3. Що входить у поняття периферійних пристроїв? Для чого призначений монітор? Як і функції виконує відеоадаптер?

Периферійні пристрої призначені для забезпечення вводу-виводу інформації в необхідному для оператора форматі, а також зручності взаємодії останнього з комп’ютером.

Так, за призначенням можна виділити наступні види периферійних пристроїв:

• зовнішні пристрої, що запам'ятовують, або зовнішня пам'ять ПК;

• пристрої введення інформації;

• пристрої виведення інформації;

• пристрої передачі інформації.

Периферійні пристрої бувають зовнішніми або вбудованими внутрішніми.

Зовнішні пристрої виготовляються, як окремі прилади, які обладнані власним блоком живлення і вимагають для підключення окремої розетки в електричній мережі.

• Монітор

• Клавіатура

• Маніпулятор “миша” та трекбол. 

• Принтери

• Модеми

• Мікрофони, акустичні системи

• Сканери

Внутрішні периферійні пристрої не мають власного блоку живлення, а тому використовують блок живлення комп’ютера і є вбудованими в його системний блок.

• Накопичувачі інформації;

• Внутрішній модем.

Монітор є сновним пристроєм виведення графічних зображень. Призначений для відображення (виводу) інформації – результатів роботи програм на екрані електронно-променевої трубки. Принцип роботи таких моніторів мало чим відрізняються від звичайних телевізорів.

Сучасні монітори використовують рідкокристалічний екран, що суттєво покращує їх технічні характеристики, зменшує габарити та споживану потужність а також шкідливий вплив на оператора. Роботою дисплея керує відеоконтролер. Вживається також інший термін для позначення цього пристрою— відеоадаптер; у комплекті пристроїв ПК його ще називають відео картою. Відеоконтролер складається з двох частин: відеопам'яті і дисплейного процесора. Учням варто дати представлення про ролі цих пристроїв у процесі одержання зображення на екрані.

Основний принцип полягає в тому, що комп'ютер працює з інформацією, що зберігається в його пам'яті в двійковому вигляді.

Отже, усяке зображення на екрані — це відображення відеоінформації. Спочатку відеоінформація формується в оперативній пам'яті (при відкритті графічного файлу, при малюванні в графічному редакторі). Виведення на екран відбувається в результаті передачі відеоінформації контролерові монітора: інформація записується у відеопам'ять і відразу ж відтворюється на екрані внаслідок безперервної роботи дисплейного процесора, що керує роботою монітора.

Зміна “картинки” на екрані є наслідком зміни вмісту відеопам'яті. Учні повинні зрозуміти, що система виведення на екран працює однаково, незалежно від того, якого роду інформація виводиться: текст чи нерухомий малюнок, або анімація.

3. Що входить у поняття периферійних пристроїв? За якими

ознаками класифікують принтери? Опишіть принцип роботи матричних та струменевих принтерів. Яким є принцип роботи лазерного принтеру?

Периферійні пристрої призначені для забезпечення вводу-виводу інформації в необхідному для оператора форматі, а також зручності взаємодії останнього з комп’ютером.

Так, за призначенням можна виділити наступні види периферійних пристроїв:

• зовнішні пристрої, що запам'ятовують, або зовнішня пам'ять ПК;

• пристрої введення інформації;

• пристрої виведення інформації;

• пристрої передачі інформації.

Периферійні пристрої бувають зовнішніми або вбудованими внутрішніми.

Зовнішні пристрої виготовляються, як окремі прилади, які обладнані власним блоком живлення і вимагають для підключення окремої розетки в електричній мережі.

• Монітор

• Клавіатура

• Маніпулятор “миша” та трекбол. 

• Принтери

• Модеми

• Мікрофони, акустичні системи

• Сканери

3. Які є способи опису алгоритмів? Що розуміється під словесним описом алгоритму? Назвіть елементи блок-схеми алгоритму та поясніть їх призначення.

