Материал: Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

Як і в глобальному масштабі, в Україні відбувається урбанізація - зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса - за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.

Як повідомляє Державний комітет статистики, з 45426,2 тис. осіб на кінець 2014 року в містах проживало 31336,6 тис, у сільських районах - 14089,6 тис. осіб. Якщо подивитися динаміку зміни чисельності населення протягом 2012-2014 років, то помітною є тенденція до зменшення кількості як міського так і сільського населення (рис. 2.3.). У 2013 році порівняно з 2012 роком кількість міського населення скоротилася 2,3 тис. осіб, а кількість сільського населення скоротилася 78,3 тис. осіб. .Якщо порівнювати показники 2014 року з минулим 2013 роком. то кількість населення в містах скоротилася на 42 тис. осіб. У селі за цей самий період часу кількість жителів скоротилася на 84,8 тис. осіб.

[18, 19]

Рис. 2.3. Динаміка міського і сільського населення протягом 2012-2014 років.

Отже, в Україні спостерігається явище демографічної кризи, причому в сільській місцевості вона значно гостріша, ніж у місті - на одну особу працездатного віку припадає більше однієї особи з непрацездатних вікових груп. За останні 12 років в Україні населення скоротилося на 5,5 млн. осіб. Тому щільність населення також зменшилася на кінець 2014 року до 75,3 осіб на 1 км2. Найскладнішою ситуація залишається у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рівень депопуляції населення є найбільшим по Україні.

2.2 Аналіз показників руху населення України

Населення України перебуває постійно у динаміці. Зміна кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес. Відтворення населення або природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Відтворення населення в різний час і на різних територіях може бути розширеним, простим або звуженим.

Станом на 2013 рік в Україні період звуженого відтворення населення. Це свідчить про те що в Україні відбувається процес депопуляції населення - зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення.

[18, 19, 20]

Рис. 2.4. Природний приріст населення України за 2002-2014 рр.

Згідно даними рисунка 2.4. ми бачимо що у 2002 році природний приріст становив -364,2 тис. осіб. Проте вже у 2004 році він збільшився на 30,2тис. до -334 тис. осіб. Але вже у 2005 році природний приріст знову почав зменшуватися і досяг відмітки у -355,9 тис. осіб. Проте в період 2005-2012 років природний приріст почав показувати позитивну тенденцію до збільшення і вже на кінець 2012 року природний приріст становив -142,4 тис, осіб. Основною причиною певного покращення є то, що протягом цього періоду кількість новонароджених збільшувалася, а кількість померлих зменшувалася (рис. 2.5.). Але не зважаючи на певні покращення показник природного приросту залишається від’ємним. У 2013 році він знову зменшився на -16,3 до 158,7 тис. осіб. Постійно від’ємне значення природного приросту негативно впливає на демографічну безпеку України. Адже в порушується процес заміни одного покоління іншим що веде в майбутньому до вимирання нації.

Аналізуючи показник народжуваності в Україні (рис. 2.5.) ми можемо сказати що протягом 2002-2008 років кількість новонароджених з 390,7 тис. осіб збільшилася на 119,9 тис. до 510,6 тис. осіб на кінець 2008 року. Основною причиною збільшення кількості новонароджених стало збільшення грошових виплат на першу, другу і третю дитину. Проте в 2008 -2013 роки настає період стагнації, коли показник новонароджених не зазнає суттєвих змін і не показує більше суттєвого зростання. Так на кінець 2013 року кількість народжених в Україні становила 503,7 тис. осіб. Це свідчить проте, що матеріальне заохочення жінок, для народження дітей вичерпав свій ресурс.

Основною проблемою ж України залишається висока смертність. Яка у певні роки ледь не вдвічі перевищувала народжуваність. Так у 2002 році в Україні померло 754.9 тис. осіб, що майже у двічі перевищило кількість народжених, яка у цьому році дорівнювала 390,7 тис. осіб. В наступні роки кількість померлих зазнавала постійних змін, то збільшувалася то зменшувалася. Найбільша кількість померлих була зафіксована у 2005 році 782 тис. осіб, що на 27,1 тис. більше ніж у 2002 році. Проте протягом наступних років коефіцієнт смертності дещо зменшився. У 2011 році він дорівнював 14,5 ‰, що на 2,1 ‰ або на 117.4 тис. осіб менше відносно 2005 року. У 2012 році кількість померлих зменшилася до 663,1 тис. осіб. Проте вже у 2013 році кількість померлих збільшилася на 0,1 ‰ до 683,9 тис. осіб. Основною проблемою високої смертності людей в Україні є низький рівень розвитку медицини [18].

[18, 19, 20]

Рис. 2.5. Народжуваність і смертність в Україні за 2002 - 2013роки.

Розвиток людства завжди супроводжувався процесами переміщення населення, в наш час даний процес у демографії має назву механічний рух населення або ж міграції. У пошуках кращих умов життя, громадяни змінюють місця проживання за різних причин основними з яких є безпека та зайнятість. Виходячи з цілої низки якісних характеристик міграцій, вони класифікуються за типом, причинами, формами стадіями та територією. В даній ситуації ми розглянемо зовнішню міграцію у нашій країні в період 2011-2013 років.

[18, 19, 20]

Рис. 2.6. Зовнішні міграційні процеси в Україні 2011-2013 рр.

Згідно даного рисунка, ми можемо стверджувати, що в Україні позитивне сальдо міграції. У 2011 році до України іммігрувало 31,7 тис. осіб, тоді як емігрувало 14,6 тис. осіб. Тому в 2011 році сальдо міграції мало позитивне значення +17,1 тис. осіб. Така тенденція спостерігалася і протягом наступних років. Так у 2012 році сальдо міграції було +62,1 тис. осіб. Таке зростання зумовлене збільшенням кількості прибулих на 44,9 тис. осіб. У 2013 році сальдо міграції було +31,9 тис. осіб. Причиною зменшення є зростання кількості людей ,які виїхали на 7,7 тис. осіб, зменшення кількості прибулих на 24,5 тис. осіб порівняно з 2013 роком. Хоча це може змінитися, бо міграційні процеси мають хвилеподібний характер. Так за даними Держкомстату, 2001 року в Україні було від’ємне сальдо міграції - 33,5 тис. осіб, у 2002-му - 33,8тис. осіб.

Лідерами з приросту населення за рахунок іноземців є Одеська область, Київ та Крим. Їдуть, передусім з країн колишнього Радянського Союзу, так званого, «нового зарубіжжя». В основному, вихідці з України. Росії та Молдови. Повертаються за сімейними обставинами, або переїжджають після виходу на пенсію, в основному, військовослужбовці. Останнім часом посилилися такі потоки до Севастополя. Причому 80% нелегалів потрапляє до України через кордон з Росією, який є відкритим.

Отже, проаналізувавши показники руху населення в Україні, ми можемо зазначити, що населення України перебуває в постійні динаміці. Нажаль, ми повинні констатувати факт, що в Україні від’ємний природний приріст. Так протягом останніх трог років природний приріст в середньому становив -154,4 тис. осіб. Україна також є лідером за показником смертності в Європі. Єдиним позитивним фактором для покращення демографічної ситуації в Україні є сальдо міграції, яке за останні три в середньому збільшувалося на +37,2 тис. осіб.

2.3 Оцінка трудових ресурсів України

Розвиток економіки значною мірою залежить від кількості та якості трудових ресурсів. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.

Трудові ресурси України мають досить високу продуктивну кваліфікацію і рівень освіти. У зв'язку з впровадженням ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах намітилася тенденція скорочення кількості працюючих. Кількість безробітних в Україні перевищує 1,6 млн. чол. Більш тривожним і масштабним явищем можна вважати приховане безробіття, яка за різними оцінками охоплює від ¼ до ½ працюючого населення. На відміну від явного безробіття, яке характеризується відсутністю роботи та її пошуком, приховане охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені трудитися неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою праці з незалежних від них причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал [22].

