Материал: Банкрутство підприємства та механізми визначення, шляхи подолання

-        зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Аналіз накопичення понаднормативних запасів і дебіторської заборгованості повинен базуватися як на показниках оборотності окремих елементів оборотних активів, так і на вивченні конкретних фактів діяльності відповідних функціональних служб підприємства. Зокрема, треба вивчити причини завезення окремих матеріальних ресурсів понад нормальну потребу в них і можливості, які є у підприємства для зниження цих запасів; причини накопичення непотрібних підприємству матеріальних цінностей і заходи щодо їх ліквідації, причини затримки окремих замовлень у незавершеному виробництві і відвантаження готової продукції замовникам, затримки платежів з боку окремих конкретних покупців і заходи щодо попередження відвантаження продукції потенційним неплатникам без попередньої оплати.

Залучення у господарський оборот позикового капіталу у вигляді банківських кредитів та інших позичок є нормальним явищем фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Помилковим є твердження про те, що повна відмова підприємства від використання кредитів свідчить про його високу фінансову стійкість та раціональне використання фінансових ресурсів, бо саме залучення у необхідних розмірах кредитних ресурсів створює для підприємства умови для максимально ефективного використання всіх (у тому числі власних) фінансових ресурсів. Зокрема, короткотерміновий банківський кредит в оборотні кошти дає змогу підприємствам вкладати власний оборотний капітал у створення лише постійних мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат на виробництво, створювати у мінімальних розмірах інші активи, а всі потреби в оборотних коштах, які носять тимчасовий характер, задовольняти за рахунок кредитів на умовах поворотності. Довготермінові кредити на капітальні вкладення допомагають підприємству прискорювати процес розвитку своєї матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи накопичення для цих цілей власних фінансових ресурсів.

Поділ загальної суми фінансових ресурсів підприємств на власні й залучені, тобто питома вага позикового капіталу у всьому капіталі, який використовується, залежить від безлічі факторів, таких, наприклад, як галузь діяльності підприємства, рівень сезонності, тактичні і стратегічні завдання, які стоять перед підприємством на тому чи іншому етапі його розвитку, ступінь довіри до підприємства з боку банків, інших кредиторів. За всіх умов підприємство (і це одна з важливих ознак його фінансової стійкості) повинне дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, тобто не допускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов'язання власними коштами. Показником, який характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової «автономії»), є коефіцієнт, який визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі його власних і залучених коштів. [14,c.361]

.2 Аналіз імовірності банкрутства

Оцінка кризисних факторів фінансового розвитку та прогнозування можливого банкрутства підприємства здійснюється задовго до прояву його явних ознак. Така оцінка та прогнозування являються предметом діагностики банкрутства, яка представляє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризисного розвитку підприємства, які представляють загрозу його банкрутству в майбутньому.

В залежності від цілей та методів здійснення діагностика банкрутства підприємства поділяється на дві основні системи: експрес-діагностика та фундаментальна діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартним алгоритмом аналізу. Виходячи з основної мети експрес-діагностики банкрутства, а саме раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового стану, можна зробити висновок, що система експрес-діагностики банкрутства представляє собою попередній аналіз фінансового стану підприємства.

Експрес-діагностика банкрутства здійснюється за наступними етапами:

. Визначення об’єктів спостереження „кризового поля”, що представляє загрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах майже всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть представляти загрозу його банкрутства. Тому система спостереження „кризового поля” повинна будуватися з врахуванням цієї загрози шляхом виділення найбільш істотних об’єктів за цим критерієм. З цієї позиції система спостереження „кризового поля” може бути представлена наступними основними об’єктами: чистий грошовий потік підприємства; ринкова вартість підприємства; структура капіталу підприємства; склад фінансових зобов’язань підприємства за термінами погашення; склад активів підприємства; склад поточних витрат підприємства; рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику.

2. Система таких індикаторів формується по кожному об’єкту спостереження „кризового поля”. В процесі формування всі показники-індикатори поділяються на об’ємні (виражені абсолютною сумою) та структурні (виражені відносними показниками). Найважливіші з цих індикаторів оцінки загрози банкрутства наведені в таблиці 2.1 <file:///C:\Documents%20and%20Settings\Alex.ACTIVESI-GFAPQ7\Desktop\New%20Folder\Bankrut\table_2_1.gif>.

Наведена система індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства може бути розширена з врахуванням особливостей його фінансової діяльності та цілей діагностики.

. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, який здійснюється за стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичних показників-індикаторів з плановими (нормативними) та виявлення розмірів відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності підприємства, що представляють загрозу його банкрутства.

В процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовують наступні стандартні його методи: горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз; вертикальний (структурний) фінансовий аналіз; порівняльний фінансовий аналіз; аналіз фінансових коефіцієнтів; аналіз фінансових ризиків; інтегральний фінансовий аналіз.

4.Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципові характеристики: легка фінансова криза; глибока фінансова криза; фінансова катастрофа.

При необхідності кожна з цих характеристик може отримати більш поглиблену диференціацію.

Попередній аналіз фінансового стану підприємства в вигляді системи експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та дозволяє прийняти оперативні заходи щодо їхньої нейтралізації. Попереджувальний ефект такого аналізу найбільш відчутний на стадії легкої фінансової кризи підприємства. За інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов’язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики банкрутства підприємства.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства являються: поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства; підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства; прогнозування розвитку окремих факторів, спричиняючих загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків; оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами: 1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. 2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства. 3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів. 4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу. 5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.

3. Процедура відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом

.1 Шляхи подолання банкрутства, особливості антикризисного управління

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін „санація” походить від латинського „sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання.[10]

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

. Розробка плану санації.

. Санаційний аудит.

. Менеджмент санації.[13,c.241]

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв’язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціональної позиції менеджмент санації - це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі: постановка цілей; формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза); пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів); прийняття рішення; реалізація (проведення конкретних санаційних заходів); контроль; аналіз відхилень. [10]

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

3.2 Процедура визнання підприємства банкрутом за законодавством України

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. справи про банкрутство розглядаються виключно арбітражними судами, навіть якщо одна з сторін є фізичною особою, в тому числі такою, що не є суб’єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до вказаного Закону суб’єктами банкрутства можуть бути не лише юридичні особи, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності (як це було згідно до старої редакції Закону).

Прийнята в 1999 році нова редакція Закону радикально змінила коло суб’єктів банкрутства, значно розширивши його. До кола суб’єктів банкрутства включені також фізичні особи-підприємці (статті 47-49 Закону) та навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (стаття 5 Закону). Окрім того, перелік можливих суб’єктів банкрутства помітно розширено також за рахунок підприємств, що перебувають в стані приватизації, - якщо раніше до завершення приватизації підприємства його кредитори були фактично позбавлені права ініціювати процедуру банкрутства, тепер згідно зі статтею 11 Закону суддя своєю ухвалою зупиняє процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Суб’єктами банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення тощо (стаття 1 Закону) та казенні підприємства (стаття 5 Закону).