Історія економічних вчень
Зміст
1. Економічна думка епохи первісного нагромадження капіталу
2. Економічні погляди В. Петті
. Економічні погляди П.Л. Буагільбера
. Класична політекономія у Франції (фізіократія)
. Розвиток класичної політичної економії (А. Сміт)
. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції
. Економічні погляди С. Сісмонді
8. Розвиток економічної думки в Англії на початку XIX ст. (ліберальний напрямок)
. Розвиток економічної думки у Франції на початку XIX ст. (ліберальний напрямок)
. Розвиток ідей утопічного соціалізму у XIX ст.
. Формування і розвиток пролетарської політекономії
. Виникнення історичної школи
. Розвиток ідей історичної школи у 70-ті роки XIX ст.
. Маржинальна революція в економічній теорії
. Розвиток маржинальних ідей представниками австрійської школи
. Економічні погляди А. Маршалла
. Американський маржиналізм кінця XIX ст.
. Слов'янофіли та західники
. Американський інституціоналізм
. Американський інституціоналізм початку XX ст.
. Економічні погляди Дж. Гелбрейта
. Економічні погляди Р. Коуза
. Теорія регульованого капіталізму Дж.М. Кейнса
. Розвиток ідей Дж.М. Кейнса: принцип акселерації
. Неокласичний синтез
. Теорії економічного зростання
. Неолібералізм: фрайбургзька школа
. Представники суб'єктивно-психологічного напряму в Україні на початку XX ст.
. Економічні погляди М.І. Туган-Барановського
. Представники математичного напряму в політичній економії в Росії та Україні
1. Економічна думка епохи первісного нагромадження капіталу
У період. пізнього ФЕОДАЛІЗМУ в його рамках дозрівають передумови для переходу до капіталізму. До них відносяться: 1) перевага грошової ренти; 2) втягування селянських господарств у ринкові відносини; 3) виникнення мануфактур з найманням робочої сили; 4) ліквідація політичної роздробленості в західноєвропейських країнах. У результаті виникли централізовані національні держави - абсолютні монархії; 5) великі географічні відкриття XV-XVI ст. Вони поклали початок створеннюф світового ринку. Відбулося збільшення товарів, що присутні в обігу, й зросло суперництво між європейськими країнами за придбання азіатських продуктів і американських скарбів; 6) створення великих підприємств для поставки більших партій товарів на експорт; 7) швидке зростання торговельного капіталу і його панування над промисловістю.
Значною мірою розкладу феодалізму сприяло так зване первісне нагромадження капіталу. Його суть полягає в такому: І) відділення виробників від засобів виробництва. Основою цього процесу було насильницьке обезземелювання селянства; 2) політика колоніальних захоплень; 3) нееквівалентна торгівля з колоніями. Великим джерелом збагачення колонізаторів була работоргівля; 4) виявлення в Америці багатих рудників з величезним запасом дорогоцінних металів. Це призвело до зниження вартості золота й срібла й в результаті до різкого підвищення цін на всі товари. Таким чином реальна заробітна плата всюди понизилася, а прибутки торговців і підприємців виросли. Поміщикам-феодалам "революція цін" завдала великої шкоди, тому що грошові оброки знецінилися. Свої втрати поміщики відшкодовували підвищенням орендних платежів. У середовищі селянства прискорився процес диференціації.
Переважною сферою діяльності капіталу в цей час була сфера обігу. Від італійського слова МБРКАНТБ (купець) походить й термін меркантилізм. Під ним розуміється, по-перше, економічна політика феодально-абсолютистської держави епохи первісного нагромадження капіталу, що відбивала інтереси торговельного капіталу (великих торговельних монополій) і сприяла розвитку торгівлі й промисловості, що працює на експорт. По-друге, меркантилізмом називаються також економічне вчення, що ставить за свою мету обґрунтувати меркантилістську економічну політику. Предметом вивчення економістів-меркантилістів була сфера обігу. За своєю класовою природою це вчення виражало інтереси торговельного капіталу.
У розвитку меркантилізму розрізняють два етапи - ранній і пізній (розвинений). На першому етапі проводилася політика грошового балансу. Вона ставила своєю метою будь-якими засобами утримувати гроші в країні. На другому етапі проводилася політика торговельного балансу. Збільшення запасу золота й срібла в країні вирішували по-іншому - домагалися активного сальдо по торговельному балансу (тобто перевищення вивозу товару над ввозом). На перший план висувалася система протекціонізму. З цією метою заохочувався розвиток експортних галузей промисловості при активній підтримці держави. Мануфактурам надавалися особливі привілеї й монопольні права (субсидії, експортні премії, звільнення від податків і т.д.).
