Материал: Імпресіонізм в українському живописі

Перші пейзажні твори Труша - це етюди або невеликі картини з видами рідних околиць: Бродів, Підкаменя та Висоцька, в яких помітні ще несміливі пейзажні проби. Одним з таких ранніх пейзажів є етюд лісу в Бродах. Картина зображує зелену леваду, освітлену жовтим промінням призахідного сонця, з густим затіненим лісом на дальшому плані. Картина витримана в гармонійній теплій тонації. Незважаючи на деяку технічну недоробленість, картина цікава тим, що художник намагається тут синтезувати образ природи і передає її колорит в сонячному освітленні. Пізніші пейзажі виконані вже більш майстерно як колористично, так і технічно.

Одним з неперевершених полотен художника, що не має аналогів у його творчості, вважається «Захід сонця в лісі» (1904 р.), написаний в Зеленому Гаю, родовому «гнізді» Драгоманових-Косачів. Пізніше художник багато разів намагався повторити це яскраво-жовте сонце, яке притягує, наче магніт, але вже ніколи не зміг передати той неповторний ефект світла, хоча останнього в його картинах дуже багато. Взагалі, художник часто практикував подібні повтори-варіації у своїх подальших роботах, розвиваючи їх, змінюючи. Сучасники називали Івана Труша «поетом сонця». Його дійсно приваблювало сонце, він завжди йшов за ним. Важливо підкреслити, що саме імпресіоністична техніка малювання дала змогу зобразити всю яскравість сонячного світла. Художник окремими мазками вимальовує сяйво наче полотно, воно живе, переливається та несе тепло з площини картини. У 1903 році художник вперше виїжджає до Криму, який йому спочатку не сподобався, про що він написав своїй нареченій. Але вірний собі, він продовжував шукати цікаву природу, хоч ніколи нічого не прикрашав. Через деякий час привіз до Львова з Криму близько 25 чудових етюдів, які потім стали основою для написання великих полотен. На більшості з них він зображує вже не сонячне, а місячне сяйво. І. Труш зумів побачити і передати те, що вдавалося мало кому з українських художників. І хоча минуло вже сто років, до цих пір місячне світло на його картинах не потускнів і не втратив своєї чарівності. До кримських мотивів художник у своїй творчості повертався неодноразово. У нього навіть виникла думка створити цикл картин до «Кримських сонетів» Адама Міцкевича, якого він дуже любив. Маючи особливу творчу манеру, Труш завжди ще й фотографував «свою натуру». Намальоване пензлем і збережене на фотоплівці доповнювалося його особистими враженнями. Потім він ще двічі приїздив до Криму на пленер.

За романтикою і за сонцем Іван Труш подорожує до самого Риму. Довго розшукуючи неординарний краєвид, після багатьох розчарувань художник «прикипів» до старої римської дорозі, що зберігає у своїй пам'яті відлуння поступу легіонів Юлія Цезаря. Тут він знайшов і історію, і чудовий вигляд, і філософське узагальнення життя. Першим етапом роботи був невеликий етюд, а потім він створив великий програмний полотно «Віа Аппіа».

З Лесею Українкою Іван Труш познайомився під час своєї першої поїздки в Київ. Вони подружилися. Леся Українка навіть погодилася, щоб він написав її портрет. Кожен день, незважаючи на свою прогресуючу хворобу, їздила з одного кінця Києва в інший і щонайменше дві години позувала художнику. Але коли через кілька місяців приїхала до Львова і побачила свій портрет, він їй не дуже сподобався, оскільки, як сама говорила, була вона на ньому занадто офіційною.

Дружні стосунки склалися у художника і з Іваном Франком, з яким Труш познайомився, коли молодий художник навчався у Краківській академії, а письменник намагався стати депутатом польського сейму. Вони проводили багато часу разом, працювали, обмінювалися думками, дружили сім'ями. Труш написав понад 10 портретів Івана Франка.

