Материал: Gidens_Sotsiologiya3

Тож опитування як анкетування вибірки саєнтологів у цілому не дало бажаних результатів. Однак це забезпечило Волісу подальші кон­ такти. Деякі респонденти анкети зазначили, що вони готові до ін­ терв'ю. Тому Воліс подорожував Британією та Сполученими Штатами, беручи інтерв'ю і водночас збираючи документальну інформацію. Він почав з фіксованого переліку питань, однак виявив, що доцільніше вдатися до гнучкішого методу, що дозволяв би респондентам детально висловлюватися стосовно питань, які вони вважали важливими. Дехто давав згоду на запис своїх відповідей на магнітофон, інші — ні.

Незабаром Воліс зрозумів, що йому бракувало глибшого розумін­ ня конкретних доктрин саєнтології, тож він записався на вступний «комунікаційний» курс, який вела група саєнтологів. Так він розпо­ чав спостереження учасника, однак про це ніхто не знав.

Перебуваючи протягом курсу навчання в Будинку саєнтології, Воліс зрозумів, яка важка роль замаскованого дослідника. У розмо­ вах з іншими слухачами курсів слід було виказувати свою прихиль-

ність до тих ідей, які він не поділяв. Висловлення незгоди з цими поглядами призвело б до таких труднощів, що він зрозумів немож­ ливість провадити далі роботу, якщо прилюдно не підтримати деякі головні принципи саєнтології, до чого він не був готовий. Тому Воліс усе кинув, так і не дослухавши курсу.

Згодом Воліс написав лідерам цього руху, пояснивши, що він со­ ціолог, який вивчає саєнтологію. Зазначивши, що цей рух зазнавав серйозних нападок, він зголосився викласти у власному дослідженні об'єктивніший погляд на цю проблему. Пізніше він відвідав пред­ ставництво секти у Британії та мав бесіду з одним з її службовців. Цей службовець був занепокоєний тим, що Воліс припинив навчан­ ня; крім того, він знав про анкети, надіслані саентологам. І все-таки він дозволив Волісу опитати декого з персоналу та слухачів курсу і дав дослідникові адреси потрібних людей у Сполучених Штатах. Зрештою Волісу вдалося зібрати досить матеріалу, щоб завершити свою працю (див.: Wallis, 1976, 1987). Він дійшов висновку, що саєнтологія черпала натхнення не так із своїх ідей, як з енергійних спроб залучити нових членів, а також вимог до новонавернених безумовно підпорядковуватися її ідеалам.

Етичні проблеми дослідження: відповіді респондентів

В усіх дослідженнях, де в центрі уваги перебуває людина, можуть виникати етичні дилеми. Воліс був нещирий із тими, чию поведінку досліджував, оскільки, записуючись на курс саєнтології, приховав, що він соціолог. Воліс намагався уникати будь-якої прямої брехні, однак не назвав справжньої причини своєї участі. Чи етичною була його поведінка? Можна погодитися, що так. Якби Воліс був від­ вертим від початку до кінця, дослідження могло б урватися раніше, а, як часто стверджується, суспільство має знати, що відбувається в закритих організаціях. З огляду на це ми можемо вважати його стратегію виправданою.

Проблеми оприлюднення: досвід Bonica

Етичні проблеми також часто виникають унаслідок публікування результатів досліджень. Перш ніж публікувати свою книжку, Воліс надіслав її рукопис до центрального представництва саєнтологів. Хоча він, ідучи назустріч вимогам саєнтологів, і зробив деякі по­ правки, вони, своєю чергою, передали рукопис юристу, досвідченому у справах, пов'язаних з наклепами. За його рекомендацією було зроблено додаткові поправки. Соціолог, що був активним членом групи саєнтологів, написав коментар до книги, в якому різко кри­ тикував дослідницькі методи й висновки Воліса. Цей коментар уві­ йшов до виданої праці у вигляді додатку. Крім того, саентологи опублікували в одному із власних періодичних видань статтю з ана­ лізом результатів дослідження Воліса. У цій статті було посилання на комісію з питань досліджень приватних справ і поведінки, ство­ рену Бюро науки й технології при Президентові США, яка наголо-

шувала, що «дослідники, зайняті у сфері людських стосунків, мають одержувати поінформовану згоду». Як підкреслювали саентологи, поінформованої згоди не було, і, крім того, опублікована праця Воліса ґрунтувалася на інформації, одержаній лише від невеликого кола осіб, більшість яких вороже ставилися до Церкви саєнтологїї.

Воліс мав справу з могутньою та згуртованою групою осіб, які змогли переконати його внести зміни в перші варіанти його дослід­ ницьких звітів. Інші особи або групи, які вивчаються соціологами, не мають подібного впливу. Досліджуючи вразливих або відносно без­ захисних осіб, таких як пацієнти психіатричних лікарень або ув'яз­ нені, дослідник бере на себе певні зобов'язання щодо етичних аспек­ тів своїх студій. Адже спроможність таких людей давати прямі відпо­ віді на питання, ймовірно, обмежена.

Опитувані особи можуть вважати опубліковані результати образли­ вими для себе з тієї причини, що їх нібито виставили в неприваб­ ливому світлі, як це було у випадку з саентологами, або розголосили їхні суто особисті переконання та дії. У багатьох сферах суспільного життя люди роблять те, чого б не хотіли оприлюднювати. Дехто, пра­ цюючи на фабриці чи в офісі, регулярно щось цупить; медсестри в лі­ карні укутують безнадійно хворих пацієнтів у простирадла для мерців ще до їхньої смерті й приділяють їм мало уваги; охоронці у в'язниці можуть брати хабарі від ув'язнених і мати серед них «довірених осіб», дозволяючи їм виконувати завдання, покладені на них самих.

