Материал: Gidens_Sotsiologiya3

терміном. Проте, за Сосюром, це не так. Ми можемо переконатися в цьому на тому прикладі, що в мові існує багато слів, які взагалі нічого не означають, наприклад, «і», «але» або «все-таки». Більше того, існують цілком повнозначні слова, які позначають міфічні об'єк­ ти, що не існують реально, наприклад, «одноріг». Якщо значення слова не походить від об'єкта, який воно позначає, то звідки ж воно бере початок? Сосюр відповідає, що це значення створюється відмін­ ностями між спорідненими поняттями, які визначаються правилами мови. Значення слова «дерево» походить від того факту, що ми від­ різняємо «дерево» від «куща», «чагарника», «лісу» та безлічі інших слів з подібними, однак відмінними, значеннями. Значення створю­ ються в рамках самої мови, а не через об'єкти навколишнього світу, які ми наділяємо відповідними значеннями.

Структуралізм і семіотика

Сосюр доповнює свій аналіз важливою заувагою, що значення ство­ рюються не тільки за допомогою звуків (мовлення) чи знаків на папері (письмо). Значення можуть створюватися будь-якими об'єк­ тами, що систематично розрізняються. Для прикладу візьмімо ву­ личний світлофор. Ми користуємося контрастом зеленого й червоно­ го кольорів, надаючи їм значення «йдіть» та «зупиніться» (жовтий колір означає «приготуйтеся зупинитися»). Зауважте, що значення створюється не самими кольорами, а різницею між ними. Не мало б значення, якби ми користувалися зеленим кольором для сигналу «стій», а червоним — для сигналу «йдіть», поки ми усвідомлюємо різницю між ними. Сосюр називає науку про позамовні значення семіологією, однак сьогодні найчастіше вживається термін семіо­

тика.

Дослідження семіотики можуть відбуватися в багатьох різних ас­ пектах людської культури. Одним з прикладів є одяг і мода. Що робить певний стиль одягу модним у той чи той час? Звісно, це не сам одяг, який ми носимо, адже короткі спіднички можуть бути модними цього року, а наступного — вийти з моди. Речі робить модними знову-таки відмінність між тим, що носять ті особи, які «в курсі справи», і тим, що вдягають «несучасні» люди. Іншим прикладом із сфери одягу є носіння жалобного вбрання. У нашому культурному середовищі ми демонструємо жалобу тим, що вдягаємось у чорне. З іншого боку, у деяких інших культурах люди на знак жалоби носять біле. Тут значення має не сам колір, а той факт, що люди в жалобі відрізняються своїм одягом від звичайного стилю.

Структуралістський підхід ширше застосовувався в антропології, ніж у соціології, особливо в Сполучених Штатах. За прикладом ЛевіСтроса, який популяризував термін «структуралізм», структураліст­ ський аналіз застосовували у дослідженні родинних зв'язків, міфів, релігії та в інших сферах. Водночас, багато теоретиків-соціологів за­ знавали впливу понять, узятих із структуралізму. Мішель Фуко, про праці якого згадувалося в кількох розділах, хоча й не називав себе

структуралістом, запозичив кілька головних понять із структураліст­ ської думки. Структуралістські концепції було застосовано до ви­ вчення засобів масової інформації (газет, журналів, телебачення), іде­ ології й культури в цілому.

Ідеї структуралізму мають свої вади, що обмежують їхню цінність як загальної теоретичної структури в соціології. Структуралізм заро­ дився в процесі вивчення мови і виявився більш придатним для ана­ лізу одних аспектів людської поведінки, аніж дослідження інших. Він доцільний у дослідженні комунікації й культури, однак має обмежену цінність у більш практичних питаннях суспільного життя, таких як економічна або політична діяльність.

Символічний інтеракціонізм

У символічному інтеракціонізмі більше, ніж у будь-якому іншому теоретичному підході, надається значення активному, творчому індивіду. З часів Міда цей напрямок творчо розвинули багато інших авторів, а в Сполучених Штатах він став головним суперником функціоналістських поглядів. Як і у випадку із структуралізмом, симво­ лічний інтеракціонізм виник у зв'язку з дослідженням мови, однак Мід розвинув це вчення в іншому напрямку.

Символи

Як стверджує Мід, мова дозволяє нам стати самосвідомими істо­ тами — усвідомити нашу власну індивідуальність, а ключову роль у цьому процесі відіграє символ. Символ — це річ, котра підмінює собою дещо інше. Пригадаймо наведений Сосюром приклад: слово «дерево» є символом, яким ми позначаємо об'єкт — дерево. Як за­ значає Мід, якщо ми створили таке поняття, ми можемо думати про дерево, навіть не маючи його в полі зору. Ми навчилися думати про об'єкт у символічний спосіб. Символічна думка звільняє нас від обмеження нашого життя тими речами, які ми бачимо, чуємо або відчуваємо фактично.

На відміну від нижчих тварин, люди живуть у надзвичайно символізованому всесвіті. Це стосується й нашого самоусвідомлення. (Тварини, на відміну від людей, не мають відчуття самоусвідомлен­ ня.) Кожний з нас — самосвідома істота, оскільки ми вчимося «ди­ витися на себе» збоку, бачити себе такими, як бачать нас інші. Коли дитина починає вживати слово «я» для позначення об'єкта (самого чи самої себе), який інші називають «ти», він (вона) демонструє поча­ ток самоусвідомлення.

Практично вся взаємодія між людськими індивідами, як стверд­ жують символічні інтеракціоністи, є обміном символами. Взаємоді­ ючи з іншими, ми безперервно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці де-

талі, щоб наповнити змістом слова й поведінку інших. Припустімо, наприклад, що чоловік і жінка вперше зустрічаються на побаченні. Кожен з них, найімовірніше, проведе більшу частину вечора, при­ дивляючись до іншого та розмірковуючи, як розвиватимуться їхні стосунки і чи розвиватимуться взагалі. Ніхто з них не хоче демонст­ рувати свої наміри надто відверто, хоча кожне розуміє, що події розвиваються. Обоє дуже обережні у своїй поведінці, намагаючись подати себе у сприятливому світлі; однак, усвідомлюючи цей факт, кожний, імовірно, вишукуватиме ті аспекти поведінки іншого, які б могли виказати його справжні наміри. Складний і витончений процес символічного тлумачення формує взаємодію двох осіб.

Соціологи — прихильники символічного інтеракціонізму зазви­ чай зосереджують увагу на взаємодії «обличчям до обличчя» у ситу­ аціях повсякденного життя. Праця Ервіна Гофмана, яка обговорюва­ лася в розділі 4 («Соціальна взаємодія та повсякденне життя»), стала особливо яскравим вкладом у цей вид дослідження, внісши свіжий струмінь у вчення, яке у Міда було сухим, абстрактним теоретичним підходом. У подачі Гофмана та інших символічний інтеракціонізм дозволяє глибоко зазирнути в природу наших вчинків у процесі пов­ сякденного суспільного життя. Втім, символічний інтеракціонізм критикують за те, що він зосереджує надмірну увагу на дрібницях. Символічним інтеракціоністам завжди було важко мати справу з ве­ ликомасштабними структурами й процесами — явищами, на яких найбільше наголошують дві інші традиції.

Марксизм

Функціоналізм, структуралізм та символічний інтеракціонізм — не єдині теоретичні традиції, що мають важливу роль у соціології, і такий троякий поділ також не єдиний спосіб класифікації теоре­ тичних підходів. Одним із впливових підходів, який ставить цей поділ під сумнів, є марксизм. Природно, всі марксисти спираються деякою мірою на твори Маркса, однак можливі численні інтерпрета­ ції його головних ідей, а сьогодні існує багато марксистських шкіл, які займають дуже відмінні теоретичні позиції.

У широкому розумінні марксизм можна поділити за напрямками, що відповідають межам між охарактеризованими вище трьома теоретичними традиціями. Багато марксистів приховано або відверто сприйняли функціоналістський підхід до історичного матеріалізму, їхній варіант марксизму цілком відмінний від марксизму із структу­ ралістським ухилом, а найвідомішим автором, що розвинув такі по­ гляди, був француз Луї Алтусер (1969). Ці обидва види марксистської думки відрізняються від поглядів марксистів, які наголошували на активному, творчому характері людської поведінки. Символічний ін­ теракціонізм безпосередньо вплинув на небагатьох із цих авторів, однак вони прийняли погляди, близькі до цього напрямку. Тут можна згадати Юрґена Габермаса, чиї праці було розглянуто в розді­ лі 1 та в інших розділах (див. також 1987).

У всіх своїх варіантах марксизм відрізняється від немарксистських традицій у соціології. Більшість авторів-марксистів розгляда­ ють марксизм як частину «пакета» соціологічного аналізу й полі­ тичної реформи. Як вважається, марксизм має ґенерувати програму радикальної політичної зміни. Більше того, марксисти більше наго­ лошують на класовому поділі, конфлікті, владі та ідеології, ніж бага­ то соціологів-немарксистів, особливо тих, які зазнали впливу функці­ оналізму. Найкраще розглядати марксизм не як різновид підходу у рамках соціології, а як сукупність творів, що існують поряд із соціо­ логією, причому і марксизм, і соціологія часто накладаються і зазна­ ють взаємного впливу. Немарксистська соціологія і марксизм завжди існували у відносинах взаємного впливу та протистояння.

ТЕОРЕТИЧНІ ДИЛЕМИ

Як нам оцінити відносну цінність цих чотирьох теоретичних підхо­ дів? Хоча у кожного з них є палкі прихильники, ці підходи багато в чому доповнюють один одного. Функціоналізм та більшість варіан­ тів марксизму зосереджуються на більш широкомасштабних влас­ тивостях суспільних верств чи суспільств. їх хвилюють переважно «великі питання», наприклад: «Як суспільство тримається разом?» або «Якими є головні умови, що породжують суспільні зміни?». На­ томість символічний інтеракціонізм концентрує більшу увагу на особистісних контекстах суспільного життя. Структуралізм відріз­ няється від інших підходів тим, що зосереджується здебільшого на культурних характеристиках соціальної діяльності.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В СОЦІОЛОГІЇ

ОҐЮСТ Конт

(1798—1857)