Алгоритм  — це припис, який дозволяє виконати певну послідовність дій для досягнення результату.

Властивості алгоритмів:

• зрозумілість, тобто розуміння виконавцем кожного кроку алгоритму;

• дискретність, тобто розбиття алгоритму на множину окремих скінченних дій (кроків);

• точність, тобто однозначність виконання припису;

• результативність, тобто обов’язкове отримання результату за скінченну кількість кроків;

• масовість, тобто можливість застосування цього алгоритму до цілого класу задач одного типу.

Формами подання алгоритмів є вербальна (словесна), графічна (схеми, блок-схеми), мова програмування. Запис алгоритму мовою програмування називають програмою.

Вибір форми подання алгоритму залежить від його виконавця. Так, алгоритм евакуації учнів із приміщення школи при виникненні надзвичайних ситуацій: для учасників навчально-виховного процесу; для пожежних - подають у графічній формі та записують словесно у вигляді інструкцій.

Серед графічних способів подання алгоритмів окремо виділяють подання алгоритму у вигляді блок-схем.

Блок-схема — це наочне графічне зображення алгоритму, коли окремі його кроки (етапи) зображуються за допомогою різних геометричних фігур (блоків), а зв'язки між етапами вказуються за допомогою стрілок, що з'єднують ці фігури.

Кожний блок має своє загально визначене призначення, зрозуміле людям будь-якої національності:

• блок вхідних та вихідних даних прийнято позначати паралелограмом,

• блок обчислень (обробки) даних — прямокутником,

• блок прийняття рішень — ромбом,

• еліпсом — початок та кінець алгоритму.

Так, наприклад блок-схема алгоритму

знаходження суми двох чисел має вигляд:

Далі можна запропонувати учням скласти блок-схеми для різноманітних лінійних алгоритмів (“Зліпити Сніговика”, “Приготувати бутерброд”, “Відправити СМСповідомлення” тощо.).

3. Які є базові структури алгоритмів? Який алгоритм називається лінійним?

Базові структури алгоритмів – це способи керування процесами обробки даних. Комбінуючи керуючі структури, можна складати алгоритми (програми) для різних задач.

Виділяють 3 базові алгоритмічні структури:

• Лінійні (слідування) – команди виконуються поспіль;

• Розгалудження (вибір) – можливість вибору команд в залежності від умови;

• Повторення (цикл) – процес виконується кілька разів в залежності від виконання умови.

Так, наприклад блок-схема алгоритму знаходження суми двох чисел має вигляд:

Саме за допомогою блок-схеми легко пояснити дітям, чому подібні алгоритми називаються лінійними (усі дії виконуються послідовно, одна за одною, наче по лінійці).

Наприклад такий лінійний алгоритм:

1. Піди на кухню

2. Візьми яблуко

3. Помий яблуко

4. Повернись у кімнату

5. Дай помите яблуко Василькові

Алгоритм посадки дерева:

1) викопати в землі ямку;

2) вилучити в ямку саджанець;

3) засипати ямку із саджанцем землею.

Далі можна запропонувати учням скласти блок-схеми для різноманітних лінійних алгоритмів (“Зліпити Сніговика”, “Приготувати бутерброд”, “Відправити СМСповідомлення” тощо.).

3. Яке призначення і функції операційних систем? Що ви можете сказати про принципові особливості середовищаWindows?

Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування ресурсами комп'ютера й обчислювальними процесами, а також для організації взаємодії користувача з апаратурою.

Перша функція ОС - керування ресурсами (оперативна пам'ять, місце на диску, периферійні пристрої, процесорний час   тощо) комп'ютера та їх розподіл.   

Інша функція ОС - керування обчислювальними процесами. У принципі, функції керування процесами можна було б передати кожній прикладній про­грамі, але тоді програми були б набагато більшими та складнішими. Тому зруч­ніше мати на комп'ютері одну керуючу програму - операційну систему, по­слугами якої користуватимуться всі інші програми.

