Якщо англійська класична школа та інші економічні вчення зосереджували увагу на аналізі сучасного капіталістичного господарства, розглядаючи його як природний стан, то Ф. Ліст прокламував необхідність історичного підходу до економіки. У поступальному русі національної економіки він виділяв п'ять стадій: дикість, пастушачу стадію, землеробську, землеробсько-мануфактурну і землеробно-мануфактурно-комерційну. Досягнення останньої,, вищої стадії, вимагає державного втручання, "виховного протекціонізму", що має на меті створення єдиного національного ринку, усунення внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення національного господарства більш розвинутими, більш могутніми продуктивними силами інших держав. Основні ідеї Ф. Ліста набули розвитку в працях В. Рошера (1817-1894), Б. Гільдебранда (1812-1878) і К. Кніса (1821-1898), що склали ядро історичної школи. Щодо тлумачення економічних категорій і механізмів історична школа не внесла нічого нового порівняно зі своїми попередниками. За винятком В. Рошера, її представники не виявляли інтересу до цієї проблематики. В. Рошер поділяв концепцію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея. При цьому В. Рошер застосовував до теорії факторів виробництва історичний підхід: у міру еволюції національної економіки вирішальна роль переходить від одного фактора до іншого (від природи до праці, а від праці до капіталу).
13. Розвиток ідей історичної школи у 70-ті роки XIX ст.
До середини 50-х років XIX ст. історична школа пройшла апогей розвитку і увага до неї стрімко вгасала. Однак на початку 70-х років відбувся новий сплеск інтересу до ідей, що лежать у її основі. Це пов'язано з виходом на сцену вчених, яких прийнято поєднувати в нову ("молоду") історичну школу. їх лідером був Густав Шмоллер (1838- 1917). Широкої популярності набули також погляди Карла Бюхера (1847-1930) і Луйо Брентано (1844-1931).
Густав Шмоллер стверджував, що виробництво, поділ праці, обмін товарів - це й економічні, й етико-психологічні категорії. Господарська культура реалізується у фізичному світі, але виникненням зобов'язана духовним силам людей, що виявляються у вигляді почуттів, потягів, цілей, уявлень і, в кінцевому підсумку, у вигляді свідомих дій. Народне господарство - це форма спілкування, базованого на психічних силах суспільства. Тому політична економія - не тільки економічна наука, а й збірне поняття, що відображає сукупність суспільних наук, у тому числі тих, що вивчають політику, право, етику, релігію.
Держава, стверджував Шмоллер, стоїть над класами і соціальними групами, над корпораціями й індивідуальними господарствами з їхніми різноспрямованими прагненнями. Державно-правове регулювання економічного життя - необхідна умова самого існування народного господарства як єдиного цілого.
Карл Бюхер відомий насамперед своєю схемою розвитку господарства, в основі якої лежить довжина шляху, який продукт праці проходить від виробника до споживача. На першому ступені, який Бюхер іменує "домашнім господарством", продукти споживаються там же, де виготовлені. На другому ступені, названому "міським господарством", здійснюється виробництво для зовнішнього споживача, але за безпосереднього обміну "виробник - споживач". Третій ступінь - "народне господарство". На цьому ступені виробник працює на невідомий йому ринок, товари проходять через ряд господарств перш ніж дійдуть до споживача. У "народному господарстві" вирішальне значення має діяльність грошового капіталу.
Луйо Брентано приділяв особливу увагу питанням праці та заробітної плати. Праця, за Брентано, - це товар особливого роду. Його власник не може відкласти продаж праці, він усюди має йти за проданою підприємцю працею, і тому часто змушений погоджуватися на невигідні^умови її продажу. Ці несприятливі для робітника обставини, однак, усуваються, якщо підприємцю протистоїть не окремий робітник, а профспілка, подібна до англійських тред-юніонів. Підвищення заробітної плати, як і скорочення робочого дня, вигідне не тільки робітникам, а й підприємцям, тому що при цьому створюються умови для зростання продуктивності праці, а отже, для збільшення прибутковості виробництва. Низька оплата праці не дає стимулів для заміни ручної праці машинною, що перешкоджає здешевленню товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності.
. Маржинальна революція в економічній теорії
Неокласичний напрямок виник в останній третині XIX ст., хоча старт йому був даний трохи раніше. Приставка НЕО (новий) з'явилася в результаті маржиналістської революції в економічній теорії.
"Маржиналь" у перекладі із французького означає граничний (додатковий). Маржиналізм характеризується наступними положеннями: 1) використанням граничних величин в аналізі економічних процесів (гранична корисність і гранична продуктивність); 2) дослідженням поверхневих форм економічного життя, причому вихідним виступає вивчення людських потреб; 3) відомістю предмета економічної науки до вивчення раціонального розподілу обмежених ресурсів.