Економічно активне населення працездатного віку України протягом останніх років показувало незначну позитивну тенденцію до збільшення. Так у 2012 році показник чисельності населення України працездатного віку збільшився на 0,7% до20.39 млн. осіб. А у 2013 році ще на 0,5% до 20,49 млн. осіб (рис. 2.7.). Це свідчить про певне покращення трудового потенціалу України.

[18, 19, 20]

Рис. 2.7. Чисельність населення України працездатного віку 2011-2013 рр.

Але за даними Міжнародної організації праці (далі - МОП), чисельність економічно активного населення є дещо більша ніж за українськими даними. Так у 2012 році чисельність населення працездатного віку за методологією МОП зменшилася до 22,01 млн. осіб, або на 0,23% (рис.2.8 ). І у 2013 р. цей показник зменшився до 21,98 млн. осіб, або на 0,14%.

[18, 19, 20]

Рис. 2.8. Чисельність економічно активного населення України у віці 15 70 років 2011-2013 рр. за даними МОП.

Що до зайнятості населення, то вона також протягом останніх років зростала. Згідно даних рисунка 2.8. у 2011 частка зайнятого населення становила 18,5 млн. осіб, проте у 2012 році цей показник збільшився на 1 % і становив 18,7 млн. осіб. У 2013 році частка зайнятого населення зросла ще на 1,1 % і становила 18,9 млн. осіб.

[18, 19, 20]

Рис. 2.9. Чисельність зайнятого населення у 2011-2013 рр.

Якщо проаналізувати зайнятість населення за різними видами економічної діяльності, то вона є досить різноманітною. Згідно даних додатку Б, в Україні у 2013 році економічно зайнятими було 20,4 млн. осіб. Найбільша зайнятість населення у оптові та роздрібні торгівлі - 4,6 млн. осіб. У сільському, лісовому та рибному господарстві - 3,6 млн. осіб. У промисловості зайнято 3,3 млн. осіб. Також значна кількість людей зайнята у таких сферах: у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги - 1,3 млн. осіб; освіта - 1,7 млн. осіб; державне управління й оборона - 1 млн. осіб; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність - 1,2 млн. осіб.

Однією з проблем Української економіки є високий рівень безробіття. Згідно даних Держкомстату у 2011 році рівень безробіття 8,6 % і становив 1,73 млн. осіб (рис. 2.10). У 2012 році рівень безробіття зменшився на 4 % у порівняні з попереднім роком і становив 1,66 млн. осіб. І у 2013 році цей показник зменшився ще на 4,8 % і був на рівні 1,58 %.

[18, 19, 20]

Рис. 2.10. Чисельність безробіття в Україні 2011-2013 рр.

Проте інформація про масштаби безробіття, яка надається Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільної економіки України. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200-273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. Отже, проаналізувавши стан ситуації з трудовими ресурсами в Україні, ми можемо зазначити, що деформація структури трудових ресурсів поглиблювалася внаслідок тривалого спаду в економіці та загострення кризових явищ у соціально-економічній сфері. Чисельність економічно активного населення України за даними МОП з 2011 року по 2013 рік зменшилася на 80 тис. осіб. Але за національними даними чисельність населення України працездатного віку з 2011року по 2013 рік збільшилася на 240 тис. осіб.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи подолання демографічних проблем України

Демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держана політика, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується троє і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей у дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків. Все це дозволить поліпшити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. [6] Центральну роль у цьому мають відігравати:

-       глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, здорового способу життя;

-       подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя населення;

-       забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців [7].

За умов практичного вичерпання потенціалу демографічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загальної кількості населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення. Однак демографічний дефіцит в Україні настільки значний, що за масштабів міграції, необхідних для його покриття, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги суспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є імміграція етнічних українців, вихідців з України інших національностей.

На часі також запровадження інтеграційних програм для різних категорій іммігрантів, розробка механізмів легалізації частини іммігрантів на гуманітарних підставах, формування у суспільстві толерантного ставлення до мігрантів, постійний моніторинг, глибокі наукові дослідження міграцій [8]. У зв'язку з цим необхідно: