АНОТАЦІЯ
Брик О. С. Імпресіонізм в українському живописі. Курсова - культурологія. - Донецький національний університет, Донецьк. - 2014. - Рукопис. - 54 с.
Робота присвячена питанню вивчення імпресіонізму як частини українськой культури, його історії, його естетики, митців-українців, які працювали у цьому напрямі. У ході аналізу було досліджено історію імпресіонізму на теренах України, наведені приклади та проаналізовані роботи імпресіоністів, зокрема І.Труша, Т. Яблонської, О.Мурашка та інші.
Ключові слова: імпресіонізм,
український імпресіонізм, художники- імпресіоністи.
ЗМІСТ
імпресіонізм художник труш яблонська
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ІМПРЕСІОНІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
.1 Поняття імпресіонізму
.2 Імпресіонізм у творчості українських художників
.3 Імпресіонізм у творчості сучасних українських художників
РОЗДIЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО ІМПРЕСІОНІЗМУ
.1 Характерні риси творчості Михайла Ткаченка
.2 Ілюстрації з життя у творчості Петра Левченка
.3 Характерні риси творчості Костанді Киріака Костянтиновича
.4 Творчий пошук Куїнджі
.5 Природа у картинах Тетяни Яблонської
.6 Зінаїда Серебрякова - майстер психологічного портрета
.7 Олександр Мурашко - художник кольору
.8 Іван Труш - художник сонця
ВИСНОВКИ
СПИСОК
ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Імпресіонізм - це філософія і техніка, нове художнє бачення світу, що вводить у мистецтво нові теми (повсякденне життя міста, вуличні пейзажі та розваги). Термін «імпресіонізм» широко розповсюджений в культурологічному просторі, часто використовується дослідниками в досить вільному трактуванні і не має чітко визначених меж. Причина цього приховується у складності визначення самого явища імпресіонізму, неоднозначно оцінюваного критиками з моменту першої виставки. Існування імпресіонізму за межами живопису - проблема досі дискусійна. Імпресіонізм, на думку ряду дослідників, це явище кризове, оскільки воно виникло у час, коли людина відчула деякий дисонанс між відчуттям та реальністю. Ця течія у мистецтві дала багатьох талановитих майстрів, які вражають своїми працями і сьогодні.
У творах вітчизняних митців аналітичність французького імпресіонізму набувала ліричного емоційного звучання, інтерпретуючи його колористичне розмаїття саме як прояв індивідуального переживання світу, авторської емоційності. Така суб’єктивність, емоційність втілилась насамперед у пленерному пейзажі, що став засобом осмислення не тільки національного простору, а й цариною, де безпосередньо вирішувалися живописні завдання. Так, «спілкуючись з природою», вони фіксували часові зміни, світло-кольорові ефекти, аналізували та відтворювали найтонші нюанси стану навколишньої дійсності, за рахунок ефекту недомовленості, нез44авершеності передавали відчуття рухливості життя. Ці прийоми художники широко використовували у своїх композиційно визначених творах.
Саме імпресіонізм став чи не першим художнім явищем, який, зіштовхнувши різні ідейно-художні традиції українського живопису, такі відмінні в минулому, теперішньому та й майбутньому - протягом усього ХХ століття, відкрив вітчизняному мистецтву широкий світовий простір.
Новий на той час стиль не втрачав гармонійного уявлення про людину, проте зосереджувався на її внутрішньому космосі, на індивідуальності, неповторності, душевних переживаннях кожної окремої особистості. Це стало основою, яка органічно увійшла в художню культуру як ХХ, так і ХХІ століття. У зв’язку з цим вивчення імпресіонізму на сьогодні є актуальною темою.
Імпресіонізм - порівняно молоде явище художньої культури, тому його всебічне глибоке осмислення й вивчення (філософське, теоретико-культурологічне) ще попереду. Однак вже й зараз опубліковано низку робіт, присвячених цьому феномену: Н. Бродської «Імпресіонізм» (2002), К. Кузнецової «Естетика імпресіонізму» (2000) та ін. Зазначимо, що в роботах вітчизняних мистецтвознавців та культурологів ця тема стосовно українського контексту залишається майже недослідженою. Відомі тільки поодинокі роботи. Так, Г. Скляренко розглядає імпресіонізм в українському живописі кінця ХІХ - ХХ ст. На думку авторки, це чи не перше художнє явище, яке, поєднавши досвід реалізму з новаціями модернізму, відкрило перед вітчизняним мистецтвом широкий світовий простір. В. Курилюк аналізує еволюційні процеси вітчизняного живопису, а також творчість його провідних представників та зв’язок їх із західноєвропейськими митцями. Л.Савицька досліджує питання, пов’язані з мистецтвом України межі століть. Отже, у культурології й досі існують проблемні аспекти, які вимагають подальшого вивчення.