ВПЛИВ СОЦІОЛОГИ

Соціологічні дослідження рідко становлять інтерес тільки для інте­ лектуальних соціологічних кіл. Результати їхньої праці часто стають відомі ширшому середовищу. Так було з працею Воліса, яка стри­ вожила саєнтологів. Слід наголосити, що соціологія є не просто до­ слідженням життя сучасних суспільств; вона є істотним елементом у безперервному житті цих суспільств. Візьмімо для прикладу сучас­ ні трансформації, що впливають на шлюб, сексуальність та сім'ю. Завдяки просочуванню результатів соціологічних досліджень знай­ деться небагато людей, які б не мали жодного уявлення про ці зміни. Наші мислення та поведінка зазнають впливу з боку соціоло­ гічних досліджень у складний і часто витончений спосіб, змінюючи, таким чином, саму сферу соціологічного дослідження. Щоб описати це явище, користуючись спеціальними поняттями соціології, можна сказати, що соціологія перебуває у рефлексивному зв'язку з люд­ ськими істотами, поведінка котрих вивчається. «Рефлексивний» означає взаємозміну між соціологічним дослідженням та поведінкою людини. Не слід дивуватися з того, що соціологічні висновки часто тісно співвідносяться із здоровим глуздом. Причина не просто в тому, що соціологія пропонує вже відомі нам відкриття; радше, со­ ціологічні дослідження постійно впливають на наші традиційні уяв­ лення про те, чим суспільство є насправді.

ДОДАТОК 1: СТАТИСТИЧНІ ТЕРМІНИ

У соціологічних дослідженнях для аналізу результатів часто вико­ ристовують статистичні методи. Деякі з цих методів дуже заплутані й складні, однак ті, що використовуються найчастіше, легко зрозу­ міти. Найпоширенішими є показники головної тенденції (способи підрахунку середніх) та коефіцієнти кореляції (показники міри, до якої одна змінна постійно співвідноситься з іншою).

Існують три методи розрахунку середніх чисел, кожен з яких має певні переваги та вади. Для прикладу візьмемо суму особистого ба­ гатства (включаючи всі активи, такі як будинки, автомобілі, бан­ ківські рахунки та інвестиції) тринадцятьох осіб. Припустімо, що цим людям належать такі суми (у фунтах стерлінґів):

Середній показник — це число, яке ми одержуємо, склавши разом особисте багатство усіх 13 осіб і поділивши результат на 13. Загальна сума становить 11 085 000 фунтів стерлінґів; поділивши це число на 13, ми одержимо середню суму 852 692.31. Цей спосіб підрахунку часто доцільний, оскільки ґрунтується на всьому діапазоні наявних даних. Утім, якщо один або кілька випадків дуже різняться від біль­ шості випадків, він може ввести в оману. У наведеному вище прикладі середня сума насправді не є відповідним показником голов­ ної тенденції, бо одна, дуже велика сума (10 мільйонів фунтів стер­ лінґів) викривлює всю картину. Тому хтось може зробити висновок, що більшість людей мають вищий, ніж насправді, рівень достатку.

У таких випадках можна скористатися одним з двох інших по­ казників. Мода — це число, яке найчастіше зустрічається у певному переліку даних. У нашому прикладі це 40 000. Проблема полягає в тому, що в значенні моди не враховується сукупний розподіл даних, тобто діапазон задіяних чисел. Найчастіший випадок у переліку цифр необов'язково репрезентує їх розподіл загалом, а тому може не бути відповідним середнім показником. У цьому випадку сума 40 000 надто наближена до нижнього краю цифр.

Третім показником виміру є медіана, котра знаходиться посере­ дині будь-якого переліку цифр; тут це буде сьоме число — 40 000. У нашому прикладі непарне число цифр — 13. За наявності парного чис­ ла, наприклад 12, медіану можна було б обрахувати, взявши середнє значення двох середніх прикладів — цифр 6 і 7. Як і мода, медіана не дає уявлення про фактичний діапазон вимірюваних даних.

Іноді дослідник може користуватися більше ніж одним показни­ ком головної тенденції, аби уникнути оманливого середнього по­ казника. Частіше він (вона) підраховуватиме нормативне відхилення потрібних даних. Це спосіб розрахунку ступеня дисперсії, або діапа-

632 20. МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

зону переліку цифр; у нашому випадку він простягається від нуля до 10 000 000.

Коефіцієнти кореляції надають корисний спосіб вираження близькості поєднання двох (чи більше) змінних. Якщо дві змінні корелюються повністю, ми можемо говорити про абсолютне позитивне співвідношення, що виражається числом 1,0. Якщо між двома змін­ ними не існує жодної кореляції, тобто вони не мають ніякого послідов­ ного взаємозв'язку, то коефіцієнт дорівнює нулю. Абсолютне нега­ тивне співвідношення, що виражається як -1,0, виникає тоді, коли дві змінні перебувають у цілком зворотному зв'язку. У суспільних науках абсолютних співвідношень не буває. Кореляції з показниками 0,6 або більше, з позитивним чи неґативним значенням, переважно вважа­ ються тісно взаємопов'язаними, незалежно від типу змінних. Пози­ тивні кореляції такого рівня можна виявити, скажімо, між належністю до певного соціального класу та поведінкою виборця при голосуванні.

ДОДАТОК 2: ЧИТАННЯ ТАБЛИЦІ