Материал: Історія України ОК

З кінця 1845р. до березня 1847р. в Києві діяла українська таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М. Гулак, В. Білоцерківський, згодом до нього увійшли письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Макарович, О. Навроцький, Г. Андрузький, О. Тулуб та інші. У роботі товариства активну участь брав Тарас Шевченко.

Основними завданнями були: ліквідація кріпацтва і скасування етапів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847р.

У 30—40-х роках центром національного руху на західноукраїнських землях стає Львів, де діє громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Засновники об'єднання Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали за долю народу.

Учасники «Руської трійці» ставили за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам'яткою галицької суспільної думки є виданий «Руською трійцею» у 1837 р. альманах «Русалка Дністрова». До нього ввійшли народні пісні, думи, казки, поетичні, публіцистичні та науково-історичні твори. Тут виразно проголошувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, возвеличувалась національно-визвольна боротьба, поетизувались народні герої та подвиги козацтва, нескореність духу українського народу.

У 1848—1849 pp. в більшості європейських країн відбулися революційні події, котрі завершили розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях очолила верхівка греко-католицького духовенства, яка разом з українською інтелігенцією 2 травня 1848 р. у Львові створила першу українську національну організацію — Головну Руську Раду (ГРР). її головою став греко-католицький єпископ Григорій Якимович. Рада взяла на себе функції українського національного уряду і представляла інтереси українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848—1851 pp. 15 травня 1848 р. Рада почала видавати «Зорю галицьку» — першу у Львові газету українською мовою. У відозві до українського народу, яка була надрукована в першому номері газети, Рада проголосила, що українці Галичини і Наддніпрянщини — це єдиний народ.

З ініціативи ГРР було прийнято національну символіку галицьких українців — синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому тлі.

Рада свою діяльність спрямовувала на проведення культурно-національних реформ для українського населення Австрійської імперії з метою забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

Влітку 1848 р. у містах і селах Східної Галичини і Буковини виникли місцеві руські ради. Вони вимагали відокремлення Східної Галичини (української) від Західної (польської) та перетворення її на окрему провінцію, тобто її національно-територіальної автономії, демократизації народної освіти, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.

Правлячі кола Австрії погодились на запровадження 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. було відкрито кафедру української мови і літератури у Львівському університеті, яку очолив Яків Головацький.

Революційні події 1848 р. дали поштовх піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. було оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848 p.), підтвердженою імператорським указом (2 березня 1853 p.), стало вільним і селянство Закарпаття.

Суть селянської реформи зводилася до ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості феодальних повинностей.

Революція поклала початок демократичним реформам у суспільному житті. Конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавчу владу мали виконувати спільно імператор і парламент, декларовано демократичні свободи (свободу особи, совісті і віросповідання, друку, зборів, організацій, гласність суду тощо), усім народам гарантовані непорушність їх національності й мови.

22 липня 1848 р. у Відні був скликаний загальноімперський парламент (рейхсрат), який розпочав підготовку конституції. Був вироблений її проект, який передбачав перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Проте в умовах спаду революції уряд 7 березня 1849 р. розпустив парламент, оголосивши 4 березня так звану даровану зверху конституцію від імені нового імператора Франца-Йосифа І. Нею в Австрії було відновлено централізовану монархію, але продекларовано національну рівноправність. Після реставрації абсолютизму було відмінено конституцію, розпущено рейхсрат і Головну Руську Раду в Галичині.

Незважаючи на поразку, революція 1848 — 1849 pp. в Австрії привела до ліквідації кріпосницької залежності селян, ліквідації панщини та інших феодальних повинностей, що створило умови для розвитку капіталізму і нових суспільних відносин на західноукраїнських землях.

Поміркуємо разом: *Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в І половині ХІХ ст.?

**Які явища у розвитку господарства України у І пол.ХІХ ст. свідчили про поглиблення процесу капіталізації її економіки?

*У чому виявилося національне відродження в Україні?

**Схарактеризуйте програмні документи Кирило-Мефодіївського братства.

*** Доведіть ,що виникнення таємних товариств на українських землях було закономірним явищем

**Що спільного та відмінного було у наддніпрянському і західноукраїнському визвольному русі?

**Які наслідки мали революційні рухи 1948-1949 рр. для західноукраїнських земель?

До наступного заняття: - підготувати повідомлення з теми «Українська культура України У І пол. ХІХ ст.»

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.

Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.

Давня історія України. – К., 1994.

Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.

Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.

Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.

Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тема: Україна в ІІ пол.. ХІХ ст.. Піднесення національного руху.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

• на основі історичних фактів висвітлити основні причини та наслідки реформ 60-70 х рр.. російського царизму на українських землях.;

• розкривати колоніальну політику Австро -Угорщини на території українських земель;

• аналізувати соціально-економічне становище українських земель після скасування кріпосного права.

• характеризувати особливості суспільно- політичного життя українців в ІІ пол.. ХІХ ст..

План.

1.Скасування кріпосного права, реформи 60-70 х рр. ХІХст. Соціально – економічний розвиток західноукраїнських земель..

2. Національний та суспільно-політичний рухи в Україні у другій половині XIX ст.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними рисами кризовості у цей час були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження у суспільстві; глухе бродіння у народі, що таїло в собі загрозу широкомасштабного «селянського бунту»; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.

Основні причини скасування кріпосного права:

1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання.

