижче за середину нижньої третини грудної клітки; праворуч поштовх слабший і виявляється в 4-5-м міжребер’ї.

У птахів серцевий поштовх відчувається при пальпації бічних частин грудної клітки, ближче до переднього краю і майже одинаковий з обох сторін.

Природжене правостороннє положення серця (декстрокардія) у тварин буває рідко і тільки як аномалія розвитку.

При патологічних станах органів грудної або черевної порожнини можливі зміщення серцевого поштовху, його ослаблення, зникнення або посилення.

Зміщення серцевого поштовху вперед може бути при збільшенні тиску на діафрагму з боку органів черевної порожнини (збільшення об'єму печінки, шлунка, передшлунків, асцит, ехінококоз і т. п.). Дорсальне зміщення серця при пухлинах, абсцесах, розташованих більше з вентрального боку, може викликати посилення і збільшення серцевого поштовху праворуч і зліва. Правостороннє зміщення може бути при діафрагмальній грижі, лівостороньому ексудативному плевриті, лівостороньому пневмотораксі або лівостороній інтерстиціальній емфіземі легень. Каудальне зміщення спостерігається рідко, наприклад при гіпертрофії серця, пухлинах, абсцесах в передньому середостінні і в передній частині грудної порожнини.

Ослаблення і зникнення серцевого поштовху відмічають у здорових тварин з широкою і товстою грудною стінкою, при дуже хорошій вгодованості. У хворих тварин серцевий поштовх може ослаблятися внаслідок набряку грудної стінки, емфіземи і набряку легень, скупчення повітря або рідини в грудній порожнині, ексудативному перикардиті. Причиною його ослаблення і зникнення може бути слабість серцевих скорочень (колапс, агонія).

Посилення і збільшення серцевого поштовху буває при нервовому збудженні, фізичному напруженні, лихоманці, підвищенні температури навколишнього середовища, нерідко при ендо- і перикардитах, компенсованих вадах серця, отруєннях атропіном, наперстянкою, гіпертрофії серця, а також ретракції країв легень. Вища міра його посилення носить назву стукаючого серцевого поштовху. Це буває в початкових стадіях перикардиту, міокардиту, ендокардиту, при анемії. Посилений серцевий поштовх є поширеним.

Характеристика інших ознак, що виявляються при пальпації серцевої ділянки.

При пальпації серцевої ділянки можуть бути виявлені такі додаткові ознаки, не рідко вказуючи на вади серця, як тремтіння грудної стінки, хворобливість в ділянці серця.

Тремтіння грудної стінки, відчутне при пальпації серцевої ділянки, може бути виявлене, якщо в серцевих порожнинах і перикардії утворяться сильні вібраційні шуми. З всіх вібрацій серця, відчутних пальпацією, тремтіння частіше за все дають пре систолічний шум митрального стенозу і систолічний шум звуження гирла аорти. При перикардиті воно проводить відчуття тертя або тремтіння (fremitus cardialis), співпадаючого з фазами серцевої діяльності, а при ендокардиті іноді створюється враження «котячого муркання» (fremissement cataire), суворо пов'язаного з ритмом серця. Fremitus cardiales може мати і плевроперикардіальне походження. Відчуття тремтіння краще виробляють вібрації в діапазоні частот 100-200 Гц. Шуми при частоті більше за 640 Гц тремтіння не створюють, які б сильні вони не були.

При зрощенні вісцерального і паріетального листків плеври в області серця, а також при різко вираженій недостатності атріовентрикулярних і півмісяцевих клапанів може виникнути «негативний» серцевий поштовх, що виявляється западанням міжребер’ї в області серця у виснажених тварин в період систоли шлуночків.

Аритмії, вади серця є звичайною причиною порушення періодичності, сили, локалізації і поширеності серцевого поштовху.

Хворобливість в області серця може бути викликана патологічними процесами в грудній стінці (невралгія, міозит, кісткові болі), в органах дихання (плеврит), в серці (перикардит, травматичний ретикуло-перикардит). Внаслідок різноманітності причин хворобливості важливо виявити їх локалізацію, інтенсивність, тривалість, характер вияву, час і умови виникнення.

2. Перкусія ділянки серця

Перкусія ділянки серця є однією з найбільш важких задач діагностики. Проводять для визначення меж серця, по яких можна отримати уявлення про його величину, форму і положення в грудній клітці, а також з метою встановлення чутливості серця і характеру перкутанного звуку.

Перкусію здійснюють при максимально відведеній вперед грудній кінцівці, у великих тварин частіше застосовують посередню інструментальну перкусію, у дрібних-посередню дигітальну.

Межі відносної серцевої тупості відповідають проекції поверхні серця на грудну клітку і є істинними межами серця.

Абсолютну тупість в нормі реєструють у коней, лисиць, собак, у більшості інших тварин її не виявляють, оскільки серцева вирізка легко прикрита товстим шаром м'язів грудного пояса.

Перкусія серця (за Зайцевим В І.):

- по лінії онконеусів; 2- від ліктьового горба до маклока

2.1 Методика перкусії серця

У великих тваринних перкусію ділянки серця проводять з використанням перкусійного молоточка і плесиметра (інструментальна перкусія) спільно прийнятим способом, а у дрібних зручніше перкусію проводити пальцями рук (дигітальна перкусія). Перкусійні межі серця визначають зліва, а при діагностиці гіпертрофії правого шлуночка, перикардиті і других свідченнях проводять також правосторонню перкусію. Границі відносної тупості краще розпізнаються при більш сильній перкусії, а абсолютної - навпаки, на порогу слухового сприйняття(«порогова перкусія»). Перкусію проводять при стоячому положенні тварини; перкусійна ділянка серця в двох напрямах:

) по задній вертикальній лінії онконеусів;

) від ліктьового бугра до маклока.

Дослідник повинен находитись з тієї сторони, на якій проводиться перкусія. Слухове сприйняття здійснюється на рівні виникнення перкутанних звуків. У великих тварин відповідну грудну кінцівку відставляють в сторону, згинають в карпальному суглобі і відтягають вперед. У великої рогатої худоби і однокопитних точно встановити можна тільки дорсальну і каудальну межі серцевої тупості, а у м'ясоїдних перкусію проводять також покриту грудною кісткою частину серцевої області (при сидячому положенні тварини).

У великої рогатої худоби зона тупості серця виражена слабо і розташована в підлопатковій ділянці вершини кута, що утворюється вертикальною лінією, що йде до головки ліктьового бугра, і похилою до неї лінією, що йде під кутом 45°. Проведення перкусії скрутне навіть при сильному відведенні кінцівки. Відносна тупість серця зліва перкутується в 3-4-м міжребер’ях. Верхня межа її досягає лінії плечового суглоба, а задня доходить до 5-го ребра. Нижня перкусійна межа серця співпадає з притупленням, що утворюється грудною кісткою. У 3-м міжребер’ї це притуплення розпізнається тільки при витягненні вперед лівої грудної кінцівки, а в 4-м міжребер’ї, навпаки, більш доступна дослідженню. Праворуч перкусійний звук притуплення не виявляється.

У овець і кіз встановлюють три межі притуплення серця: передню - в 3-м міжребер’ї; задню-до 5-го ребра; верхню-на 1-2 см нижче за лінію лопатко-плечового суглоба. Відносна тупість серця виявляється тільки в 3-4-м міжребер’ях від серединної лінії грудної кістки до середини нижньої третини грудної клітки. Праворуч в нормі перкусія результатів не дає.

У коней і інших однокопитних 3/5 серця розташовано в лівій половині грудної порожнини, а його верхівка-в 5-м міжребер’ї на 2 см вище верхніх меж грудної кістки. Зліва в області 4-5-го ребер воно у вигляді трикутника прилягає до грудної стінки, створюючи зону тупості. Верхня межа відносної тупості серця в нормі проходить в 3-м міжребер’ї зліва на 2-3 см нижче за лінію лопатко-плечового суглоба, а задня-доходить до 6-го ребра. Область абсолютної тупості серця має форму трикутника, передня межа її йде по лінії онконеусів, задня направляється зверху вниз і йде дугоподібно від 3-го міжребер’я до нижнього краю 6-го ребра, а нижня-переходить без різкої межі в тупість грудної кістки і її мускулатури. Висота трикутника в 3-м міжребер’ї рівна 10-13 см в залежності від величини тварини. Ділянка абсолютної тупості праворуч значно менша по розмірах і займає найнижчу частину 3-го і 4-го міжребер’я. Ділянка відносної серцевої тупості як зліва, так і праворуч йде в формі смуги шириною 3-5 см.

У свиней верхня межа відносної тупості серця доходить до рівня плечового суглоба, а задня-до 5-го ребра. У тварин хорошої вгодованості перкусія не завжди дає позитивні результати.

У м'ясоїдних перкусія серцевої ділянки проводиться по трьох межах:

1) передня-по передньому краю 3-го ребра;