. Економічні погляди В. Петті
Найбільш видатним економістом епохи буржуазної революції в Англії був Вільям Петті. Вільям Петті (1623-1687). Його перу належить ряд робіт. Найбільш відомими є "Трактат про податки і збори (1662) [4], "Долітична аріфметіка" (1672), "Різне про гроші" (1682). Петті поклав початок новому напряму політичної економії - класичної школи, в основі якої лежить теорія трудової вартості. її основи він заклав у своєму вченні про природну ціну. Петті розрізняв "природні" і "ринкові" ціни. Останні постійно коливаються. Природною ціною хліба він вважав кількість срібла, на яке витрачене така ж кількість праці, як і на виробництво хліба. За Петті, праця є джерелом природної ціни (вартості), а її величина визначається витратою робочого часу. Тим самим був заперечений меркантелістський погляд про те, що джерелом вартості й прибутку є сфера обігу.
Вивчаючи виробництво як основу господарства, Петті прагнув з'ясувати природу ціни, знайти причини, від яких залежить рівень заробітної плати й земельної ренти, визначити ціну землі й т.д. Тим самим він встав на шлях наукового аналізу економічного життя.
Заробітна плата визначена як вартість мінімуму засобів існування робітника. Рента представлена додатковим продуктом, що залишається після відрахування заробітної плати й насіння. Рента в грошовому вираженні - це кількість срібла, рівна цьому додатковому продукту. Позичковий відсоток Петті назвав грошовою рентою, доходом, похідним від земельної ренти. Рівень відсотка він визначив як відношення ренти до ціни землі. (Помітимо, що це невірно). Ціна землі визначена як накопичена рента (як добуток ренти на число, рівне 21 року). Тобто, Петті розумів, що при продажі землі, продається не земля, а можливість отримання доходу з цієї землі.
. Економічні погляди П.Л. Буагільбера
Особливості розвитку Франції наклали відбиток на економічні погляди родоначальника класичної політичної економії у Франції П'єра Буагільбера. Пєр Буагільбер (1646-1714). Справжнє прізвище Буагільбера - Лепезан. Його перу належать роботи "Докладний опис Франції" (1697), "Трактат про природу багатства" (1707). У них він дав характеристику кризи економіки Франції в цілому й в особливості в сільському господарстві. Головною причиною кризи він уважав помилкову економічну економічну політику Кольбера.
Буагільбер відстоював наступні позиції: засуджував однобічне заохочення промисловості; виступав у захист розвитку сільського господарства; вимагав скасування заборони на вивезення хліба й проведення реформи податкової системи; наполягав на поліпшенні життя народних мас.
На відміну від меркантилістів Буагільбер вважав джерелом багатства не обмін, а виробництво. Обмін - це умова розвитку виробництва.
Незалежно від Петті Буагільбер поклав початок теорії трудової вартості. Він розрізняв "ринкову піну" і "істинну вартість". Величину останньої визначав витратами праці.
Умовою нормального економічного розвитку країни він вважав пропорційний розподіл праці між галузями й безперешкодний обмін результатами їхньої праці. Це може бути досягнуто при вільній конкуренції між виробниками. Робочий час, що доводиться на одну одиницю товару при такому пропорційному розподілі праці, і становить його "істинну вартість".
Буагільбер вів рішучу боротьбу проти грошей, які нібито порушують природну рівновагу товарного обміну, обмін товарів по їх "істинній вартості". Він рішуче відкидав уявлення меркантилістів про багатство як накопичення золота й срібла. Справжнє багатство він бачив у достатній кількості предметів споживання. Єдина корисна функція грошей, за Буагільбером, полягає в тому, що вони полегшують обмін. Золото й срібло з успіхом можуть бути замінені паперовими грішми. Він не розумів, що гроші - необхідний продукт товарного обміну й вважав, що необхідно знищити гроші, при цьому зберегти товарне виробництво.
. Класична політекономія у Франції (фізіократія)
Фізіократи є представниками класичної політичної економії у Франції. Вони продовжили й розвили вчення Буагільбера.
Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694-1774) був придворним медиком Людовіка XV, а економічними проблемами почав займатися у 60 років. Його основний твір - "Економічна таблиця" (1758). Економічна наука цікавила Кене не сама по собі, а як засіб покращення стану французької економіки.
Центральне місце в економічній теорії фізіократів належить проблемі "чистого продукту" (додатковий продукт). Вони відкинули меркантилістське уявлення про багатство як накопичення дорогоцінних металів у країні.
Заслуга фізіократів полягає в перенесенні питання про походження багатства зі сфери обігу до сфери виробництва матеріальних благ. Однак вони помилково вважали тільки землеробство тією сферою, де створюється "чистий продукт" і відбувається збільшення багатства. Промисловість вони визначили як безплідну сферу, що не створює "чистого продукту". Причиною цього є то, що у землеробстві, на відміну від промисловості, працює природа, земля. Отже, фізіократи зводили "чистий продукт" до фізичного дарунка природи.
Фізіократи ввели в науковий оборот поняття "первісні аванси" і "щорічні аванси". (Виражаючись сучасними категоріями, мова йде про основний і оборотний капітал). Під первісними авансами вони розуміли витрати на землеробське устаткування, а під щорічними авансами - витрати, які робляться щорічно на сільськогосподарські роботи.
Фізіократам належить постановка питання про відтворення й обіг усього суспільного продукту як за вартістю, так і за натуральною формою. Цей процес відображений в "Економічній таблиці" Кене. Вона містить у собі вчення про "чистий продукт", продуктивну і непродуктивну працю, капітал, класову структуру суспільства. Кене розглядав процес відтворення й обігу всього суспільного продукту не у вигляді окремих актів купівлі-продажу, а як процес обміну продуктами виробництва між найважливішими галузями народного господарства (промисловістю й сільським господарством) і основними класами суспільства. У цьому полягає його науковий підхід до теорії відтворення.
Чистий продукт, це надлишок над витратами на насіння., та заробітну плату. На думку вченого, джерелом чистого продукту є земля - це "єдине джерело багатства" - та прикладена до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Продуктивною працею є праця, що створює чистий продукт, тобто праця в землеробстві. Єдиною формою чистого продукту вважалась рента. Кене твердив, що "нація складається з трьох класів громадян: класу виробників, класу власників і класу некорисного". До класу виробників він відносив усіх людей, зайнятих у сільському господарстві, включаючи селян і фермерів (до яких зараховував і капіталістів) та найманих робітників,' до класу власників - землевласників, включаючи короля та духовенство; до некорисного класу - всіх фомадян, зайнятих поза землеробством, тобто у промисловості, торгівлі та інших галузях сфери послуг.
Разом з тим "Економічна таблиця" містить істотні недоліки:
5. Розвиток класичної політичної економії (А. Сміт)
А дам Сміт (1723-1790). Книга Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" була завершенням етапу становлення політичної економії як науки. Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких веде до створення благ і багатства народу.
Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції економічного лібералізму, основні положення якої такі:
Гроші, за Смітом, - особливий товар, який є загальним засобом обміну. Сміт вважав, що витрати обігу мають бути мінімальними, і тому віддавав перевагу паперовим грошам.
У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості: 1) вартість визначається витратами праці; 2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробництва, а в умовах капіталістичного виробництва - ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витратив на оплату праці; 3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибуток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.
Сміт вважав, що заробітна плата - це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток - це "вирахування з продукту праці", різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента - це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал - це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.
. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції
Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот. Почався перехід від мануфактури до великого машинного індустріального виробництва (заводів, фабрик), великого землекористування.
Давид Рікардо (1772-1823) - економіст епохи промислової революції - народився в сім'ї біржового маклера в Лондоні.
Рікардо в "Основах політичної економії та оподаткування" заклав базові принципи модельного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні положення методології дослідження Рікардо такі:
система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;
визнання об'єктивних економічних законів, тобто законів, що не залежать від волі людини;
кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;
Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами. Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вважав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень. Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому - витратами на виробництво товару. Зміна заробітної плати працівників веде до зміни прибутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положення називають "системою міжусобиці між класами". Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток найманого робітника, плату за працю. Заробітна плата залежить від демографічних процесів. Чим більша пропозиція робочих рук, тим нижча заробітна плата працівників, і навпаки. Заробітна плата утримується в межах прожиткового мінімуму внаслідок природного закону чисельності народонаселення - "залізний закон" заробітної плати. Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.