Стимулююча фіскальна політика включає:
) збільшення державних витрат,
) зниження податків,
) поєднання першого і другого.
Якщо має місце збалансований бюджет, фіскальна політика повинна рухатися в напрямку урядового бюджетного дефіциту в період спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цієї нагоди відповідає стримуюча фіскальна політика.
Стримуюча фіскальна політика включає:
) зменшення урядових витрат,
) збільшення податків,
) поєднання першого і другого.
Фіскальна політика повинна орієнтуватися на позитивний сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю за інфляцією.
Фіскальна функція проявляється в забезпеченні держави фінансовими ресурсами, необхідними для задоволення суспільних потреб. З її допомогою утворюється централізований фонд держави, за рахунок якого створюється значна частина доходів бюджету.
Через фіскальну функцію держава забезпечує:
Досягнення балансу між доходами і видатками бюджетів;
Рівномірний розподіл податкових надходжень по ланках бюджетної системи;
Підвищення рівня соціальної інфраструктури в країні і в кожному окремому регіоні;
Виконання функцій і завдань держави;
Збереження соціальної стабільності.
1.3
Проблема збалансованості державного бюджету
Основною проблемою збалансованості державного бюджету є бюджетній дефіцит країни. У основі концепції скорочення бюджетного дефіциту має лежати таке становище: без забезпечення динамізму у розвитку економіки та підвищення її ефективності неможливо досягти фінансової стійкості держави, оздоровлення державного бюджету, які б прогресивні заходи не застосовувалися.
Слід зазначити, що у бюджетній політиці нашої держави реалізується пасивна форма дефіциту, що носить споживчий характер. Це означає, що більшість бюджетних коштів іде на соціальну підтримку, фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, управління, оборону, і навіть на підтримку нерентабельних підприємств державного сектора. Зрозуміло, значна частина цих витрат носить загальнодержавний характер.
До переліку конкретних заходів зі скорочення бюджетного дефіциту слід зарахувати такі, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, з другого - сприяли скорочення державних витрат.
Отже, скорочення бюджетного дефіциту має здійснюватися по спеціально розробленої програмі. Вона має передбачати такі заходи:
· підвищення ефективності громадського відтворення, що сприятиме зростанню фінансових ресурсів - основне джерело збільшення доходів бюджету;
· розвиток й зміцнення ринкових відносин, проведення ринкових реформ; роздержавлення і масова приватизація власності, має на увазі, раціональне скорочення сфери державної економіки дозволить скоротити бюджетне фінансування;
· розширення кола платників має здійснюватися разом з поліпшенням податкового законодавства. У разі розвитку ринкових відносин податкові ставки повинні гарантувати стабільні перспективи господарювання й водночас створювати можливість здоровій конкуренції, стимулювати підприємства у підвищенні продуктивність праці, раціональне використання матеріальних й фінансових ресурсів, вишукуванні резервів зростання ефективності виробництва - основи збільшення доходів бюджету;
· Розвиток территориально-регионального госпрозрахунку. Зміцнення самостійності регіонів дозволяє переглянути сфери впливу відповідних бюджетів: республіканського і місцевих органів влади. Потрібно здійснити ретельні розрахунки можливостей розвитку регіонів у максимальному ступені рахунок власних коштів;
· оптимізація обсягу й реструктуризація витрат державного бюджету в цілому і які направляють реальний сектор економіки. Бюджетні вкладення галузі мають виконувати завдання її структурної перебудови, концентруватися в перспективних галузях, визначаючих науково-технічний прогрес. Це направить на зміни напрямів інвестування бюджетних коштів, які направляються в галузі із єдиною метою значного підйому фінансової віддачі кожного бюджетного рубля. Зміна у політиці бюджетного фінансування галузей економіки загалом має здійснюватися шляхом поступового скорочення напрямків бюджетних ресурсів у сферу матеріального виробництва. Цей процес має здійснюватися разом з розвитком та зміцненням господарського розрахунку самофінансування підприємств. Вивільнені кошти можуть бути передані в розвиток соціальної сфери, вирішення низки завдань, що підвищить життєвий рівень населення;
· з метою пошуку додаткових джерел фінансування соціально-культурних витрат слід подивитися на доцільність і можливість скорочення деяких витрат, зокрема, на військових витрат, управління тощо. Це дозволить профінансувати в початковий період розвитку ринкової економіки статті витрат, щоб забезпечити систему захищеності населення;
· обгрунтоване прийняття нових програм, потребують значного бюджетного фінансування, збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм;