Об’єктом вивчення є імпресіонізм як явище української культури кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Предметом дослідження є особливості імпресіонізму в українській художній культурі.
Метою нашої роботи є висвітлення історії українського імпресіонізму та розгляд особливостей його вияву загалом у художній культурі та у творчості окремих митців.
Досягнення поставленої мети потребує розв’язання ряду завдань:
проаналізувати процеси й чинники, що вплинули на виникнення українського імпресіонізму;
розглянути особливості українського імпресіонізму;
Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений загальною метою та конкретними завданнями курсової роботи (опис, аналіз, обробка та синтез даних, метод пізнання та групування даних). Основним є описовий метод і його прийоми інвентаризації й систематизації, за допомогою яких здійснено систематизацію та класифікацію матеріалу.
Апробація роботи. З окремими положеннями автор виступав на конференції: «Культура у фокусі наукових парадигм»: І Всеукраїнська науково-практична конференція студентів та молодих науковців (Донецьк, 25-26 квітня 2013 р.).
Структура роботи. Робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. До
текстової частини додано репродукції творів живопису. Загальний обсяг роботи -
53 сторінки. Текст - 49 сторінок; список літератури - 40 позицій.
РОЗДІЛ 1.ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
ІМПРЕСІОНІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
.1 Поняття імпресіонізму
Імпресіонізм - один з найяскравіших і найцікавіших напрямів у мистецтві останньої чверті ХІХ століття, що народився у дуже складних умовах. Зародився у Франції, цей напрям дав поштовх до виникнення багатьох сучасних течій. Незважаючи на свою короткочасність, імпресіонізм істотно вплинув на мистецтво не тільки Франції, але й інших країн: США, Німеччини, Бельгії, Італії, Англії, Росії, України.
Цей напрям став останнім великим художнім рухом у Франції ХIХ століття, що проклав грань між мистецтвом Нового і Новітнього часу [5, c. 10].
На думку М. Алпатова, чистого імпресіонізму, ймовірно, не існувало, бо це не доктрина, яка може набувати канонізованих форм. Французьким художникам-імпресіоністам різною мірою притаманні ті чи інші його риси. Зазвичай під терміном «імпресіонізм» розуміється напрям у живописі, хоча його ідеї знайшли своє втілення і в інших видах мистецтва, як наприклад, у музиці [1, c. 90].
Імпресіонізм - це, в першу чергу, мистецтво, що досягло небаченої витонченості спостереження дійсності, передачі або створення враження, мистецтво, в якому сюжет не важливий. Це нова, суб'єктивна художня реальність. Імпресіоністи висунули власні принципи сприйняття і відображення навколишнього світу. Вони стерли грань між головними предметами, гідними високого мистецтва, і предметами другорядними.
Важливим принципом імпресіонізму був відхід від типовості. У мистецтво увійшла миттєвість, випадковий погляд. Складається враження, що полотна імпресіоністів написані простими перехожими, які гуляють по бульварах і насолоджуються життям. Це була революція в баченні світу.
Як художня течія імпресіонізм,
зокрема живопис, досить швидко вичерпав свої можливості. У процесі розвитку
імпресіоністичного методу суб'єктивність мальовничого сприйняття долала
предметність і піднімалася на все більш високий формальний рівень, відкриваючи
шляхи всім течіям постімпресіонізму. Але, незважаючи на вузькі тимчасові рамки
(якихось два десятиліття), імпресіонізм вивів мистецтво на принципово інший
рівень, істотно вплинувши на весь сучасний живопис, музику та літературу, а
також кінематограф. Деякі принципи імпресіонізму - передача миттєвого руху,
плинність форми - у різній мірі позначилися в скульптурі 1880 - 1910-х років
[4, с.133].
.2 Імпресіонізм у творчості
українських художників
Українські художники просто не могли пройти повз імпресіонізм, жваво сприймаючи його відкриття як засіб залучення до європейських тенденцій, до оновлення і збагачення художньої мови. Та й самобутня культура українців тяжіє до виру кольорів і шаленої різнобарвності, що відображається у мистецтві імпресіоністів. Однак в українському мистецтвознавстві ця тема до сьогодні залишається майже недослідженою. Можна згадати лише засадничу статтю Н. Асєєвої та окремі, в контексті українського мистецтва початку ХХ ст., міркування Л. Савицької.
Крім того, через колізії історичного розвитку, протиріччя культурної модернізації, різкі революційні злами художнього процесу, імпресіонізм, як не дивно, зберіг свою художню привабливість для українських митців до середини - другої половини ХХ століття, на кожному етапі не тільки викликаючи ідеологічні дискусії, а й відповідаючи певним внутрішнім творчим запитам. І хоча в цілому імпресіонізм не став у нашому мистецтві визначеним напрямом, звернення до нього в той чи інший спосіб «пунктирно» прокреслило розвиток українського малярства протягом значного періоду - з кінця 1880-х до 1970-х років, а тому є показовим і вартим окремої уваги.
Отже, залучення українських художників до імпресіонізму, як зазначає Н. Асєєва, розпочалося з помітним запізненням - у кінці 1880-х - на початку 1890-х років. У цей час, як відомо, мистецтво увійшло у наступний - постімпресіоністичний етап свого розвитку, який, використавши попередній імпресіоністичний досвід (остання виставка імпресіоністів, як відомо, відбулася 1886 року), загалом сприймав його контраверсійно, висуваючи нові ознаки та художні якості. Крім того, в цей час значне місце в художніх спрямуваннях набували символізм та стиль модерн, що зберегли свою значимість протягом наступних десятиліть. Та і в самій Україні поряд з передвижницьким реалізмом з початку 1890-х років розпочинаються дискусії про «національний стиль», де знаходять віддзеркалення і модерні стилізації, і символістські узагальнення.
Одночасно у вітчизняному мистецтві було зроблено важливі відкриття, що певною мірою визначили параметри його традиції - це іконопис як самобутня образно-пластична система і видатне явище національної культури, і фольклор, народне мистецтво, звернення до якого ставало джерелом оновлення художньої мови і ствердження національної своєрідності. Можна припустити, що імпресіонізм, попри надзвичайну привабливість своєї живописної образності, для українських художників, був, так би мовити, «не на часі»: мистецтво переживало складний перехідний період, з іншим, ніж в імпресіонізмі, колом проблем. І все-таки його «присутність» помітна в творчості багатьох художників (М. Ткаченка, П. Левченка, К. Костанді, М. Бурачека, пізніх роботах О. Мурашка, ранніх - Д.Бурлюка, К. Малевича та ін.), які хоча й не розвивали концепцію імпресіонізму повністю та послідовно, однак використовували його формально-пластичні риси.
Можна вважати таку ситуацію закономірною. Адже, перебуваючи у Франції, відвідуючи її музеї та виставки у Салонах, українські художники сприймали перш за все зовнішні формальні ознаки та прийоми нових течій, часто не маючи можливості осмислити їхній зміст. Проте Францію відвідували далеко не всі. Не випадково загальна концепція імпресіонізму з його новим баченням людини та світу, прагненням зобразити свій час у багатоманітності його проявів, аналітичним ставленням до засобів виразності, пластичної мови, вільною, часто фрагментарною композицією, розмитістю огорнених повітрям предметів, що перебувають у життєвому русі, гострота ракурсів, роздільність живописного мазка, що не співпадає з предметною формою, аналіз локального кольору, що поринає у мінливість освітлення, «самоцінність» полотна, вкритого фарбою, яке «має тепер власне життя, власну експресію, що не залежить від експресії сюжету» [10, с.66]. Також і новий для мистецтва сюжетний діапазон - програмна сучасність, життя міста, несподіваність побутових ситуацій, рухливість природи не знайшли тут цілісного відбиття, були сприйняті лише частково: як засіб оновлення художньої мови, що застосовувався для відображення традиційних сюжетів, як стилістична тенденція, манера, що розширювала можливості живописної виразності. Та й самий «імпресіоністичний зразок» доповнювався у вітчизняному живописі іншими рисами, як пише Д.Сараб’янов, у кожному випадку корегуючи його на свій лад: «…нейтралізував імпресіоністичну легкість, так артистично передану французами, вводив до живописної системи яскраво виражений елемент декоративності, віддавав перевагу сільським краєвидам, не прагнучи зафіксувати життя великого міста, а зосереджуючи свою увагу на селі, незайманій природі, провінції, садибі» [30, с. 353]. Та й самі ідеї відображення в живописі руху, мінливості життя, пов’язані з новим - урбаністичним, «прогресистським» світоглядом, стали більш актуальними в українському живописі набагато пізніше - у творах модерністів та авангардистів 1910-1920-х років.
Можна погодитися з тим, що особливості сприйняття імпресіонізму українськими художниками були спричинені загальними культурно-мистецькими процесами в Україні, де мистецтво «після певної стагнації на початку ХІХ ст., у другій половині століття швидко розвивається, наче намагаючись надолужити згаяний час... В останній третині ХІХ ст. ми спостерігаємо, як, порушуючи хронологічну послідовність, нашаровуються, поєднуються різні напрямки і течії. Навіть у творчості одного й того ж митця можна побачити поряд з імпресіоністичними рисами відгомін реалістичних тенденцій середини століття та вплив нової стилістики модерну» [3, с. 26].
Продовжуючи цю думку, можна відзначити, що у формуванні «української версії імпресіонізму» поряд з безумовними французькими враженнями своє місце знайшли і вітчизняні тенденції реалістичного пленеризму та «пейзажу настрою» з їхнім уважним вдивлянням у навколишній світ. Показово, що на цьому шляху аналітичність французького імпресіонізму набувала у вітчизняних художників іншого - ліричного емоційного звучання, інтерпретуючи його колористичне розмаїття саме як прояв індивідуального переживання світу, авторської емоційності. Тим більше, що, пов’язуючи імпресіонізм перш за все з живописом на пленері (що лише фрагментарно відбивало його концепцію, адже такі художники, як Дега чи пізній Ренуар на пленері не писали), українські художники використовували його здебільшого у малюванні пейзажу, котрий з кінця ХІХ ст. найчастіше виступав як засіб осмислення не тільки національного простору, де до поняття «природи» все активніше входили урбаністичні мотиви, а й цариною, де безпосередньо вирішувалися живописні завдання. Можливо, саме через суто пейзажне сприйняття його концепції, яка, безумовно, ним не вичерпувалася, велику роль українські художники відводили етюду, чия свіжість та безпосередність ставали синонімом імпресіоністичності.
На наш погляд, аналізуючи концепцію імпресіонізму як першого модерністського напряму, варто підкреслити чи не головну його світоглядно-пластичну складову - індивідуалізацію бачення та сприйняття, активність глядацької позиції, адже «образне життя» твору постає в ньому саме у процесі взаємозіткнення авторської і глядацької суб’єктивності. Проте важливою в ньому залишалася і аналітично-реалістична складова, як підкреслював В. Прокоф’єв, «тяжіння до точного аналізу дійсності, до того «прямого погляду» на речі, що не залишає в них нічого непоміченого і бачить усе з тою сміливістю, що майже протипоказана людському зору» [24, с.123]. І якщо ці риси для українських митців, можливо, виявилися найменш очевидними і прийнятними, то творчі перспективи, які вони відкривали в мистецтві, пізніше були проникливо зрозумілі радянськими ідеологами і спричинили «боротьбу з імпресіонізмом» у радянський час.
Цікаво, що й саме поняття «імпресіонізм» складно входило до творчої свідомості українських митців, часто наповнюючись зовсім не відповідним йому змістом. Чимало зусиль для роз’яснення його принципів доклали М.Кузнецов, П. Нілус, І. Труш, Є. Агафонов. Зокрема І. Труш підкреслював: «Імпресіонізм, це перший термін, що приплив до нас із заходу і був немов синонімом малювання яркими фарбами, коли властиво суть його лежить не конечно в яскравості, а більше в технічнім розв’язанню і переведенню вибраного сюжета» [33, с. 143]. Серед новацій імпресіонізму він справедливо виділяє зображення значного простору та великої кількості людей - міського натовпу, які з цього часу стають окремою мистецькою темою. А разом з тим - відтворення особливостей короткоплинного освітлення, яке визначає одну з його прикметних рис. Однак ці теми та риси майже не позначилися на українському малярстві. Показово, що й у 1900-1910-ті роки, незважаючи на появу нових художніх напрямів, імпресіонізм залишався для українських художників дискусійним явищем. І якщо, наприклад, критик Л.Войтоловський бачив у ньому «… віддзеркалення кипучих сил громадського життя, що відроджується, юних творчих інтересів, пристрасного підйому людського духу» [8, с.14], то П. Нілус підкреслював у ньому зв’язок із класичним мистецтвом («Імпресіонізм - це збагачене різноманіттям фарб старе мистецтво») [21, с. 5 ]. На присвяченому цій темі диспуті в Києві у 1911р. думки взагалі розділилися: П. Кузнецов наголошував на тому, що само поняття ще не визначилося, професор Четвериков розглядав його як явище суто наукове, допоміжне для мистецтва, а відомий критик Е. Кузьмін, навпаки, бачив його як закономірний етап у розвитку живопису [6, с. 252]. На початку ХХ століття термін «імпресіонізм» часто взагалі використовувався як узагальнююча назва нового мистецтва, відмінності між напрямками якого майже не розрізнялися художниками, критикою, глядачами. До речі, це ж саме у 1910-ті та на початку 1920-х років відбулося з «футуризмом», чия назва в Україні обіймала досить широке художнє коло, часто зовсім протилежне їхнім італійським та російським аналогам.