Для виконання третьої функції ОС - забезпечення взаємодії користувача з апаратурою - служить інтерфейс користувача ОС. До складу інтерфейсу користувача входить також набір сервісних програм - утиліт.

Утиліта - це невелика програма, що виконує конкретну сервісну функцію. Утиліти звільняють користувача від виконання рутинних і часом досить складних операцій.

Сучасні ОС надають користувачеві широкий спектр сервісних послуг. Чим досконалішою є   ОС, тим зручніше у ній працювати користувачу.

У класах інформатики, ми вчимо учнів, як працювати з комп'ютером, на прикладі операційної системи Windows. Оболонка Wіndows є на сьогодні самим популярним програмним продуктом. Практично немає такого комп'ютера, де вона б не використовувалася. Це викликано тим, що Wіndows реалізує вкрай простий і зручний користувальницький інтерфейс, єдиний для всіх програм (точніше кажучи, для всіх додатків Wіndows).

Плюси цієї ОС.

• наочне представлення програмних продуктів і відхід від концепції файлу;

• єдиний зручний інтерфейс;

• багатофункціональність;

• підтримка роботи з DOS додатками;

• простота підключення і підтримки всіх можливих пристроїв;

• простота обміну даними між додатками;

• підтримка різних шрифтів;

• підтримка мультимедіа.

Перше, у чому полягає ця відмінність - відхід від концепції файлу. Якщо в DOS кожній програмі у відповідність ставиться ім'я файлу (яке може бути довжиною тільки 8 символів, а тому дуже неінформативно), то в Wіndows для кожної програми використовується поняття програмного елемента. Програмний елемент - це комбінація невеликої картинки і напису під нею.

Друга принципова відмінність - це єдиний програмний інтерфейс. Усі програми, що працюють під керуванням Wіndows (вони називаються Wіndows-додатками) мають абсолютно однаковий зручний інтерфейс.

Третя відмінність - це многозадачность Wіndows, тобто одночасно можуть використовуватись відразу декілька Wіndows-додатків (поки відбуваються довгі обчислення в одному з додатків можна набивати текст в іншому додатку).

Четверта особливість Wіndows - це підтримка різноманітних додаткових пристроїв. Якщо завантажити на своєму комп'ютері новий пристрій, скажімо, принтер, то не треба ламати голову над тим, чи підтримують програми роботу з даним типом принтера чи ні. У Wіndows досить підключити відповідний драйвер (а він завжди поставляється разом з додатковим устаткуванням), і усі додатки відразу "навчаться" працювати з принтером.

П'ята особливість Wіndows - легкість обміну даними між різними додатками. Вставити намальовану в графічному редакторі картинку в оброблюваний текст.

Внутрішні периферійні пристрої не мають власного блоку живлення, а тому використовують блок живлення комп’ютера і є вбудованими в його системний блок.

• Накопичувачі інформації;

• Внутрішній модем.

Одним із головних периферійних пристроїв ПК є принтер.

Призначені для відображення текстової та графічної інформації на папері та інших матеріалах. Технології фіксування інформації можуть бути різними, найпоширенішими з яких є матрична, лазерна та струменева.

Матрична технологія базується на отриманні відбитку зображення на паперових носіях шляхом перенесення барвника на останній з фарбуючої стрічки. Перенесення зображення здійснюється кареткою, яка містить набір голок, кожна з яких, вдаряючи по папері через фарбуючу стрічку в потрібних позиціях, формує відбиток однієї точки зображення. Результуюче зображення фактично є сукупністю відбитків точок, а вартість такого зображення є найнижчою, в порівнянні з іншими технологіями друку.

Струменева технологія друку забезпечує формування зображення на папері шляхом нанесення рідкого барвника. За допомогою струменевої технології досить легко реалізується друк кольорових зображень а якість друку є досить високою. Вартість струменевих принтерів є нижчою за матричні, однак експлуатаційні витрати набагато перевищують аналогічні витрати для матричних принтерів.

У лазерних та LED-принтерах зображення спочатку формується на фоточутливому барабані у вигляді ділянок, які мають заряд протилежної полярності до заряду тонера, після чого воно переноситься на папір. Частинки тонера притягуються до заряджених ділянок паперу і фіксуються шляхом нагрівання лазерним променем, в LED-пристроях замість лазерних променів використовуються промені світлодіодів. 

3. Що розуміється під поняттям “файл”? Що таке таблиця кодування? Які стандарти кодування символів існують на сьогодні?

Уся інформація, що опрацьовується комп’ютером, зберігається у файлах (від англ. file — папка для документів). Файл може містити текст документа, текст програми, малюнок тощо. Деякі файли створюються в результаті роботи прикладних програм — текстових редакторів, табличних процесорів, графічних редакторів тощо.

Файл — це місце на диску, що містить певну інформацію та має ім’я.

Часто під файлом розуміють вміст цієї частини пам’яті, тобто інформацію, яка там зберігається. Ім’я файлу ще називають ідентифікатором (від англ. identify — ототожнювати, впізнавати, розпізнавати).

Термін “ідентифікатор” підкреслює, що ім’я файлу є унікальним, за ним можна однозначно розпізнати його серед інших. У ОС Windows файл, що містить дані певних типів (текст, малюнок, електронну таблицю тощо), називається документом. Але файли інших типів так і звуться файлами.

Обсяг пам’яті, який займає файл, називається розміром файла. Файловою системою називають спосіб організації файлів, збереження інформації про них.

Імена файлів реєструються на дисках у каталогах.

Каталог — це спеціальне місце на диску, де зберігаються імена файлів, відомості про їх розмір, дату й час створення та останнього оновлення, основні властивості файлу.

Шлях до файлу — це послідовність з імен каталогів та підкаталогів, розділених символом “\”.

Файл ми можемо:

• створити

• відкрити

• перейменувати

• копіювати та перемістити

• видалити

При введенні в комп’ютер кожна літера кодується відповідним чис­лом. Це відбувається найпростішим чином – кожному символу ставиться в відповідність двійкове число, що вибирається з таблиці кодів.

Кодова таблиця – це таблиця, що задає відповідність між символами і двійковими числами (кодами символів).

Двійковим кодом довжиною 8 бітів - 1 байт можна закодувати 2⁸ - 256 символів. Кожному символу відповідає послідовність із восьми нулів і одиниць. Восьмибітний код використовується для того, щоб можна було б підтримати два алфавіти та різні спеціальні символи. Але різні держави мають свої алфавіти – в Румунії використовуються одні букви, на Україні – інші, тому під одним числовим кодом будуть використовуватися різні символи. В той же час необхідно мати можливість прочитати тест, який був набраний на іншому комп’ютері (в іншій державі). Тому було прийнято таке рішення – таблицю кодів розділили навпіл. Перші 128 кодів (з 0 до 127) повинні бути стандартними і обов’язковими для всіх країн і всіх комп’ютерів, а другою половиною кодів (з 128 до 255) кожна країна може кодувати свій національний алфавіт.

Юнікод  — промисловий стандарт, розроблений, щоб забезпечити цифрове представлення символів усіх писемностей світу та спеціальних символів. Удосконалений сумісно з стандартом Універсальний Набір Символів і опублікований у формі книги Стандарт Юнікод.

Юнікод складається з асортименту символів, методології кодування та комплекту (набору) стандартів кодування символів, комплекту кодових таблиць для посилань на зображення символів, списку властивостей символів таких, наприклад, як верхній і нижній регістр (розкладка), комплект довідкових даних комп'ютерних файлів, правил нормалізації, декомпозиції, зіставлення і зображення (рендерингу).