Виникнення маржиналізма пов'язане з роботами математиків-економістів. Вони явилися попередниками математичної школи в економічній науці. До них відносяться:
Ці закони широко використовуються сьогодні в економічній науці, особливо при поясненні явищ попиту, пропозиції й ціноутворення. Маржинальна революція проходила у два етапи:
Перший етап - 70-і роки XIX ст., коли на базі робіт математиків-економістів виникла математична школа економічної науки. До її представників відносяться:
. Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882) 2. Карл Менгер (1840-1921) 3. Леон Вальрас (1834-1910)
Другий етап маржиналістсько? революції - 90-і роки XIX ст. Цей етап пов'язаний з іменами: Альфреда Маршалла, Джона Бейтса Кларка.
. Розвиток маржинальних ідей представниками австрійської школи
Центральним пунктом маржиналізму є теорія цінності благ або, шо те ж саме, теорія граничної корисності. В основі цієї теорії лежить корисність того або іншого блага. Корисність - поняття сугубо індивідуальне. Вона перебуває у функціональній залежності від кількості (запасу) благ. З ростом запасу благ корисність їх падає. Блага мають цінність лише тоді, коли кількість їх менша ніж потреба індивіда. Таке благо маржиналісти назвали економічним. Вода - благо, але не скрізь вона є економічним благом.
Цінність речі визначається величиною корисності наступної одиниці із запасу. Наступна (додаткова) корисність була названа представником австрійської школи Ф. Візером граничною корисністю.
Виникнення й розвиток австрійської школи пов'язані із працями К. Менгера (1840-1921), Ф. Візера (1851-1926) і Е. Бем-Баверка (1851-1919) [11]. Засновником школи, як ми вже відзначали, є К.Менгер.
В 1871 р. Менгер опублікував книгу "Підстави політичної економії". Метою його дослідження виступають людські потреби. Вони розглядаються Менгером як незадоволені бажання або неприємні відчуття, викликані порушеннями фізіологічної рівноваги людини. Така постановка проблеми висуває на перший план завдання раціонального розподілу обмежених ресурсів.
Основна робота Е. Бем-Баверка - "Основи теорії цінності господарських благ" (1886). Він використовує поняття суб'єктивної й об'єктивної цінності. Перша визначається особистою оцінкою товару споживачем, друга формується на ринку в ході конкуренції і являє собою мінові пропорції обміну. Ціна залежить від суб'єктивних оцінок цінності благ. Суб'єктивна цінність є похідною від граничної корисності, тобто корисності останнього блага в їхньому запасі. Гранична корисність перебуває, у свою чергу, залежною від кількості наявних благ і інтенсивності їхнього споживання індивідом.
На відміну від Менгера й Бем-Баверка Візер відстоював втручання держави в економіку.
Австрійська школа при підході до проблем витрат виробництва, прибутку, й відсотка виходить також з теорії граничної корисності, тобто з визначення цінності благ їхньою корисністю.
Австрійці, дотримуючись приклада К. Маркса, застосували принцип монізму, тобто шукали єдину підставу ціни. Таким джерелом цінності у них є корисність.
Саме вразливе місце у вченні цієї школи - непогодженість теорії з господарською практикою. Акцент на суб'єктивні характеристики в дослідженні затьмарив і відсунув на задній план об'єктивні процеси. Тому цю шкоду нерідко називають суб'єктивно-психологічною.
16. Економічні погляди А. Маршалла
Найбільш повно основні напрямки кембриджської школи викладені в працях її засновника й головного представника Альфреда Маршалла (1842-1924), професора Кембриджського університету. В 1890 р. вийшов у світ його головний твір "Принципи економічної науки". Вважається, що саме цим твором А. Маршали поклав початок новому напрямку в економічній науці - неокласичному. "Принципи..." А. Маршалла багаторазово перевидавалися й протягом багатьох десятиліть служили основним підручником по економічній теорії не тільки в Англії, але й у ряді інших західних країн.
У своєму творі А. Маршалл викладає своє бачення найважливіших економічних категорій і законів і дає їм власне трактування. По Маршаллу, предметом дослідження економічної науки є головним чином ті спонукальні мотиви, які найбільш сильно й найбільш стійко впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя. Таким спонукальним мотивом виступає певна кількість грошей. Саме цей визначений і точний грошовий вимір найстійкіших стимулів у господарському житті дозволив економічній науці далеко випередити всі інші науки, що досліджують людину.
