Рікардо сформулював "закон падіння норми прибутку". Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.
На думку Рікардо, рента - це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. До чинників, що створюють ренту, Рікардо відносив:
різну родючість земельних ділянок;
місцеположення ділянки відносно ринку збуту продукції.
Рікардо правильно охарактеризував диференціальну ренту як різницю між вартістю продуктів сільського господарства на кращих і на гірших ділянках.
Рікардо визнавав "закон спадної родючості ґрунту". Головною умовою зростання економіки він вважав стійкий грошовий обіг.
Найкращою базою грошової системи Рікардо вважав золото. Можлива заміна золота на паперові гроші, але за твердим курсом. Цінність паперових грошей залежить від їх кількості в обігу. Рікардо сформулював теорію порівняльної переваги. У цій теорії Рікардо довів вигідність (перевагу) міжнародної торгівлі.
. Економічні погляди С. Сісмонді
У першій третині XIX ст. зароджується напрям економічної думки, Що виражає інтереси дрібної буржуазії, - економічний романтизм. Причини виникнення:
промисловий переворот і буржуазна революція, у результаті яких відбувалося розорення дрібних ремісників і селян;
поява величезної армії безробітних.
Останнім представником класичної школи у Франції і родоначальником економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842). Свої нові економічні погляди Сісмонді виклав у працях "Нові засади політичної економії" (1819 р.).
Сісмонді вважав, що політична економія - це моральна наука, за основу якої взято людський фактор (почуття, потреби тощо). Для нього характерне абстрактне трактування моральних категорій ("воля", "щастя" та ін.), уявлення, відповідно до яких вивчення історії має слугувати для формування практичних уроків. Ідеальною економічною системою він вважав дрібне товарне виробництво; захищав патріархальність побуту і цехову регламентацію виробництва. Сісмонді глибоко вивчав процес реалізації сукупного продукту. Його погляди в цьому питанні йдуть врозріз із класичною школою. Він вважає кризи надвиробництва постійним явищем в економіці, оскільки для повної реалізації продукту вартість має відповідати доходам суспільства. Причина криз - недоспоживання внаслідок процесу нагромадження. Слабке місце в теорії криз Сісмонді в тому, що він не розрізняв виробниче й особисте споживання.
Конкуренція і наймана праця, за Сісмонді, є причинами виникнення нерівності. В умовах капіталізму вільна конкуренція зіштовхує інтереси товаровиробників, і тому її варто законодавче обмежувати. Він пропонує законодавчі заходи для обмеження конкуренції: 1) заохочення дрібного капіталу; 2) обмеження використання нової техніки; 3) участь робітників у процесі формування прибутку.
Держава повинна керувати процесами виробництва і розподілу багатства в інтересах дрібного виробника. Капіталістичну систему з її прагненням до безмежного зростання виробництва і водночас зі зниженням життєвого рівня Сісмонді вважає неприродною. Але він протиставляє їй не соціалізм, а дрібне товарне виробництво.
. Розвиток економічної думки в Англії на початку XIX ст. (ліберальний напрямок)
В 20-30-х роках XIX ст. завершився процес формування капіталізму в Англії й Франції. Буржуазія в цих країнах завоювала політичну владу. В 1825 р. промисловість пережила першу економічну кризу. Вона зруйнувала уявлення про несперечливість капіталізму. Вони переміщують акцент свого дослідження зі сфери виробництва в сферу обігу.
Економічна думка із цього моменту й донині стала базуватися на так званій міновій концепції, а економіка стала називатися ринковою. В основу цієї концепції покладений примат сфери обігу стосовно всіх сторін громадського життя.
Представники мінової концепції трактують економічні категорії так, як вони проявляються в сфері обігу, на поверхні суспільства. Відхід економістів цього періоду від аналізу процесу виробництва визначив їхню відмову від теорії трудової вартості. Вони поставили перед собою завдання спростувати насамперед рікардианську теорію прибутку і її основу - теорію трудової вартості. Останній була протиставлена запозичена в А. Сміта теорія витрат виробництва в різних її варіантах. На цій основі економісти по-своєму трактували природу прибутку, відсотка, ренти, заробітної плати. Вони висунули положення про те, що прибуток і відсоток породжуються капіталом, рента - землею, а заробітна плата - працею. Ця "триєдина формула" була взята на озброєння послідуючими економістами. Переважна більшість сьогоднішніх західних економістів опирається на цю формулу.
Томас Роберт Мальтус (1766-1834) - видатний представник економічної думки початку XIX ст. в Англії. У 1798 р. Мальтус опублікував книгу "Дослід про закон народонаселення". Основною ідеєю книги стала теорія народонаселення. Основні положення:
здатність людини до відтворювання за темпами приросту значно перевершує можливість зростання продовольчих ресурсів, тому що населення зростає в геометричній прогресії, а запаси ресурсів - в арифметичній;
зростання народонаселення жорстко обмежується коштами існування.
