Материал: Gidens_Sotsiologiya3

Тож ми, обговорюючи конкретні соціологічні проблеми, певною мірою можемо вибірково покладатися на всі ці теорії; однак у деяких відношеннях вони справді суперечать одна одній. Існує кілька го­ ловних теоретичних дилем — пунктів тривалих протиріч чи супереч­ ностей, які потрапляють у поле нашої уваги завдяки цим конфліктам поглядів, і деякі з цих дилем стосуються дуже загальних питань, ска­ жімо, як нам слід тлумачити людську діяльність та соціальні інституції. Тут ми розглянемо ці чотири дилеми.

1.Перша дилема стосується діяльності людини та соціальної струк­ тури. Питання стоїть так: наскільки ми є творчими людьми, які активно контролюють обставини свого власного життя? Можли­ во, більшість нашої діяльності є результатом загальних соціаль­ них чинників поза нашим контролем? Це питання завжди розме­ жовувало і досі розмежовує соціологів. Символічний інтеракціонізм наголошує на активних, творчих складових людської пове­ дінки. Інші три підходи (за винятком деяких варіантів марк­ сизму) наголошують на обмежувальній природі суспільного впли­ ву на нашу діяльність.

2.Друге теоретичне питання стосується консенсусу та конфлікту в суспільстві. Деякі погляди в соціології, включаючи багато тих, що пов'язані з функціоналізмом, наголошують на порядку та гар­ монії, притаманних людському суспільству. Ті, хто поділяє ці погляди — такі як Толкот Парсонс, розглядають безперервність і КОНСЕНСУС як найочевидніші характеристики суспільства, проте з умовою, що вони з часом можуть змінюватися. З іншого боку, інші соціологи — особливо ті, хто перебуває під сильним впливом Маркса чи Вебера, — наголошують на всепроникності соціального КОНФЛІКТУ. Вони вважають, що суспільства вра­ жені хворобами розмежування, протистоянь і конфліктів. Твер­ дження про схильність людей жити в мирі один з одним у біль­ шості випадків видається їм ілюзорним; як вони стверджують, навіть за відсутності відкритого протистояння залишається гли­ боке розмежування інтересів, яке в певний момент може вили­ тися в активний конфлікт.

3.Існує й третя головна теоретична дилема, яка не має глибокого коріння в давніх традиціях соціології, і все ж нехтувати нею більше не можна. Це проблема способу впровадження у сферу соціологічного аналізу універсального розуміння тендеру. У ми­ нулому всі головні ініціатори розвитку соціологічної теорії були чоловіками, а в своїх працях вони практично не приділяли уваги факту тендерного розмежування людей (Sydie, 1987). У їх працях людські індивіди постають як «нейтральні» — вони, радше, є абстрактними діячами, ніж розмежованими чоловіками й жін­ ками. Оскільки у нас немає наміру детально розглядати зв'язок категорії тендеру з більш усталеними формами теоретичного мис­ лення в соціології, ця проблема сьогодні, можливо, є найважчою для цих чотирьох підходів.

Однією з головних теоретичних дилем, пов'язаних із катего­ рією тендеру, є наступне: Чи слід нам ввести «тендер» як загаль­ ну категорію в наше соціологічне мислення? Або, навпаки, чи маємо ми аналізувати тендерні проблеми, розкладаючи їх на більш конкретні чинники, що впливають на поведінку чоловіків і жінок у різних ситуаціях? Поставимо питання інакше: чи існу­ ють характеристики, які б розмежовували чоловіків та жінок з огляду на їхні особистості та соціальну поведінку в усіх культу­ рах? Чи, може, тендерні відмінності завжди мають пояснюватися через інші відмінності, які розмежовують суспільство (напри­ клад, класові)?

4.Четверта проблема стосується не так загальних характеристик людської поведінки або суспільства у цілому, як рис сучасного суспільного розвитку. Вона стосується визначення чинників впли­ ву на походження та природу сучасних суспільств і походить з відмінностей між марксистським та немарксистським підходами. В центрі цієї дилеми стоїть таке питання: якою мірою сучасний світ сформовано економічними чинниками, виокремленими Марк­ сом, зокрема механізмами капіталістичного економічного підпри­ ємництва? І навпаки, якою мірою інші чинники (такі як соціаль­ ні, політичні або культурні) зумовили суспільний розвиток в су­ часну епоху?

Розгляньмо кожну з цих дилем почергово.

Дилема І: Структура й діяльність

Головною темою досліджень Дюркгайма, а відтак і багатьох інших авторів-соціологів, є та, що суспільства накладають соціальні обме­ ження на діяльність своїх членів. Дюркгайм стверджував, що су­ спільство має пріоритет над окремою особистістю. Суспільство — це щось більше, ніж сума індивідуальних дій; коли ми аналізуємо СОЦІАЛЬНУ СТРУКТУРУ, ми досліджуємо характеристики, які мають «стабільність» або «стійкість» і які можна порівняти із струк­ турами матеріального довкілля. Уявімо особу, яка перебуває в кім­ наті з кількома дверима. Структура кімнати обмежує діапазон його (чи її) можливих дій. Наприклад, розташування стін і дверей ви­ значає напрямки входу й виходу. Згідно з Дюркгаймом, соціальна структура подібним чином обмежує нашу діяльність, визначаючи межі наших індивідуальних дій. Суспільство є «зовнішнім» щодо нас, так як стіни кімнати.

Дюркгайм висловив цей погляд так:

«Коли я виконую свої обов'язки брата, чоловіка або громадянина і виконую взяті на себе зобов'язання, я виконую обов'язки, визначені законом і традиціями, котрі є зовнішніми щодо мене та моїх дій...

Подібним чином, побожна людина від свого народження засвоює готові вірування та обряди свого релігійного життя; якщо вони існували ще до неї, то вони існують поза нею. Система знаків, якими я користуюся для висловлення своїх думок, грошова система, за допомогою якої я

сплачую свої борги, кредитні механізми, що я їх використовую у своїх ділових стосунках, операції, які я виконую у своїй роботі тощо, — все це функціонує незалежно від того, користуюся я ним чи ні. Такі самі висновки можна зробити щодо кожного члена суспільства» (Durkheim, 1982, pp. 50—51).

Хоча висловлені Дюркгаймом погляди мають багатьох прихиль­ ників, їх також гостро критикують. Критики запитують: «Що таке суспільство, як не сукупність дій багатьох індивідів? Коли ми дослід­ жуємо групу осіб, ми не бачимо колективного утворення, а тільки окремих осіб, що в різний спосіб взаємодіють одне з одним. «Суспіль­ ство» — це просто багато осіб, які поводяться у визначений спосіб у взаємозв'язку між собою. Згідно з поглядами критиків (до яких на­ лежить більшість соціологів — прихильників символічного інтеракціонізму), як людські істоти ми маємо певні причини діяти саме так, а не інакше, і ми живемо в суспільстві, яке має культурні традиції. Як зазначають критики, соціальні явища аж ніяк не подібні до «ре­ чей», вони залежать від символічних значень, якими ми керуємося в своїх діях. Ми — не створіння суспільства, а його творці.

Коментар

Малоймовірно, щоб це протиріччя колись було остаточно розв'язане, оскільки воно існує ще з тих часів, коли сучасні мислителі тільки почали систематичні спроби пояснити поведінку людини. Більше то­ го, це предмет суперечок не тільки у сфері соціології, він цікавить науковців усіх сфер суспільних дисциплін. Читаючи цю книгу, ви самі маєте вирішити, яка з позицій, на вашу думку, ближча до істини.

І все-таки відмінності між цими двома поглядами можуть пере­ більшуватися. Тимчасом як обидві сторони не можуть мати цілкови­ тої рації, досить легко помітити зв'язок між ними. Безперечно, по­ гляди Дюркгайма у багатьох відношеннях обґрунтовані. Соціальні інституції справді випереджують існування будь-якого конкретного індивіда; обмеження, які вони накладають на нас, також очевидні. Так, наприклад, ніхто з нас не винаходив існуючу в Британії грошову систему. Так само наші бажання користуватися чи ні цією системою небагато важать у процесі купівлі за гроші товарів і послуг. Грошова система, як усі інші усталені інститути, дійсно існує незалежно від будь-якого окремого члена суспільства і обмежує діяльність цього індивіда.

З іншого боку, очевидною помилкою є припущення про те, що су­ спільство є «зовнішнім» щодо нас, як і матеріальний світ. Адже мате­ ріальний світ існуватиме навіть тоді, коли не стане жодної людини, тоді як цього не можна сказати про суспільство. Будучи зовнішнім явищем для кожного окремо взятого індивіда, суспільство, за своєю суттю, не може бути зовнішнім щодо всіх індивідів, узятих разом.

Більше того, хоча те, що Дюркгайм називає «соціальними фак­ тами», може обмежувати наші дії, воно не визначає їх. Я можу

прийняти рішення жити взагалі без грошей і стійко дотримуватися його, навіть якщо жити так повсякдень буде дуже важко. Як людські створіння, ми таки робимо вибір і не просто пасивно реаґуємо на по­ дії, що відбуваються навколо нас. Спосіб прокласти місток між «структурним» та «дієвим» підходами полягає в усвідомленні того, що ми активно будуємо й перебудовуємо соціальну структуру в про­ цесі нашої повсякденної діяльності. Наприклад, той факт, що ми ко­ ристуємося грошовою системою, є незначним, але необхідним під­ твердженням самого факту існування цієї системи. Якби кожен, або ж більшість людей, вирішили відмовитися від користування гроши­ ма, монетарна система відмерла б.

Дилема II: Консенсус і конфлікт

Протиставляючи консенсус і конфлікт, так само доцільно почати з учення Дюркгайма. Він розглядає суспільство як сукупність взаємо­ залежних складових частин. Фактично, для більшості мислителівфункціоналістів суспільство становить інтегровану цілісність, що складається із тісно пов'язаних між собою структур. Цей погляд цілком узгоджується з Дюркгаймовим наголосом на обмежувально­ му, «зовнішньому» характері «соціальних фактів». Утім, аналогію тут слід проводити не із стінами будівлі, а з фізіологією тіла.

Тіло людини складається з різних окремих частин (таких як мо­ зок, серце, легені, печінка тощо), кожна з котрих служить для під­ тримки безперервного життя організму. Вони діють узгоджено; в ін­ шому випадку життя організму опинилось би під загрозою. Згідно з Дюркгаймом (і Парсонсом), те саме відбувається і з суспільством. Адже суспільство, щоб існувати тривалий час, мусить привести до взаємної гармонії діяльність своїх спеціалізованих інститутів (таких як політична система, релігія, родинне життя та система освіти). Отже, існування суспільства залежить від співпраці, яка, своєю чер­ гою, вимагає загального консенсусу, або згоди, його членів щодо го­ ловних цінностей.

Особи, які зосереджують увагу переважно на конфлікті, мають дуже відмінні погляди. Їхні головні переконання легко окреслити, використавши як приклад Марксовий постулат про класову боротьбу. Згідно з Марксом, суспільство поділяється на класи з неоднаковими ресурсами. Через існування таких чітких нерівностей виникає розме­ жування інтересів, котре «вбудовується» в соціальну систему. На якомусь етапі цей конфлікт інтересів перетворюється на активну бо­ ротьбу між класами, котра може породжувати процеси радикальних змін. Не всі прихильники цього погляду надають такої ваги теорії класів, як Маркс; причинами конфліктів вважаються й інші види розмежування, наприклад, поділ на расові групи або політичні фрак­ ції. Хоч би які були ті конфліктні групи, на котрих наголошується, суспільство розглядається як утворення, де панує напруженість, оскільки навіть найстабільніша соціальна система являє собою хист­ ку рівновагу антагоністичних угруповань.

652 21. СОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

Коментар

Як і у випадку структури або дії, малоймовірно, щоб ці теоретичні дискусії могли дати цілком визначений результат. І все-таки, відмін­ ність між позиціями консенсусу й конфлікту видається глибшою, ніж є насправді. Обидві позиції аж ніяк не є несумісними. Ймовірно, в усіх суспільствах існує певна згода щодо цінностей, і в усіх них спостерігаються конфлікти.

Більше того, у рамках загального правила соціологічного аналізу нам завжди доводиться досліджувати зв'язок між консенсусом і кон­ фліктом у різних соціальних системах. Цінності, яких дотримуються різні групи, та цілі, до яких прагнуть їхні члени, часто відображають суміш спільних та протилежних інтересів. Наприклад, навіть у марксовій інтерпретації класової боротьби різні класи, борючись один проти одного, все-таки мають певні спільні інтереси. Так, капіталісти у своїй підприємницькій діяльності залежать від робочої сили так само, як робітники залежать від капіталістів, які виплачують їм за­ робітну плату. За таких обставин відкритий конфлікт є нетривалим; радше, іноді обидві сторони спільно прагнуть подолати відмінності між ними, тимчасом як за інших обставин вони конфліктують.

Доцільно скористатися поняттям, яке допомагає аналізувати взаємозв'язок між конфліктом і консенсусом, ідеології, тобто ціннос­ тями й переконаннями, які сприяють зміцненню становища владних груп за рахунок рядових категорій населення. Влада, ідеологія й кон­ флікт завжди тісно пов'язані. Багато людей борються за владу через ті вигоди, які вона приносить. Ті, хто володіє найбільшою владою, можуть задля збереження свого панування залежати від впливу ідео­ логії, однак завжди готові при потребі вдатися й до насильства. На­ приклад, в епоху феодалізму правління аристократії ґрунтувалося на тій ідеї, що лише незначна частка людей «народжена, щоб правити», однак аристократи-правителі часто застосовували насильство щодо тих, хто насмілювався протидіяти їхньому правлінню.

Дилема III: Проблема гендеру

Питання гендеру рідко опинялися в центрі уваги найвідоміших ав­ торів, які заклали підвалини сучасної соціології. Однак ті кілька розділів, у яких вони все ж зачепили проблему тендерних відміннос­ тей, принаймні дозволяють нам окреслити напрямки головної теоре­ тичної дилеми, навіть якщо в їхніх працях мало що може допо­ могти. Найкраще охарактеризувати цю дилему, протиставивши тезу, яку знаходимо в працях Дюркгайма, тій тезі, що виокреслюється в творах Маркса. В одному місці, розмірковуючи про проблему само­ губств, Дюркгайм зазначає, що чоловік «майже цілком є продуктом суспільства, тимчасом як жінка більшою мірою продукт природи». Продовжуючи свої спостереження, він пише про чоловіка: «Його смаки, переконання і характер мають, значною мірою, колективне походження, тимчасом як подібні якості його партнерки диктуються