Із цих же позицій Маршалл трактує й економічні закони. Порушуючи питання про продуктивну й непродуктивну працю, Маршалл вважає, що майже всяка праця у відомому сенсі продуктивна, якщо вона досягає свого результату безвідносно від сфери свого використання.
А. Маршалл вводить в економічну науку багато нових категорій, які "прижилися" і ввійшли в "золотий фонд" економічної теорії. Наприклад, категорія "квазірента". Під нею розуміється дохід, що витягується зі створених людиною машин і інших знарядь виробництва. Наступна категорія - "ефективний попит". Під ним розуміється попит покупця, коли ціна, що він згодний сплатити, досягає рівня, при якому продавці згодні продавати.
Відповідно до традицій класичної політичної економії А. Маршалл враховував у своєму аналізі широкий спектр об'єктивних закономірностей. Однак і тут проявляється його специфічний підхід. Особливо це відбилося на трактуванні вартості. Формально протягом всієї книги Маршаллом вживається категорія вартості. У якісному аспекті під нею розуміється сума "жертв праці" з боку робітника й "очікування " з боку капіталіста. З кількісної сторони вартість зведена до реальних витрат виробництва.
Маршалл дає якісне Й кількісне" трактування категорій "попит" і "пропозиція". З боку якості вони трактуються в психологічному плані, а саме: "попит" заснований на бажанні покупця придбати блага, "пропозиція" же залежить головним чином від подолання небажання піддатися незручностям через важкість праці й жертви капіталу. Для обґрунтування кількісних характеристик цих категорій А. Маршалл вводить в економічну науку зовсім нові категорії - "ціна попиту" і "ціна пропозиції" і розробляє їх.
"Коли попит та пропозиція перебувають у рівновазі, кількість товару, виробленого в одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, по якій він продається, рівноважною ціною".
А. Маршалл вводить поняття граничного працівника. Під ним розуміється працівник, заробітна плата якого дорівнює чистому продукту від його використання. Звідси заробітна плата має тенденцію бути рівною чистому продукту, зробленому працею граничного працівника.
. Американський маржиналізм кінця XIX ст.
В останній чверті XIX ст. у США загострилися соціальні проблеми. Виникла так звана "проблема праці". Найвизначнішим представником економічної думки цього періоду є Джон Бейте Кларк (1847-1938), професор Колумбійського університету. Він вважається лідером американського маржиналізму, неокласичного напрямку, що формувався наприкінці XIX сторіччя. В 1899 р. вийшов його головний твір "Розподіл багатства". У своїх роботах Кларк виходив з непорушності принципу приватної власності. Замість комуністичного гасла "від кожного - по здатностях, кожному - по потребах" він сформулював тезу "Кожному факторові - певна частка в продукті й кожному - відповідна винагорода - ось природний закон розподілу". Під "кожним" Кларк мав на увазі теорію трьох факторів виробництва: працю, землю, капітал.
Всю проблему він бачив в тому, щоб довести, що кожний фактор виробництва одержує відповідну йому "частку" національного доходу, тобто ту частку, що їм створена. Тим самим буде доведено, що капіталістичне суспільство справедливо в своїй основі.
Кларк розділив політичну економію на три розділи: 1. Універсальна економіка. 2. Соціально-економічна статика. 3. Соціально-економічна динаміка.
Перший розділ - універсальна економіка. Він присвячений дослідженню більш "загальних" або "природних" законів господарської діяльності. До них Кларк відніс закони граничної корисності, спадну продуктивність праці й капіталу, закон народонаселення. Ці закони, за Кларком, виражають відношення людини до природи*
Другим розділом Кларк вводить економічну теорію в область статики, тобто в такий стан суспільства, що характеризується рівновагою й спокоєм, відсутністю розвитку. На думку Кларка, саме в цьому стані необхідно досліджувати "ввірення кожному факторові виробництва відповідної частки". Це дослідження повинне вестися на основі природних законів граничної корисності й спадної продуктивності.
Цей підхід застосовний до трактування заробітної плати, відсотка й ренти. Кларк пише, що заробітна плата визначається "граничною продуктивністю праці" робітників.
Підприємець може збільшувати чисельність робітників тільки доти, поки не наступить "зона байдужності", тобто коли останній з найнятих робітників не зможе забезпечити виробництво навіть такої кількості продуктів, що він цілком собі привласнює. Продуктивність праці робітника, що відноситься до "зони байдужності", названа "граничною продуктивністю праці".
Звідси Кларк зробив висновки про те, що розміри заробітної плати залежать, по-перше, від продуктивності праці, по-друге, від рівня зайнятості робітників. Чим більше зайнято робітників, тим нижче буде продуктивність праці й тим нижче повинна бути заробітна плата.