Материал: Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального і нематеріального виробництва.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва зараховують усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і у зв'язку (у частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, у посередницькій комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, у геодезичній і гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у нематеріальному виробництві відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній куль-турі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і у зв'язку (у частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Отже, для характеристики трудових ресурсів потрібно знати такі поняття як безробіття, безробітний, зайнятість, трудова міграція та ін. Трудові ресурси формуються з таких категорій населення, як працездатне населення, працюючи пенсіонери, працюючі підлітки. Їх ефективність використання як ресурсу економіки значною мірою залежить від складу трудових ресурсів за статтю, віком, освітою, професіоналізмом, станом здоров'я тощо.

1.3    Демографічна політика держави

Демографічна політика є одним із найважливіших елементів соціальної політики держави. Адже саме від її розвитку залежить майбутнє країни. Головним її завданням в усі часи залишалася необхідність підтримувати певні пропорції між населенням, ресурсами і навколишнім середовищем.

Категорія «демографічна політика», як і соціальна політика взагалі, не має однозначного трактування у сучасному науковому обігу. Традиційно демографічна політика сприймається як певна діяльність держави, метою якої є зміна демографічних параметрів розвитку населення та режиму його відтворення. В ширшому розумінні демографічна політика впливає і на якісні характеристики населення (стан здоров’я, економічна активність тощо). Демографічна політика зазвичай представлена у таких державних документах, як «Концепція», «Стратегія» або «Програма» демографічного розвитку країни, де декларуються цілі, що відповідають сучасним державним інтересам [4].

Демографічна політика - це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.

Демографічна політика є комплексом різних заходів:

•        економічних (оплачувані відпустки і різна допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх числа, віку, типу сім'ї; позики, кредити, податкові і житлові пільги і так далі)

•        адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують укладання шлюбу, розлучення, положення дітей в сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, аборти і використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерей, внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне)

•        виховних і пропагандистських мір, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат в суспільстві.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються. Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Принциповою особливістю демографічної політики можна назвати те, що вона впливає на динаміку демографічних не прямо, а опосередковано, через демографічне поведінку, через прийняття рішень в сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання.

Складність демографічної політики як частини соціального управління надає необхідність враховувати і погоджувати інтереси різних рівнів:

•        індивідуальних, сімейних, групових і громадських;

•        локальних, регіональних і загальнодержавних;

•        економічних, соціально-політичних, екологічних та етнокультурних;

•        ближчих, середньострокових і довгострокових.

Об'єктами демографічної політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Основні напрями демографічної політики включають державну допомогу сім'ям з дітьми, створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю, зниження захворюваності і смертності, збільшення тривалості життя, поліпшення якісних характеристик селища, регулювання міграційних процесів, урбанізації і розселення, соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і тому подібне Ці напрями повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики, як зайнятість, регулювання доходів, освіта і охорона здоров'я, професійна підготовка, житлове будівництво, розвиток сфери послуг, соціальне забезпечення.

Визначимо об'єкти демографічної політики. До них відносяться:

•        Населення країни в цілому або окремих регіонів;

•        Соціально-демографічні групи;

•        Когорти населення;

•        Сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.

Метою демографічної політики України є поступова стабілізація чисельності населення та формування передумов подальшого демографічного зростання.

Завданнями демографічної політики в Україні є:

•        збільшення очікуваної тривалості життя населення за рахунок поліпшення якості життя, зниження передчасної, особливо перед хиткістю смертності, в першу чергу, в дитячих віках, серед підлітків та осіб працездатного віку;

•        поліпшення репродуктивного здоров'я населення;

•        збільшення тривалості здорового (активної) життя, шляхом скорочення захворюваності, травматизму та інвалідності;

•        створення передумов для підвищення рівня народжуваності шляхом поступового переходу від переважно мало дітної до середньо дітного типу репродуктивного поведінки сімей;

•        всебічне зміцнення інституту сім'ї як форми найбільш раціональної життєдіяльності особистості та її нормальної соціалізації;

•        створення умов для самореалізації молоді;

•        соціальний захист та матеріальне заохочення відповідального батьківства.

Вітчизняний демограф - фахівець у сфері досліджень шлюбно-сімейних відносин Л. Чуйко пов’язує становлення нової моделі сім’ї в Україні в основному з ринковою трансформацією суспільства, хоча і не заперечує дії чинників глобального характеру - процесів індустріального розвитку та урбанізації [5].

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів і інших соціальних інститутів, покликану створювати оптимальні умови для виконання сім'єю її функцій, гармонізувати відносини між особою, сім'єю і суспільством.

Сім'я може і повинна бути об'єктом міждисциплінарного дослідження; знання про сім'ю, її проблеми і закономірності розвитку, отримані соціологами, демографами, економістами, складають інформаційну і методологічну основу для формулювання цілей і завдань сімейної політики, для розробки механізмів і конкретних програм її реалізації.

Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загально соціальної, так і демографічної спрямованості: статеве виховання в сім'ї і школі, підготовка молодожонів до сімейного життя, матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною), розвиток багатопрофільних «Служб сім’ї» (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин в педагогічних і сексуальних питаннях), сприяння вступу до браку самотніх і розведених, розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетическое консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя і тому подібне), масові видання популярної літератури з питань сім'ї і шлюбу, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва і тому подібне [24].

Отже, завершуючи розмову про сучасну демографічну політику, слід зазначити і новий акцент в постановці проблем політики в області народонаселення, пов'язаний з висловлюваними пропозиціями про необхідність світової демографічної політики, яка повинна доповнювати національну демографічну політики кожної країни. Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності. Проте заходи, щодо управління процесами відтворення населення, не дають швидких результатів.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2.1 Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості

Демографічна ситуація на даний момент є однією з найболючіших в Україні. Багатьох, хвилює питання: як складеться доля нащадків і чи зможуть вони бути щасливими в країні, де немає нормальних умов життя. На сьогоднішній день в Україні проживає 45,4 млн. мешканців. Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Джерело:[18, 19, 20]

Рис. 2.1. Динаміка чисельності населення України протягом 2002- 2014 років

Згідно з даних рисунка 2.1. ми бачимо, що населення України скоротилося з 2002 р. до 2014 р. на 5,5млн. осіб. З 2002 р. по 2006 населення України скоротилося 1.6 млн. осіб. З 2006 р. по 2009 р. населення зменшилося на 800 тис. осіб. Така тенденція, що до скорочення населення спостерігається і протягом наступних років: 2010р. (-180,8 тис.), 2011р. (-184,4 тис.), 2012р. (-144,9 тис.), 2013р. (-80,6 тис.), 2014 (-2600 тис.). Отже ми бачимо збереження тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення. Це зумовлено насамперед від’ємним природним приростом.

Сьогодні Україна перебуває на такому етапі демографічного розвитку, коли кількість населення постійно скорочується. Така демографічна ситуація створює реальну загрозу економічній і національні безпеці країни. У цьому дослідженні, проаналізувавши найпопулярніші серед науковців прогнози і міркування щодо демографічної ситуації в Україні в найближчому майбутньому, слід зауважити, що вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. А саме навіть за умови збільшення народжуваності до вказаного найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України безперечно неухильно скорочуватиметься [5].

Зважаючи на те, що протягом останніх років кількість населення України скоротилася більше ніж на 3 млн. осіб, а площа країни залишається незміною, то значно зменшилася і його середня густота. Потягом 2012-2014 років спостерігалося зменшення щільності населення (рис.2.2).

Джерело: [18, 19]

Рис. 2.2. Динаміка щільності населення, осіб на 1 км2

Згідно даних рисунка 2.2 у 2012 році середня густота населення в Україні становила 75,6 осіб на 1 км2. У 2013 році відбулося зменшення даного показника 0.1 до 75,5 осіб на 1 км2. Середня густота населення у 2014 році ще зменшилася на 0.2 до 75,3 осіб на км2. Це негативне явище для нашої держави зумовлене високою смертністю, і низькою народжуваністю. На сам перед зменшується густота населення в сільській місцевості.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Чернівецькій, Тернопільській, Херсонській Черкаській, Сумській, областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок .

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України - Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно - найвищий потенціал демографічного відтворення.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров’я, Харківська область. Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений [23].