Материал: Gidens_Sotsiologiya3

безпосередньо її організмом. Отже, його потреби цілком відрізняють­ ся від її потреб...» (Дюркгайм, 1952, р. 385). Інакше кажучи, чоло­ віки й жінки мають різні особистості, смаки й уподобання через те, що жінки менш соціалізовані і «ближчі до природи», ніж чоловіки.

Сьогодні ніхто не погодиться з такими поглядами. Особистість жінки так само формується суспільством, як і особистість чоловіка. І все-таки, твердження Дюркгайма, дещо модифіковані, репрезенту­ ють один із можливих поглядів на формування й природу тендеру. Він полягає в тому, що гендерні відмінності щонайбільш походять від біологічних відмінностей між чоловіками й жінками. З такого погляду не обов'язково випливає, що тендерні відмінності мають зде­ більшого природжений характер. Він, радше, зводиться до того, що суспільне становище й особистість жінки значною мірою формуються (як про це пише Ходоров, див. розділ 5 «Гендер і сексуальність») їхнім покликанням до відтворення та виховання дітей. Якщо цей погляд правильний, то тендерні відмінності мають глибоке коріння у всіх суспільствах. Різні повноваження чоловіків і жінок відобража­ ють той факт, що жінки виношують дітей і найперші піклуються про них, тимчасом як чоловіки відіграють активну роль у «громадських» сферах політики, праці й війни.

Погляди Маркса істотно відрізняються від таких позицій. У Марк­ са гендерна різниця в повноваженнях чоловіків та жінок зазвичай ві­ дображає інший вид поділу; на його переконання, це перш за все кла­ совий поділ. Згідно з Марксом, на ранніх стадіях людського суспільст­ ва не існувало поділу ні на тендер, ні на класи. Влада чоловіків над жінками з'явилася з появою класового поділу. Через інститут шлюбу жінки стали формою «приватної власності» чоловіків. Жінки звільня­ ються від свого тягаря залежності тільки після скасування класового поділу. І, знову-таки, сьогодні мало людей погодиться з таким аналі­ зом, однак ми можемо, узагальнивши його, зробити більш прийнят­ ним. Клас — не єдиний чинник формування соціального поділу, що впливає на поведінку чоловіків і жінок. Окрім нього, існують ще й фактори етнічного та культурного походження. Наприклад, можна стверджувати, що жінки з групи меншин (наприклад, негрів у Сполу­ чених Штатах) мають більше спільного з чоловіками з цієї ж групи, ніж із жінками — представницями більшості (тобто білими жінками). Або ж може бути, що жінки — представниці певної культури (напри­ клад, племені мисливців і збирачів) мають більше спільних рис із чо­ ловіками цього племені, ніж із жінками індустріального суспільства.

Коментар

Питання, порушені в третій дилемі, дуже важливі і безпосередньо стосуються того виклику, що його автори-феміністки кинули соціо­ логії. Ніхто не може серйозно заперечувати, що в соціологічному аналізі минулих років ідентичність і поведінка жінки або нехтувалися, або тлумачилися вкрай неадекватно. Попри всі нові дослі­ дження ролі жінок, здійснені соціологами за останні двадцять років,

досі існує багато сфер, у яких специфічні види діяльності та інтереси жінок недостатньо досліджені. Однак «впровадження в соціологію досліджень про жінок» аж ніяк не означає вирішення проблеми тен­ деру, оскільки тендер стосується відносин ідентичності та поведінки чоловіків та жінок. Поки що слід залишити відкритим питання про те, наскільки гендерні відмінності можна висвітлити за допомогою інших соціологічних понять (клас, етнічна й культурна належність тощо), або, навпаки, наскільки інші види соціального поділу слід пояснювати тендерними відмінностями. Ясна річ, деякі головні тлу­ мачні функції соціології у майбутньому залежатимуть від ефектив­ ного вирішення цієї дилеми.

Дилема IV: Формування сучасного світу

Марксистські погляди

Твори Маркса кинули соціологічному аналізу рішучий виклик, яким соціологи не знехтували. З часів Маркса і по сьогоднішній день в цент­ рі багатьох соціологічних диспутів були ідеї Маркса про розвиток су­ часного суспільства (Marx and Engels, 1968). Як зазначалося вище, Маркс розглядає сучасні суспільства як капіталістичні. Генеруючим імпульсом для соціальних змін у сучасну епоху є рух у напрямку пос­ тійної економічної трансформації, що є невід'ємною складовою капі­ талістичного виробництва. Капіталізм — значно динамічніша еконо­ мічна система порівняно з усіма попередніми. Капіталісти конкурують один з одним, щоб продати свої товари споживачам, а фірми, щоб вижити на конкурентному ринку, мають продукувати свої вироби яко­ мога дешевше й ефективніше. Це зумовлює безупинні технологічні ін­ новації, оскільки зростання ефективності технології у конкретному виробничому процесі є одним із шляхів, за допомогою якого компанії можуть взяти гору над своїми конкурентами.

Крім того, існують потужні стимули для пошуку нових ринків збу­ ту, дешевої сировини та дешевої робочої сили. Отже, згідно з Марксом, капіталізм — це система, що безперервно розпросторюється й охоплює весь світ. Так Маркс пояснює глобальне поширення індустрії Заходу.

Марксове тлумачення впливу капіталізму знайшло багато при­ хильників, а наступні покоління авторів істотно скориґували його по­ гляди. З іншого боку, проти поглядів Маркса виступили численні критики, пропонуючи альтернативні види аналізу чинників форму­ вання сучасного світу. Практично кожен погодиться з тим, що капіта­ лізм відіграв істотну роль у створенні світу, в якому ми живемо сього­ дні. Однак, як стверджували інші економісти, Маркс перебільшував роль суто економічних чинників змін, а капіталізм відіграв не таку вже й значну, як він вважав, роль у сучасному розвитку суспільства. Більшість цих авторів, окрім того, скептично поставилася до Марксового переконання, що соціалістична система врешті-решт прийде на зміну капіталізмові. Як видається, їхній скептицизм був підтвер­ джений подіями в Східній Європі 1989 року та наступних років.

Погляди Вебера

Одним з перших і найактивніших критиків Маркса був Макс Вебер. Творчість Вебера фактично була зажиттєвою боротьбою із «привидом Маркса», його інтелектуальною спадщиною. Вироблена Вебером аль­ тернативна позиція і сьогодні залишається важливою. Згідно з ним, у сучасному суспільному розвитку ключову роль відіграли нееконо­ мічні фактори. У своїй відомій праці «Протестантська етика й дух капіталізму», що викликала багато суперечок, Вебер стверджує, що у розвитку капіталістичного світогляду фундаментальне значення мали релігійні цінності, особливо ті, що пов'язані з пуританством. Цей світогляд виник не від самих економічних змін, як це вважав Маркс.

Веберівське розуміння природи сучасного суспільства та причин поширення західного способу життя у всьому світі істотно відрізняє­ ться від поглядів Маркса. Згідно з Вебером, капіталізм, особливий спосіб організації економічного підприємництва, є одним із головних чинників формування суспільного розвитку в сучасний період. Фун­ даментальні економічні механізми капіталізму, і, певною мірою, важливіші від економічних чинників, — це вплив науки й бюрокра­ тії. Наука сформувала сучасну технологію і, найімовірніше, й надалі формуватиме її в будь-якому майбутньому соціалістичному суспільст­ ві. Бюрократія — це єдиний спосіб ефективної організації великого числа людей, а тому в процесі економічного й політичного розвитку вона неминуче зростатиме в масштабах. Розвиток науки, сучасної технології й бюрократії у цілому Вебер називає раціоналізацією. Ра­ ціоналізація означає організацію суспільного та економічного життя згідно з принципами ефективності, на основі технічних знань.

Коментар

Чиє тлумачення сучасних суспільств є правильне — Маркса чи Ве­ бера? І, знову-таки, науковці мають різні погляди на цю проблему. У наведеній нижче таблиці перелічено деякі відмінності між обома позиціями. (Слід пам'ятати, що в кожному з таборів існують внут­ рішні суперечності, тож не кожен теоретик погодиться з усіма пунк­ тами.)

Відмінності між марксистською та веберівською платформами збагачують інформацією багато сфер соціології. Вони впливають не тільки на наш спосіб аналізу індустріалізованих суспільств, а й на наші погляди щодо ролі країн, які розвиваються. Крім того, обидві платформи пов'язані з різними політичними поглядами: автори ліво­ го спрямування у цілому дотримуються позиції, окресленої в лівій колонці, ліберали й консерватори — позиції в правій колонці. Утім, фактори, з якими пов'язана ця конкретна дилема, мають більш емпіричний характер, ніж ті, що пов'язані з іншими дилемами. Фактичні дослідження шляхів розвитку сучасних суспільств і країн «третього світу» допомагають нам оцінити, якою мірою характер змін узгоджується з тією чи іншою платформою.

ТЕОРІЇ

Ми можемо розмежувати ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ й ТЕОРІЇ. Досі в цьому розділі нас цікавили теоретичні підходи, які загалом, у широкому масштабі, орієнтовані на предмет соціології. Теорії мають вужче поле діяльності і являють собою спроби пояснити конкретні сукупності соціальних умов або види подій. Вони зазвичай форму­ ються у процесі дослідження і, своєю чергою, створюють проблеми, які мають стояти в центрі дослідницької роботи. Прикладом може бути Дюркгаймова теорія самогубства. .

Урізних сферах досліджень, в яких працюють соціологи, розроб­ лено безліч теорій. Деякі з них дуже чітко сформульовані, а деколи навіть виражені в математичних формулах, хоча це характерніше для інших суспільних наук (особливо економіки), ніж для соціології.

Удеяких теоріях є спроба пояснити значно більше, ніж в інших, тож існують різні думки з приводу бажаності чи доцільності для со­ ціологів вдаватися до великомасштабних теоретичних спроб. На­ приклад, Роберт Мертон наполегливо рекомендує соціологам зосе­ редити увагу на тому, що він називає теоріями середнього рівня (Merton, 1957). Замість того, щоб прагнути створити ґрандіозні

теоретичні схеми (за прикладом Парсонса), нам слід бути скром­ нішими. Теорії середнього рівня достатньо специфічні, щоб їх можна було безпосередньо перевірити емпіричними дослідженнями, і водно­ час достатньо узагальнені, щоб охопити безліч різних явищ. До таких належить теорія відносного знедолення. Згідно з цією теорією, оцін­ ка людьми обставин свого життя залежить від того, з чиїми умовами життя вони роблять порівняння. Так, відчуття знедоленості не пов'язане безпосередньо з рівнем матеріального зубожіння. Родина, яка мешкає в маленькому будинку в бідняцькому районі, де кожний живе у більш-менш однакових умовах, імовірно, почуватиметься не такою знедоленою, як родина, що проживає в такому ж будиночку в оточенні набагато більших і заможніших будинків.

Ісправді слушно, що чим великомасштабнішою та амбіційнішою

єтеорія, тим важче перевірити її емпіричним шляхом. І все-таки, немає очевидної підстави для твердження, що теоретичне мислення в соціології має обмежуватися «середнім рівнем». Задля розгляду причини цього візьмімо для прикладу теорію, що її висунув Вебер у праці «Протестантська етика і дух капіталізму».

Приклад: протестантська етика

У «Протестантській етиці» (1976; вперше опублікованій у 1904— 1905 роках; укр. переклад — Київ, «Основи», 1993) Вебер береться за вирішення фундаментальної проблеми: чому капіталізм розвинув­ ся на Заході, а не десь-інде. Через якихось тринадцять століть після занепаду Стародавнього Риму в світовій історії існували визначніші цивілізації, ніж західна. Фактично, Європа була незначною величиною на земній кулі, тимчасом як найбільшими територіями володіли Китай, Індія та Оттоманська імперія на Близькому Сході. Зокрема, китайці набагато випереджали Захід за рівнем технологіч­ ного та економічного розвитку. Що ж спричинило такий сплеск еко­ номічного розвитку в Європі з XVII століття?

Щоб відповісти на це питання, як стверджує Вебер, ми маємо по­ казати, що відмежовує сучасну промисловість від попередніх видів економічної діяльності. Ми бачимо в різних цивілізаціях прагнення нагромаджувати багатство, і це неважко пояснити: люди завжди ці­ нували багатство за комфорт, безпеку, владу та втіхи, які воно дава­ ло. Люди прагнули позбутися нестатків і, нагромадивши багатство, користувалися ним для власного комфорту.

Якщо, веде далі Вебер, ми поглянемо на економічний розвиток Заходу, то виявимо цілком відмінне ставлення до нагромадження ба­ гатства, чому немає аналогів в історії. Це ставлення Вебер називає духом капіталізму — сукупністю переконань і цінностей, яких до­ тримувалися перші капіталістичні торговці та промисловці. Ці люди невтомно нагромаджували особисте багатство. Водночас, на відміну від багатіїв десь-інде, вони не витрачали нагромаджені кошти на роз­ коші, їхній спосіб життя фактично був аскетичним та ощадливим; вони жили помірковано і скромно, намагаючись не демонструвати