У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епідеміями, голодом, війнами, непосильною працею, що винищує величезну масу людей. Проблему надмірного зростання населення Мальтус вирішував через зміну заробітної плати. Зростання населення призводить до падіння заробітної плати й обмежує зростання населення у майбутньому. Іншими словами, низький рівень життя робітників визначається біологічними законами, а не соціальними проблемами.
. Розвиток економічної думки у Франції на початку XIX ст. (ліберальний напрямок)
Жан Батист Сей (1767-1832) народився в Ліоні у сім'ї купця. На світогляд Сея величезний вплив справила буржуазна революція у Франції 1789 р. Його основним твором є "Трактат політичної економії", його вважають засновником ліберального напрямку у Франції.
У "Законі ринків" - це провідна ідея у вченні Сея - стверджується, що обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем. На думку Сея, сукупний попит і сукупна пропозиція завжди зрівнюються, або, іншими словами, вартість створених товарів виражається сукупними прибутками, на які й купуються товари за вартістю, тому кризи надвиробництва в ринковому господарстві неможливі. Він припускав лише можливість надвиробництва окремих товарів.
Формуючи закон вартості, Сей виходив з таких справедливих тверджень:
Рівноправними чинниками створення вартості Сей вважав землю, працю і капітал. Відповідно до трьох основних джерел він виділив три види прибутку: заробітна плата (за працю), відсоток (плата за капітал) і рента (плата за землю).
. Розвиток ідей утопічного соціалізму у XIX ст.
Соціалізм - теорія, в основі якої лежать рівність (матеріальних благ, обсягу прав і обов'язків) і спільність власності. Соціалістична течія мала на меті досягнення щасливого і справедливого життя суспільства.
Утопічний соціалізм - течія, яка зародилася на початку XIX ст. і призначалася для боротьби з експлуатацією в суспільстві. Родоначальниками цієї течії були К.А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є і Р. Оуен. Утопічний соціалізм вбачав першочергове завдання суспільного перетворення у створенні великого суспільного виробництва, що грунтується на вільній праці, планомірному застосуванні досягнень науки і техніки. Він бачив майбутнє суспільство як суспільство добробуту, що забезпечує задоволення людських потреб і розквіт особистості.
Сен-Сімон бачив значення історії в поступовому переході від однієї формації до іншої (від рабовласницької до феодальної, а від останньої до промислової) під впливом зростання знань і розвитку економіки. Капіталістичне суспільство він розглядає як проміжну стадію між феодалізмом та індустріалізмом.
Головною вадою капіталістичного суспільства Сен-Сімон вважав роздробленість і анархію виробництва. Ця анархія - неминучий наслідок економічної свободи" яка базується на індивідуалізмі приватних власників. У майбутньому суспільстві велика промисловість буде керуватися з єдиного центру, функціонувати за єдиним планом, що розробляється вченими. Планування охопить як виробництво, так і розподіл продукції в масштабі країни.Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне виробництво, проте, частина отриманого прибутку в асоціації використовується для задоволення суспільних потреб. Асоціація ліквідує конкуренцію. Промисловістю керуватимуть з одного центру за одним планом, що його розроблятимуть учені.Він вважав, що- майбутнє належить великому індустріальному виробництву і промисловому класу (підприємці, робітники, вчені) і назва цього майбутнього суспільства - індустріалізм. Обстоював організовану працю, в основі якої лежить принцип: "від кожного за здібностями, кожному - за внеском".
Духом історизму пройняте й вчення іншого французького соціаліста Шарля Фур'є (1772-1837). Для Фур'є очевидний зв'язок історичних епох із рівнями розвитку виробництва. Фур'є вважав, що для^ успіху нового суспільства необхідне зростання продуктивності праці, яка забезпечує багатство для всіх, для чого суспільний прибуток має розподілятися таким чином: 4/12 - капіталу, 5/12 - праці і 3/12 - таланту. Зі зміцненням і розвитком ладу асоціацій Ці пропорції, як передбачав Фур'є, будуть змінюватися на користь праці.
Основним змістом його праць є ідея соціальної гармонії, що можлива в суспільстві, побудованому на засадах справедливості і рівності. З бідністю основної маси покупців пов'язане зосередження товарів у руках купки багатіїв - підприємців, - котрі діють в умовах господарської анархії, з чим Фур'є пов'язує економічні кризи.
Первісною господарською одиницею асоціації, за Фур'є, є фаланга. У фалангах фур'є також зберігається приватна власність. Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, як в акціонерному товаристві. У Фур'є розподіл прибутку відбувається за капіталом, працею і талантом.
Розвиток ідей утопічного соціалізму пов'язують з іменами Карла Родбертуса, Луї Блана. Вільгельма Вейтлінга.
. Формування і розвиток пролетарської політекономії
Марксизм - це вчення робітничого класу й для робітничого класу. Його родоначальниками були німецькі мислителі-революціонери К. Маркс і Ф. Енгельс.
Карл Маркс народився 5 травня 1818 р. Фрідріх Енгельс народився 28 листопада 1820 р.
Основний економічний твір Маркса - "Капітал". Над ним К. Маркс працював все життя. Перший том "Капіталу" складається із семи відділів та двадцяти п'яти розділів. Предмет дослідження першого тому - процес накопичення капіталу. Перший відділ присвячений аналізу товару і його властивостей. У другому відділі подається аналіз умов перетворення грошей у капітал. У ньому К. Маркс вводить поняття такого товару, як робоча сила. Далі автор підводить читача до розуміння додаткової вартості, доводячи, що обмін робочої сили на капітал відбувається шляхом обміну еквівалентів. Робітник створює вартість більшу, ніж вартість робочої сили. Відділи з третього по п'ятий присвячені теорії додаткової вартості. Тут автор розкриває причини зіткнення інтересів буржуазії і пролетаріату. Треба зазначити, що в цих відділах К. Маркс дає своє визначення капіталу як класової теорії. У шостому відділі відображені погляди автора на заробітну плату як на перетворену форму вартості та ціни робочої сили. Сьомий відділ присвячений розкриттю процесу нагромадження капіталу. Кульмінація цього відділу - формування автором загального закону капіталістичного нагромадження: нагромадження капіталу - результат збільшення розмірів підприємств у ході конкурентної боротьби і зростання абсолютної величини безробіття. У результаті К. Маркс приходить до ідеї про об'єктивну неминучість загибелі капіталізму і перемоги робітничого класу.
Другий том "Капіталу" складається з трьох відділів. У першому і другому відділах автор дає опис поняття "капітал". Тут К. Маркс, на відміну від А. Сміта і Д. Рікардо (які бачили в капіталі речовинну форму), визначає його як форму вираження класових виробничих відносин; розділ торкається питання швидкості обороту капіталу. Основою поділу капіталу на основний і оборотний, за Марксом, є подвійний характер праці. Складові елементи капіталу переносять свою вартість на товар конкретною працею, але при цьому одні з них переносять свою вартість повністю протягом циклу - це оборотний капітал, а інші - поступово, беручи участь у кількох виробничих циклах, - це основний капітал. Третій відділ присвячений процесу відтворювання. За простого процесу відтворювання (у вартісному виразі) кількість вироблених засобів виробництва в одному підрозділі має збігатися з обсягом споживання в іншому підрозділі. За розширеного відтворювання (у вартісному виразі) обсяг виробництва в першому підрозділі більший від обсягу споживання в другому підрозділі.
Третій том присвячений процесу капіталістичного виробництва. Обґрунтовано тенденцію норми прибутку до зниження. Показано, що зростання обсягів капіталу призводить до зниження частки змінного капіталу, яким створюється додаткова вартість. Зниження норми додаткової вартості скорочує норму прибутку. Додаткова вартість може мати такі форми: підприємницький прибуток, торговий прибуток, відсоток і рента.
У четвертому томі досліджується історія розвитку економічної теорії. Піддаються критиці погляди фізіократів, А. Сміта, Д. Рікардо та інших економістів.
. Виникнення історичної школи
У Німеччині XIX ст. розвиток економічної думки відбувався власним шляхом, що певною мірою пояснюється своєрідними умовами економічного і соціально-політичного розвитку країни. Сучасна індустрія створювалася тут за збереження сильних пережитків середньовічних аграрних відносин. На світових ринках панувала англійська індустрія, конкуренції з якою німецька промисловість витримати не могла. Звідси прагнення до митного захисту, державної підтримки.
Сформована у 40-50-ті роки XIX ст. так звана історична школа в економічній науці вирізнялася фетишизацією національної специфіки господарства різних країн і звеличуванням ролі державних інститутів. Попередником історичної школи був Фрідріх Ліст (1789-1846). Сутність його вчення добре передає назва головної праці - "Національна система політичної економії" (1841 р.). Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за "космополітизм", який він вбачав у спробі створення універсальної економічної концепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, економіка окремих країн підпорядковується власним законам.
Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплутаного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулював теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації визначається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продуктивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила - заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вважали продуктивною тільки працю в матеріальному виробництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до складу продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу.