Євро відіграє важливу роль у здійсненні міжнародних інвестицій як світова та резервна валюта.
Євро вже стала однією з основних валют, у якій здійснюється позика коштів: емісія міжнародних цінних паперів, виражених у євро, нині суперничає з випуском паперів у доларах.
Використання євро у міжнародній торгівлі також розширюється, що відображає вагу Європи у світовій економіці.
Єдина валюта робить Європу потужним партнером у торгових відносинах зі спільним ринком і спрощує доступ іноземних компаній до спільного ринку, де вони можуть отримати переваги від нижчої вартості ведення бізнесу в Європі.
Можливість встановлення цін на товари в євро (наприклад на нафту та метали) стане ще більш привабливою з часом.
Переваги для інвесторів, які мають доступ до більших і ліквідніших фінансових ринків.
Євро посилюватиме свої функції як світова валюта, міжнародна ключова резервна грошова одиниця. За середньостроковою перспективою євро буде другою після долара світовою валютою, а в подальшому євро може стати провідною валютою у світі. В міжнародному плані єдина європейська валюта з самого початку була задумана як альтернатива долару у всесвітньому фінансовому обігу (Додаток Б).
Злиття 11 європейських валют насамперед було покликане забезпечити подальший розвиток великого економічного простору, здатного протистояти американському долару. Таким чином, поява євро робила Європейський Союз менш залежним від вартості своєї валюти за кордоном і відповідно менш схильним до впливу спекулятивних операцій на зовнішніх фінансових ринках, що в кінцевому результаті забезпечило б йому внутрішню стабільність. Євро мав стати запорукою валютно-фінансової стабільності для країн ЄВС.
Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежали також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов'язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ залежав від важливосмті вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.
У залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складали першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни були першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення.
Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД.
Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії - навіть у чотири.
Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня [1, c. 41-43].
Зона євро - фактично найбільша в світі торговельна зона. Завдяки цій валюті країни ЄВС стали менше залежати від коливань американського долара, що дасть їм змогу у майбутньому проводити самостійнішу економічну політику. Поява єдиної валюти посилює взаємозалежність ЄС та третіх країн і змушує їх шукати шляхи координації дій у валютній і економічній сферах із головними партнерами та сусідами по регіону.
Введення євро спричинило значні структурні зміни стосовно ступеня відкритості єврозони та ЄС. До 1999 р. ЄС утворювався з маленьких та середніх за розміром економік, кожна з яких мала ступінь відкритості від середнього до високого. У 1999 р. відкритість зовнішньої торгівлі (експорт як процент від ВВП) єврозони досягла 13,5 %, випереджуючи США із 7,5 та Японію з 8,9 %. У комплексі єврозона була великою і відносно її зовнішніх торговельних відносин досить закритою економікою.
Переваги введення євро
За допомогою євро можливе досягнення більшої інтеграції в межах Європейського Союзу та підвищення ефективності валютної системи і монетарної політики ЄС. За наявності єдиного центрального банку замість п'ятнадцяти національних набагато легше проводити спільну політику в сфері організації кредитування, розрахунків, ціноутворення, податків та ін.
Перехід від валютної роздробленості до єдиної валюти надає як державам, так і бізнесу Євросоюзу значні переваги. Це дає змогу ефективно боротися з інфляцією, знизити процентні ставки та рівень податків. Враховуючи, що майже вся торгівля всередині єврозони одновалютна (а це приблизно 70 % загальної зовнішньої торгівлі країн ЄС), євродержави зможуть обходитися значно меншою масою необхідних їм золотовалютних резервів, їх надлишкову частину можна буде спрямувати до господарського та інвестиційного обігу.
Перевага нової валюти полягає в тому, що значна частка торговельних операцій та потоків капіталу, особливо у країнах Східної Європи, здійснюється у цій валюті. Зменшені операційні витрати сприяють підвищенню ефективності та поліпшенню розподілу факторів виробництва. Надбавки на процентні ставки за ризик, викликані змінами у валютному курсі, також значно зменшені. Євро, що колективно підтримується, значно стабільніший, ніж окремі національні валюти. Всередині зони майже не буде валютних ризиків, існує єдиний європейський ринок капіталу, більш крупний, конкурентоспроможний та ліквідний, порівняно з національними ринками. З'явилась можливість інтернаціоналізувати свої операції не тільки у великих, але й у малих та середніх фірмах. Можна буде досягнути більшої ефективності торговельних угод між країнами Європейського Союзу, тому що знімається можливість втрат, пов'язаних із коливаннями курсів валют під час проведення угод. Таким чином, підписуючи довгостроковий контракт, підприємець може бути впевненим, що його прибуток згідно з угодою не зменшиться через зміну обмінного курсу.
Також, завдяки єдиній валюті реальним стає швидший економічний підйом, спрощення міждержавної торгівлі в рамках ЄС. Із появою євро стає можливим створення єдиного ринку цінних паперів. Національні зв'язки між банками, з одного боку, та клієнтами - з іншого, швидко розвиваються, оскільки євро є сильним каталізатором великих змін в європейській банківській системі. За допомогою євро внутрішньо-європейські інтеграційні процеси вийдуть на більш високі кількісні та якісні рівні. У підсумку вся ця взаємодія факторів сприятиме постійному зростанню торгівлі, інвестицій, зайнятості та темпів економічного зростання.
Але введення євро має і недоліки:
Одним з основних ризиків для євро як нової міжнародної валюти є те, що за ним стоїть не єдина держава з чітко встановленими інтересами, а декілька держав, які відрізняються за економічним та політичним значенням, культурними і правовими традиціями. Найважливіші рішення в сфері грошово-кредитної, валютної і фінансової політики приймаються різними інститутами на основі складного механізму, який не може конкурувати з ефективною централізованою валютною політикою США.
Ще одним недоліком є те, що слабке євро спричиняє велику шкоду інтересам найбільших та найрозвинутіших країн, а у випадку надмірного його зміцнення неминучі зниження темпів економічного зростання і соціальні витрати в менш розвинутих країнах. Крім того, орієнтація Європейського центрального банку перш за все на підтримку стабільності цін і жорсткий контроль за грошовою масою євро сприяє експансії на світових валютних ринках. Єдина для всіх країн Європи грошова політика означає, що втрачається можливість адекватно реагувати на конкретні обставини в окремих країнах, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або які проходять різні періоди економічного циклу. Окремою проблемою є боротьба з інфляцією, тому що не можна передбачити наскільки ефективною буде можливість впоратися з регіональною інфляцією в умовах єдиної валюти.
Ризик збільшується внаслідок потенційного шансу появи політичних конфліктів. Ще можливою залишається спекулятивна атака на євро, оскільки введення супроводжується деякими труднощами, серед яких необхідність чіткої координації дій ЄЦБ та національних центральних банків, то можлива спроба проведення спекулятивних операцій з євро. Крім цього, спекуляції можливі з такою метою:
зниження курсу євро з подальшим його скуповуванням; це може бути пов'язано з тим, що євро вважають однією з найсильніших валют світу;
подальше скуповування державних паперів, що входять до ЄВС;
послаблення євро, щоб не становив конкуренції долару. Також можливими є масове безробіття та економічний спад загальноєвропейського масштабу. Головним фактором конкурентної боротьби стала вартість праці. Єдина валюта призвела до того, що ставки заробітної плати в різних країнах єврозони можна буде легко порівнювати і робітники та їх профспілки будуть здійснювати тиск на роботодавців з метою підвищення заробітної плати до вищого рівня. Єдиний вихід для роботодавців, які бажають зберегти конкурентоспроможність на світових ринках - подальше скорочення робочої сили. Також недоліки виникають через появу економічних потрясінь, що відбуваються в окремих країнах валютного союзу, які, беручи до уваги низьку мобільність на ринку праці та малу гнучкість номінальної заробітної плати, можуть у майбутньому спричинити високі витрати пристосування. Потрясіння в різних частинах нової валютної зони можуть бути також спричинені відмінностями інститутів ринку праці та фіскальних систем.
Сприяючи запобіганню валютного ризику по внутрішньоєвропейських операціях і скороченню трансакційних витрат, введення євро зменшує витрати на випуск і інвестування в державні цінні папери.
План впровадження євро надав нового імпульсу конкуренції серед європейських суверенних емітентів, які прагнуть, щоб саме за їхніми цінними паперами визначався базисний рівень прибутковості, що є основою для визначення ціни інших емісій державних і корпоративних паперів.
Ця відновлена конкуренція, напевно, збільшить потенціал для подальшої десигментації ринків національного боргу.
Роль євро як резервної валюти буде зростати в міру того, як певні країни, особливо в Східній та Центральній Європі і, можливо, в Західній Африці, будуть прив’язувати свої валюти до євро в своєму прагненні стати в майбутньому членами валютного союзу.
В цілому, оцінюючи перспективи світової валютної системи в умовах виваженої і стратегічної поведінки європейських політиків і фінансистів, для євро можна прогнозувати поступове зростання його ролі і заміну позицій долара на євро до певної пропорції на користь євро. Будь-які прогнози стосовно майбутнього положення євро на світовому валютному ринку є відносними.
Жорстка антиінфляційна політика ЄЦБ збільшить кількість міжнародних інвесторів, які бажають придбати цінні папери, номіновані в євро, що також сприяє підвищенню їх курсу.
Міжнародний статус євро може піднятися у тому разі, якщо євро і надалі буде використовуватися як фінансовий інструмент на ринку цінних паперів так само, як і долар США, або у більших масштабах.
Спеціалісти прогнозують, що розширення меж спільного ринку може привести до збільшення обсягів операцій, які будуть здійснюватися в євро.
Заключним логічним висновком є те, що внаслідок введення євро створюється новий фінансовий простір, який являтиме собою четверту частину світової капіталізації ринку облігацій і значну частину капіталізації ринку акцій. Єдиний фінансовий простір, широкий вибір можливостей для міжнародних інвесторів і конкуренція фінансових центрів стане більш жорсткою. Конкурентна боротьба розгортатиметься між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем[15, c. 94].
Європейський інтеграційний проект сьогодні перебуває у важливій фазі свого розвитку. Цілком ймовірно, що сучасна «європейська криза» стане стимулом для подальшого поглиблення політичної та економічної інтеграції.
Теперішню європейську кризу пов’язують переважно з економічною сферою. Зокрема, виокремлюють певний комплекс криз, які наразі переживає єврозона:
· фіскальна криза сконцентрована в Греції, однак помітна також і в Південній Європі та Ірландії;
· криза конкурентноздатності проявляється у великому та тривалому дефіциті торгівельного балансу, який спостерігається на периферії єврозони та у навіть більшому дисбалансі поточних витрат всередині єврозони загалом;
· банківська криза, що вперше проявилася в Ірландії, однак наразі розповсюджується по всій єврозоні через зростання занепокоєння щодо суверенних платоспроможностей.
Економічний та монетарний союз, створений у 90-х рр., запровадження євро та заснування Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) стали елементами великого та амбіційного проекту, який залишався, водночас, незавершеним, адже не був створений фіскальний союз. Країни єврозони на той період були політично не готові для запровадження наднаціональних інституцій з економічного управління.
Інституційна незавершеність спільного економічного простору заклала диспропорції в економічний розвиток держав єврозони. В результаті запровадження євро в єврозоні зібралися разом економіки різного типу.
Переважна більшість європейських країн залишалася в рамках традиційної соціал-демократичної економічної моделі з високими соціальними витратами та негнучким ринком праці, що зумовлювало високу вартість робочої сили та знижувало конкурентноздатність їхніх економік.
Негативні демографічні тенденції та масове перенесення промислових виробництв в азіатські країни погіршувало економічну ситуацію в Європі.
За цих умов, із створенням єврозони уряди європейських країн отримали доступ до величезних кредитних ресурсів, не маючи власних зобов’язань щодо проведення структурних реформ в економіці та соціальній сфері (зокрема, мова йде про трудове законодавство, грошово-кредитну політику, податкову політику та політику державних витрат). В той же час, інструменти впливу Європейської Комісії на бюджетну політику держав-членів ЄС були досить обмежені. Таким чином, виникли додаткові умови для проявлення кризи конкурентноздатності в єврозоні.
Серед інших проблем єврозони найбільш яскравим та загрозливим явищем для європейської економіки є боргова криза Греції. Вона демонструє не лише наявність вад в системі функціонування єврозони, але й те, як невдале економічне врядування окремої держави може впливати на економічний розвиток єврозони загалом. Сьогодні саме навколо цієї проблеми точаться основні дебати в ЄС і приймаються рішення, що мають вплив на подальший економічний та політичний розвиток Європейського Союзу. Економічну кризу в Греції прийнято вважати найбільш критичним проявом європейської боргової кризи, що є прямим продовженням Світової фінансово-економічної кризи 2008-2012 рр. Передумовою такого стану речей в грецькій економіці стало значне нарощування боргів за період 2000-их, у тому числі, за рахунок підготовки до літніх Олімпійських ігор в Афінах (2004 рік).
Дефолт країни-члена Європейського Союзу та Єврозони міг спричинити «ефект доміно» в країнах ЄС, тим паче, що в схожій ситуації опинилися Португалія, Ірландія, Іспанія та Італія.
Достатньо лише провідним членам ЄС відмовитися від спільної європейської валюти, дбаючи про власну фінансову стабільність, або примусово виключити країни з найбільш проблемними економіками з єдиного європейського валютного поля. Розрив чинних фінансових зв’язків між країнами ЄС неминуче спровокує подальшу стагнацію європейської економіки та призведе до глибокої кризи Європейського Союзу. Виникне реальна загроза політичного розколу ЄС на підґрунті зазначених проблем.