Материал: Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Європейська валютна система, її становлення та розвиток

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Зміст

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Вступ

. Поняття, структура та процес створення Європейської валютної системи

. Сучасний розвиток Європейської валютної системи

. Проблеми та перспективи розвитку Європейської валютної системи

Висновки

Перелік використаної літератури

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

ЄВС - європейська валютна система

ЄС - європейський союз

ЕКЮ - грошова одиниця, яка взята за основу європейської валютної системи

ЄЦБ - європейський центральний банк

ЄСЦБ - європейська система центральних банків

ЦСЄ - центральна та східна Європа

Вступ

Актуальність теми. Посилення економічних зв'язків держав породжує необхідність уніфікації та зближення норм валютного регулювання та контролю для приведення структурних принципів організації валютного механізму до умов виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил у світі. Змінюються елементи валютних систем, зокрема, види грошей, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу, режими валютних паритетів і валютних курсів, валютні обмеження, умови конвертованості валют і т.д. Тому на перший план висуваються процеси інтеграції у валютній сфері.

Утворення Європейської валютної системи є одним з найголовніших досягнень європейських країн на шляху економічної і, зокрема, валютної інтеграції.

Оскільки Україна офіційно затвердила європейський як пріоритетний напрям інтеграції, то рано чи пізно перед нами постане питання про майбутнє включення і в процес європейської валютної інтеграції. Таким чином, незважаючи на довгостроковий характер даної проблеми, стає актуальним вивчення доцільності і оптимальності європейської валютної інтеграції і можливих наслідків введення спільної з об'єднанням валюти.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз сучасного стану валютної інтеграції в Європейському валютному союзі.

Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

·    дослідити передумови створення Європейського валютного союзу;

·        вивчити особливості та причини виникнення валютних криз у Європейській валютній системі;

·        охарактеризувати зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄВС у зв'язку з введенням євро;

·        оцінити значення створення ЄВС для країн Центральної і Східної Європи і, зокрема, для України;

·        провести аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи.

Об’єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є комплекс відносин, що визначають валютно-економічну інтеграцію в ЄС в умовах глобалізації світової економіки.

Предмет дослідження - функціонування Європейського валютного союзу, його переваги і втрати для країн-учасниць і основні проблеми сучасного етапу та перспективи його розвитку.

Методи дослідження. Дослідження базується на використанні методів індукції та дедукції, аналізу та синтезу, що були застосовані при уточненні понятійного апарату, визначенні суті валютної системи. Метод групування та порівняльний аналіз були використані для характеристики ЄВС, статистичні методи при обґрунтуванні проблем розвитку європейської валютної системи.

Теоретичною основою та інформаційною базою дослідження є статистичні матеріали Eurostat (статистична організація Європейської Комісії), а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів.

1. Поняття, структура та процес створення Європейської валютної системи

Європейська валютна система (ЄВС) - форма організації відносин країн - членів ЄС у валютній сфері, яка на меті забезпечити стійке співвідношення курсів національних валют цих держав і тим самим сприяти стабілізації їх зовнішньоекономічних зв'язків в цілому.

Валютна інтеграція в Європі бере свій початок з підписання 25 березня 1957 Римського договору, згідно з яким шість країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург з 01.01.1958 р. об'єднувалися в Європейське економічне співтовариство. Базовими принципами Римського договору проголошувалися проведення узгодженої економічної політики, забезпечення вільного транскордонного переміщення людей, товарів, послуг, капіталу і проведення загальної політики в галузі сільського господарства і транспорту. Римський договір заклав міцний фундамент подальшого розвитку економічної та валютної інтеграції в Європі [2].

Водночас, існували й інші обставини, які покликали до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

. Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1% при великих міжбанківських операціях, 2-3% при переказах між підприємствами і 5-25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу.

. Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

. Зростаюча взаємозалежність держав - членів ЄС.

. Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

. Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту.

. Необхідність проведення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС.

. Зростання дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

. Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської ієни, а також від стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам та населенню європейських держав стали затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.

Переломним моментом в історії валютної інтеграції стала зустріч представників держав Європейського економічного співтовариства на саміті в Гаазі 1-2 грудня 1969 р. Саме з цього року бере відлік перший знаковий період монетарних інтеграційних процесів в Європі.

На саміті було прийнято рішення про створення Європейського економічного і валютного союзу, розробка стадій формування якого була покладена на прем'єр міністра Люксембургу П'єра Вернера. В 1970 р. було представлено «план Вернера» - десятирічний план створення економічного і валютного союзу.

«План Вернера» припускав координацію економічної, податкової, валютної політики і лібералізацію ринку капіталу з метою створення єдиного простору, в рамках якого товари, послуги, люди і капітал оберталися б вільно без перешкод для вільної конкуренції. валюти.

Одним з основних результатів здійснення «плану Вернера» стало підписання Базельської угоди в 1972 р., що передбачає створення «європейської валютної змії» («змії в тунелі»), з метою скорочення амплітуди коливання курсів валют, що входять в європейське економічне співтовариство, і тим самим узгодження їхніх валютних інтервенцій.

Межі коливань курсів валют країн ЄС по відношенню до долара США встановлювалися в діапазоні ± 2,25 %. Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу. Даний режим також був підкріплений координацією валютно-економічної політики країн ЄС.

Наступний знаковий період валютної інтеграції в Європі починається в березні 1979 р., коли була створена європейська валютна система (ЄВС).

Основою Європейської валютної системи була прив'язка курсів валют до ЕКЮ (Європейська валютна одиниця - ECU), штучно створеної валюти, курс якої базувався на зваженій середній курсів валют-учасниць цієї системи. Допустимі межі коливання становили +/-2,25 % (для італійської ліри +/-6 %).

Механізм Європейської валютної системи включав три елементи:

·        валютна корзина - ЕКЮ (European currency unit - ECU);

·        механізм стабілізації курсів валют;

·        механізм фінансування валютних інтервенцій у рамках Європейського фонду валютного співробітництва [5].

Європейська валютна система в той період базувалася на таких принципах:

Курс ЕКЮ визначався на базі валютного кошика, що формувався з валют країн-учасниць європейської валютної системи, частка яких підлягала перегляду раз на п'ять років і залежала від питомої ваги країн у сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в короткострокових кредитах підтримки.

Емісія ЕКЮ частково забезпечувалася золотом , в цілях чого був створений спільний золотий фонд на основі об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС в Європейському фонді валютного співробітництва. ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

·        частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

·        частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

·        значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

.01.1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.) Склад ЕКЮ та вага окремих валют наведені у Таблиці 1.

Таблиця 1.1. Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

·        міра вартості у механізмі валютних курсів,

·        основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

·        платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

·        одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

ЕКЮ стало еталоном відхилень курсів валют і одночасно розрахунковою одиницею між центральними банками країн ЄВС.

Золото використовувалося в якості реальних резервних активів.

Застосовувався механізм міждержавного валютного регулювання для покриття країнами тимчасового дефіциту платіжних балансів і проведення валютних інтервенцій.

З 1989 р. починається третій знаковий період валютної інтеграції в Європі. Ж. Делор, голова Комісії ЄС, висунув триступеневий план створення економічного і валютного союзу на території Європи. Подальший інтеграційний процес, згідно з цією програмою, мав здійснюватися в три етапи. На першому етапі передбачалося скасування обмежень, що перешкоджають вільному транскордонного руху капіталу. На другому етапі передбачалося створити наднаціональний орган валютного регулювання і валютного контролю, а також завершити заходи щодо зближення макроекономічних показників країн ЄС. На третьому етапі планувалося введення єдиної європейської валюти.

Запропонований Ж. Делором план був закладений в основу Маастрихтського договору, підписаного 12 країнами Європейського союзу в 1992 р., що передбачав поетапне формування економічного і валютного союзу. Згідно з умовами Маастрихтського договору, для країн встановлювалися такі умови входження в економічний і валютний союз (так звані критерії конвергенції):

·    дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;

·        державний борг не повинен бути більше 60% ВВП;

·        рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень інфляції трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

·        розмір довгострокових процентних ставок не повинен бути більше 2 % середнього показника довгострокових процентних ставок трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

·        коливання курсу національної валюти повинні бути в межах, передбачених механізмом обмінних курсів (валюта країни-союзниці повинна зберігатися стабільною по відношенню до євро принаймні два роки, і всі коливання повинні залишатися в певних рамках).

Формування економічного і валютного союзу відбувалося в три етапи.

На першому етапі (до 31 грудня 1993 р.) були зняті обмеження на рух капіталів та здійснення платежів, а також реалізовувалися програми по зближенню показників економічного розвитку країн ЄС.

На другому етапі (з 1 січня 1994 по 31 грудня 1998 р.) країни-члени ЄС проводили політику, спрямовану на досягнення заданих Маастрихтським договором критеріїв конвергенції. Також на даному етапі було створено Європейський валютний інститут.

На третьому етапі формування економічного і валютного союзу (з 1 січня 1999 р.) була реалізована програма запровадження євро.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу (ЄС) є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.

В останні роки головним і найбільш динамічним напрямком розвитку економічної інтеграції в ЄС є формування економічного та валютного союзу. Створення такого союзу означає не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили та проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики, але і поліпшення позицій країн - учасниць Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку.

Процес валютної інтеграції в ЄС ще не закінчений: країни-члени ЄС, які не входять до Єврозони, використовують національні валюти і проводять незалежну монетарну політику. Але рішення Європейського центрального банку в сфері єдиної монетарної політики і динаміка курсу євро прямо чи опосередковано впливають на економіку практично всіх країн ЄС та світу. Євро стала другою найважливішою валютою у світі.

2. Сучасний розвиток ЄВС

Євро знаходиться в обігу в єврозоні, до якої сьогодні входить 18 країн Європейського Союзу (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія, Кіпр, мальта, Естонія, Латвія, Словаччина та Словенія). Литва приєднається до єврозони 1 січня 2015 року. Також питання приєднання обговорюється в Чехії, Польщі та Болгарії.

Певні частини єврозони знаходяться за межами Європейського континенту: це, зокрема, чотири французькі заморські департаменти (Гваделупа, Французька Гайана, Мартиніка та Реюньон), а також Мадейра, Канарські острови та деякі інші.

Євро також циркулює поза межами Європейського Союзу:

Треті країни, де євро використовується як національна валюта: Монако, Ватикан і Сан-Марино. Заморські території, де євро використовується як офіційна валюта: Сен-П’єр і Мікелон та Майотт . Країни та території, де євро використовується де факто: Андорра, Косово та Чорногорія (Додаток А).

Використання єдиної валюта та економічно-валютний союз посилюють роль Європи на міжнародній арені та у рамках таких організацій, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Організація з питань економічної співпраці та розвитку.