· вдосконалення планування і системи платних послуг у невиробничій сфері. Є у вигляді, за умови її подальшого розвитку ринкових відносин також обмежені можливості держави загостриться питання джерела фінансування соціально-культурних установ і соціальних програм, оскільки можливість перерозподілу фінансових ресурсів у користь соціальних потреб з допомогою скорочення інших витрат мають економічні межі. Тому дуже своєчасним є перехід до планування витрат установ невиробничій сфери по науково обгрунтованим фінансовим нормативам, скоригованим з урахуванням можливостей бюджету - нормативам бюджетної заможності. У цьому велика частина витрат у невиробничій сфері має покриватися з допомогою позабюджетних джерел, передусім, доходів від надання платних послуг населенню;
· коригування трансфертної політики, передбачає зменшення трансфертних виплат галузям реального сектору економіки, підвищення ефективності трансфертних платежів;
· реформування бюджетного процесу взагалі. Необхідно відмовитися від концепції пріоритету бюджетних витрат і дефіцитного фінансування; витрати понад сум, забезпечених доходами, позначаються на бюджеті і фінансуються не більше додатково отриманих прибутків, і навіть залучених без інфляційних джерел;
· упорядкування бюджету на різноманітній основі з формування оптимальної структури прибутків і витрат;
· розвиток ринку державних цінних паперів, що дозволить фінансувати витрати без збільшення грошової маси обороту;
· вжиття заходів, вкладених у залучення до країни іноземного капіталу у формі інвестицій. З їхньою допомогою вирішуються відразу кількох завдань, як фіскального, так і економічного характеру: скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень, розширюється база для товарів та послуг, з'являється новий платник податків, отже, і збільшуються платежі до бюджету.
Досягнення реального скорочення бюджетного дефіциту перелічені заходи мусять розглядатися у тій єдності та застосовуватися комплексно.
Можливе й інше рішення - упорядкування бюджету у двох варіантах як:
- поточного бюджету;
бюджету розвитку.
Поточний бюджет складається за принципом балансу, тобто. із нульовим сальдо, а витрати понад гаданих доходів знайдуть свій відбиток у бюджеті розвитку, що матиме негативне сальдо.
Зокрема й іншому варіантах досягається мета: узаконити цільовий характер бюджетного дефіциту, забезпечити можливість контролю над рухом залучуваних ресурсів, використанням і ефективністю.
Перехід до частково бездефіцитному складання бюджету зажадає привести витрати бюджету відповідність до прогнозованими доходами, а чи не навпаки. Разом про те але це означає, що уряд неспроможна передбачити додаткові видатки, тільки зазначатимуться окремо (за балансом бюджету чи бюджетному розвитку).
Досвід складання двухваріантних бюджетів вже є. Таким варіанту підготували бюджет СРСР на 1989 р. У разі важливо, щоб включені до бюджету розвитку додаткові видатки передбачали можливість у перспективі може отримати додаткові прибутки від вкладення коштів, які б бути направлені на компенсацію заборгованості держави.
Отже, країни з перехідною економікою доцільно відмовитися від дефіцитного складання бюджету. У разі дії стихійних ринкових сил держава має посилити власні функції регулювання економічних та соціальних процесів у суспільстві, виробити програму ефективних дій, протиборчих розвитку бюджетного дефицита.[4,с.256]
збалансованість бюджет європейський україна
2.
Державний бюджет високорозвинених країн
.1
Державний бюджет США
Державний бюджет США можна вважати найбільш точним фінансовим виразом характеру <#"813347.files/image001.gif">
Рис 2.1 Схема бюджетної системи
Великобританії
Бюджетна система Франції.
Фінансова система Франції як унітарної держави - дворівнева, включаючи загальнодержавні та місцеві фінанси. До складу фінансової системи входять такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, спеціальні фонди та фінанси державних підприємств. Особливістю фінансової системи Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких знаходяться у складі бюджету, а інші - позабюджетні. Всі вони певною мірою юридично та організаційно є самостійними і мають власні джерела формування доходів.
У Франції традиційно високі соціальні гарантії населенню з боку держави. Разом із проблемою зростання кількості пенсіонерів, незважаючи на досить високий рівень оподаткування, це спричинювало дефіцитність державних фінансів. У результаті сумарний державний борг збільшився з 40 % ВВП у 1980-х роках до 80 % ВВП у 2014 р., тоді як за правилами ЄС заборонено перевищувати 60-відсотковий бар'єр.[9, стр. 78]
Державний бюджет Франції складається з двох складових:
) фінансові ресурси, операції з якими є остаточними. До них належить усе фінансування, яке за своїм економічним змістом має безповоротний характер і здійснюється в межах даного бюджетного року. Такі видатки можуть бути як поточними, так і капітальними. Ця частина охоплює більше 90 % бюджетних ресурсів;
) операції кредитного характеру, які передбачають повернення коштів і за строками реалізації можуть виходити за межі даного бюджетного року. Такі операції займають менше 10 % у загальній сумі бюджету.