Між іншим, Франко дуже критично ставився до творчості молодшого друга. Після першої персональної виставки він написав: «Пейзажист-Труш шкодить Трушу-портретисту. Захоплений написанням світлових ефектів на обличчі, він не має часу вловити характерні риси обличчя портретованого і його живе вираз. Зате при цьому пейзажист з Труша вийшов дійсно незвичайний »[14, c.67].

Втім, і пейзажі художника Франко критикував, дорікаючи Івана в тому, що «в його львівських пейзажах немає майже нічого галицького»: «Майже на всіх видах корчі ліщини, їли на передньому плані, намальовані дуже красиво і ефектно. Але самого Львова або не видно зовсім, або видно настільки, що неупереджений глядач ніколи не зрозуміє, що це Львів »[35, c.43].

А потім його однодумців не стало. Художник почав переосмислювати власне життя. Романтизм, екзотику, піднесеність, мрійливість, притаманні його раннім творам, змінили самотність і туга. Труш створює палітру галицьких видів - цикл про самотність, улюблений мотив якого - самотня сосна. Якщо раніше він писав сосну посеред розкішної зелені, зігріта сонцем, то тепер вона одна-однісінька, нерідко зігнута вітрами, і тулиться на узбіччях, схилах. Але при цьому художник створює прекрасний, життєрадісний цикл «Квіти», «натурницями» для нього були квіти, вирощені власноруч у своєму чудовому саду. Цикл «З життя пнів і дерев» Труш почав ще навчаючись у Бродівській гімназії і продовжував його протягом усього життя, як і цикл «Луги і поля».

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. У той же час він був дуже вимогливий як до себе, так і до оточуючих і надзвичайно категоричний у висловлюваннях. Тому не всі його сприймали однозначно. З шести тисяч своїх картин лише кілька художник називав справжніми витворами мистецтва. Але ще за його життя «під Труша» робилося безліч підробок. І це при тому, що він ніколи не мав учнів, ніде не викладав. Але чи не кожен львів'янин вважав честю прикрасити картинами майстра своє житло, модний магазинчик чи установу. Відомо, що в часи німецької окупації картинами Труша відкуповувалися від німців.

Ми вважаємо, що є низка найбільш вдалих і відомих робіт автора. Так, наприклад, його роботи «Автопортрет» (мал.8); «Портрет Лесі Українки»(1900р.) (мал.10); «Портрет Івана Франка» (1930р.) (мал.9). Усі ці картини поєднує глибока щирість і правдивість образів, Труш майстерно передає характер людей у портретах. Кожен герой отримав свій образ, якби ми не знали долі зображеної людини, то з легкістю могли б пізнати її у барвах. Так, портрет Лесі Українки, виконаний темними барвами, як би розповідаючи про її хворобу, але майстер підкреслює її живі блискучі очі та світле, добре, відкрите обличчя.

І.Франка художник зображає у розквіті сил. Енергійний поворот голови підкреслює твердість характеру. Художник сміливо моделює обличчя, добре володіє рисунком, вміло використовує світлові ефекти, м’яко, по-малярськи вирішує цілісність, витриману в одному тоні. Трушеві вдалося не тільки передати зовнішню схожість: він розкрив духовний світ Франка в період розквіту його обдаровання, волю, рішучість і сміливість борця, глибоку внутрішню натхненність. Точний і вірний рисунок, міцна побудова форми виявляють пензель сильного і талановитого майстра. Щоправда, тут ще не відчувається технічної майстерності, проте цей один з його перших портретів залишається, мабуть, і до наших днів чи не кращим портретом великого Каменяра.

На нашу думку, є цікавим те, що Труш зображає людей на абстрактному фоні, він тільки підкреслює фарбами особистість персоналії. Також чітко малює тільки обличчя, а все інше схематично змальовує, цим самим звертаючи більшу увагу на його характерні риси.

Зовсім інша картина вимальовується у пейзажах автора, тут має своє місце кожна деталь. Так як художник вважав себе реалістом, він намагався найбільш приблизити свій картини до реальності. Але та сама імпресіоністична теорія першого враження яскраво виражена у його творах, таким чином малюнок наче переливається кольорами.

Його картина «Тополі», звернула на себе найбільшу увагу. Ми бачимо не тільки дерева, пейзаж оживає завдяки сонцю, що проглядає крізь щільно переплетене гілля, і високе, але по вечірньому холоднувате небо. Тополі здаються, нібито живими істотами, що спостерігаюсь за змінами природи.

Також ми вважаємо за потрібне, звернути увагу на групові портрети Труша. Візьмемо його картину «Трембітарі». Дивно, але художник зумів показати не тільки людей з музичними інструментами, але й неповторну красу, й невичерпну культуру рідного краю. Небо здається високим, а степ навколо неосяжним, тому іноді здається, що зараз пролунають протяжні та неповторні звуки трембіти. На нашу думку, І. Труш шукає більше колористичного, а не характеристичного, тому імпресіонізм саме той напрямок який повинен був виникнути у творчості художника.

Висновки до розділу 2

Український живопис майоріє іменами видатних імпресіоністів. Перераховані вище митці - це не всі видатні майстри цього напряму, але ми вважаємо, що варто також вказати на те, що імпресіонізм у працях українських художників частіше ніс стильовий характер, та не сприймався як спосіб мислення. Часто він поєднаний з багатьма іншими сталями, а інколи і зовсім ледь проглядається.

Ймовірно, саме це поєднання стилів з підкресленими імпресіоністичними елементами і визначило особливості творчого почерку цілого ряду українських художників, які отримали європейське визнання.

Також ми дослідили картини, І.Труша, можна сказати, що незважаючи на тяжіння до реалізму, він все ж таки імпресіоніст. Про це яскраво говорить техніка виконання його творів.

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. Він дуже тонкий психолог, його твори дихають живими емоціями і неповторним характером. Уся його творчість пронизана сонцям, як у пейзажах, так і у неповторних барвах портретів з емоціями їх героїв.

ВИСНОВКИ

У процесі нашого дослідження, ми дійшли таких висновків.

У творах вітчизняних митців аналітичність французького імпресіонізму набувала ліричного емоційного звучання, інтерпретуючи його колористичне розмаїття саме як прояв індивідуального переживання світу, авторської емоційності. Така суб’єктивність, емоційність втілилась насамперед у пленерному пейзажі, що став засобом осмислення не тільки національного простору, а й цариною, де безпосередньо вирішувалися живописні завдання. Так, «спілкуючись з природою», імпресіоністи фіксували часові зміни, світло-кольорові ефекти, аналізували та відтворювали найтонші нюанси стану навколишньої дійсності, за рахунок ефекту недомовленості, незавершеності передавали відчуття рухливості життя. Ці прийоми художники широко використовували у своїх композиційно визначених творах.

Проаналізувавши процеси й чинники, що вплинули на виникнення українського імпресіонізму, можемо стверджувати, що імпресіоністи висунули власні принципи сприйняття і відображення навколишнього світу. Важливим принципом був відхід від типовості. У мистецтво увійшла миттєвість, випадковий погляд.

Українські художники просто не могли пройти повз імпресіонізм, жваво сприймаючи його відкриття як засіб залучення до європейських тенденцій, до оновлення і збагачення художньої мови. Та й самобутня культура українців тяжіє до виру кольорів і шаленої різнобарвності, що відображається у мистецтві імпресіоністів. У формуванні «української версії імпресіонізму» поряд з безумовними французькими враженнями своє місце знайшли і вітчизняні тенденції реалістичного пленеризму та «пейзажу настрою» з їхнім уважним вдивлянням у навколишній світ.

Імпресіонізм найчастіше не проявлявся у, так би мовити, «чистому вигляді», а доповнювався і переплітався з загальним захопленням постімпресіоністичними художниками.

Зовнішня «імпресіоністичність» стає ознакою і досить широкого кола ремісничих творів радянського «салону», який і тепер посідає помітне місце на сучасному художньому ринку.

Тема імпресіонізму в українському мистецтві охоплює цілу низку питань, що потребують дослідження. Рубіжне явище в історії світового живопису, таке, що по-своєму синтезувало, з одного боку, завершення великої традиції реалізму, з її уважним вдивлянням у навколишній світ, зануренням у дійсність, а з іншого - початок модернізму, з його багатоманіттям світобачень, суб’єктивністю, постійним оновленням, що було сприйняте і перетворене вітчизняними художниками. Саме імпресіонізм став чи не першим художнім явищем, який, зіштовхнувши різні ідейно-художні традиції - французьку та українську, такі відмінні в минулому, теперішньому та й майбутньому - протягом усього ХХ століття, відкрив вітчизняному мистецтву широкий світовий простір.

Отже, український імпресіонізм - це явище, яке не можна назвати однозначним, він не мав свого чистого прояву, як, наприклад, імпресіонізм у Європі, та й прояв його у сучасності є суперечним, але не можна стверджувати, що його зовсім немає. Українська культура запозичила від імпресіонізму його окремі, але головні риси.

Український живопис славиться іменами видатних імпресіоністів. І.Труш, Т. Яблонська, О.Мурашко - це не всі видатні майстри цього напряму, але ми вважаємо, що варто також вказати на те, що імпресіонізм у працях українських художників частіше ніс стильовий характер, та не сприймався як спосіб мислення. Часто він поєднаний з багатьма іншими сталями, а інколи і зовсім ледь проглядається.

Ймовірно, саме це поєднання стилів з підкресленими імпресіоністичними елементами і визначило особливості творчого почерку цілого ряду українських художників, які отримали європейське визнання.

Найяскравішим представником імпресіонізму в Україні був І.Труш, хоча у його творчості помітним є тяжіння до реалізму.

Іван Труш легко знаходив аналогії між людським характером і краєвидом, між станом душі і погодою. Він дуже тонкий психолог, його твори дихають живими емоціями і неповторним характером. Уся його творчість пронизана сонцям, як у пейзажах, так і у неповторних барвах портретів з емоціями їх героїв.

Таким чином, імпресіонізм - це напрям у мистецтві України, який ніколи не загине у творах її митців, може і не сприймаючи це явище як повноцінне і закономірне, художники все одно користуються його прийомами.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Алпатов М.В. Этюды по всеобщей истории искусств / М.И. Алпатов. - М. : Советский художник, 1979. - 376 с.

Андреев Л.Г. Импрессионизм: Видеть. Чувствовать. Выражать / Л.Г. Андреев. - М. : Гелиос, 2005. - 319 с.

Асєєва Н. Імпресіонізм в українському образотворчому мистецтві та його зв’язки з іншими напрямками і течіями кінця ХІХ - початку ХХ століття / Н. Асєєва // Матеріали ІV Міжнародного конгресу україністів. Серія «Мистецтвознавство». - Кн. 2. - Асєєва. - Одеса-Київ, 2001. - С. 26-33.

Астахов О.Ю. Импрессионизм в контексте культурно-исторической методологии П. Сорокина / О.Ю. Астахов // Социокультурная динамика: теоретико-методические и исторические аспекты. - Кемерово : [б.и.], 2001. - С. 133-145.

Горняткевич Д. Іван Труш. Краківські Вісті, ч. 59, 60. Кр. 1943;

Делакруа Э. Мысли об искусстве, о знаменитых художниках / Э. Делакруа - М. : Искусство, 1960. - 298 с.

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств: учебное пособие для студентов вузов / Н.А. Дмитриева. - М. : Искусство, 2001. - 656 с.

Дюженко Ю.Ф. Николай Бурачек / Ю.Ф. Дюженко. - М.: Искусство, 1967. - 88 с.

Енциклопедія українознавства: у 10-х томах / за ред. В. Кубійовича. -

Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

Енциклопедія сучасної України / В.Г. Аблицов Н. Г. Бурачек. - Т.3. - К., 2004. - 600 с.

Завальнюк О.М. Минуле і сучасне Каменць-Подільска / О.М. Завальнюк, А.Б. Комарницкий, В.Б. Стецюк. Вип. 2. - Кменець-Подольск, 2007. - С. 213-218.

Мистецтво України: Біографічний довідник / упоряд.: А.В Кудрицький, М.Г. Лабінський; за ред. А.В. Кудрицького. - К. : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1997. - 700 с.