2. Поразка царської Росії в Кримській війні.

3. Загроза селянської війни.

Скасування кріпосного права (19. 02. 1861р.), селянська реформа внесли істотні зміни в крайове становище селянства на Україні, а саме:

• селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

• набувати у власність нерухоме майно;

• займатися торгівлею і різними промислами;

• селянин ставав об’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позов і відповідати в суді, тощо.

Скасування кріпосного права вело за собою такі реформи:

1864р. – Судова реформа, Земська реформа

1874р. – Військова реформа

1876р. – Реформа міського самоврядування

кінець 70-х років – Шкільна реформа

Реформи 60 – 70-х років мали буржуазний характер, але залишали багато феодальних пережитків; створювали умови для розвитку нового ладу – капіталізму. Значно прискорюється промисловий переворот. Село стає для промисловості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. Швидкими темпами розвивається залізнична мережа. В сільському господарстві широко застосовують механізацію, найману працю, вирощування зернових і технічних культур.

Внаслідок революції 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.

Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту.

Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі.

Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років — цукрові заводи.

У краї зростало відносне аграрне перенаселення, збільшувалася кількість селянських господарств, які опинилися на межі розорення. У пошуках кращої долі значна частина селян Закарпаття уже в 70-х, а Східної Галичини і Буковини — у 90-х роках XIX ст. змушена була емігрувати в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну ja на Балкани. До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном майже один мільйон осіб. Проте ні постійна, ні сезонна еміграція не змогли істотно виправити ситуацію в західноукраїнському селі. Сільське населення дедалі більше пролетаризувалося.

2.З середини 50-х років ХІХ ст. знову починає відроджуватися український національний рух. У 1861р. видається перший в імперії український часопис «Основа». У середовищі інтелігенції України з'явилися «народники», які основним своїм завданням вважали звільнення селян з кріпацтва, вивченням народних звичаїв, мови, фольклору.

У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства - П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров. Тут оселився Т. Шевченко, якому царизм не дозволив повернутися в Україну. Шевченків «Кобзар» було видано 1860 р. у Петербурзі не тільки мовою оригіналу, а й у російському перекладі.

У цей час у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Підтриманий багатими українськими поміщиками Тарновським і Ґалаґаном, Куліш заснував у північній столиці друкарню для видання українських книжок.

Основний зміст діяльності української суспільно-політичних організацій

ІІ половин ХІХ ст.

1863р. – Валуєвський циркуляр, заборонено друкувати навчальну літературу українською мовою.

1876р. – Ємський указ, заборонялося ввозити з-за кордону книги українською мовою, викладати українською мовою, ставити театральні вистави.

Гоніння царського самодержавства на мову й культуру українського народу не тільки не задушили, а навпаки, пожвавили громадівський рух. Він став організованішим і цілеспрямованішим. З найавторитетніших, найдосвідченіших діячів цього руху з'їзди громадівців Києва, Полтави, Одеси обрали Раду — центральний керівний орган «федеративного об'єднання громад» України. До складу Ради увійшли видатні діячі науки й культури, зокрема історик, професор Київського університету В. Антонович, засновник української статистичної науки О. Русов, етнограф і поет П. Чубинський. Серед найактивніших діячів громадівського руху був композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, автор першого фундаментального життєпису Т. Шевченка О. Кониський, письменник П. Рудченко (Панас Мирний). Найрадикальніші представники громадівської інтелігенції — М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський — змушені були у 1875 р. виїхати за кордон, щоб урятуватися від репресій царських властей, які звинувачували їх як у малоросійському сепаратизмі, так і в пропаганді соціалістичних ідей. Подолинський С. у Женеві разом з М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада» ,де пропагували свою оригінальну теорію «громадівського соціалізму», основу якої становила ідея ліквідації приватної власності на засоби виробництва й утвердження колективної власності окремих виробничих асоціацій (громад).

Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції 1848—1849 pp. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. У другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів. Водночас оформилася ліберально-національна партія народовців.

Соціальну основу москвофілів становили головним чином так звані старі русини, тобто добре забезпечена церковна та світська еліта. Поділяючи експансіоністські прагнення російського царату, вони не визнавали права українського народу на самостійне існування, рішуче обстоювали тезу про «єдиний общеруський народ», до якого зараховували і населення Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, тобто стали на шлях національного самозречення.

Носієм національної ідеї і продовжувачем традицій національного руху попередніх десятиліть у Галичині виступило молоде покоління світської інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти, студенти.

Молода інтелігенція започаткувала новий, так званий народовський, напрям національного руху, що орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

У 1861 р. народовці заснували у Львові клуб «Руська бесіда», товариство «Просвіта» (1868), метою яких було піднесення культури і свідомості народу, а також товариство імені Т.Г. Шевченка (1873) для опіки над письменством. Писемність і національну свідомість народу вони підносили великою мірою за допомогою Шевченкового «Кобзаря».

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років народовці створюють свої політичні організації та політичну пресу. З 1879 р. виходить тижневик «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, а з 1880 — газета «Діло» за редакцією В. Барвінського. Тоді ж почав виходити літературно-науковий журнал «Зоря» (1880), який набув значення всеукраїнського органу.

Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу по обидва боки російсько-австро-угорського кордону.

У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.У1890 р. у Галичині було засновано політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП). Це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені Українська національно-демократична партія — УНДП (1899) та Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899).