Бюджетний процес у Франції регулюється Конституцією, а також численними законами, декретами, що регламентують функції центральних і регіональних органів влади, причетних до бюджетного процесу. Період від початку підготовки проекту бюджету до складання звіту про виконання бюджету у Франції займає більше трьох років, а сам бюджетний рік збігається з календарним.
Перший етап французького бюджетного процесу - складання проекту бюджету - контролюється Міністерством економіки і фінансів. При цьому використовуються процедуру раціоналізації бюджетного вибору. Протягом дев'яти місяців кожне міністерство і відомство формують власний кошторис, які потім узгоджуються у єдиному проекті.
Другий етап бюджетного процесу - ухвалення бюджету - триває близько трьох місяців. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати парламенту. Спочатку проходить обговорення проекту в нижній палаті, після чого проект передається у верхню палату. Якщо проект бюджету після двох сумісних обговорень в обох палатах парламенту не отримає схвалення, президент має право своїм указом оголосити бюджет законом.
Третій етап - виконання бюджету. Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас, які мають рахунки в Банку Франції і проводять розрахунково-касові бюджетні операції. На всій території країни діє мережа спеціальних агентств казначейства (бухгалтерій). Узагальнені дані про виконання бюджету за рік надаються в Рахункову палату для аналізу і складання декларації про відповідність даних центрального обліку в окремих організаціях.
Контроль за виконанням бюджету поділяється на три види: адміністративний, судовий і парламентський. Адміністративний ведеться за ієрархічною структурою, коли бухгалтери вищого рівня контролюють бухгалтерів нижчого рівня. Судовий контроль здійснюється Рахунковою палатою, яка перевіряє правильність ведення обліку і звітності у певній організації. Юрисдикція Рахункової палати поширюється на головні бухгалтерії основних розпорядників кредитів. Парламентський контроль здійснюється в ході обговорення й ухвалення закону про виконання бюджету на підставі звітних документів, доповіді Рахункової палати і загальної декларації про рахунки окремих міністерств, що виконували бюджет.
Остання, четверта, стадія бюджетного процесу - складання Міністерством економіки і фінансів звіту про виконання бюджету.
Податкова частка відносно ВВП на рівні 44 % дає змогу зарахувати Францію до країн з порівняно високим рівнем оподаткування (в середньому для 15 країн "старих" членів ЄС таке співвідношення становить менше 41 %). Це пояснюється, зокрема, системою соціального забезпечення і тим, що фінансування більшої частини населення пенсійного віку відбувається саме за рахунок державного сектору. Державою фінансуються значною мірою системи охорони здоров'я країни. Іншою характерною рисою французької системи оподаткування є її високий ступінь складності - є багато різних податків, ставок та задіяних у справі підрахунку і справлянні податків інститутів. Всього у Франції близько ста різних податків і зборів.
У структурі податків переважають внески на соціальні потреби, які становлять до 37 % всіх податків (у середньому по ЄС - 28 %). На другому місці - надходження від ПДВ та інших податків на товари і послуги - 25,4 % (у середньому по ЄС - 30,8 %). Третє місце займає податок на доходи фізичних осіб - 17,3 % (у середньому по ЄС - 25,8 %).
Податок на прибуток стягується з річного прибутку юридичних осіб. Стандартна ставка податку - 33,3 %. Для невеликих компаній, у яких річна виручка не перевищує 7,63 млн. євро, а більше 75 % акцій належать безпосередньо або побічно приватним особам, податок стягується за зниженою ставкою. Податок на доходи фізичних осіб у Франції стягується за прогресивною ставкою, що варіюється від 0 до 52,75 % залежно від доходів і сімейного стану платника податку.[10, стр. 64-65] Податок стягується щорічно з доходу, який декларується платником податків на початку року за підсумками попереднього фінансового року. Доходами з метою оподаткування вважаються всі грошові надходження, отримані протягом звітного року (заробітна плата, премії і винагороди, пенсія, рента, доходи від рухомого майна, прибуток від операцій з цінними паперами). Деякі види юридичних осіб, наприклад невеликі підприємства, мають право вибирати режим свого оподаткування і платити на власний розсуд або податок на прибуток, або податок на доходи.
У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади доводиться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина - на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури. Місцеві органи влади здійснюють великі капіталовкладення - понад 52 % всіх капітальних державних витрат. Частка податків у місцевому бюджеті - 40 %, субсидій - 30%, власні надходження і позики 30 % . Місцеві бюджети, як правило, дефіцитні і потребують додаткових ресурсів для фінансування власних програм.
До спеціальних фондів у Франції належать численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, різні фонди фінансово-кредитних установ і соціальний бюджет. Їх можна поділити на дві основні групи:
) фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету;